Рішення

від 16.10.2018 по справі 161/9824/15-ц

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/9824/15-ц

Провадження № 2/161/824/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої - судді Плахтій І.Б.,

з участю секретаря судових засідань - ОСОБА_1,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

відповідача по зустрічному позову - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності на землю, зустрічним позовом ОСОБА_5 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7 сільської ради Луцького району, управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку, договорів купівлі-продажу земельної ділянки ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач за первісним позовом ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності на землю. Вимоги позову мотивує тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,12 га виділена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в селі Гірка Полонка, вулиця Зарічна, 42-а Луцького району Волинської області, що посвідчується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року. Разом з тим, незважаючи на те, що право власності є непорушним, відповідач ОСОБА_5 протиправно створює їй перешкоди в здійсненні права користування земельною ділянкою. Так остання, без її згоди, самовільно, встановила на вказаній землі паркан. На її неодноразові звернення усунути перешкоди та знести паркан ОСОБА_5 не реагує, а тому вона змушена звернутися до суду.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5, що діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_6, звернулась в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_7 сільської ради Луцького району, управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку, договорів купівлі-продажу земельної ділянки, уточнені вимоги якого (Т.1 а.с.42-48, Т.2 а.с.36-41) мотивує тим, що по вулиці Зарічна, 42 в селі Гірка Полонка Луцького району, знаходиться житловий будинок, який належить на праві спільної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 15.03.1983 року, укладеного з її батьком ОСОБА_9, який і на даний час є чинним. Згідно записів в погосподарській книзі, вказаний житловий будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,43 га. У 1983 році її батьком було розпочато будівництво нового житлового будинку, на своїй присадибній ділянці площею 0,0863 га. Рішенням ОСОБА_7 сільської ради від 25.10.1995 року ОСОБА_9 було безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га та для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га. Згідно схеми розташування земельної ділянки, у власність ОСОБА_9 підлягала передачі, в тому числі, і земельна ділянка площею 0,43 га в с. Гірка Полонка під житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами, які належать на праві власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 Після смерті її батька вказані земельні ділянки, як і незавершений будівництвом житловий будинок, успадкувала його дружина, а її матір - ОСОБА_10 Вона ж вказане нерухоме майно успадкувала уже після смерті матері. В 2005 році нею було продано ОСОБА_4 незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться в селі Гірка Полонка, по вулиці Зарічна, 42-а Луцького району Волинської області, а також земельну ділянку площею 0,12 га виділену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в селі Гірка Полонка, Луцького району Волинської області, які належали їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_10 Під час укладення договорів, вона з ОСОБА_4 визначили межі земельних ділянок, на яких розташовані будинки, з врахуванням кадастрового плану земельної ділянки виготовленого в грудні 2014 року. Зокрема, згідно останнього, житловий будинок №42 розміщений на земельній ділянці площею 0,43 га, а предмет договору на земельній ділянці площею 0,0836 га. На той час вона помилково вважала, що за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності лише на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування будинку, який йому було передано у власність. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14.02.2017, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 04.05.2017 рішення Гірконолонківської сільської ради від 25.10.1995 № 33 про передачу безоплатно ОСОБА_9 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га, для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га, а також державний акт на право приватної власності на землю серії П-ВЛ № 012927, виданий ОСОБА_9 ОСОБА_7 сільською радою 11.01.1996 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №78 визнано недійсними. У вищевказаному рішенні суд дійшов висновку, що ОСОБА_7 сільська рада не вправі була передавати безплатно у власність колишньому власнику житлового будинку та колишньому землекористувачу ОСОБА_9 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Тобто, ще за життя її батька було порушено права співвласників житлового будинку №42 ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на право користування і право набуття права власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування належного їм житлового будинку. Отже, на даний час встановлено, що ніким із попередніх власників не було правомірно набуто право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га, а тому відповідно ніхто не мав права її відчужувати, в тому числі і ОСОБА_4 який в подальшому відчужив вказану земельну ділянку позивачу за первісним позовом ОСОБА_2

Ухвалою суду від 16.11.2015 зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним, вимоги за позовами об'єднані в одне провадження.

Провадження у справі зупинялося до набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 сільської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення ОСОБА_7 сільської ради від 25.10.1995 року №33, державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІ-ВЛ №012927 від 11.01.1996 року.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позовній заяві, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечували з огляду на їх безпідставність. Представник позивача в судовому засіданні вказала, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_6 не має відношення до справи, не є власником житлового будинку №42, оскільки ОСОБА_9 не мав права на відчуження майна колгоспного двору, членами якого були також ОСОБА_5 та ОСОБА_10 У зазначеному будинку ніхто з позивачів за зустрічним позовом не проживав і не проживають на даний час. ОСОБА_5 ще на момент укладення договору про купівлю-продаж спірної земельної від 2005 року було достеменно відомо про те, що фактично предметом договору є земельна ділянка площею 0,12 га. Просили застосувати до зустрічних позовних вимог строки позовної давності.

Позивач за зустрічним позовом та представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6 - ОСОБА_5 в судове засідання 16.10.2018 не з'явилися, в попередніх судових засіданнях підтримували вимоги зустрічної позовної заяви з врахуванням уточнення, просила їх задовольнити повністю, первісну позовну заяву залишити без задоволення. Зазначала, що на даний час договір дарування житлового будинку №42 ОСОБА_6 та ОСОБА_8, на підставі якого за останніми зареєстровано право власності, є дійсним. Його дійсність була встановлена рішенням апеляційного суду Волинської області від 21 травня 2015 року. Разом з тим, рішенням Луцького міськрайонного суду від залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року, було встановлено ту обставину, що ОСОБА_7 сільська рада не вправі була передавати безоплатно у власність колишньому власнику житлового будинку та колишньому землекористувачу ОСОБА_9 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,12 га, яка на даний час зареєстрована безпідставно за ОСОБА_2 Укладення ж ОСОБА_5 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки є помилковим, оскільки вона неправильно оцінювала наслідки продажу земельної ділянки та не усвідомлювала істотні обставини, що мають значення для справи. ОСОБА_5 після укладення договору продовжувала користуватися тією частиною земельної ділянки, що належить ОСОБА_6 що свідчить про відсутність намірів продавця на припинення такого права, і ніхто до червня 2015 року ніяких претензій з приводу такого користування їй не висував.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 просив суд взяти до уваги ту обставину, що ОСОБА_5 на момент відчуження йому спірної земельної було відомо про те, що предметом договору є земельна ділянка площею 0,12 га. Усі документи для нотаріуса на переоформлення земельної ділянки готувала безпосередньо ОСОБА_5 Остання, ні до укладення договору, ні під час оформлення, не повідомляла про те, що фактично під придбаний ним незавершений будівництвом житловий будинок відводиться лише земельна ділянка площею 0,08 га. Будь-яких документів, в тому числі технічної документації, яка б підтверджувала б поділ земельної ділянки подано не було. Окрім того, не було і фактичного розмежування, паркан було зведено ОСОБА_5 лише в 2015 році. У зв'язку з чим, просив задовольнити первісну позовну заяву, а зустрічну - залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_7 сільської ради Луцького району подав заяву про розгляд справи у їх відсутності, при вирішенні спору покладалися на розсуд суду.

Представник управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області в судове засідання не з'явився.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що первісний позов не підлягає до задоволення, а зустрічна позовна заява підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.11.2004 за № 1 -1967 ОСОБА_5 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ВА № 661410 на земельну ділянку площею 0,12 га кадастровий номер 0722881600:01:001:0341 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та серії ЯА № 661414 на земельну ділянку площею 0,3097 га кадастровий номер 0722881600:01:001:0342 для ведення особистого селянського господарства (Т.1 а.с. 54-55).

18 жовтня 2005 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу земельної ділянки продала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0, 12 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Гірка-Полонка Луцького району, кадастровий номер 0722881600:01:001:0341, яка належала їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВА № 661410 (Т.1 а.с. 56).

В той же день 18 жовтня 2005 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 незавершений будівництвом (77% готовності) житловий будинок по вул. Зарічній, 42-а в с. Гірка Полонка Луцького району (Т.1 а.с.97). Жодних даних щодо земельної ділянки, на якій знаходиться відчужуваний будинок, в договорі немає.

ОСОБА_4, у свою чергу, 16.06.2015 року продав земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер - 0722881600:01:001:1341, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташований за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Гірка Полонка - ОСОБА_2, а житловий будинок по вул. Зарічній, 42-а, на той час уже добудований і зареєстрований, подарував їй за договором дарування (Т.1 а.с.129-130, 152-153).

Право власності позивача за первісним позовом ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку (кадастровий номер 0722881600:01:001:034) 16.06.2015 року було зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №39141600 (Т.1 а.с.6).

З інформації з Державного реєстру речових прав нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 39150201 від 16.05.2015 року (Т.1 а.с.17) слідує, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок №42-а, розташований по вулиці Зарічна в селі Гірка Полонка Луцького району Волинської області (Т.1 а.с.17), яке остання набула на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору дарування (Т.1 а.с.15).

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо зобов'язання відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення паркану, ОСОБА_2 посилається на те, що остання протиправно створює їй перешкоди в здійсненні права користування земельною ділянкою, яка їй належить на праві власності.

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази згідно вимог ст.ст.77 - 80 ЦПК України мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Згідно ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На підтвердження своїх вимог стороною позивача надано Висновок Луцького РВ УМВС від 11.06.2015 (Т.1 а.с.25), який не є належним доказом у справі, оскільки стосується звернення ОСОБА_4 а не позивача ОСОБА_2

Крім того, позивачем ОСОБА_2 подано суду Висновок експертного дослідження №О-126 від 16.10.2015 (Т.1 а.с.33-37). На вирішення експерта було поставлене єдине питання: Чи є в наявності огорожа будинковолодіння №42-а по вул. Зарічній в с. Гірка Полонка Луцького району? Вказати її розміри та місце розташування. Висновком експерта встановлено, що на території земельної ділянки будинковолодіння №42-а по вул. Зарічній в с. Гірка Полонка Луцького району розташована огорожа (1) та огорожа (2), що не зазначена в технічному паспорті на будинковолодіння.

Разом з тим, поданий висновок експерта є неповним, так як не містить відомостей про особу, яка встановила цю огорожу. Встановлення судом обставини щодо особи, яка встановила огорожу є обов'язковим, оскільки така обставина входить до предмета доказування.

Суд вважає, що подані позивачем ОСОБА_2 докази порушення її прав відповідачем ОСОБА_5 є недостатніми, що унеможливлює задоволення її позовних вимог. А тому, в задоволенні первісного позову слід відмовити в зв'язку з недоведеністю вимог.

Відповідно до пояснень позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5, земельна ділянка площею 0,12 га кадастровий номер 0722881600:01:001:0341 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, не могла бути відчужена ОСОБА_4, оскільки на ній розміщений житловий будинок, який належить на праві спільної власності позивачу ОСОБА_6

Дослідженням матеріалів справи судом встановлено наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 15 березня 1983 року між ОСОБА_9 та його синами ОСОБА_6 та ОСОБА_11 був укладений договір дарування, згідно якого останнім був подарований в рівних частинах житловий будинок по вул. Зарічній, 42, в с. Гірка Полонка Луцького району (Т.1 а.с. 173).

Записами в погосподарській книзі за 1983-2005 роки доводиться та обставина, що в особистому користуванні вищевказаного домогосподарства по вул. Зарічній, 42, в с. Гірка Полонка Луцького району знаходилася земля площею 0,05 га для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських будівель (Т.1 а.с.62-67).

Згідно відповіді КП ВОБТІ , право власності на житловий будинок №42 по вулиці Зарічна в селі Гірка Полонка Луцького району Волинської області зареєстровано за ОСОБА_6 - ? частки та ОСОБА_8 - ? частки на підставі договору дарування жилого будинку від 15.03.1983 року, посвідченого виконкомом Гірко-Полонківської сільської ради №7, зареєстрованого в бюро 04.02.1998 року (Т.1 а.с.60).

Разом з тим, Архівним витягом з протоколу засідання виконавчого комітету Полонківської сільської ради народних депутатів Луцького району (Т.1 а.с.61) доводиться, що 12 квітня 1983 року ОСОБА_9 було дозволено будувати новий житловий будинок в селі ОСОБА_12 на своїй присадибній ділянці.

З архівного витягу з рішення виконкому Луцької районної ради народних депутатів від 18.03.1985 №62 слідує, що ОСОБА_9 було видано свідоцтво на забудову земельних ділянок індивідуальними житловими будинками в селах району, а саме на земельну ділянку площею 0,08 га (Т.1 а.с.61).

Згідно вищевказаного свідоцтва, забудовнику надається земельна ділянка для будівництва індивідуального жилого будинку і господарчих будівель площею 800 квадратних метрів (Т.2 а.с.164).

Актом про винесення в натуру меж земельної ділянки для будівництва державних і кооперативних будівель від 10.07.1985 року стверджено, що винесено в натуру межі земельної ділянки площею 0,08 га під будівництво (Т.2 а.с.162).

В подальшому, судом встановлено, що рішенням ОСОБА_7 сільської ради Луцького району Волинської області від 25.10.1995 року за № 33 ОСОБА_9 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га та для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га, що встановлено рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області.

Вказаним рішенням суду позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 сільської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсними рішення ОСОБА_7 сільської ради та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку задоволено повністю. Ухвалено визнати недійсними рішення ОСОБА_7 сільської ради від 25.10.1995 року №33 про передачу безоплатно у власність ОСОБА_9 земельних ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га, для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га та Державний акт на право власності на землю серії ІІ-ВЛ №012927, виданий ОСОБА_9 ОСОБА_7 сільською радою Луцького району Волинської області 11.01.1996 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 78 (Т.2 а.с.44-49).

Під час розгляду вищевказаної справи суди дійшли висновку, що ОСОБА_6, як співвласник житлового будинку після укладення договору дарування набув права звернення до ОСОБА_7 сільської ради про надання йому у встановленому законом порядку земельної ділянки для обслуговування належної йому частини будинку, оскільки таке право гарантоване також нормами чинного на даний час Земельного Кодексу, якими передбачено цілісність об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розміщений (ст. 120 ЗК України). ОСОБА_7 сільська рада, прийнявши рішення від 25.10.1995 року № 33 про передачу у власність ОСОБА_9 - колишньому власнику будинку по вул. Зарічній, 42, в с. Гірка Полонка Луцького районуземельної ділянки площею 0,12 га, на якій розташований будинок, співвласником якого є позивач, порушила таке його право. За незавершеним будівництвом житловим будинком 1985 року забудови, по вул. Зарічна, 42 а, до будівництва якого ОСОБА_9 приступив після дарування будинку по вул. Зарічній, 42, в с. Гірка Полонка Луцького району, і який після смерті ОСОБА_9 успадкувала його дружина ОСОБА_10, а після її смерті - ОСОБА_5 було закріплено лише 0,08 га землі.Крім цього, суди зазначили, що передача у власність земельної ділянки, на якій розташований будинок, який належить на праві власності іншим особам, суперечить положенням ч. 5, 6 ст. 17 ЗК України 1990 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, на момент розгляду вказаної справи встановлено незаконне набуття у власність ОСОБА_9 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га , в селі ОСОБА_12, яка в подальшому перейшла до ОСОБА_10, ОСОБА_5 і була відчужена останньою ОСОБА_4, а ним в свою чергу ОСОБА_2

Статтею 41 Конституції України, встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути його протиправно позбавлений.

Стаття 317 ЦК України передбачає, власникові належать права володіння, користування та розпоряджанням своїм майном.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Враховуючи, що первісний документ, а саме Державний акт на право власності на землю серії ІІ-ВЛ №012927, виданий ОСОБА_9 , на підставі якого було видано в подальшому свідоцтва на право на спадщину та державні акти ОСОБА_10, ОСОБА_5 визнано недійсним, Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №661410, виданий 06 жовтня 2005 року ОСОБА_5, зареєстрований в книзі записів реєстрації Державних актів на право власності на землю за №010507600048 слід визнати недійсним .

Щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2005 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_13 18 жовтня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за №3749, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року По судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи, що ОСОБА_5 уклала договір купівлі продажу спірної земельної ділянки на підставі державного акту, який визнається судом недійсним, вимоги позивача та представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2005 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_13 18 жовтня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за №3749 підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_13 16 червня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №572 , то суд вважає за необхідне зазначити, що позивачі за зустрічним позовом не є сторонами цього договору.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Так, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у випадках, передбачених ч.1 ст. 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з його волі а іншим шляхом. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 02.11.2016р. № 6-2161цс16, від 23.11.2016р. по справі № 916/2144/15.

Тобто, за встановлених обставин власник земельної ділянки має право на звернення до суду з віндикаційним позов, а не з позовом зобов'язального характеру (про визнання недійсним договору).

Не правильно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови в задоволенні пред'явлених особою вимог, а тому позовні вимоги зустрічного позову в цій частині не підлягають задоволенню.

Заяви представників відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_14 та ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки про порушення свого права ОСОБА_5 дізналася в 2014 році із заперечень ОСОБА_4 під час розгляду справи ОСОБА_5, ОСОБА_15 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування жилого будинку та визнання права власності та в межах строку позовної давності звернулася до суду. В свою чергу і позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_6 не порушено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права останній дізнався лише у 2015 році під час розгляду зазначеної справи , коли отримав копії оскаржуваного акту та договорів купівлі-продажу.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про недоведеність вимог первісного позову, в зв'язку з чим в позові слід відмовити. Зустрічний позов підлягає задоволенню в частині двох перших вимог, в частині вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року в задоволенні позову слід відмовити, в зв'язку з невірно обраним способом захисту порушеного права.

Керуючись ст.ст. 6-13, 81, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 280-283, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності на землю відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_5 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7 сільської ради Луцького району, управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання недійсними державного акту на право власності на земельну ділянку, договорів купівлі-продажу земельної ділянки задовольнити частково.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №661410, виданий 06 жовтня 2005 року ОСОБА_5, зареєстрований в книзі записів реєстрації Державних актів на право власності на землю за №010507600048.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_13 18 жовтня 2005 року, зареєстрований в реєстрі за №3749.

В задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 24.10.2018.

Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій