Постанова

від 01.03.2007 по справі 6/309/06

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/309/06

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.03.07                                                                                       Справа №6/309/06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі: Шерник О.В.

За участю:

представника позивача:Коваленко Ю.М., довіреність №16  від 01.01.2007р., Таранов Т.М. дов. №381 від 01.01.2007р.

представника відповідача:  Гаркуша Л.І. дов. №20-415 від 12.12.06р., Ніколенко М.М.дов. № 20-416 від 12.12.2006р., Колісник В.А. дов. № 20-383 від 04.12.06р.,  Карачаров В.А. дов. № 20-384 від 04.12.06р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької  області від 26.12.2006 року у справі №6/309/06

про стягнення суми

встановив,

                 Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.12.2006 року у справі №6/309/06 (суддя Мисюра Л.С.) позовні  вимоги  ДП “Придніпровська залізниця” м. Дніпропетровськ задоволені  в повному обсязі. З відповідача  на користь  позивача присуджено до  стягнення  259грн.92коп. збору за зберігання багажу, 241 грн.92 коп. плати за користування вагонами, 102грн. держмита та 118 грн. затрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

       Суд  першої інстанції  посилаючись на частину 6 статті 22 Закону України  “Про залізничний транспорт”, ст. 27 Статуту залізниць України прийшов до висновку, що залізниця не мала права відмовити відправнику вантажу в прийнятті вантажу до перевезення при відсутності посвідчення про вибухобезпечність та радіаційну безпеку металу, оскільки діючим законодавством в таких випадках відмова перевізника від приймання вантажу не передбачена.

         Суд зазначив, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу. Належним аргументом суд вважає те, що після прибуття вантажу на станцію призначення всю відповідальність перед залізницею згідно ст. 125 статуту залізниць несе отримувач. Таким чином господарський суд зробив висновок, що відповідач неправомірно відмовився від вантажу, був зобов'язаний його прийняти в любому випадку, а потім міг пред'явити вимоги про надання відповідних супроводжуючих документів до вантажовідправника та залізниці станції відправлення вантажу. За таких обставин суд визнав позовні вимоги позивача законними та задовольнив їх.

          Не погоджуючись з винесеним судовим актом, ВАТ Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь”, м. Запоріжжя звернулось із апеляційною скаргою. Зазначає, що  рішення господарського суду підлягає скасуванню в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, та невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду фактичним обставинам та матеріалам справи. Заявник зазначає, що вагон № 67661959 прибув на ст. Запоріжжя-Ліве без наявності обов'язкових для металобрухту супроводжувальних документів ( свідоцтв про радіаційну безпеку та про вибухобезпечність) і простоював на станції в очікуванні надання цих документів, про що свідчать зміст в актах загальної форми №№ 10817,10822,10823,10824,10825, які були складені на станції Запоріжжя Ліве.

        Наявність зазначених документів передбачено ст.6 Закону України “Про металобрухт”, п.5.1.ДСТУ 4121-2002 “Метали чорні вторинні”, де вказано, що кожен транспортний засіб з металобрухтом потрібно супроводжувати документом щодо радіаційної безпеки, вибухо та хімічної безпечності. В даному випадку, згідно відмітки, зробленої в залізничній накладній № 43766563 при відправлені вантажу, вантажовідправником вказані вимоги були виконані та необхідні документи прикладені. Таким чином, на думку заявника, у простоюванні вагону в очікуванні свідоцтва про вибухобезпечність вина ВАТ “Запоріжсталь” відсутня. Відповідно до вимог ч.2 ст.613 Цивільного кодексу України зобов'язання ВАТ “Запоріжсталь” є відстроченим на час прострочення ДП “Придніпровська залізниця” і підстав для застосування відповідальності до ВАТ “Запоріжсталь” у залізниці відсутні. Суд же не надав оцінки цим обставинам, не прийнявши їх до уваги, вказані норми права проігнорував та задовольнив позовні вимоги, які не доведені належними доказами та нормативно не обґрунтовані, що в даному випадку  є неправомірним.   

              За вказаних обставин заявник апеляційної скарги просить рішення господарського суду Запорізької області від 26.12.2006р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ДП “Придніпровська залізниця”.

                Апеляційна скарга ВАТ “Запоріжсталь” м. Запоріжжя прийнята до розгляду та призначена до слухання на 01.03.2007р.

               Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду від 28.02.2007р. № 637 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий – Коробка Н.Д.(доповідач), суддів: Радченко О.П., Шевченко Т.М.  

          В засіданні суду апеляційної інстанції 01.03.2007р. представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги по мотивам, викладеним в ній.

Позивач у відзиві та його представники у судовому засіданні апеляційну скаргу  оспорили. У своїх  запереченнях  вказують на те, що при прийнятті рішення суд першої інстанції у повному обсязі застосував норми матеріального права та повністю з'ясував обставини справи.

На думку позивача судом вірно застосовано ст. 125 Уставу залізниць, відповідно якій після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею несе відправник. На його думку суд вірно зазначив, що в обов'язки залізниці входить своєчасне та схоронне перевезення вантажу до станції призначення. Всі інші відносини , стосовно безпеки вантажу та прикладення супроводжуючих вантаж документів (окрім перевізних), є господарськими відносинами вантажовідправника та вантажоотримувача.

Не заперечуючи проти того, що дійсно ст.6 Закону України “Про металобрухт” передбачено “що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію металобрухту, повинні засвідчувати його відповідними документами про відповідність металобрухту встановленим стандартам, нормам і правилам”, позивач вважає посилання відповідача на вказані положення Закону безпідставним, оскільки, вказаний Закон має пряму юридичну силу на суб'єктів господарювання – вантажовідправників та вантажоотримувачів, де залізниця виступає лише перевізником. Правилами перевезення вантажів не визначено обов'язок залізниці перевіряти наявність прикладених посвідчень про вибухо,-радіаційну безпечність металобрухту  та право залізниці не приймати такі вантажі до перевезення без цих документів. Залізниця до органів, державного контролю за здійсненням операцій з металобрухтом, визначених ст.ст. 14 та 15 Закону України “Про металобрухт” не належить. В обов'язки ж залізниці входить своєчасне та схоронне перевезення вантажу до станції призначення. Посилаючись на ст.310 Господарського кодексу України позивач зазначає, що в перелік обставин, за яких вантажоотримувач може відмовитись від отримання вантажу даний випадок не відноситься.

Враховуючи викладене просить апеляційний господарський суд залишити рішення господарського суду  Запорізької області у справі № 6/309/06 без змін.  

 Представники сторін не наполягали на фіксації судового процесу. За їх згодою в судовому засіданні 01.03.2007р. колегія суддів оголосила лише вступну та резолютивну  частини  постанови.

Перевіривши  законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів не знаходить  підстави  для  зміни чи скасування  судового  акту,    виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що 09.05.2006 р. о 16год 15хв. на станцію Запоріжжя Ліве прибув вагон №67661959 з металобрухтом, який простояв в місцях загального користування до 15год 10.05.2006р. Вантажоотримувач ВАТ “Запоріжсталь відмовилось від отримання вагону через неподання до накладної № 43756563 посвідчення про вибухо та радіаційну безпечність вантажу.

Згідно ст. 46 Уставу залізниць одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами видачі вантажів. Частиною 2 зазначеної статті визначено, що вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. Згідно ч.3 цієї ж статті за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Обов'язок одержувача прийняти вантаж, який прибув на його адресу, також закріплений статтею 310 Господарського кодексу України. Право вантажоотримувача металобрухту відмовитися від прийняття вантажу (металобрухту) в зв'язку з відсутністю документів, підтверджуючих радіаційну безпеку та вибухонебезпечність законодавчо не закріплена жодним нормативним актом. Таким чином, дії відповідача по неотриманню вантажу є незаконними, а стягнення суми плати за користування вагоном, передбачене ст.119 Статуту залізниць,  Правилами користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. № 113 в спірному випадку в сумі 241грн.92коп. є законним та обґрунтованим. Розрахунок плати виконаний позивачем із застосуванням ставок доповнення №1 плати за користування вагонами і контейнерами залізниць, згідно Розпорядженню Кабінету  Міністрів України № 706 від 08.10.2004р.

Крім того, відповідно до пп.2.8 п.2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1, п.8.9 Правил зберігання вантажів( затверджених Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. за № 644 та зареєстрованого в Мінюсті України 24.11.200р. за №866/5087) незалежно від сплати суми за користування вагоном судом правомірно стягнено суму 259грн.92коп. збору за зберігання вантажу в вагоні № 67661959 на ст. Запоріжжя Ліве. За таких обставин апеляційна інстанція  вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення спірної суми з відповідача  та  правомірно  задоволені  судом  першої інстанції.

          Доводи ВАТ “Запоріжсталь” викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження і спростовуються вищенаведеним. Як вірно зазначив господарський суд, в обов'язки залізниці входить своєчасне та схоронне перевезення вантажу до станції призначення. Закон України “Про металобрухт”, на який посилається відповідач, регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом, який є найважливішою екологічною та енергозберігаючою сировиною для металургійного виробництва, і спрямований на захист інтересів підприємств вітчизняної металургійної галузі та забезпечення екологічної безпеки довкілля при утворенні, збиранні та використанні металобрухту. Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що збирання металобрухту –це діяльність фізичних або юридичних осіб, пов'язана з переміщенням металобрухту від місця його утворення або знаходження до території розташування спеціалізованих або спеціалізованих металургійних переробних підприємств та їх приймальних пунктів. Статтею 6 цього ж Закону встановлені вимоги до оформлення операцій з металобрухтом, якими в тому числі є, обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію металобрухту, засвідчувати його(металобрухт) відповідним документом про відповідність його встановленим  стандартам, нормам і правилам, вибухову, пожежну, екологічну та радіаційну безпеку. Але, з аналізу положень Статуту залізниць, Правил перевезення вантажів, Правил зберігання вантажів слідує, що залізниця не мала права відмовити вантажовідправнику в прийнятті металобрухту до перевезення навіть при відсутності посвідчення про вибухо та радіаційну безпечність металобрухту, а вантажоотримувач не мав права відмовлятися від отримання цього вантажу від залізниці, навіть в зв'язку з неотриманням їх від залізниці на станції призначення або за відсутністю цих документів взагалі.  

          Враховуючи  викладене  та з огляду  на  обставини  справи  рішення  суду слід залишити без змін.

          Відповідно до ст. 49 ГПК України  судові  витрати по апеляційній скарзі покладаються  на  заявника.

          На підставі викладеного, керуючись ст.101, п.1ст.103 ГПК України, апеляційний  господарський  суд –

                                                       ПОСТАНОВИВ :

                 Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат  Запоріжсталь”  м. Запоріжжя  залишити  без задоволення.

          Рішення господарського суду Запорізької області від 26.12.2006 року у справі №6/309/06 залишити без змін.            

Постанова  оформлена відповідно до ст.84  ГПК  України  12.03.2007р.