Постанова

від 05.04.2007 по справі 2/181-пн-06

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/181-пн-06

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

05.04.07                                                                                               Справа №2/181-пн-06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі: Акімовій Т.М.

за участю представників:

позивача: Брукман С.М. – довіреність №232 від 25.05.2006 року;

відповідача-1: Поліщук В.С. – довіреність №2 від 20.02.2007 року;

відповідача-2: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лада-Сервіс-СТО-1», м. Херсон

на рішення господарського суду Херсонської області від 07.11.2006р. у справі № 2/181-пн-06

за позовом: Закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод», м. Запоріжжя

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лада-Сервіс-СТО-1», м. Херсон

до відповідача-2: Закритого акціонерного товариства «Херсон-Лада», м. Херсон

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння

                                             Суть спору:

        05.06.2006р. Закрите акціонерне товариство з іноземною інвестицією “Запорізький автомобілебудівний завод” м. Запоріжжя (далі - ЗАТ “ЗАЗ”. позивач) звернувся до господарського суду  Херсонської області  до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лада-Сервіс-СТО-1” м. Херсон (відповідач-1) і Закритого акціонерного товариства “Херсон-Лада” м. Херсон, (відповідач-2) із позовною заявою про визнання недійсним укладеного 23.09.2002 року між відповідачами у справі договору купівлі-продажу  адміністративно-побутового приміщення (літера А), площею 174,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 11, та  зобов'язати ТОВ “Лада-Сервіс-СТО-1» (відповідача-1) звільнити вказане приміщення.

        Підставою позовних вимог позивач зазначив  ст.ст. 55,124,129 Конституції України, ст.ст. 145,225 ЦК УРСР (редакція 1963р.), ст.ст. 215,658 ЦК України (редакція 2003р.), ст.ст. 2,6,25,48 Закону України “Про власність”.  

        Рішенням господарського суду Херсонської області від 07.11.2006р. у справі №2/181-пн-06 (суддя Скобєлкін С.В.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі: визнано недійсним укладений між ЗАТ “Херсон-Лада” і ТОВ “Лада-Сервіс-СТО-1” договір купівлі-продажу від 23.09.2002р. адміністративно-побутового приміщення (літера А), площею 174,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 11, та зобов'язано ТОВ “Лада-Сервіс-СТО-1» (відповідача-1)  звільнити  зазначене  приміщення.

        Суд також стягнув з відповідачів на користь позивача 197,00 грн. витрат по сплаті державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.   

Рішення суду мотивовано приписами Закону України «Про власність», ст.ст. 215, 658, 388 ЦК України, засноване на висновку суду про вибуття спірного майна з володіння власника (Позивача у справі) поза його волею, що є, за твердженням суду, підставою для витребування майна у добросовісного набувача – відповідача-1 у справі.

Не погоджуючись із прийнятим у справі судовим рішенням, в апеляційній скарзі та доповненні до неї відповідач-1 (ТОВ “Лада-Сервіс-СТО-1”)  просить скасувати рішення  та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свої доводи мотивує наступним: Суд досліджував лише документи, які були надані позивачем і, навпаки, не дослідив та не приєднав до матеріалів справи надані відповідачами докази, які підтверджують правомірність набуття ним права власності на спірний об'єкт нерухомості. Зазначає, що баланс не є підтвердженням  факту знаходження майна у власності (володінні) підприємства, а є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату.

Вказує, що спірне майно обліковувалося і входило до складу статутного фонду відповідача-2, відповідно до Статуту Херсонського обласного центру “АвтоВАЗтехобслуговування”, затвердженого 12.12.1988р., розподільчого акту балансів Криворізького та Херсонського центрів “АвтоВАЗтехобслуговування”, затвердженого 17.10.1986р. та наказом Волзького об'єднання по виробництву легкових автомобілів “АвтоВАЗ” №27 від 14.01.1991р., відповідно до якого правонаступнику Херсонського центру “АвтоВАЗтехобслуговування” – Акціонерному товариству “Херсон-Лада” (відповідачу-2) були передані всі основні і оборотні фонди (в т.ч. і спірне приміщення).

Вважає, що висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Не заперечує, що спірне майно не було об'єктом комунальної власності, але вважає, що це майно не могло передаватися Фондом Державного майна ВАТ “АвтоЗАЗ” у власність, оскільки ще раніше воно увійшло до статутного фонду відповідача-2 – ЗАТ “Херсон-Лада”, а тому не могло та неповинне було бути включеним до переліку майна заводу “Комунар”, яке підлягало приватизації.

Зазначає, що суд не врахував наступні обставини:  відповідачі  добросовісно, відкрито і безперервно користувалися  спірним приміщенням (спочатку відповідач-2, потім – відповідач 1), зробили його технічну інвентаризацію у 1998р., отримали Реєстраційне посвідчення від 12.10.1998р. та Реєстраційний надпис БТІ на правовстановлювальному документі (договорі купівлі-продажу від 23.09.2002р.), оформили право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спірне приміщення, всі ці роки справно сплачували земельний податок та провели капітальний ремонт будівлі. Незважаючи на це, суд дійшов висновку, що відповідач-1 незаконно займає адміністративно-побутове приміщення, чим порушує права позивача. На думку заявника апеляційної скарги, суд не з'ясував, яким саме способом і коли спірне приміщення вибуло із володіння позивача, з яких причин він (позивач) не сплачував земельний податок, не підтримував приміщення у справному стані, не проводив капітальний і поточні ремонти.

Вважає, що суд правильно визнав відповідача-1 добросовісним набувачем, але зробив неправильний висновок щодо витребування у такого набувача майна, оскільки позивачем не була належним чином доведена обставина вибуття у нього спірного майна поза його волею. Звертає увагу, що відповідач-2 був законним власником майна, Реєстраційне посвідчення ніколи не визнавалося судом недійсним і відповідач-2 примусово не позбавлявся права власності на спірне майно, а тому застосування господарським судом положень ст.225 ЦК УРСР і ст. 658 ЦК України до договору купівлі-продажу від 23.09.2002р. вважає неправомірним, що є порушенням  норм матеріального права при вирішенні спору.

Також безпідставним вважає незастосування судом першої інстанції строку позовної давності.

На думку заявника апеляційної скарги, прийняте судом рішення безпосередньо впливає на права і обов'язки Херсонського БТІ щодо внесення відповідних змін до Державного Реєстру прав на нерухоме майно, пов'язаних із визнанням договору купівлі-продажу недійсним, однак, господарський суд не залучив Херсонське БТІ до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Вважає, що рішення господарського суду Херсонської області від 07.11.2006р. у справі №2/181-пн-06 не відповідає вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від29.12.1976р. “Про судове рішення”, а тому підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга прийнята до провадження, її розгляд призначено на 01.02.2007р.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №220 від 31.01.2007р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді Шевченко Т.М.,  суддів Коробка Н.Д., Юхименко О.В.

Розгляд апеляційної скарги відкладався, у зв'язку з чим  склад колегії змінювався.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду №1073 від 04.04.2007р. справу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді:  Федорова І.О., суддів Шевченко Т.М.,  Юхименко  О.В.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погодився з доводами відповідача-1, вважає  апеляційну скаргу необґрунтованою, рішення господарського суду законним, просить залишити його без змін, а скаргу – без задоволення.

