Рішення

від 27.09.2018 по справі 826/10529/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 27 вересня 2018 року                      №826/10529/18 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» до Державної фіскальної служби України про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду України надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія», код за ЄДРПОУ 30436756 (далі – «Позивач») до Державної фіскальної служби України (далі – «Відповідач» або «ДФС»), в якій Позивач просить суд: ?          визнати недійсною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 22.06.2018    р. № 2777/6/99-99-15-03-03-15/ІПК; ?          зобов'язати Державну фіскальну службу України надати нову податкову консультацію на звернення ТОВ «Перша лізингова компанія» від 30.05.2018    р. (вих.№    А0163-18, вх.№    41986/6) з урахуванням висновків суду; ?          встановити Державній фіскальній службі України строк для подання Окружному адміністративному суду міста Києва звіту про виконання рішення суду – десять днів з дня набрання чинності судовим рішенням у даній справі у випадку ухвалення судового рішення на користь. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки індивідуальної податкової консультації від 22.06.2018    р. №    2777/6/99-99-15-03-03-15/ІПК суперечать нормам Податкового кодексу України, оскільки у Позивача відсутній обов'язок зареєструватися платником акцизного податку з реалізації пального з огляду на те, що господарські операції Позивача при виконанні договорів комісії та отриманні смарт-карт згідно з договорами поставки не передбачають здійснення реалізації пального. Відповідач відзиву на позовну заяву не надав. Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне. Позивач є юридичною особою, зареєстрованою згідно із законодавством України, та здійснює господарську діяльність з лізингу, тобто здійснює операції з надання в оренду (оперативний лізинг) лізингоодержувачам автомобілів та легкових автотранспортних засобів. Позивач 30.05.2018    р. надіслав відповідачу звернення про надання індивідуальної податкової консультації (вх.№  41986/6 від 30.05.2018    р.) з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства України щодо необхідності реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального, зважаючи на відсутність переходу права власності на таке пальне за договорами постачання та договорами комісії та відсутності фізичного відпуску такого пального. У зверненні позивач просив надати податкову консультацію з наступного питання: Чи повинна Компанія реєструватися як платник акцизного податку з реалізації пального для цілей СЕАРП та реєструвати акцизні накладні в ЄРАН, зважаючи на те, що Компанія виступає виключно посередником за комісійним договором з Клієнтами з придбання пального для адміністрування Орендованих автомобілів на весь строк їх лізингу з використанням смарт-карток Постачальників, а саме – надає у користування Клієнтам смарт-картки Постачальників для заправки Орендованих автомобілів та здійснює обслуговування таких смарт-карток без «реалізації пального» у розумінні статті 14.1.212 ПК України? Відповідач у відповідь надіслав Податкову консультацію від 22.06.2018 року № 2777/6/99-99-15-03-03-15/ІПК, у якій прийшов до висновку, що Позивач при здійсненні зазначених операцій відповідно до п.212.3.4 п.212.3 ст.212 ПК України зобов'язаний зареєструватися платником акцизного податку з реалізації пального не пізніше ніж за три роботі дні до початку здійснення реалізації пального. Позивач, посилаючись на протиправність податкової консультації, як такої, що порушує права та законні інтереси позивача, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного. Відносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються    Податковим кодексом України. Відповідно до пп.    14.1.172    п.    14.1    ст.    14 ПК України, податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом. При цьому, пп. 14.1.1721    п.    14.1    ст.    14 ПК України    передбачено, що індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Згідно    зі ст. 52 ПК України,    за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. З аналізу викладених норм вбачається, що податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надана така консультація. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення конкретному платнику податків по конкретній нормі закону. Таким чином, кожен платник податків має право звернутись до контролюючого органу для отримання консультації з питань практичного використання норм податкового права. Крім того, податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позицію контролюючого органу із застосуванням конкретних норм податкового законодавства, в межах повноважень. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.12.2015    р. у справі № К/800/66426/13. Право на оскарження податкової консультації до суду та правові наслідки такого розгляду закріплені в нормах п. 53.3. ст.    53 ПК України, в силу яких платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду (абз. 2 п. 53.3. ст.    53 ПК України). З контексту наведеної норми п. 53.3. ст.    53 ПК України    вбачається, що податкова консультація може бути визнана такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства в судовому порядку в разі її суперечності нормам або змісту відповідного податку чи збору. У контексті викладеного, суд зазначає наступне. Як передбачено пп. 14.1.4 п. 14.1 ст. 14 ПК України, акцизний податок – це непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених ПК України як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції). Відповідно до пп. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 ПК України платниками акцизного податку є особи, які реалізують пальне. Згідно з пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК України реалізація пального для цілей розділу VI цього Кодексу – це будь-які операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення (в тому числі передача на комісійну/довірчу реалізацію), поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду, іншого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування за плату (компенсацію) або без такої, які передбачають перехід права власності або права розпорядження, а також передачу (відпуск, відвантаження) пального на підставі договорів про виробництво із сировини замовника. Окрім того, відповідно до пп.    14.1.202 п.14.1 ст.14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари». Згідно з пп. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 ПК України особи, які здійснюватимуть реалізацію пального, підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб – підприємців до початку здійснення реалізації пального. Відповідно до наведених положень, ключовими ознаками, які в сукупності дають можливість зробити висновок про необхідність в оподаткуванні операцій платника акцизним податком, є наявність переходу права власності або права розпорядження на пальне та його фізичний відпуск. В матеріалах справи міститься договір поставки товарів партіями з використанням смарт-карт від 01.02.2016    р. № 08-02891, договір комісії № 35 від 29.03.2018    р., договір комісії № 31 від 02.10.2017    р., контракт № Р/26 (до угоди № OL002203 – ALD від 01.03.2017    р.) від 25.05.2017    р., контракт № Р/17 від 01.04.2016 р., та договір поставки №970 від 12.03.2008    р. Положеннями вказаних договорів не передбачено переходу права власності на пальне до Позивача та подальшої передачі ним такого пального третім особам. Зокрема: -          пункт 2.3 Договору комісії № 35 від 29.03.2018    р.: «Комісіонер не здійснює жодних дій, пов`язаних із переходом права власності на товари (прим. – під якими розуміються нафтопродукти), від власників товарів до Комісіонера. Власником товарів залишається Нафтотрейдер до моменту їх відпуску Комітенту». -          пункт 2.3 Договору комісії № 31 від 02.10.2017 року: «Комісіонер не здійснює жодних дій, пов'язаних з переходом права власності на товари від Постачальника товарів до Комісіонера. Власником товарів залишається Постачальник до моменту їх відпуску Комітенту». -          пункт 2.3 Контракту № Р/26 (до угоди № OL002203 – ALD від 01.03.2017    р.) від 25.2017    р. та пункт 2.3 Контракту № Р/17 від 01.04.2016    р.: «Компанія не здійснює жодних дій, пов'язаних з переходом права власності на товари від власників товарів до Компанії. Власником товарів залишається власник торгової точки до моменту їх відпуску утримувачам СК. Відповідно до умов договору поставки №    970 від 12.03.2008    р., момент переходу права власності та умови поставки пального відображені наступним чином: « 3.1 Поставляти Покупцю за письмовими замовленнями останнього Товар (за наявності такого Товару) в обсягах, визначених у замовленнях, за цінами, що діють на АЗС в момент поставки Товару» « 3.2 Здійснювати поставку Товару Покупцю на умовах Ex-Works (Інкотермс в редакції 2000 року) на АЗС (Пунктах доставки), перелік яких є невід'ємною частиною цього договору та визначений у Додатку №1» « 5.3 Перехід права власності на Товар та ризику випадкової загибелі (псування) відбувається в момент передачі Товару уповноваженому представникові Компанії (прим. – Комітенту, який є утримувачем СК) на АЗС. У той же час, моментом передачі Товару є момент пред'явлення СК на АЗС Компанією або її уповноваженим представником (прим. – Комітентом)» « 5.4 Поставка Товару здійснюється на умовах Ex-Works (Інкотермс в редакції 2000 року) та за цінами, що є чинними на момент поставки на АЗС (у Пунктах доставки) … Поставка здійснюється Покупцю за умов пред'явлення смарт-карти на АЗС в робочий час встановлений на АЗС....» Фактично, з аналізу договорів, наданих Позивачем, вбачається, що за специфікою господарських операцій до Позивача не переходить право власності на пальне за смарт-картками, тобто відсутня реалізація у розумінні пп.14.1.212 п.14.1 ст.14 ПК України. Позивач є посередником між комітентами і постачальниками пального як споживачами і власниками пального, що, на думку суду, свідчить про відсутність дій з реалізації пального у Позивача в розумінні пп.14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК України. Водночас не є обґрунтованими доводи Відповідача про те, що Позивач придбає у постачальника пальне в певній кількості і асортименті та, при цьому, набуває права власності на зазначене пальне, оскільки такі висновки спростовуються наведеними вище положеннями договорів. Крім того, Відповідач не надав до суду доказів того, що Позивач фактично передає комітентам право власності на пальне чи здійснює фізичний відпуск такого пального. Враховуючи зазначене, суд вважає, що оскільки Позивач не здійснює операції з фізичного отримання та відпуску пального, а тільки є посередником між постачальником і покупцем пального (комітентом), не має при цьому власних автозаправних станцій, місць зберігання пального та інших об'єктів, то у Позивача відсутній обов'язок зареєструватися платником акцизного податку. Суд також звертає увагу на те, що відповідно до пп.    4.1.4    п.    4.1    ст.    4 ПК України,    однією з основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Крім того, згідно з п.    56.21    ст.    56 ПК України    у разі коли норма цього    Кодексу    чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього    Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Саме тому у розв'язанні правової колізії між нормами ПК України та зважаючи на можливість неоднозначного тлумачення положень пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК    України, рішення у даній ситуації повинно бути прийнято на користь Позивача. Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №    39766/05), «Щокін проти України» (заяви №    23759/03 та №    37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до положень ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У силу ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи вище наведене в сукупності, суд вважає за необхідне скасувати надану Відповідачем податкову консультацію від 22.06.2018 р. №    2777/6/99-99-15-03-03-15/ІПК. Крім того, Позивачем під час розгляду справи подано клопотання про встановлення судового контролю у формі подання Відповідачем звіту про виконання рішення суду. Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Водночас, абз. 2 і 3 п. 53.3 ст.    53 ПК України    визначено, що скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність встановити судовий контроль за виконанням Відповідачем судового рішення контролю у формі подання Відповідачем звіту про виконання рішення суду. Отже, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши викладені норми, матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного  позову, суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов викласти зміст резолютивної частини, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до  п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України. Відповідно до ч. 1    ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції №    2141 від 05.07.2018 р., Позивач під час звернення з даним позовом до суду сплатив судовий збір у розмірі 3524,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь Позивача судових витрат у розмірі 3524,00 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 134, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: 1.          Позов задовольнити повністю. 2.          Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 22.06.2018 р. №    2777/6/99-99-15-03-03-15/ІПК Державної фіскальної служби України . 3.          Зобов'язати Державну фіскальну службу України надати нову податкову консультацію на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» від 30.05.2018 р. з урахуванням висновків суду. 4.          Встановити Державній фіскальній службі України строк для подання Окружному адміністративному суду міста Києва звіту про виконання рішення суду – тридцять календарних днів з дня набрання чинності судовим рішенням у даній справі 5.          Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 30436756) судові витрати у сумі 3524,00 грн. (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні нуль копійок). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя          Ю.Т. Шрамко