Рішення

від 26.10.2018 по справі 826/16014/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 жовтня 2018 року № 826/16014/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Рекламне агентство Ківік ДоДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Рекламне агентство Ківік звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.04.2015 р. № 0003152207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.08.2015 р. відкрито провадження по справі суддею Літвіновою А.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.10.2017 р. справу прийнято до провадження суддею Васильченко І.П. та призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Шевченківському районі на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 10.04.2015 р. № 157/22-13/22931638 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на на прибуток підприємств .

Відповідач в письмовому запереченні проти позову підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що господарські операції позивача є реальними. Позивач не може нести відповідальність за недобросовісність свого контрагента.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки господарські операції позивача не мали на меті настання реальних наслідків.

За клопотанням сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.

ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Рекламне агентство Ківік (код ЄДРПОУ 22931638) по взаємовідносинах з ТОВ Грандбізнес (код ЄДРПОУ 37267876) та ТОВ СКМ-Альфа-Груп (код ЄДРПОУ 37816906) за весь період взаємовідносин щодо правильності нарахування та сплати податків до Державного бюджету України.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Рекламне агентство Ківік , зокрема пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 716 149,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 10.04.2015 р. № 157/22-13/22931638 03/39671305 та винесено податкове повідомлення-рішення від 29.04.2015 р. № 0003152207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 85 365,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 68 292,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 17 073,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ГУ ДФС у м.Києві прийнято рішення від 06.07.2015 р. № 10393/10/26-15-10-05-35, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, який визначав правила оподаткування підприємствами свого прибутку та, зокрема, включення витрат до валових, був Закон України Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР.

Відповідно до п. 5.1, пп.5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон №334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (замовник) та ТОВ Грандбізнес (виконавець) укладено договір про надання послуг від 24.02.2011 р. № 122, відповідно до умов якого виконавець надає послуги з друкування - а) повнокольорове на пластику, банері, б) широкоформатне на пластику, банері, в) друк з тисненням, г) доставка продукції з адресою замовника.

Замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх вартість в порядку та в розмірі, визначеному Договором (п. 1.2 Договору).

Послуги вважаються наданими з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту надання послуг (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 2 Договору, виконавець зобов'язаний забезпечити якісне надання послуг, відповідно до узгодженого з замовником макету та вимог.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копію договору про надання послуг від 24.02.2011 р. № 122, додатку до Договору, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні, виписки з особового рахунку.

Крім того, 28.09.2011 р. між позивачем (замовник) та ТОВ СКМ-Альфа-Груп (виконавець) укладено договір про надання послуг № 6342, відповідно до умов якого виконавець надає послуги з друкування - а) повнокольорове на пластику, банері, б) широкоформатне на пластику, банері, в) друк з тисненням, г) доставка продукції з адресою замовника.

Замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх вартість в порядку та в розмірі, визначеному Договором (п. 1.2 Договору).

Послуги вважаються наданими з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту надання послуг (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 2 Договору, виконавець зобов'язаний забезпечити якісне надання послуг, відповідно до узгодженого з замовником макету та вимог.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копію договору про надання послуг від 28.09.2011 р. № 6342, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні, виписки з особового рахунку.

24.01.2012 р. між позивачем (замовник) та ТОВ СКМ-Альфа-Груп (виконавець) укладено договір про надання послуг № 1002, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити товар та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити матеріали із пластика у кількості, за номенклатурою, ціною, строками та умовами поставки відмовідно умовам даного Договору на підставі накладних, які є невідємною частиною даного Договору.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копію договору про надання послуг від 24.01.2012 р. № 1002, рахунки-фактрури, податкові накладні, виписки з особового рахунку.

Судом встановлено, що необхідність укладання зазначених договорів зумовленя винивненим обов'язком у позивача перед третіми особами, що підтверджується наданими останніми договорами та первиними документами до них.

З акта перевірки та заперечення відповідача проти позову вбачається, що контролюючий орган посилається на акти про неможливість проведення зустрічих звірок з ТОВ Грандбізнес (код ЄДРПОУ 37267876), ТОВ СКМ-Альфа-Груп (код ЄДРПОУ 37816906) та на наявність кримінально провадження №32014100060000026, в ході якого встановлено фіктивність контрагентів позивача.

Суд зазначає, що проведення зустрічних звірок органами державної податкової служби регламентовано п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. №1232 (далі - Порядок №1232), Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА від 22.04.2011 р. №236 (надалі - Методичні рекомендації №236). Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається Довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

В свою чергу, відповідачем висновки, які викладені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача зробило без дослідження первинної бухгалтерської документації, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України, Порядку №984, Порядку №1232, Методичним рекомендаціям №236, а відповідно, посилання на вказані акти і їх висновки в акті перевірки відносно позивача, без оцінки первинних бухгалтерських документів, що підтверджують здійснення господарської операції, є безпідставним та необґрунтованим.

Також суд не бере до уваги посилання відповідача на наявність кримінально провадження №32014100060000026, оскільки належним доказом в даному випадку може бути виключно вирок суду щодо посадових осіб контрагента, що набув законної сили, щодо вчинення ними кримінальних правопорушень, пов'язаних з фіктивним підприємництвом чи ухиленням від сплати податків, тощо.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що висновки відповідача не підкріплені належними доказами та не спростовують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Як встановлено судом всі витрати здійснені позивачем в межах господарської діяльності платника податків.

Згідно з підпунктом 14.136 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Економічний ефект від господарських операцій мав бути досягнутий шляхом надання послуг з підтримки програмного забезпечення, яке використовує у своїй господарській діяльності, і, яке є важливою складовою бізнес-процесів останнього.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

В ході розгляду справи судом встановлено, що господарські операції позивача обумовлені розумними економічними причинами та здійснені з метою отримання матеріальної вигоди.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами, а тому приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 29.04.2015 р. № 0003152207 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень, в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на його підставі рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламне агентство Ківік (04119, м.Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-а, кв. 139, код ЄДРПОУ 22931638) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 29.04.2015 р. № 0003152207.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламне агентство Ківік (04119, м.Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-а, кв. 139, код ЄДРПОУ 22931638) судові витрати в сумі 182,70 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві (04107, м.Київ, вул. Баггоутівська, 26, код ЄДРПОУ 39561761).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко