Постанова

від 24.10.2018 по справі 826/16863/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2018 року

Київ

справа №826/16863/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4263/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмово провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2014 року (колегія у складі суддів: Ю.А. Ісаєнко, О.В. Епель, І.В. Федотов) у справі№826/16863/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Спецбуденергопостач доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спецбуденергопостач (далі - ТОВ Спецбуденергопостач ) звернулось до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 вересня 2013 року №50326552208, №50426552208.

Позов мотивовано тим, що висновки відповідача спростовуються оформленими належним чином первинними документами та реальністю виконаних господарських операцій зі спірним контрагентом, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року (суддя Н.Г. Вєкуа) у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, тому останнім неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ Детемо .

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2014 року у даній справі скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій позивача підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, а також, на неврахування судами безпідставності формування позивачем податкового кредиту та складу витрат за наслідками господарських операцій з контрагентом, не підтвердження реальності таких господарських операцій.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ Спецбуденергопостач з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Детемо за період з 01 січня 2012 року по 30 квітня 2012 року, за результатами якої складено акт від 30 серпня 2013 року № 303/26-55-22-08/37268639, яким зафіксовано порушення позивачем: п.п.139.1.9 п. 139.1 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за І квартал 2012 року в розмірі 210076,00 грн.; п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем знижено податок на додану вартість в розмірі 200073,00 грн. за березень 2012 року.

Виявлені порушення ґрунтуються на безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ Детемо , який має ознаки фіктивного підприємства.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 вересня 2013 року № 50326552208, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 262595,00 грн. з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 52519,00 грн. та № 50426552208, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 250091,00 грн., з них 200073,00 грн. основного платежу та 50018,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу відповідача виключно в межах її доводів, вважає висновки суду апеляційної інстанції про незаконність зазначеного рішення передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак таке судове рішення не є такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4 статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з пунктом 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач мав господарські відносини з ТОВ Детемо на підставі договору постачання від 01 березня 2012 року №03/22, відповідно до якого останній зобов'язується поставити товар відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти його і оплатити на умовах цього договору. Транспортні витрати по перевезенню несе покупець. В якості гарантійного зобов'язання покупець емітує і передає на адресу постачальника свій вексель. Після проведення розрахунків з оплати товару покупцем, постачальник зобов'язаний повернути вексель емітенту. На виконання умов договору було узгоджено специфікації №№ 1 - 132.

На підтвердження фактичного виконання названого договору позивач надав суду видаткові та податкові та накладні, товаро-транспортні накладні, в яких позивач виступає замовником, контрагент-вантажовідправником, пункт розвантаження: м. Київ, вул. Новоконстантинівська, буд. 2; відомості про прийом-передачу матеріальних цінностей, які підписані комірником, акт прийому передачі векселів, векселі, договори поставки з ТОВ Макс-стат від 07 вересня 2011 року №070911, від 05 лютого 2013 року №74, специфікації, договір підряду, що укладений з ПАТ Полтаваобленерго від 12 квітня 2012 року №1261, ТОВ Техсоюз - 2004 від 06 червня 2012 року №2012/06/06, а також договір суборенди складських приміщень від 01 лютого 2012 року №021220Р, акту приймання - передачі об'єкту від 01 лютого 2012 року.

Суд першої інстанції, досліджуючи первинні документи, якими оформлені господарські операції позивача з ТОВ Детемо , встановив, що господарські операції з поставки товарів фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарським договором.

Апеляційний суд, приймаючи протилежне суду першої інстанції рішення виходив з того, що господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що норми Податкового кодексу України дозволяють платнику податку формувати витрати на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг у зв'язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Разом з тим, у мотивувальній частині судового рішення, в силу вимог пункту 3 частини першої статті 163 КАС України (в редакції до 15.12.2017), зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

Проте, з судового рішення апеляційного суду не вбачається наведення обґрунтованих мотивів, виходячи з яких була надана інша правова оцінка, встановленим судом першої інстанції обставинам.

Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Адже оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення належних причин для цього.

В той же час, позивач, звертаючись з даним позовом до суду, стверджував про незаконність проведення перевірки податковим органом посилаючись на вимоги пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. Окрім того, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, також не містить правової оцінки в частині доводів податкового органу щодо фіктивності контрагента.

Однак вказані обставини судом апеляційної інстанції взагалі не досліджені, зокрема не надана оцінка твердженням та доводам позивача.

Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити Верховним Судом правильність його висновків в цілому по суті спору.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду