Рішення

від 26.06.2007 по справі 36/447

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

36/447

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

26.06.07 р.                                                                               Справа № 36/447                               

Господарський суд Донецької області у складі: головуючого судді -Мартюхіної Н.О.,                                                   судді Плотніцкого Б.Д., судді  Гончарова С.А.  

при секретарі судового засідання Трубачовій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні суду справу  

за позовом   Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Агромірма “Дабл ю Джей  Донбас”м.Волноваха,

до відповідача Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Аграрне підприємство “Данко”м.Волноваха,

про  визнання  недійсним договору  купівлі-продажу  від 30.10.2003 р.  та  стягнення 58 500  грн. та  

зустрічний  позов  про  визнання  права  власності,  -

За участю

представників сторін:

від позивача:

від відповідача:

СУТЬ СПОРУ:

У судовому засіданні оголошувалась перерва

з 21.06.07р. до 10 год. 30 хв. 26.06.07р.

До господарського суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою  відповідальністю “Агрофірма “Дабл ю Джей  Донбас” м. Волноваха, з позовом до  відповідача, Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Аграрне  підприємство “Данко” м. Волноваха,  про  визнання  недійсним  договору  купівлі-продажу від 30.10.2003 р. на підставі ст.ст. 45, 48, 57, 62 ЦК України (в редакції від 18.07.63р.) та просить застосувати реституцію.

Позивачем  неодноразово змінювались та уточнювались позовні  вимоги.

У  заяві  від  30.11.2005 р.  № 228 позивач доповнив позовні вимоги та змінив підстави позовних  вимог. Зокрема, просив  визнати  недійсним  спірний  договір  купівлі-продажу  на  підставі  ст.ст.45, 48, 57, 59, частини 3 ст.62  Цивільного кодексу  України (у  редакції 1963 р.) та стягнути упущену вигоду у розмірі 39 780 грн.,  3 % відсотків у  розмірі 497,93  грн., моральну  шкоду  у  розмірі 10 000  грн.

Заявою від 10.08.06р. позивач від позовних вимог в частині стягнення 3% річних – 498,93 грн. та моральної шкоди в сумі 10000 грн. та збільшує суму упущеної вигоди, а саме просить стягнути 58500 грн. Також, в даній заяві надав обґрунтування недійсності спірного договору та наполягає на визнанні його саме на підставі ст. 57 ЦК України в редакції 1963 р.

28.11.2005 р.  до  суду  надійшов  зустрічний  позов  від  Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Аграрне  підприємство “Данко”, про визнання  права  власності  на   майно,  придбане за  спірним  договором  купівлі-продажу  від  30.10.2003 р.

Зазначений зустрічний позов прийнятий господарським судом до розгляду сумісно з первісним позовом на підставі ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.

Справа розглядалась господарськими судами першої, апеляційної та касаційної інстанціями неоднаразово.  

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.11.2006р. у задоволенні позовних вимог по первісному позову відмовлено, зустрічні позовні вимоги задоволені повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2007р. зазначене рішення  скасовано, справу передано на новий розгляд.

Розгляд справи здійснювався колегіально, згідно розпоряджень заступника голови господарського суду Донецької області.

Під час нового розгляду, 13.03.2007р. позивачем по первісному позову надані додаткові уточнення позовних вимог вх. № 02-41/10197, згідно яких позивач наполягає на визнанні договору купівлі-продажу майна від 30.19.2003р. недійсним саме на підставі ст. 57 ЦК України (у редакції 1963р.), як укладений в наслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, з метою переведення майна з однієї юридичної особи на покриття боргів іншої; а також, просить застосувати односторонню реституцію, за якою повернути позивачу майно, що є предметом спірного договору. Крім того, стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 58500 грн.

