Рішення

від 05.10.2018 по справі 826/11822/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 жовтня 2018 року 14:03 № 826/11822/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Вишнюк Т.С., Литвак М.Л., Чумак О.В., від відповідача - Бур'ян М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Компарекс Україна доОфісу великих платників податків ДФС провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компарекс Україна (далі - позивач/ ТОВ Компарекс Україна ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Офісу великих платників податків ДФС (далі- відповідач), в якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.07.2018 №0013704209, №0013724209.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Офісу великих платників податків ДФС проведено документальну позапланову перевірку ТОВ Компарекс Україна (код ЄДРПОУ 36273889) по фінансово-господарським відносинам з ТОВ Геліоком (код ЄДРПОУ 38684664) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, результати якої оформлені актом від 21.06.2018 №1877/28-10-42-09/36273889 (далі-акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки, встановлено порушення ТОВ Компарекс Україна :

1. пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 6 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, в результаті чого занижено податку на прибуток всього в сумі 1542529 грн., у тому числі за 2015 рік у сумі 1542529 грн.;

2. абз. 2 пп. 196.1.6 п. 196.1 ст. 196, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 26-1 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України , п. 2.4, п. 2.16 Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1456727 грн., в тому числі:

за лютий 2015 року у сумі 3726 грн.;

за березень 2015 року у сумі 155004 грн.;

за квітень 2015 року у сумі 411330 грн.;

за травень 2015 року у сумі 346667 грн.;

за червень 2015 року у сумі 540000 грн.

На підставі акта перевірки від 21.06.2018 №1877/28-10-42-09/36273889, Офісом великих платників податків ДФС прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.07.2018:

- №0013704209, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на загальну суму 1542529 грн.;

- №0013724209, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1820908,75 грн., з яких 1456727 грн. - за податковим зобов'язанням та 364181,75 грн. (за штрафними (фінансовими ) санкціями.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами п. 14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Аналізуючи вказані норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами з урахуванням умов спірних правовідносин.

Взаємовідносини між ТОВ Компарекс Україна та ТОВ Геліоком у перевіряємому періоді з 01.01.2015 по 31.12.2015 здійснювались на підставі Договору про надання послуг від 05.01.2015 №147/0115, Агентської угоди від 05.03.2014 №1271/03-14 та Ліцензійного договору від 03.09.2012.

Так, ТОВ Компарекс Україна (замовник) з ТОВ Геліоком (виконавець) уклали Договір про надання послуг від 05.01.2015 №147/0115, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим Договором надати наступні послуги:

- надання інформаційно-консультаційних послуг на тему Побудова відмово стійкого середовища для системи управління ІТ процесами на базі Office 365 з можливими додатками ;

- розробка звіту з інтеграції та відмово стійкості документообігу у хмарних системах обчислення на основі Office 365;

- розробка проектних вимог до використання ПЗ з хмарним обчисленням та віддаленим збереженням даних при умові використання на території України;

- проведення випробувань з навантаженням систем на базі Office 365 та систем хмарних обчислень згідно попередньою наданого звіту планових навантажень;

- надання каналів зв'язку для проведення робіт з підтвердженням відмово стійкості систем хмарного обчислення Office 365 та Microsoft Azure.

На підтвердження виконання вказаного договору та на обґрунтування ділової доцільності позивачем надано до матеріалів справи копії Специфікації від 05.01.2015 до Договору про надання послуг від 05.01.2015 №147/0115, що є невід'ємною частиною Договору, відповідно до якої вартість послуг складає 3450000,00 грн., без ПДВ -690000,00 грн., загальна вартість послуг з урахуванням ПДВ складає 4140000,00 грн., звіту з інтеграції та відмово стійкості документообігу у хмарних системах обчислення на основі Office 365 та Microsoft Azure, акту прийому-здачі робіт (послуг) від 31.03.2015, податкової накладної від 10.02.2015 №2, від 11.02.2015 №3.

Також, між ТОВ Компарекс Україна (принципал) з ТОВ Геліоком (комерційний агент) укладена агентська угода від 05.03.2014 №1271/03-14, відповідно до умов якої комерційний агент в порядку і на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, за винагороду зобов'язується надати принципалу послугу, що полягає у пошуку та відборі з метою укладання Субліцензійних договорів для принципала третіх осіб - суб'єктів господарювання (субліцензіати), які виявили бажання отримали права користуватися комп'ютерними програмами або їх новими версіями Компанії Майкрософт Оперейшенс Ірландія (Microsoft Ireland Operations Limited).

До вказаної агентської угоди від 05.03.2014 №1271/03-14 сторонами укладені додаткові угоди: додаткова угода від 05.03.2014 №1, від 01.10.2014 №3, від 30.01.2015 №4, від 25.05.2015 №5, від 25.05.2015 №6, від 14.06.2015 №7, від 29.05.2015 №4-1А, від 29.05.2015 №4-2А, від 29.05.2015 №5А, від 19.06.2015 №6А від 30.06.2015 №7А.

Водночас, між позивачем (Компанія на правах Ліцензіата) та товариством з обмеженою відповідальністю Фронт.менеджер ( компанія Front.Manager на правах Ліцензіара) був укладений ліцензійний договір від 03.09.2012.

Відповідно до п. 1. Договору, предмет договору: у відповідності до положень цього Ліцензійного договору компанія Front.Manager надає Компанії невиключне право надавати визначене відповідним додатком до цього договору Ліцензійне програмне забезпечення і Послуги Клієнтам. Компанія укладає цей договір лише для ділових цілей. Клієнт означає будь-яку юридичну особу на території України, яка отримує Ліцензійні продукти на використання в якості кінцевого користувача. Якщо Компанія має намір надавати Ліцензійні продукти іншим юридичним особам на території України для перепродажу або розповсюдження, такі юридичні особи повинні бути уповноважені компанією Front.Manager.

Згідно п. 3 Договору, цей Ліцензійний договір уповноважує компанію на відтворення програмного забезпечення, на його розповсюдження шляхом іншої передачі до першого продажу програмного забезпечення, на його рекламу, а також на дозвіл чи заборону використовувати іншими особами програмне забезпечення на Території. Компанія не може збирати замовлення або отримувати платежі за Ліцензійні продукти від клієнта , який знаходиться за межами території без письмової згоди компанії Front.Manager.

Договором про внесення змін і доповнень №1 до Ліцензійного договору від 03.09.2012 внесено зміни, ліцензійний договір викладений в новій редакції, предмет договору: 1.1 Ліцензіар зобов'язується в порядку і на умовах, що визначені цим договором надати Ліцензіату безстроково користуватися Програмним забезпеченням за переліком згідно відповідних додатків до даного Ліцензійного договору (ПЗ), що передбачає невиключне право отримувати замовлення для надання користування ПЗ та надавати в користування ПЗ субліцензіатам, а також право на встановлення, запуск, відображення, здійснення доступу до ПЗ, невиключне право на інший вид взаємодії ПЗ, а Ліцензіат зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені цим Ліцензійним договором , винагороду (роялті) за користування наданими невиключними правами зараховувати на рахунок Ліцензіара. Умови субліцензійних договорів повинні передбачати умови про те, що субліцензіати та пов'язані з ним особами особи не набувають права продавати, передавати або в інший спосіб відчужувати ПЗ. Субліцензіатам та пов'язаним з ними особами забороняється передавати програмні продукти третім особам будь-яким способом, а також обтяжувати їх будь-яким способом. Право користування ПЗ містить для Субліцензіата лише можливість використовувати надане невиключне право у власних потребах без права розпорядження ПЗ і/або його опублікування/розповсюдження/розголошення.

Договором від 30.12.2013 про зміну сторони в Ліцензійному договорі від 03.09.2012 компанія Front.Manager передано права та обов'язки Новому Ліцензіару - Філія Ай Ті Ленд Підприємства Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва .

В подальшому, між Філією Ай Ті Ленд Підприємства Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва (Ліцензіар), ТОВ Компареес Україна (Компанія на правах Ліцензіата) та ТОВ Геліоком (Новий Ліцензіар) укладено Додаткову угоду від 01.01.2015 №2G про зміну сторони в Ліцензійному договорі від 03.09.2012.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано до матеріалів справи копії актів приймання-передачі ліцензій від 17.04.2015 №5, від 31.03.2015 №6, податкових накладних.

Водночас, за змістом акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Так, контролюючий орган зазначає, що відповідно до умов Додаткової угоди від 30.01.2015 №4 до Агентської угоди від 05.03.2014 №1271/03-14, Додаткової угоди від 14.06.2015 №7 до Агентської угоди від 05.03.2014 №1271/03-14 контролюючим органом встановлено їх укладення всупереч вимогам п.1.1 вищезазначеної Агентської угоди, а саме: в п. 1 Додаткової угоди від 14.06.2015 №7 Сторони в якості підстави для фіксації факту надання послуг посилаються на укладення Додатку №4 до договору від 01.01.2014 №1157/12-13 між Принципалом та ПАТ Акціонерний банк Південний , тобто, як зазначає відповідач, укладання додатку до договору з контрагентом , з яким існували господарські відносини до Агентської угоди від 05.03.2014 №1271/03-14. Подібних висновків відповідач дійшов і з аналізу Додаткової угоди від 30.01.2015 №4.

Як вбачається з пояснень позивача, підставою укладання Агентської угоди від 05.03.2014 №1271/03-14 Додаткової угоди від 30.01.2015 №4 та Додаткової угоди від 14.06.2015 №7 стали укладання саме за участі та сприяння Агента- ТОВ Геліоком між ТОВ Компарекс Україна та ПАТ Львівобленерго Додаткової угоди №3 до Субліцензійного договору від 04.01.2013 №112/13-3/153, яка датована 03.02.2015, також за сприянням ТОВ Геоілком позивачем укладений Додаток №4 до Субліцензійного договору від 01.01.2014 №1157/12-13. Отже вказані додаткові угоди до Агентської угоди від 05.03.2014 №1271/03-14 укладені в межах існування договірних відносин між ТОВ Компарекс Україна та ТОВ Геліоком за Агентською угодою від 05.03.2014 №1271/03-14.

Водночас, відповідач зазначає про відсутність у ТОВ Геліоком виробничих, матеріальних та фінансових ресурсів для ведення фінансово-господарської діяльності, наявна лише мінімально оплачувана робоча сила, що, як вказується в акті перевірки, викликає сумнів у можливості самостійного надання зазначеним підприємством послуг відповідно Договору про надання послуг від 05.01.2015 №147/0115, Агентської угоди від 05.03.2014 №1271/03-14 та Ліцензійного договору від 03.09.2012.

Ознайомившись із такими доводами контролюючого органу, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

В той же час, відсутність у контрагента позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №826/8016/13-а №К/9901/4058/18, від 10.09.2018 №826/25442/15 №К/9901/24925/18.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками , якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати

Водночас, суд відхиляє посилання контролюючого органу на аналіз баз даних ДФС та отриманої податкової інформації, відповідно до якої постачальниками контрагента позивача - ТОВ Геліоком є сторони кримінальних проваджень, на вирок Білоцерковського міськрайонного суду Київської області від 03.10.2017 щодо визнання винним керівника ТОВ Ветавія за вчинення злочину, передбаченого ч. 2, ст. 205-1 Кримінального кодексу України, вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 03.03.2016 щодо визнання винним керівника ТОВ Брон плюс за вчинення злочину, передбаченого ч. 1, ст. 205-1 Кримінального кодексу України, оскільки вказане не стосується підприємства позивача чи його контрагента, а містить лише посилання на господарські взаємовідносини третіх товариств.

При цьому суд керується пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача чи його контрагента за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України (фіктивне підприємництво) відповідачем не надано, а договори, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід зазначити, що досліджені під час розгляду справи первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом оформлені відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", всі господарські операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача та доводять наявність змін в активах позивача під час вчинення господарської операції.

Податкові накладні, виписані контрагентами позивача, відображені в акті перевірки та містять усі передбачені законом реквізити, тобто, відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, що є підставою для віднесення позивачем сум ПДВ, сплачених у складі вартості товарів, отриманих від його контрагенту до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Суд зазначає, що відповідач, згідно акту перевірки, не заперечує того факту, що внаслідок цих операцій змінився майновий стан позивача, також контролюючий орган не наводить жодних доводів щодо неналежного оформлення первинних документів.

При цьому, суд враховує, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися.

Щодо посилань відповідача, що сторонами Ліцензійного договору від 03.09.2012 неправомірно застосовано ставку ПДВ 20% до господарських операцій згідно актів приймання-передачі від 17.04.2016 №5 та від 31.03.2015 №6, внаслідок чого ТОВ Компарекс Україна сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в загальній сумі 566334 грн., суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 частини першої статті 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів, зокрема, ліцензійний договір.

Відповідно до частини першої-третьої статті 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 ПК України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Як вбачається з умов Ліцензійного договору від 03.09.2012, Ліцензіар (ТОВ Геліоком ) надає компанії невиключне право надавати визначене відповідним додатком до цього Договору Ліцензійне програмне забезпечення і Послуги Клієнтам. Відтак, компанія, як сторона згідно вказаного Договору має право продажу отриманого від Ліцензіара програмного забезпечення та не є кінцевим споживачем, отже, операції за таким договором є об'єктом оподаткування ПДВ.

Отже, з аналізу первинної документації, норм чинного законодавства та особливостей спірних господарських операцій встановлюється їх реальність, що підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку.

В свою чергу, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 11.07.2018 №0013724209, №0013704209 протиправними та такими, що підлягають скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11 липня 2018 року №0013704209 та №0013724209.

3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 50451,57 грн. відшкодувати на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 26.10.2018.

Суддя С.К. Каракашьян