Постанова

від 26.09.2018 по справі 2-3495/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2-3495/11

провадження № 61-5202св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О. , Ступак О. В. , Усика Г. І. ,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Надра ,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2011 року, ухвалене у складі судді Середи І. В., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Погорєлової С. О., Сидоренко І. П., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Надра (далі - ПАТ КБ Надра ) звернулося з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначило, що 27 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Надра , правонаступником якого є ПАТ КБ Надра , і ОСОБА_5 укладено кредитний договір № ОД07/07/2007/840-К/126, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 89 000 доларів США з кінцевим строком повернення до 26 листопада 2011 року і зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,49% річних.

Позивач вказує, що ОСОБА_5 припинив виконувати свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим у банка виникло право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів і неустойки.

За таких обставин ПАТ КБ Надра просило стягнути з позичальника ОСОБА_5 заборгованість у розмірі 104 216,90 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США становить 830 122.84 гривень, і складається із: заборгованості за кредитом - 70 126,33 доларів США, заборгованості за процентами - 14 623,89 доларів США, пені - 10 565,87 доларів США, штрафу - 8 900 доларів США.

Заочним рішенням Суворівського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2011 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ Надра заборгованість за кредитним договором у розмірі 830 122,84 гривень. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанцій дійшов висновку про доведеність факту порушення ОСОБА_5 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення у нього заборгованості у зазначеному банком розмірі.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, заочне рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2011 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності у ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором у розмірі 830 122,84 гривень, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

У травні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить заочне рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2011 року і ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник посилається на те, що банк не направляв йому вимогу про дострокове повернення кредиту у строк протягом тридцяти днів згідно з встановленою Законом України Про захист прав споживачів процедурою, тому вважає, що у позивача не виникло права на звернення до суду із вимогами про дострокове стягнення всієї суми кредиту.

Вказав на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального законодавства, які полягають у його неналежному повідомленні про призначені у справі судові засідання, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права.

Також зазначив про порушення суддею-доповідачем у суді апеляційної інстанції - ПогорєловоюС. О. вимог статей 6, 27, 209, 222, 218 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, які полягають, зокрема, у тому, що, проголосивши повну ухвалу суду апеляційної інстанції 12 квітня 2016 року, її копію йому вручено лише 21 квітня 2016 року. За таких обставин просив постановити щодо судді апеляційного суду Одеської області Погорєлової С. О. окрему ухвалу щодо порушень нею норм процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 6 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 7 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України ).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Надра , правонаступником якого є ПАТ КБ Надра , і ОСОБА_5 укладено кредитний договір № ОД07/07/2007/840-К/126, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 89 000 доларів США з кінцевим строком повернення до 26 листопада 2011 року і зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,49% річних.

Підстави виникнення у банку права вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань і порядок пред'явлення відповідної вимоги сторони погодили у пунктах 4.2.3, 4.2.4 кредитного договору.

Відповідно до пункту 4.2.3 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань з повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник протягом чотирнадцяти днів від дати отримання вимоги банку про надання додаткового забезпечення виконання зобов'язання, згідно з пунктом 4.2.2 цього договору, його не надасть (шляхом укладення відповідного договору) або запропоноване забезпечення не влаштує банк.

У пункті 4.2.4 кредитного договору сторони погодили, що банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань з повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначений пунктом 3.3.3 (щомісячно до 7 числа поточного місяця) цього договору, а також у випадку, передбаченому пунктом 4.3.6 цього договору (у разі приватизації земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, а також отримання цієї земельної ділянки у власність у будь-який іншій спосіб).

Зі змісту кредитного договору № ОД07/07/2007/840-К/126 від 27 липня 2007 року суди встановили, що погоджений банком і позичальником порядок звернення із вимогою про дострокове виконання зобов'язань не вимагає обов'язкового попереднього направлення і вручення вимоги-повідомлення.

З розрахунку заборгованості суди встановили, що ОСОБА_5 свої зобов'язання щодо погашення кредиту не виконував належним чином і станом на 22 квітня 2011 року його заборгованість складає 104 216,90 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США становить 830 122,84 гривень, з них: заборгованість за кредитом - 70 126,33 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США становить 558 584,27 гривень; заборгованість за процентами - 14 623,89 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США становить 116 485,87 гривень; пеня - 10 565,87 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США становить 84 161,38 гривень; штраф - 8 900 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США становить 70 892,067 гривень.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

Статтями 610 , 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Встановивши з поданих сторонами доказів, що ОСОБА_5 порушив умови укладеного з банком кредитного договору щодо своєчасного погашення кредитної заборгованості, у зв'язку з чим банк шляхом подання позову звернувся до нього з вимогою про дострокове повернення кредиту у повному обсязі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості, правильність нарахування якої ОСОБА_5 не спростована.

Доводи заявника про те, що вимоги банку про стягнення заборгованості є безпідставними у зв'язку із недотриманням ним порядку звернення до позичальника з вимогою про дострокове повернення усієї суми кредиту, відхиляються касаційним судом.

Зі змісту кредитного договору № ОД07/07/2007/840-К/126 від 27 липня 2007 року суди попередніх інстанцій встановили, що сторони, погодивши умови договору на власний розсуд відповідно до закріпленого у статті 627 ЦК України принципу свободи договору, не передбачили обов'язкового направлення банком позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту.

У пункті 4.2.4 кредитного договору, який встановлює право банку вимагати дострокового виконання зобов'язань у випадку прострочення позичальником внесення чергового платежу у рахунок погашення кредиту, не зазначено про обов'язок кредитора звернутися до позичальника із попередньою письмовою вимогою про дострокове повернення кредиту, тому доводи заявника про порушення банком умов договору безпідставні.

Помилковим є посилання заявника в обґрунтування доводів касаційної скарги на невідповідність судових рішень висновкам, викладеним Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15. У даній постанові Верховний Суд України роз'яснив порядок обчислення встановленого статтями 257, 258 ЦК України строку звернення до суду за захистом порушеного права і встановленого статтею 559 ЦК України шестимісячного строку дії поруки у разі зміни кредитором кінцевого строку виконання основного зобов'язання на підставі частини другої статті 1050 ЦК України. Висновків щодо неможливості звернення до суду з вимогами про дострокове стягнення заборгованості без попереднього пред'явлення позичальнику письмової вимоги про дострокове повернення кредиту вказана постанова не містить.

Твердження заявника про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, які полягають у його неналежному повідомленні про призначені у справі судові засідання, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, відхиляються касаційним судом. Згідно з матеріалами справи суд першої інстанції у встановленому законом порядку повідомляв ОСОБА_5 про судовий розгляд справи шляхом направлення йому судових повісток за адресою реєстрації , актуальність якої підтверджувалася відповіддю адресно-довідкового бюро ДУ УМВС України в Одеській області.

Посилання заявника на обмеження його в реалізації процесуальних прав у зв'язку з розглядом справи за його відсутності безпідставні, оскільки ОСОБА_5 мав можливість брати участь у розгляді справи під час перегляду справи апеляційним судом, проте звернувся до суду із заявою про розгляд поданої ним апеляційної скарги за його відсутності.

Зазначені заявником обставини, якими він обґрунтував необхідність постановлення окремої ухвали щодо судді-доповідача у суді апеляційної інстанції - ПогорєловоїС. О., не свідчать про порушення нею норм процесуального права, оскільки жодних доказів того, що заявнику відмовлено у видачі повної ухвали апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року матеріали справи не містять. Згідно з наявною у справі розпискою представник ОСОБА_5 ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду із заявою про виготовлення і видачу копії ухвали 18 квітня 2016 року, а прибув до суду і отримав цю копію - 21 квітня 2016 року.

За таких обставин касаційний суд вважає, що підстав для постановлення окремої ухвали щодо судді апеляційного суду Одеської області Погорєлової С. О. немає.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень суді першої і апеляційної інстанцій без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410 , 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2016 року залишити без змін .

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик