Ухвала

від 16.10.2018 по справі 813/1097/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 жовтня 2018 року

Київ

справа №813/1097/18

адміністративне провадження №К/9901/63180/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №813/1097/18 за позовом Приватного підприємства СКМ-Експерт до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

УСТАНОВИВ:

Зазначена касаційна скарга надійшла до Верховного Суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2018 розподілена на суддю Гончарову І.А.

Як вбачається з судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2018, у березні 2018 року Приватне підприємство СКМ-Експерт звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними скасування податкових повідомлень-рішень №0023131213 та №0023111213 від 23.01.2018 року.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2018, залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2018, позов задоволено повністю.

Вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі ст.ст. 75 , 76 ПК України 23.01.2018 Головне управління ДФС у Львівській області здійснив камеральну перевірку своєчасності сплати до бюджету самостійно визначеного податкового зобов'язання у декларації, за результатами якої склав Акт Про результати камеральної перевірки своєчасності сплати до бюджету самостійно визначеного податкового зобов'язання у декларації від 23.01.2018 №127/13-01-12-13/39284139 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 57.1 ст. 57 ПК України , яке полягає в порушенні строку сплати грошового зобов'язання з єдиного податку з юридичних осіб за три квартали 2016 року, за 2016 рік та за 1-й квартал 2017 року.

На підставі вказаного Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 23.01.2018:

№0023131213, яким визначено позивачу штраф за платежем єдиний податок з юридичних осіб на суму 1 грн.

№0023111213, яким визначено позивачу штраф за платежем єдиний податок з юридичних осіб на суму 332,81грн.

Судами встановлено, що позивач є платником третьої групи єдиного податку зі ставкою 5% на спрощеній системі оподаткування.

Як вбачається з податкових декларацій платника єдиного податку третьої групи (юридичної особи), позивач подав їх до контролюючого органу у строки, визначені п.п. 49.18.2 п. 49.2 ст. 49 ПК України , а саме:

за 1-й квартал 2017 року - 24.04.2017;

за 2016 рік - 06.02.2017;

за три квартали 2016 року - 03.11.2016.

У зв'язку із цим, суди дійшли висновку, що позивач сплатив суму узгодженого грошового зобов'язання за платежем єдиний податок з юридичних осіб у межах строків, встановлених п. 57.1 ст. 57 ПК України , а саме:

04.05.2017 за 1-й квартал 2017 року на суму 953грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.05.2017 №148;

13.02.2017 за 2016 рік на суму 512грн., що підтверджується платіжним дорученням від 13.02.2017 №129;

17.11.2016 за три квартали 2016 року на суму 580грн., що підтверджується платіжним дорученням від 17.11.2016 №118.

Колегія суддів апеляційного адміністративного суду погодилась з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 49.1 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені вказаним Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з п. 49.2 ст. 49 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений вказаним Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог вказаного Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Вказаний абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Суди зазначають, що висновки Акта перевірки про заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 50 458,00 грн не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки господарські операції з постачання товарів/послуг на суму 300 000,00 грн між позивачем та його контрагентом фактично не відбулися, а виявлені під час камеральної перевірки розбіжності у даних податкової звітності позивача з ПДВ за липень 2017 року та даних ЄРПН свідчать лише про порушення позивачем норм законодавства щодо реєстрації в ЄРПН податкових накладних та не свідчать про порушення позивачем норм ПК України у виді заниження податкових зобов'язань з ПДВ.

Крім того, прийняття оскаржуваного у цій справі податкового повідомлення-рішення на підставі акта камеральної перевірки суперечить вимогам пункту 201.10 статті 201 ПК України , оскільки, виявивши розбіжності у даних податкової звітності позивача з ПДВ за липень 2017 року та даних ЄРПН, орган державної фіскальної служби міг лише провести документальну позапланову виїзну перевірку позивача та не міг донараховувати податкові зобов'язання за результатами камеральної перевірки.

Головне управління ДФС у Львівській області, не погодившись з судовими рішеннями, звернулося до суду з касаційною скаргою на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №813/1097/18, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позивних вимог повністю.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 03.10.2017) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє зазначити про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1762 гривень (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 № 2246-VIII).

Враховуючи викладене, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 176200 грн., відносяться до категорії справ незначної складності (за винятком випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України).

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №803/325/18 є майнова вимога про скасування податкового повідомлення - рішення №0023131213, яким визначено позивачу штраф за платежем єдиний податок з юридичних осіб на суму 1 грн та №0023111213, яким визначено позивачу штраф за платежем єдиний податок з юридичних осіб на суму 332,81грн.

Отже, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №813/1097/18, щодо оскарження податкових повідомлень - рішень №0023131213 та №0023111213 від 23.01.2018, не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі №813/1097/18.

Надіслати особі, яка подала касаційну скаргу, копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова