Рішення

від 19.10.2018 по справі 922/2598/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2598/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція", с. Черкаська Лозова до Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради, с. Протопопівка про усунення перешкод у користуванні ділянкою, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. від 17.08.2018;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство Харківська лісова науково-дослідна станція , с. Черкаська Лозова, звернулось до господарського суду з позовом до Комунального підприємства Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради, с. Протопопівка, в якому просить суд: 1) Усунути перешкоди у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою лісового фонду, що належить ДП Харківська лісова науково-дослідна станція , с. Черкаська Лозова, з боку Комунального підприємства Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області; 2) Скасувати повністю рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області ОСОБА_2 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень № 42787260 від 31 серпня 2018 року; 3) Зобов'язати Комунальне підприємство Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 повторно розглянути заяву про реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 28 серпня 2018 року о 15:48:11 за реєстраційним номером 29836829, яку подав гр. ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності, виданої 17 серпня 2018 року ДП Харківська лісова науково-дослідна станція , с. Черкаська Лозова; 4) Зобов'язати Комунальне підприємство Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 здійснити державну реєстрацію припинення права власності на об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір Вогник , що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.) внаслідок знищення такого об'єкта нерухомості.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.09.2018 зазначену позовну заяву залишено без руху.

Позивач супровідним листом (вх. № 27950 від 26.09.2018) надав суду докази усунення обставин, які стали підставами для винесення ухвали господарського суду Харківської області від 24.09.2018.

Ухвалою господарського суду від 26.09.2018 призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 09.10.2018 об 11:45 год.

У судовому засіданні 09.10.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав. Відповідач представника для участі у судовому засіданні не направив, через канцелярію суду подав заяву з клопотанням про розгляд справи за відсутності відповідача (вх. № 29263).

Протокольною ухвалою від 09.10.2018 розгляд підготовчого засідання відкладався, в порядку п.3 ч. 2 ст. 183 ГПК України, на 17.10.2018 о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду від 17.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/2598/18 до судового розгляду по суті на 19.10.2018 об 11:00 год.

В судовому засіданні 19.10.2018 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 04.10.2018 відповідно до ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державне підприємство Харківська лісова науково-дослідна станція є постійним користувачем земель лісового фонду, розташованих на території Дергачівського району Харківської області, що підтверджується Державним актом на право користування землею Б № 047674, виданим Дергачівською районною ОСОБА_3 народних депутатів Харківської області у 1993 році та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 236.

Як випливає з матеріалів Проекту організації та розвитку лісового господарства Південного лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків розподілу земиель лісогосподарського призначення за категоріями), розробленого ДП Харківська державна лісовпорядна експедиція Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України у 2014 році, на одній з ділянок якого знаходяться рештки будівель, які згідно довідки Комунального підприємства технічної інвентаризації ІНВЕНРОС від 31.07.2018 р. за № 718 зруйновані.

Зазначені зруйновані будівлі за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначені обліковуються, як об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір Вогник , що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.).

28.08.2018 р. позивач звернувся до органів державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень із заявою про здійснення державної реєстрації припинення права власності на об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір Вогник , що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.) внаслідок знищення такого об'єкта нерухомості.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області ОСОБА_2 № 42787260 від 31 серпня 2018 року у здійсненні державної реєстрації припинення права власності на об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір Вогник , що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.) було відмовлено з посиланням на такі підстави:

- відповідний об'єкт нерухомості зареєстровано не за заявником;

- заявником подано докази зруйнування, а не знищення об'єкта нерухомості;

- заявником не подано документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомості.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно приписів ч.1 ст. 14 Конституції України, ст. 1 ЗК України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.

Згідно ст. 148 ГК України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою, відповідно до ЗК України та інших законів.

За ст. 2 ЗК України, земельними відносинами - є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами, в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки на права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

В силу ч. 1 ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими, відповідно до них, нормативно-правовими актами, ЦК України, Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюються в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Правовідносини власності на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки лісового фонду, врегульовані, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Лісовим кодексом України, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ст.16 ЛК України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Ст. 17 ЛК України встановлено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема: забезпечувати посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров'я людей; здійснювати відтворення лісів; забезпечувати підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів і збереження біотичного та іншого природного різноманіття в лісах; раціонально використовувати лісові ділянки.

Виходячи з наведеного, суд погоджується з доводами позивача, що наявність на ділянці лісового фонду зруйнованих будівель істотно перешкоджає виконанню позивачем вказаних обов'язків щодо належного ведення лісового господарства, хоч і не позбавляє позивача володіння відповідною земельною ділянкою лісового фонду.

Відповідно до приписів ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст.ст. 395, 396 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Право постійного користування землею як особливе речове право на земельну ділянку визначено ст. 92 ЗК України.

Суд зазначає, що право землекористувача (позивача у справі) використовувати землі для ведення лісового господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становить «майно» , яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (див., mutatis mutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 ЦК України, ч.ч. 2, 3 ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Суд зауважує, що одним з вихідних принципів правового режиму нерухомості є принцип нерозривної єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані (постанова Верховного Суду України від 17.12.2014 р. у справі № 6-194цс14; постанова Верховного Суду від 29.05.2018 р. у справі № 5027/1358/2011).

Нормою ст. 375 ЦК України встановлено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

При цьому суд зауважує про те, що згідно ст. 346 ЦК України встановлено, що право власності припиняється, у тому числі, у разі, знищення майна.

Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та прийнятим на його виконання Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), не визначено, хто саме має право звертатись до державного реєстратора із заявою про здійснення державної реєстрації припинення права власності на зруйнований, і відтак - фізично не існуючий, об'єкт нерухомості. Суд вважає очевидним, що такий заявник повинен мати певне істотне відношення до такого об'єкта нерухомості, однак суд погоджується з доводами позивача, що зміст принципу нерозривної єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані, не вичерпується лише прикладним аспектом щодо слідування прав. Пріоритет земельної ділянки, як просторового підгрунття для усіх інших штучних об'єктів нерухомості у поєднанні з принципом єдності земельної ділянки та розташованих на ній об'єктів мають наслідком, зокрема, і те, що особа, яка має право на певну земельну ділянку, має право також і звертатись до органів державної реєстрації із заявами про здійснення державної реєстрації припинення права власності на зруйнований, і відтак - фізично не існуючий, об'єкт нерухомості. Зазначений висновок випливає також і з обов'язку власника чи користувача земельної ділянки підтримувати належний стан земельної ділянки, раціонально її використовувати, забезпечувати відтворення відповідних природних ресурсів.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивач мав право звертатись до органів державної реєстрації прав на нерухоме майно із заявою про скасування державної реєстрації відповідного об'єкта нерухомості.

Суд також оцінює критично та відхиляє викладені в оскаржуваному рішенні доводи відповідача щодо неподання позивачем доказів знищення об'єкта нерухомості. Чинним законодавством України про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно не визначено, який саме документ має підтверджувати знищення об'єкта нерухомості.

Водночас, позивачем подано державному реєстратору довідку Комунального підприємства технічної інвентаризації Інвенрос від 31.07.2018 р. за № 718, якою встановлено те, що відповідний об'єкт нерухомості (будівлі) є зруйнованим, тобто не існує фізично, що за змістом дорівнює знищенню такого об'єкта.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до пп. 2 п. 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, у зв'язку з його знищенням подається, зокрема, документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такі документи було знищено одночасно із знищенням такого об'єкта). Разом з тим, судом встановлено, що право на зруйнований об'єкт нерухомості зареєстроване, у встановленому порядку в Державному реєстрі прав, через що відповідний документ поданню державному реєстратору не підлягає.

Приписами п.п. 1, 6, 10, 15 ч.1. ст.20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.

Разом з тим, суд зауважує, що суб'єктом державної реєстрації прав, до повноважень якого належить забезпечення проведення державної реєстрації прав (абз. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), є саме відповідач, а не конкретний державний реєстратор. Відтак, задоволення судом позовних вимог про зобов'язання суб'єкта державної реєстрації прав здійснити відповідну реєстраційну дію саме по собі означає покладення на такого суб'єкта державної реєстрації прав обов'язку забезпечити відповідну державну реєстрацію прав незалежно від того, який самий державний реєстратор відмовив у здійсненні відповідної державної реєстрації. З цих причин суд доходить висновку про необхідність відмовити у позові в частині покладення обов'язку вчинити конкретні реєстраційні дії саме на певного державного реєстратора.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З аналізу вказаної норми випливає, що акт державного чи іншого органу управління повинен бути прийнятий в межах компетенції відповідного органу, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, відповідати вимогам діючого законодавства і бути прийнятим у формі та в порядку, визначеному законом. Оскаржуване рішення вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Зокрема, суд може захистити право шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція .Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою лісового фонду, що належить Державному підприємству Харківська лісова науково-дослідна станція (62340, Харківська обл., Дергачівський район, село Черкаська Лозова; код ЄДРПОУ 00994058), з боку Комунального підприємства Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області (62361, Харківська область, Дергачівський район, село Протопопівка, вулиця Центральна, будинок 47; код ЄДРПОУ 41229585).

Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень №42787260 від 31 серпня 2018 року.

Зобов'язати Комунальне підприємство Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області (62361, Харківська область, Дергачівський район, село Протопопівка, вулиця Центральна, будинок 47; код ЄДРПОУ 41229585) розглянути заяву про реєстрацію прав та їх обтяжень, від 28 серпня 2018 року за реєстраційним номером 29836829.

Зобов'язати Комунальне підприємство Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області здійснити державну реєстрацію припинення права власності на об'єкт нерухомості з реєстраційним номером 2509367 (Комплекс Дитячий оздоровчий табір Вогник , що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вулиця Київське шосе, 8, загальною площею 3824,5 кв.м.) внаслідок знищення такого об'єкта нерухомості.

Стягнути з Комунального підприємства Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області (62361, Харківська область, Дергачівський район, село Протопопівка, вулиця Центральна, будинок 47; код ЄДРПОУ 41229585) на користь Державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція (62340, Харківська обл., Дергачівський район, село Черкаська Лозова; код ЄДРПОУ 00994058) судовий збір у розмірі 7048,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Державне підприємство Харківська лісова науково-дослідна станція (62340, Харківська обл., Дергачівський район, село Черкаська Лозова; код ЄДРПОУ 00994058);

Відповідач - Комунальне підприємство Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості Протопопівської сільської ради Харківської області (62361, Харківська область, Дергачівський район, село Протопопівка, вулиця Центральна, будинок 47; код ЄДРПОУ 41229585)

Повне рішення складено 29.10.2018 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/2598/18