В обґрунтування правомірності заявлених  позовних вимог позивач посилається на наступні обставини:  Згідно з розпорядженням виконкому Херсонської міської ради народних депутатів №361-р від 26.08.1987р. “Про передачу в оренду приміщення бараку по вул. Баку, 11 і закріплення прилеглої до нього земельної ділянки” було оформлено документи про безоплатну передачу позивачу майна за  інв. № 417. Згодом майно, що відображалося на балансі підприємства, було передане у власність акціонерному товариству на підставі наказу ФДМ України від 10.04.1997р. №436. Таким чином, зазначає позивач,  його право власності  на спірне нерухоме майно,  отримане на законних підставах і доведене належним чином. Вважаючи, що це майно вибуло з володіння позивача поза його волею, оскільки жодні договори про його відчуження не укладалися ані з відповідачем-1, ані з відповідачем-2, а також те, що відповідачем-1 створюються позивачу перешкоди у використанні майна, яке є його власністю, рішення про витребування майна  із незаконного володіння є законним і обґрунтованим. У відзиві позивач також вказує, що жодним нормативним документом, який має відношення до державної реєстрації права власності на нерухоме майно, не передбачено, як підставу для реєстрації цього права, рішення органу місцевого самоврядування про відведення земельних ділянок, яким є рішення №57 від 20.02.1996р. виконкому Херсонської міської Ради народних депутатів. Позивач зазначає, що на дату реєстрації спірного приміщення  за відповідачем-1, вказане майно вже було зареєстроване на праві власності за іншою особою – ВАТ “АвтоЗАЗ”.

Позивач просить залишити рішення господарського суду Херсонської області від 07.11.2006р. у справі №2/181-пн-06 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-2 у письмовому відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що з документів, на які посилається позивач в обґрунтування свого права власності на спірне приміщення і які беззаперечно взяті господарським судом до уваги, не вбачається, що в них йде мова про  адмінбудівлю, як складової частини майнового комплексу, який придбав у власність відповідач – 1. Просить рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити. В судовому засіданні уповноважений представник пояснив, що підтримує у повному обсязі апеляційну скаргу, просить рішення господарського суду скасувати як незаконне,  в  задоволенні позову  відмовити.

За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення.

05.04.2007 року за згодою представників сторін, розгляд справи закінчився оголошенням вступної та резолютивної частини постанови.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи   рішення в апеляційному порядку, користується правами,  наданими суду першої інстанції.

Відповідно до приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін,   Запорізький апеляційний господарський суд                                      

                                           Встановив:

          23 вересня 2002 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Лада-Сервіс-СТО-1» (Покупець) і Закритим акціонерним товариством “Херсон-Лада” (Продавець) укладено договір, за умовами якого (пункт 1.1) продавець зобов'язався передати у власність покупця майновий комплекс станції технічного обслуговування , що складається з будівель під літерами А,Б,В,Ж,Г,Д,Е,З  і  споруд під номерами 1,2,3,1V та розташований за адресою: м. Херсон, вул. Баку,11 (далі - Договір купівлі-продажу, том 1 а.с. 53)

          Право власності на майно переходить до покупця, відповідно до пункту 1.3  Договору купівлі-продажу, з моменту підписання договору.

          Ціна Договору купівлі - продажу  складає 35900 грн.

          За Актом прийому-передачі  від 23.09.2002 року Закрите  акціонерне  товариство “Херсон-Лада” передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю “Лада-Сервіс-СТО-1» прийняло майно, що є предметом Договору купівлі-продажу ( а.с.55 т.1).

           25.09.2002 року право колективної власності на майновий комплекс станції технічного обслуговування зареєстровано Херсонським бюро технічної інвентаризації за ТОВ «Лада-Сервіс-СТО-1» (том 1 а.с. 56).

           Згідно Довідки-характеристики, виданої Бюро технічної інвентаризації Акціонерному Товариству «Херсон-Лада», на дату відчуження майна (вересень 2002 року) станція технічного обслуговування, розташована  у м. Херсоні, вул.Баку,11, в тому числі адмінбудівля під літерою «А», зареєстрована  в БТІ в реєстровій книзі №2 під реєстровим №757, реєстраційне посвідчення від 12.10.1998 року (том 1 а.с.61).

            Крім того, рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.02.1996 року № 57 «Про відведення земельних ділянок акціонерному товариству «Херсонлада», було відведено в постійне користування акціонерному товариству «Херсонлада»  земельні ділянки, що знаходяться в його фактичному  користуванні, в тому числі земельну ділянку  площею 0,4036 га по вул..Баку,11 в м. Херсоні (том 1 а.с. 48).

          Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 17.11.1998 року №626 «Про передачу права постійного користування землею»  вилучено у ЗАТ «Херсонлада» із постійного користування земельна  ділянка площею 0,4036га по вул. Баку,11 в м. Херсоні та передана в постійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Лада-Сервіс-СТО-1» під станцію технічного обслуговування легкових автомобілів та інших транспортних засобів ( том 1 а.с.59).

         Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідно до Наказу  Фонду державного майна України від 10.04.1997 року №436 «Про передачу у власність об'єктів нерухомості»  передано у власність Відкритого акціонерного товариства «Запорізький автомобільний завод» об'єкти нерухомості, визначені у додатках №1 та №2 . У Додатку №2  - Акті прийому-передачі об'єктів нерухомості у власність ВАТ «АвтоЗАЗ»  серед іншого майна  зазначено під інвентарним номером 417  наступне « Призв.момещ., Херсон, ул.Баку,11, характеристика об'єкта – фунд. каменний, кирпич, кровля АЦБ» ( а.с. 23-29Т.1).

           Виходячи зі змісту Реєстраційного посвідчення від 13.01.1998 року, виданого Херсонським бюро технічної інвентаризації, домоволодіння №11 по вул. Баку у цілому складається з адміністративно-побутового  приміщення літера «А» площею 174,5 кв.м ,  зареєстроване за ВАТ «АвтоЗАЗ» на підставі Акту прийому-передачі, згідно Наказу ФДМУ від 10.04.1997 року № 436 ( а.с. 33 том 1).

        Позивач – ЗАТ з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод», який є правонаступником ВАТ «АвтоЗАЗ» ( згідно установчих документів, що містяться у справі),  стверджує, що саме він, а не ЗАТ «Херсон-Лада», на дату укладення спірного договору купівлі-продажу (станом на 23.09.2002 року) був і залишається власником адміністративно-побутового приміщення під літерою «А» площею 174,5 кв.м, розташованого по вул.Баку,11 у місті Херсоні, тому відповідач 2 ( ЗАТ « Херсон-Лада») не мав права розпоряджатися  спірним майном.

     Зазначені обставини з'явились причиною для звернення позивача до суду з позовними вимогами про визнання договору від 23.09.2002 року недійсним та витребування майна у відповідача -1, який  є покупцем за спірним договором.

           В процесі розгляду спору господарський суд зробив висновок, що позивач  набув право власності на спірне приміщення на законних підставах, є власником спірного об'єкту нерухомості  (адміністративно-побутового приміщення літера «А», площею 174,5 кв.м, що розташоване за адресою м. Херсон, вул. Баку, 11). Спірний договір купівлі-продажу укладений відповідачами з порушенням норм чинного законодавства, так як  приміщенням розпорядилась особа, яка не була власником  майна, тому, за твердженням суду, відповідно до приписів ст.ст.215,658 Цивільного кодексу України, наявні всі підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, зокрема, адмінбудівлі літ. А, від 23.09.2002 року, укладеного між відповідачами.  Посилаючись на ст. 388 ЦК України, господарський суд зробив висновок про вибуття майна з володіння позивача поза його волею, тому зазначене майно підлягає витребуванню, в тому числі, і у добросовісного набувача, яким є відповідач-1. Що стосується строків позовної давності, то  господарський суд  дійшов висновку, що відрахування строку позовної давності у даному спорі  слід починати, відповідно до  приписів ст. 261 ч.1 ЦК України,  з події, коли у  позивача виникла необхідність використовувати приміщення адмінбудівлі ( літ.А), а відповідач-1 став створювати перешкоди. Цією датою суд вважає лист ХДБТІ від 12.11.2004 року за вих.№23765, в якому бюро технічної інвентаризації повідомило позивача про реєстрацію права власності на спірний об'єкт за ТОВ «Лада-Сервіс-СТО-1». Отже, як зазначає господарський суд у рішення, позивачем не допущено пропуску строку позовної давності.

      Колегія судів, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи,  проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм чинного законодавства при винесенні рішення, не погоджується з рішенням господарського суду  щодо   визнання недійсним  спірного Договору купівлі-продажу від 23.09.2002 року, укладеного між відповідачами 1 і 2 та спонукання відповідача-1 звільнити адміністративно-побутове приміщення літера «А», площею 174,5 кв.м, що розташоване за адресою м. Херсон, вул. .Баку, 11,   з  огляду на наступне.

 Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи звертаються до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи зі змісту  ст.48 ЦК України, що діяла  під час укладення і виконання відповідачами  спірної угоди,  по недійсний угоді кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні все одержане за угодою. Аналогічні приписи містяться у ст..216 ЦК України, норми якої діють  на час розгляду справи в суді.

    Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пунктах 2,17 Постанови №3 від 28.04.1978 року “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними, (з наступними доповненнями), угода може бути визнана  недійсною  лише  з підстав і з наслідками, передбаченими законом.  Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

    При задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди  недійсною і про застосування передбачених законом наслідків. Визнаючи угоду недійсною,  суд  своїм  рішенням  зобов'язує  кожну  із  сторін повернути другій  стороні  все  одержане  за  угодою,  а  при неможливості повернути  одержане  в натурі (у разі втрати,  псування,  значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість.

        Отже, застосування судом наслідків недійсності угоди є обов'язковим при  визнанні договору недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР, ст. 215 ЦК України, незалежно від того, заявлена така вимога чи ні.

        Як свідчать матеріали справи, позивач, стверджуючи, що він є законним власником спірного майна, яке  відчужене за оспорюваним Договором, обрав такий спосіб захисту свого цивільного права, як визнання зазначеного Договору недійсним на підставі ст. 215  ЦК України. Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою - третьою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Відповідно до п.1 ст. 203 ЦК України, правочин не повинен суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. У статті 216 ЦК України закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні все одержане за угодою.

           Позивач не є стороною за спірним Договором купівлі-продажу, тому обраний  ним спосіб захисту не призведе до захисту порушеного права, якщо навіть судом буде встановлено факт такого порушення, тому як застосування наслідків недійсності угоди не  пошириться на права позивача.

          Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, із застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 ЦК України, незалежно  від того, чи відповідає спірна угода закону.

          Дані висновки узгоджуються з правовою позицією  Вищого господарського суду України,  Верховного Суду України  щодо  характеру спірних правовідносин  та обрання  правильного способу захисту своїх порушених або оспорюваних прав.

               На зазначені обставини господарський суд не звернув уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення в частині задоволення позову  про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, укладеного  23.09.2002 року між відповідачами 1 і 2 у справі.

          Також  господарський суд, задовольняючи обидві вимоги позивача,  не  прийняв до уваги той факт, що  за своєю суттю вони  виключають одна одну,  у разі  їх задоволення.

          Так, при визнанні спірного договору недійсним на підставі  ст. 215 ЦК України, суд, дотримуючись приписів закону і роз'яснень Верховного Суду України, має застосувати двосторонню реституцію, тобто, майно, що є предметом договору купівлі-продажу, повинен повернути продавцю (відповідачу-2), а покупцеві ( відповідачу-1) – сплачену вартість майна. При таких обставинах, спірне майно після задоволення вимоги про визнання договору недійсним  повертається відповідачу -2, тому не можна його витребувати у відповідача -1 (за його відсутністю), але витребування майна у відповідача-1  є  предметом другої вимоги і вона теж задоволена господарським судом.

Колегія суддів не погоджується також з рішенням господарського суду стосовно задоволення, на підставі ст. 48 Закону України «Про власність», ст. 388 Цивільного кодексу України, позовних вимог про зобов'язання відповідача -1 – Товариства з обмеженою відповідальністю «Лада-Сервіс-СТО-1» звільнити адміністративно-побутове приміщення, літ. «А», площею 174,5 кв.м, яке розташоване за адресою м. Херсон, вул. Баку,11 за  наступних обставин.

Відповідно  до приписів Закону України «Про власність», господарське товариство набуває право власності на підставах, не заборонених законом, в тому числі  на підставі цивільно-правових угод.

    Як свідчать матеріали справи і встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лада-Сервіс-СТО-1» є добросовісним набувачем спірного майна, а саме: Товариство (відповідач-1)  за  відплатним  Договором від 23.09.2002 року  придбало  у власність та прийняло у володіння за Актом прийому-передачі  від 23.09.2002 року майновий комплекс станції технічного обслуговування,  розташований  у м. Херсоні по вул. Баку,11, до складу якого входить і спірне  адміністративно-побутове приміщення під  літерою «А» площею 174,5 кв.м. З моменту набуття права власності на вказаний  майновий комплекс станції технічного обслуговування ТОВ «Лада-Сервіс-СТО-1»  відкрито ним володіє, користується та розпоряджається. До моменту переходу права власності на спірний об'єкт  до відповідача -1 ним вільно, без будь-яких  заперечень з боку  ВАТ «АвтоВАЗ» та його послідуючих правонаступників, в тому числі і позивача, володіло, користувалось  та розпоряджалось  Закрите акціонерне товариство «Херсон-Лада» (відповідач-2 у справі). Будь-які докази, що свідчили б про обізнаність  відповідача-1 щодо відсутності у відповідача-2 права продавати спірне приміщення, в матеріали справи  не надані жодною із сторін, в тому числі і позивачем.

     Відповідно до  ч.1 ст. 388 ЦК України, на яку посилається господарський суд  в рішення, від добросовісного набувача власник має право  витребувати майно  лише  у разі: - якщо майно  було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння, - якщо було у них  викрадене  або вибуло з володіння  власника чи особи, якій він передав майно у володіння,  не з їхньої  волі іншим шляхом .

    Системний аналіз наведеної норми права дозволяє зробити висновок про те, що  для застосування зазначеної статті закону  необхідно, перш за все,  довести  факт володіння власником ( або особою, якій власник передав майно у володіння)  спірним приміщенням  та  вибуття  саме з володіння зазначених осіб  спірного майна  поза їх волею.

      Позивач, стверджуючи , що він є власником спірного приміщення, не надав суду будь - яких доказів в підтвердження здійснення ним права власності  щодо  спірного об'єкту, в тому числі володіння, користування, підтримання приміщення в належному стані, проведення ремонту, здійснення  плати  за  земельну ділянку, на якій розташований  даний об'єкт, тощо. Навпаки, як свідчать матеріали справи, спірним приміщення у складі  майнового комплексу станції технічного обслуговування  з 90 років  користувалось ЗАТ «Херсон-Лада»,  в 1996 році  рішенням  міськвиконкому  йому під  майновий комплекс, в тому числі і  під спірну будівлю, було відведено у постійне користування земельну ділянку, потім вилучено у  акціонерного товариства та передано ТОВ «Лада-Сервіс-СТО-1».

      В судовому засіданні представник позивача пояснив, що він не використовував спірне приміщення  у власних цілях  та  не цікавився  ним  більш 10 років ( з 90-х років).

       Отже,  майно не може вибути із володіння особи (з його чи не з його волі), якщо особа цим майном не володіла, не користувалась.

        При таких обставинах висновок господарського суду про вибуття  спірного адміністративно-побутового приміщення з володіння позивача  поза його волею є необґрунтованим, не доведеним, не підтвердженим матеріалами справи та доказами, дослідженими  в судовому засіданні.

        Позивач у позовній заяві, а господарський суд в рішенні посилаються також на приписи Закону України «Про власність», у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне проаналізувати  зазначені норми права.

        Згідно зі ст.48 названого Закону власник має право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були позбавлені з володінням.

Стаття 50 зазначеного Закону закріплює право власника вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння.  На вимоги про повернення майна  з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.

         Відповідно до ст.ст.256, 257  ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

           Для вимоги про витребування майна від добросовісного набувача законом не передбачена спеціальна позовна давність, отже, до спірних відносин застосовується загальна  позовна давність.

           Виходячи зі змісту ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

           Як підтверджено матеріалами справи, протягом тривалого часу (з 90 років минулого століття) спірним приміщенням відкрито володіло, користувалось, розпоряджалось ЗАТ «Херсон-Лада», у 2002 році   право власності на підставі договору на   дане приміщення набуло ТОВ «Лада-Сервіс-СТО-1», яке продовжувало відкрито, вільно здійснювати своє право власності на спірний об'єкт, всі ці роки сплачувало земельний податок (докази  містяться у справі),  проводило  інші дії,  пов'язані зі здійсненням права власності (володіння, користування, розпорядження) - підтримувало приміщення у належному технічному стані, використовувало за призначенням.

           Отже, позивач, якщо він вважає себе власником спірного приміщення, міг  дізнатися і  повинен був довідатися про порушення його права власності на спірний об'єкт  як в той період, коли  зазначеним об'єктом  відкрито володів і користувався ЗАТ «Херсон-Лада», так  і з моменту  набуття права власності Товариством «Лада-Сервіс-СТО-1»  і здійснення ним відкритого володіння та користування адміністративно-побутовим приміщенням під літерою «А», тобто з вересня 2002 року.

           За наведених обставин,  твердження позивача і висновок  у рішенні суду про те, що   ЗАТ з іноземною інвестицією «ЗАЗ»  могло дізнатися і дізналось про порушення свого права власності тільки після звернення до Херсонського БТІ із запитом та отримання 12.11.2004 року відповіді щодо особи, якій належить на праві власності спірне приміщення, є  хибним.

             Враховуючі досліджені матеріали справи, колегія суддів також зауважує, що необізнаність в результаті  недбалого  ставлення до охорони своїх власних прав  не може впливати  на  визначення початку перебігу строку позовної давності.

             Матеріалами справи підтверджено, що позивачем заявлено позов про витребування майна у відповідача-1  після спливу 3-річного терміну ( з дати набуття права власності на спірне приміщення відповідачем -1, тобто з 23.09.2002 року до дати звернення із позовом  до суду пройшло  майже 4 роки), що, згідно зі ст. 267 ЦК України, є правовою підставою для відмови у позові.

           Відповідачами  заявлено про застосування  до  спірних відносин строку позовної давності.  Таким чином, у задоволенні вимоги про  витребування майна  слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.        

          Враховуюче вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному  застосуванню норм матеріального  та процесуального права, а висновки господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення господарського суду.

  Апеляційна  скарга   з зазначених підстав  підлягає  задоволенню.

Судові витрати  по справі, в тому числі  за апеляційною скаргою,  відповідно до ст. 49 ГПК України,  покладаються на позивача у справі.           

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49,  99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

            Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лада-Сервіс-СТО-1», м. Херсон задовольнити.

            Рішення господарського суду Херсонської  області від 07.11.2006 року по справі № 2/181-пн-06  скасувати.

             В позові  відмовити повністю

             Стягнути з Закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод»(69600, м. Запоріжжя пр. Леніна,8 ЄДРПОУ 25480917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лада-Сервіс-СТО-1» (73000, м. Херсон, вул. Баку, 11, ЄДРПОУ 24115825) 93,50грн. державного мита за апеляційною скаргою. Видати наказ.

         Видачу наказу доручити господарському суду Херсонської області.

Постанова оформлена відповідно до ст. 84 ГПК України  12.04.2007.