Постанова

від 03.11.2020 по справі 161/9824/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 161/9824/15-ц

провадження № 61-10142св1 9

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2018 року у складі судді Плахтій І. Б. та постанову Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі суддів: Грушицького А. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності на землю. Вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,12 га, виділена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , що посвідчується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року. Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 протиправно створює їй перешкоди в здійсненні права користування земельною ділянкою: самовільно встановила на вказаній ділянці паркан, який вона неодноразово просила відповідача демонтувати. Оскільки ОСОБА_1 не виконує вимоги, просила суд усунути перешкоди в здійсненні права власності на земельну ділянку площею 0,12 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно встановленого ОСОБА_1 паркану.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , звернулася в суд із зустрічним позовом, який у подальшому уточнила, до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Гіркополонківської сільської ради Луцького району Волинської області, управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області, в якому просила визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку, договори купівлі-продажу земельної ділянки. Покликалась на те, що по АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок, який належить на праві спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 15 березня 1983 року, укладеного з її батьком ОСОБА_6 , який і на даний час є чинним. Згідно записів в погосподарській книзі вказаний житловий будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,43 га. У 1983 році її батько розпочав будівництво нового житлового будинку на своїй присадибній ділянці площею 0,0863 га. Рішенням Гіркополонківської сільської ради від 25 жовтня 1995 року ОСОБА_6 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га та для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га. Згідно схеми розташування земельної ділянки у власність ОСОБА_6 підлягала передачі земельна ділянка площею 0,43 га в с. Гірка Полонка, в тому числі і під житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами, які належать на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Після смерті її батька вказані земельні ділянки, як і незавершений будівництвом житловий будинок, успадкувала його дружина, а її матір - ОСОБА_7 . Вона ж вказане нерухоме майно успадкувала уже після смерті матері. В 2005 році ОСОБА_8 продала ОСОБА_4 незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,12 га, виділену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області, які належали їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 . Під час укладення договорів вони з ОСОБА_4 визначили межі земельних ділянок, на яких розташовані будинки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 04 травня 2017 року, рішення Гіркополонківської сільської ради від 25 жовтня 1995 № 33 про передачу безоплатно у власність ОСОБА_6 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га, для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га, а також державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ВЛ № 012927, виданий ОСОБА_6 Гіркополонківською сільською радою 11 січня 1996 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 78, визнано недійсними. У вищевказаному рішенні суд дійшов висновку, що Гіркополонківська сільська рада не вправі була передавати земельну ділянку безоплатно у власність колишньому власнику житлового будинку та колишньому землекористувачу ОСОБА_6 , оскільки цим порушено права співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користування і набуття права власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування належного їм житлового будинку. Отже, документи на право власності на земельну ділянку оформлені неправомірно, а тому вказана ділянка відповідно не могла бути відчужена, в тому числі ОСОБА_4 , який в подальшому відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , просила суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №661410, виданий 06 жовтня 2005 року ОСОБА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010507600048; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2018 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності на землю відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 661410, виданий 06 жовтня 2005 року ОСОБА_1 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010507600048. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області в ід 03 січня 2019 року ухвалено стягнути з Гіркополонківської сільської ради Луцького району Волинської області та управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області на користь ОСОБА_1 по 275 грн 60 коп. судового збору. Також стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 551 грн 20 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подані позивачем ОСОБА_2 докази порушення її прав відповідачем ОСОБА_1 є недостатніми, що унеможливлює задоволення її позовних вимог. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області, визнано недійсними рішення Гіркополонківської сільської ради від 25.10.1995 року №33 про передачу безоплатно у власність ОСОБА_6 земельних ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га, для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га та Державний акт на право власності на землю серії ІІ-ВЛ №012927, виданий ОСОБА_6 Гіркополонківською сільською радою Луцького району Волинської області 11 січня 1996 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 78. Таким чином, на момент розгляду вказаної справи встановлено незаконне набуття у власність ОСОБА_6 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га , в селі Гірка Полонка, яка в подальшому перейшла до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 і була відчужена останньою ОСОБА_4 , а ним в свою чергу ОСОБА_2 .Оскільки первісний документ, на підставі якого видано в подальшому свідоцтва на право на спадщину та державні акти ОСОБА_7 , ОСОБА_1 визнано недійсним, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 661410, виданий 06 жовтня 2005 року ОСОБА_1 , зареєстрований в книзі записів реєстрації Державних актів на право власності на землю за № 010507600048 слід визнати недійсним . ОСОБА_1 уклала договір купівлі продажу спірної земельної ділянки на підставі державного акта, який визнається судом недійсним, тому вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 жовтня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , підлягають задоволенню. Стосовно вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , необхідно зазначити, що позивачі за зустрічним позовом не є сторонами цього договору. За встановлених обставин власник земельної ділянки має право на звернення до суду з віндикаційним позов, а не з позовом зобов`язального характеру (про визнання недійсним договору). Заяви представників відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася в 2014 році із заперечень ОСОБА_4 під час розгляду справи ОСОБА_1 , ОСОБА_11 до ОСОБА_3 , Гіркополонківської сільської ради про визнання недійсним договору дарування жилого будинку та визнання права власності та в межах строку позовної давності звернулася до суду. В свою чергу і позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 не порушено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права останній дізнався лише у 2015 році під час розгляду зазначеної справи, коли отримав копії оскаржуваного акту та договорів купівлі-продажу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

ПостановоюВолинського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, визнаючи перший договір недійсним, суд першої інстанції правильно відмовив у визнанні недійсним наступного правочину, виходячи із правових висновків Верховного Суду.В уточненій позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про фіктивність договору від 16 червня 2015 року, проте не наводить належних та допустимих доказів його фіктивності згідно статті 234 ЦК України. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Щодо застосування строків позовної давності слід зазначити, що позивач ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації, постійно проживає у Красноярському краї, тому слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що про порушення свого права він дізнався лише у 2015 році.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що частина спірної земельної ділянки, на якій розташований будинок ОСОБА_3 , використовується для його обслуговування, тому у нього відсутні підстави для подання віндикаційного позову про витребування земельної ділянки в ОСОБА_2 . Оспорюваний правочин є фіктивним, оскільки його сторони при укладенні договору приховали факт розташування на відчужуваній земельній ділянці житлових будинків третіх осіб.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються та колегією суддів не переглядаються.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 березня 1983 року між ОСОБА_6 та його синами: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування, згідно якого останнім був подарований в рівних частинах, по Ѕ частині кожному, житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Згідно листа комунального підприємства Волинське обласне бюро технічної інвентаризації право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 - 1/2 частки та ОСОБА_5 - 1/2 частки на підставі договору дарування жилого будинку від 15 березня 1983 року, посвідченого виконкомом Гіркополонківської сільської ради № 7, зареєстрованого в бюро 04 лютого 1998 року.

Згідно довідки про право власності колгоспного двору на житловий будинок станом на 1983 рік за житловим будинком по АДРЕСА_1 була закріплена земельна ділянка площею 0,12 га.

Згідно записів у погосподарській книзі в особистому користуванні домогосподарства по АДРЕСА_1 знаходилася земельна ділянка площею 0,40 га (1983-1992 роки), 0,43 га (1993-1995 роки), 0,53 га (2001-2005 роки).

Рішенням виконавчого комітету Полонківської сільської ради народних депутатів Луцького району від 12 квітня 1983 року ОСОБА_6 дозволено будувати житловий будинок в АДРЕСА_1 на своїй присадибній ділянці.

Рішенням виконкому Луцької районної ради народних депутатів від 18 березня 1985 року № 62 ОСОБА_6 було видано свідоцтво на забудову земельної ділянки площею 0,08 га.

Актом від 10 липня 1985 року винесено в натуру межі земельної ділянки площею 0,08 га під будівництво ОСОБА_6 .

Рішенням Гіркополонківської сільської ради Луцького району Волинської області від 25 жовтня 1995 року за № 33 ОСОБА_6 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га та для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Після смерті ОСОБА_6 вказані земельні ділянки, як і незавершений будівництвом житловий будинок, успадкувала його дружина ОСОБА_7 , а в подальшому дочка ОСОБА_1 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , про що подав відповідну заяву в нотаріальну контору.

18 жовтня 2005 року ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н. І. та зареєстрованими в реєстрі за № 3746 та № 3749, продала ОСОБА_4 незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,12 га, виділену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області.

23 березня 2015 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

За договором дарування від 16 червня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н. І. та зареєстрованим в реєстрі за № 571, ОСОБА_4 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 вказаний житловий будинок.

За договором купівлі-продажу від 16 червня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н. І. та зареєстрованим в реєстрі за № 572, ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 0722881600:01:001:1341, виділену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 04 травня 2017 року, рішення Гіркополонківської сільської ради від 25 жовтня 1995 № 33 про передачу безоплатно у власність ОСОБА_6 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель в розмірі 0,12 га, для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,28 га, а також державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ВЛ № 012927, виданий ОСОБА_6 Гіркополонківською сільською радою 11 січня 1996 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 78, визнано недійсними. У вищевказаному рішенні суд дійшов висновку, що Гіркополонківська сільська рада не вправі була передавати земельну ділянку безоплатно у власність колишньому власнику житлового будинку та колишньому землекористувачу ОСОБА_6 , оскільки було порушено права співвласника житлового будинку НОМЕР_1 ОСОБА_3 .

За доводами касаційної скарги оспорюється відмова судів у задоволенні вимоги зустрічного позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Так, відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з його волі а іншим шляхом. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року в справі № 522/10652/15-ц вказав, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

На вказаний правовий висновок посилається Велика Палата Верховного Суду та не відступала від нього (постанови від 05 грудня 2008 року в справах № 522/2110/15-ц, 522/2201/15-ц, 522/2202/15-ц ).

З урахуванням викладених обставин та практики застосування статті 388 ЦК України, колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що власник земельної ділянки має право на звернення до суду з віндикаційним позов, а не з позовом зобов`язального характеру (про визнання недійсним договору).

Доводи касаційної скарги про те, що частина спірної земельної ділянки, на якій розташований будинок ОСОБА_3 , використовується для його обслуговування, тому у нього відсутні підстави для подання віндикаційного позову про витребування земельної ділянки в ОСОБА_2 , не становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, у такому випадку належним способом захисту є саме віндикаційний позов.

Неправильно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови в задоволенні пред`явлених особою вимог, а тому правильним є висновок судів про те, що вимоги зустрічного позову в цій частині не підлягають задоволенню.

В уточненій позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала про фіктивність договору від 16 червня 2015 року. В цій частині вирішення спору суд дійшов висновку про те, що позивач не навела належних та допустимих доказів фіктивності договору згідно статті 234 ЦК України.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати нову оцінку доказам, тому в цій частині доводи касаційної скарги є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Р ronina V. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та постанову Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в цій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

Є. В. Петров