Рішення

від 17.10.2018 по справі 910/12023/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.10.2018Справа № 910/12023/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В.В.,

за участю секретаря судового засідання Бондаренко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт , Миколаївська обл., м. Миколаїв

до відповідача: Державного університету інфраструктури та технологій, м. Київ

про стягнення 231 236,29 грн, -

За участю представників:

від позивача: Гребенченко О. А.

від відповідача: Клецова Л.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного університету інфраструктури та технологій про стягнення 231 236,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати наданих послуг зі стоянки та забезпечення електроенергією навчально-виробничого судна Свята Ольга в річковому порту у місті Миколаїв на суму 231 236,29 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 17.10.2018.

11.10.2018 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі, одночасно з цим, пояснив, що Державний університет інфраструктури та технологій є державною установою, яка утримується за рахунок державного бюджету, у зв'язку з чим зобов'язання на суму 231 236,29 грн не було виконано без оформлення відповідних бюджетних асигнувань.

У підготовче судове засідання 17.10.2018 представники позивача та відповідача з'явились, надали суду спільну письмову заяву про розгляд справи по суті в той самий день.

Згідно з частиною 6 статті 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на той самий день.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечень не висловив.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт було виставлено Державному університету інфраструктури та технологій рахунки на оплату послуг зі стоянки навчально-виробничого судна Свята Ольга в річковому порту за адресою: м. Миколаїв, вул. Каботажна Пристань, 3, а саме:

рахунок-фактуру № СФ-0000049 від 31.03.2018 за березень 2018 року на суму 45 026,71 грн;

рахунок-фактуру № СФ-0000050 від 30.04.2018 за квітень 2018 року на суму 79 458,90 грн;

рахунок на оплату № 62 від 31.05.2018 за травень 2018 року на суму 82 107,53 грн;

рахунок на оплату № 67 від 06.06.2018 за червень 2018 року на суму 15 891,78 грн.

Також позивачем було пред'явлено відповідачу до сплати рахунок-фактуру № СФ-0000051 від 30.04.2018 за відшкодування комунальних витрат (послуг із забезпечення електроенергією) за квітень 2018 року на суму 8 751,37 грн.

На підтвердження надання послуг відповідно до виставлених рахунків Товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт та Державним університетом інфраструктури та технологій було підписано відповідні акти наданих послуг на загальну суму 231 236,29 грн, а саме:

акт № ОУ-0000049 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2018 на суму 45 026,71 грн;

акт № ОУ-0000050 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2018 на суму 79 458,90 грн;

акт № ОУ-0000051 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2018 на суму 8 751,37 грн;

акт надання послуг № 65 від 31.05.2018 на суму 82 107,53 грн;

акт надання послуг № 66 від 06.06.2018 на суму 15 891,78 грн.

Листами вих. № б/н від 07.05.2018, вих. № б/н від 29.05.2018, вих. № б/н від 06.08.2018 позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою сплатити заборгованість в сумі 231 236,29 грн.

Згідно з листом вих. № 01/11-1081 від 29.08.2018 Державним університетом інфраструктури та технологій підтверджено обставини отримання послуг на загальну суму 231 236,29 грн, однак зазначено про неможливість здійснити добровільне погашення заборгованості.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати наданих послуг на суму 231 236,29 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні пояснення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) ає право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши надані позивачем документи (рахунки на оплату, відписані обома сторонами акти наданих послуг), господарський суд дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України

Щодо тверджень відповідача про неукладення договору у спрощений спосіб у зв'язку з недотриманням вимог Закону України Про публічні закупівлі та бюджетного законодавства господарський суд зауважує, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Дійсно, згідно з п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.

Бюджетним зобов'язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджено на виконання частини 7 статті 48 Бюджетного кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за №419/20732 (далі - Порядок), також визначає, що бюджетним фінансовим зобов'язанням є зобов'язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - бюджетна кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, яка передбачена законодавством; зобов'язанням є будь-яке розміщення замовлення, укладення договору чи виконання інших аналогічних операцій, здійснене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, в частині перевищення повноважень.

Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття бюджетне зобов'язання та господарське зобов'язання , які відповідач безпідставно ототожнює.

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю державної установи) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Відтак, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає надані позивачем документи (підписані обома сторонами видаткові накладні) як належну та достатню підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи (підписаними позивачем та відповідачем актами надання послуг) підтверджується факт надання відповідачу послуг на загальну суму 231 236,29 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання спожиті послуги оплатити.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

За приписами статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб, а також узгоджується з фактичними обставинами справи, встановленими судом, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт до Державного університету інфраструктури та технологій про стягнення 231 236,29 грн підлягають задоволенню.

При здійсненні розподілу судових витрат судом враховано наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічну норму закріплено у частині третій статті 7 Закону України Про судовий збір .

Зважаючи на визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, господарський суд вважає за можливе повернути позивачу 50 відсотків судового збору за розгляд даної справи в сумі 1 734,27 грн ((231 236,29 грн х 1,5%) х 50 % = 1 734,27 грн), про що судом буде постановлено відповідну ухвалу.

Інша частина судового збору за розгляд даної справи в сумі 1 734,27 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 130, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт до Державного університету інфраструктури та технологій про стягнення 231 236,29 грн - задовольнити.

2 . Стягнути з Державного університету інфраструктури та технологій (04071, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 9; ідентифікаційний код 41330257) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт (54002, Миколаївська обл., м. Миколаїв, Каботажна Пристань, 3; ідентифікаційний код 33896925) суму заборгованості в розмірі 231 236 (двісті тридцять одна тисяча двісті тридцять шість) грн 29 коп. та судовий збір у розмірі 1 734 (одна тисяча сімсот тридцять чотири) грн 27 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29.10.2018.

Суддя В.В. Князьков