21.03.2007р. позивачем по первинному позову було надано додаткові пояснення позовних вимог вх. № 02-41/11677, де позивач посилається на те, що на підставі ст. 48 ЦК України угода від 30.10.2003р. може бути визнана недійною ще й тому, що Лінська Т.Б., яка була представником “Данко” за довіреністю не мала права укладати цю угоду на свою користь (будучи співзасновником “Данко”). Також вказує на те, що усі дії, які були зроблені виконавчим органом Агрофірми “Дабд Ю Джей Донбас” в особі, на той час, генерального директора Любія В.І. відносно спірного договору не відповідали інтересам цього підприємства і йшли йому на шкоду. А тому ця угода повинна, на підставі ст. 48 ЦК України, бути визнана недійсною. На підставі викладеного просить визнати недійсним договір від 30.10.2003р. недійсним за ознаками ст. 57, ч.3 ст. 62, ст. 48 ЦК України.  

Заявою від 03.04.07р. позивач надав додаткове обгрунтування позовних вимог в частині застосування ст.ст. 48, 50, 62 ЦК України в редакції 1963р.

На підставі зазначено судом розглядаються остаточні вимоги позивача.

Представник  відповідача  уточнені  позовні  вимоги   не  визнав, надав заперечення на додаткові пояснення позовних вимог ТОВ “Агрофірма “Дабл Ю Джей Донбас” від 03.04.2007р. вх. № 02-41/13946, та пояснення від 25.04.2007р. вх. № 02-41/17328, де вказує, що твердження позивача про суперечність спірної угоди меті діяльності позивача, наявність зловмисної домовленості представників сторін при укладанні спірного договору, наявність у спірному договорі ознак порушення ст. 62 ЦК України, а також будь-яких інших порушень законів, що надало б підстав для застосування до спірного договору ст. 48 ЦК УРСР позивачем не тільки не доведене, а повністю спростовується обставинами справи. Більш того вказує на те, що позивачем неправомірно поєднані підстави визнання спірного договору недійсним.

26.04.2007р. Господарським судом Доненько області було направлено повідомлення до Прокуратури Донецької області та прокурору Волноваського району щодо здійснення перевірки фактів та обставин, заявлених представником позивача – Суходольським І.Г. про підроблення та фальсифікацію з боку посадових осіб ТОВ АП “Данко” документа, на підставі якого було відповідачем сплачено за спірним договором вартість придбаного майна на суму 23947 грн.

На підставі зазначеного повідомлення до Господарського суду Донецької області 14.06.2007р. за № 02-41/24146 надійшов лист з постановою про відмову в порушенні кримінальної справи.

В судове засідання 26.06.07р. представник позивача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про це та розпис представника позивача в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, господарський суд, ВСТАНОВИВ:

30.10.2003 р.  між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Дабл Ю Джей Донбас” м. Волноваха (продавцем)  та Товариством з обмеженою відповідальністю Аграрне підприємство “Данко” м. Волноваха (покупцем)  був  укладений  договір  купівлі-продажу  б/н  нерухомого  майна,  а  саме: будинку  механізатора,  майстерні  бригади № 2,   кузні  бригади № 2,  складу-майстерні бригади № 2,  складу майстерні  бригади № 2,  заправки бригади № 2,  заправочної колонки бригади № 2, Додаток до договору № 1  (арк.47-48  том 1).

Пунктом 1.1. договору встановлено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупця майно що належить Продавцю відповідно до переліку, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах договору.  

Згідно до пункту 2.1.  договору  б/н  від 30.10.2003 р. вартість майна  була  визначена  у  розмірі 23 947, 53  грн.

Відповідно до п. 3.2. договору встановлено, що перехід права власності та всіх ризиків на майно від Продавця к Покупцю здійснюється на підставі акту приймання-передачі майна, підписаного сторонами.  

Продавець зобов'язується передати Покупцю по акту майно в продовж трьох календарних днів з моменту укладання договору (п. 3.3. договору).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що оплату майна Покупець здійснює грошовими коштами шляхом банківського переводу на розрахунковий рахунок Продавця в строк – до 01.06.2004р.  

На виконання умов спірного договору, згідно акту приймання-передачи майна від 30.10.03р. позивачем було передано майно за переліком згідно додатку № 1, а відповідачем прийнято зазначено майно. Акт підписаний з боку обох сторін за договором посадовими особами та скріплений печатками.

Позивачем була виписана податкова накладна від 30.10.03р. № 233\1 на продане майно, оригінал якої був переданий відповідачу.

Відповідачем була здійснена оплата на суму 111055 грн. за платіжним дорученням № 13 від 30.04.04р. Згідно призначення платежу, сплата даної суми проведена за майно згідно рахунку б\н від 26.11.03р.

Відповідачем був наданий рахунок-фактура б\н від 26.11.03р., який був підставою для сплати зазначеної суми. Із змісту даного рахунку вбачається, що від виписаний позивачем та є підставою для сплати за трьома договорами купівлі-продажу майна, а саме, від 30.10.03р., 25.11.03р., 01.11.03р., в який увійшло й майно, що було предметом продажу за спірним договором.

Позивач заперечує наявність зазначеного рахунку, та наполягає на існуванні іншого за змістом та датою рахунка-фактури № 233\1 від 30.10.03р., який був виписаний тільки на підставі спірного договору на суму 23947,53 грн. та копія якого залишалась у бухгалтерських документах позивача.

Спірні відносини суд вважає за необхідне розглянути за правилами вимог, Цивільного кодексу України, що діяв до 01.01.04р. Також, відповідно до Тимчасових  та  перехідних  положень  Цивільного  кодексу України, що набув чинності з 01.01.2004 р., а саме пунктів 4, 9, дійсність договору, який оспорюється, має вирішуватись відповідно до вимог Цивільного  кодексу в редакції 1963 року.

Проаналізувавши надані сторонами судового процесу докази та пояснення, дослідивши та з'ясувавши всебічно та у повній мірі обставини справи, з якими закон пов'язує право на відчуження майна шляхом купівлі-продажу та визнання даних правочинів недійсними, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову, виходячи з наступного.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа, заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на незаконність спірного договору на підставі ст. 48 ЦК України, вказуючи що генеральний директор Любій В.І., який підписав договір з боку продавця був одночасно засновником та директором підприємства покупця – ТОВ “АП “Данко”, від імені якого на підставі довіреності по спірному договору підписала заступник директора Лінська Т.Б., яка також одночасно була й фінансовим директором підприємства продавця. У зв'язку з чим, у порушення ч. 3 ст. 62 ЦК УРСР зазначені особи не мали права на укладання спірної угоди, тому така угода повинна бути визнана недійсною на підставі ст. 48 ЦК УРСР. Також, за обґрунтуванням позивача, зазначена норма кодексу використовується ним з метою застосування наслідків визнання угоди недійсною, а саме двосторонньої реституції, яка можлива з підстав визнання спірної угоди недійсною за приписами ст. 50 ЦК УРСР.  

Вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Стаття 48 ЦК УРСР встановлює загальні умови недійсності угод, що не відповідає вимогам закону.

В обґрунтування цієї позиції, позивач посилається на положення частини 3 ст. 62  Цивільного  кодексу  України як  на  підставу  недійсності  спірного  договору  купівлі-продажу.

Відповідно  до  ст. 62 ЦК УРСР представник  не  може  укладати  угоди  від  імені  особи, яку  він  представляє,  ні  у  відношенні  себе особисто, ні у відношенні другої особи,  представником  якої  він  одночасно  є.

Згідно ст. 29 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом (положенням).

Дії органів юридичної особи розцінюються як дії самої юридичної особи. Вони здійснюються її органами без довіреності та створюють права та обов'язки безпосередньо для юридичної особи.

Статут позивача надає право директору, як керівнику виконавчого органу, приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, за виключенням питань, вирішення яких віднесено до компетенції загальних зборів товариства. Пунктом 13.8.20 Статуту передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів товариства належить прийняття рішень про дозвіл на укладання правочинів щодо нерухомого майна товариства, зокрема, купівлю-продажу, міни, застави, оренди тощо. Однак ці обмеження введені після затвердження зборами учасників товариства від 01.07.2004р. нової редакції статуту і не мали місце на час укладання спірного договору 30.10.2003р.  

Зі сторони відповідача спірний договір було підписано Т.Б. Линской, як заступника директора ТОВ “АП “Данко”, що діяла на підставі Статуту та довіреності № 7 від 29.10.2003р.  

Таким  чином,  суд  встановив,  що  порушень  положень  ст.63 Цивільного  кодексу  України  не  відбулось,  однією  особою  спірний  договір  з  боку  продавця та покупця не  підписувався.

До того ж, норми Цивільного кодексу в редакції 1963 року не кваліфікують орган юридичної особи як представника юридичної особи.

Не беруться до уваги й посилання позивача на те, що Лінська Т.Б., як представник за довіреністю фактично придбала майно в своїх особистих інтересах, оскільки власність на майно за спірним договором набувається не особисто Лінською Т.Б. або Любієм В.І., а юридичною особою – покупцем.

Та обставина, що  заступник  директора  Лінська Т.Б  діяла  на  підставі  довіреності  товариства, першим  керівником  якого є Любий В.І .(наказ № 1 від 15.10.2003 р.),  не  надає  можливості суду  вважати  недійсною  угоду  на  підставі  положень ст. 63  Цивільного  кодексу  України.

На думку позивача, спірний договір купівлі-продажу був укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, з метою переведення майна з однієї юридичної особи на покриття боргів іншої. Така зловмисна домовленість, на думку позивача, випливає з корисного мотиву осіб, що уклали спірний договір, виражається у особистій зацікавленості останніх в отриманні прав на майно за заниженою нереальною ціною. Таке твердження позивача демонструється явною невигідністю для продавця угоди, залишення продавця без отримання доходу від такої господарської операції та позбавлення частини майна. Крім того, позивач стверджує про відсутність оплати за спірним договором, що також є ознакою зловмисності спірного договору. Зазначені обставини, на думку позивача свідчать про укладання договору внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною та всупереч встановленими цілями діяльності юридичної особи, тобто, продавця за спірним договором.

Відповідно до ст.57  Цивільного  кодексу  України,  недійсною  угода  може  бути  визнана  така  угода,  яка  укладена  внаслідок  обману,  насильства,  погрози,  зловмисної  угоди  представника  однієї  сторони  з  другою  стороною.

Як вказано в пункті дванадцятому постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року зі змінами, внесеними постановами від 25.12.1992 року № 13 та від 25.05.1998 року № 15 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", при вирішенні позовів про визнання угод недійсними на підставі ст. 57 ЦК УРСР, щодо зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, вимоги можуть бути задоволені при доведеності факту зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною.

Не можна погодитись з посиланнями позивача, що спірна угода укладена в результаті зловмисної угоди представників покупця та продавця, оскільки на цій підставі можуть визнаватися недійсними тільки угоди, укладені через представника, повноваження якого виникають внаслідок волевиявлення особи, яку він представляє, а також на підставі довіреності, адміністративного акту  або закону.  

Під зловмисною угодою, у даному випадку, позивач розуміє умисну змову представників  покупця (відповідача) і продавця (позивача) в результаті якої для ТОВ “Агрофірма Дабл ю Джей” наступили  несприятливі наслідки - продаж нерухомого майна за залишковою вартістю, що не відповідає реальної ціні даного об'єкту, а також, відсутність оплати по вказаній угоді.

Колегією суддів, з метою всебічного дослідження зазначених позивачем обставин, ухвалами від 21.03.2003р., 04.04.07р. було витребувались у сторін докази на підтвердження реальної вартості об'єктів нерухомості, що були продані за спірним договором, докази здійснення модернізації, поліпшення, реконструкції об'єктів нерухомості, які були продані за спірним договором, при цьому вказати ціну придбання позивачем цих об'єктів.

Позивачем таких доказів надано не було, документів, які б свідчили про іншу, ніж балансова вартість або оцінку майна, не надано. Також, позивачем не надано доказів збільшення вартості проданого майна та за рахунок яких поліпшень. Зокрема, у поясненнях від 08.04.07р. позивач зазначає, що у нього відсутні документи, які б підтверджували здійснення модернізації, поліпшення, реконструкції об'єктів нерухомості, які були продані за спірним договором.

Разом з цим, із матеріалів справи вбачається, що саме ті об'єкти, що були предметом спірного договору, були придбані позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.01р. у Колективного сільського господарського підприємства ім. Леніна, сел. Анатоль, яке знаходилось у процесі ліквідації. При цьому, із переліка майна до вказаного договору та акту приймання-передачи від 26.12.01р. видно, що вартість майна приблизно на 25% більше, ніж ціна продажу за спірним договором. Проте, з урахуванням амортизації за два роки використання даних об'єктів позивачем, остаточна вартість та ціна продажу об'єктів нерухомості відповідає дійсності та не заперечується сторонами.

Будь-яких інших доказів з боку позивача в обґрунтування іншої більшої вартості чи об'єктивної оцінки майна на підставі аналізу даних про оцінку аналогічних об'єктів з урахуванням рівня цін на ринку подібних об'єктів в Україні, у тому числі й оцінки Бюро технічної інвентаризації Волноваського району, що було продано за спірною угодою, не надано.

Підтвердження наявності зловмисної домовленості сторін через сімейний стан керівників сторін у спірному договорі також спростовуються наданими відповідачем доказами: паспортами цих осіб. Так, всупереч твердженням позивача, громадяни Любій В.І. та Лінська Т.Б. не знаходяться та не знаходилися у шлюбних відносинах між собою, що підтверджено витягами з паспортів зазначених осіб.

          За цією статтею ознакою недійсності договору виступає саме факт зловмисної домовленості. Порушення вимог законодавства може бути підставою для притягнення особи, що його припустила до відповідальності, встановленої законодавством. Умисел тієї чи іншої фізичної, у тому числі посадової особи у скоєнні злочину, може бути встановлено лише судом у кримінальній справі, тобто вчинення злочину може бути підтверджено вироком суду тощо, чого по даній справі не надано. Також, позивачем не надані докази порушення кримінальних справ та притягнення до відповідальності посадових осіб  позивача або відповідача, оскільки, згідно ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Тобто, за допомогою письмових обґрунтувань та припущень позивача, викладених в його заявах, неможливо вважати встановленими певні обставини.

          Крім того, пан Любій на момент укладення спірного договору був засновником товариства позивача, а тому був зацікавлений саме у максимальній прибутковості господарської діяльності цього товариства, а отже у додержанні майнових інтересів позивача, у зв'язку з чим не вбачається навіть мотивів для наявності зловмисної домовленості цієї особи проти товариства, учасником якого він є.

Що стосується заявлених позивачем підстав недійсності угоди, що укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності, суд виходить з наступного.  

Відповідно до п. 5.2. Статут позивача предметом діяльності Товариства є надання послуг, виробництво товарів, торгівля, а також інша підприємницька діяльність, у тому числі і зовнішньоекономічна, з метою одержання відповідного прибутку.

Згідно ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні” відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до п. 7.2. Статуту товариство має право від свого імені укладати будь-які угоди, не заборонені законодавством, набувати майнові та особисті немайнові права,  нести зобов'язання.

Пунктом 8.3. статут встановлено, що товариство має право здійснювати щодо свого майна будь-які дії та укладати угоди, які не суперечать Законодавству.   

У результаті відчуження спірного майна позивач не втратив можливість здійснювати визначені статутом мету та предмет діяльності товариства, таке відчуження не поставило під загрозу його перебування на ринку надання послуг, виробництва товарів, торгівлі та не суперечить статутним положенням товариства.

Передача позивачем спірного майна у власність відповідачу не може бути підставою для визнання спірного договору таким, що суперечить цілям ТОВ “Агрофірма “Дабл ю Джей Донбас з огляду на ст.21 Закону України “Про підприємства в Україні” та положення Статуту.

Не беруться до уваги судом посилання позивача в обґрунтування підстав визнання недійсності спірного договору за вимогами ст.ст. 50, 57 ЦК УРСР, щодо залишення продавця без отримання доходу від такої угоди та позбавлення частини майна всупереч інтересам позивача.

Відповідно до ст. 224 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу, продавець зобов'язаний передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язаний прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст. 228 ЦК України, продаж майна здійснюється за цінами, встановленими за згодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Згідно з п. 1 ст. 23 ЗУ «Про підприємства в Україні» підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірних засадах, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами і тарифами.

          Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, ст. 3 цього закону, визначає об'єкти оподаткування для платників податку на прибуток, зокрема це прибуток, який розраховується шляхом зменшення суми скорегованого валового доходу на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Валовим доходом, за визначенням п. 4.1 ст. 4 вказаного закону, є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Судовою колегією була досліджена обов'язкова податкова та фінансова звітність позивача з метою встановлена обставин, що призвели до позбавлення доходів, прибутку підприємства позивача внаслідок укладання спірної угоди, а також, з'ясування фактів - яким саме чином спірна господарська операція вплинула на загальні результати господарської діяльності.

Як видно із декларації з податку на прибуток позивача за третій квартал 2003 року, що надана позивачем, валовий доход його складає 21815900 грн., валові витрати, відповідно – 19336300 грн., нараховане податкове зобов'язання – 1077700 грн., податок, що підлягає сплаті за звітний період є 323300 грн. Тобто, різниця між останніми показниками є чистим прибутком.

Аналогічно, із декларації з податку на прибуток позивача за 2003 рік, що надана позивачем, валовий доход його складає 32322800 грн., валові витрати, відповідно – 29407700 грн., нараховане податкове зобов'язання – 1062500 грн., податок, що підлягає сплаті за звітний період є 318800 грн. Тобто, різниця між останніми показниками є чистим прибутком, а саме – 743700 грн., які залишаються у розпорядженні позивача.

Тобто, як видно, у звітному періоді в якому відбулась спірна операція з продажу майна, діяльність позивача не стала збитковою, а також, не вплинула суттєвим чином на господарську діяльність позивача взагалі.

Разом з цим, суд дійшов висновку, що придбання майна за спірним договором, також істотним чином не вилинуло на господарську діяльність відповідача.

Як видно з матеріалів справи, ТОВ “Аграрне підприємство “Данко” створено в результаті перереєстрації шляхом зміни найменування юридичної особи, - з ТОВ “Кирилівське”. Тобто, відповідач є повним правонаступником ТОВ “Кирілівське” з усіма основними фондами, правами та обов'язками. Зазначене підтверджується й наданим відповідачем аналізом фінансової діяльності відповідача за 2003, 2004, 2005, 2006 роки. З якого видно, що станом на укладання та виконання спірного договору, відповідач мав основні фонди на суму 1185600 грн. У зв'язку з чим, суд вважає, що вартість спірного майна не мала явну вигідність відповідачу наряду із наявним в нього майном.      

За наведених обставин, намір однієї сторони за спірною угодою надати за рахунок потерпілої сторони саме переваги, у тому числі майнові та прибуткові, які б він не зміг би отримати у випадку іншого виконання представником позивача своїх обов'язків, не підтверджується матеріалами справи та суду такі докази не надані.

Також, суду не надані докази інших несприятливих наслідків для позивача в результаті здійснення спірного договору.

У зв'язку з чим,  суд  вважає,  що   позивачем  не  доведені  належним  чином  недійсність  спірної  угоди на  підставі  ст.57 Цивільного  кодексу  України (у  редакції 1963 р.), оскільки, не надано будь-яких доказів у підтвердження факту зловмисної угоди  представника  однієї  сторони  з  другою  стороною  і  наявності  його  безпосереднього  зв'язку   з  волевиявленням   другої  сторони  щодо  укладання  спірної  угоди.

Відносно посилань  позивача  на  відсутність  оплати  за  вказаним  договором,  суд  вважає,  що  вказані  доводи   не  можуть  бути   прийнятті  як  підстави  для  недійсності  договору-купівлі  продажу.

          По-перше, колегією суддів були всебічного дослідженні усі пояснення та обґрунтування позивача стосовно відсутності сплати, підроблення та фальсифікації документів, що стали підставою для сплати за спірним договором. Зокрема, позивач стверджує, що рахунок-фактура від 26.11.03р. на суму 111055 грн. є підробленим документом, оскільки включає підставу для сплати за кількома договорами, у тому числі й за спірним. Насправді, сплата повинна була відбутися за дійсним рахунком від 30.10.03р. № 233\1.

          Із змісту рахунку-фактуру від 26.11.03р. на суму 111055 грн., що був наданий відповідачем, встановлено, що підставою для сплати за ним, у тому числі, зазначений й спірний договір, також, міститься перелік майна, що продавалося за спірним договором.

          Будь-якої обов'язкової форми та змісту рахунків-фактури, а також, обов'язкового об лікування у податковому та бухгалтерському обліку чинним законодавством не передбачено. Такий документ є вимогою кредитора про сплату боржником грошового зобов'язання за договором. Така форма рахунку-фактури використовується у загальній діловій практиці. Така вимога про сплату від відповідача позивачу пов'язується з настанням строку сплати, й взагалі могла не виставлятися, або виставлятися у іншої формі, наприклад, листа.

          До того ж, твердження позивача про фіктивність та підробку цього документу, перевірялися шляхом направлення матеріалів справи до органів міліції та слідства. За наслідками дослідчої перевірки з цього питання, прокуратурою Волноваського району Донецької області було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно Любія В.І. за відсутністю складу злочину.

          Враховуючи  вищевикладене,  суд  вважає, що сплата за спірним договором відбулась шляхом перерахування відповідачем платіжним дорученням у сумі 111055 грн.

Оцінивши у сукупності всі обставини справи, у тому числі, матеріли слідчих органів, та встановлені факти, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору.  

При  вирішенні   позовних  вимог позивача  про стягнення  упущеної  вигоди  у  сумі  58 500  грн.,  суд  враховує  наступне.       

Позивач  посилається  на пропозицію  підприємства   АОЗТ “Єкопрод АТ” про  передачу  в  оренду  спірних  приміщень  за  договором  купівлі-продажу  від  30.10.2003 р.  з  оплатою 4,50  грн.  за 1 кв.м , з  урахуванням  того,  що  спірні  приміщення  вибули  з  розпорядження  позивача.  Зміну  розміру  збитків  обґрунтовує  розрахунком,  відповідно  до  якого  збільшився  період  позовних  вимог  з липня  2004 р.  до 01.08.2006 р.

Позивач  вважає,  що  діями відповідача  йому  заподіяна  шкода  у  зв'язку  з упущеною  вигодою  у  розмірі  58  500  грн.

При  обґрунтуванні  суми  позову  позивач  посилався  на  лист  АОЗТ “Єкопрод АТ”   від 07.07.2004 р.   

Зазначені вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Суд  вважає,  що  вказаний   лист  від 07.07.2004 р.  є  лише  пропозицією   щодо  укладання  договірних  відносин,  крім  того  позивач  не  надав  до  суду  доказів,  що  вказана  пропозиція  ним  були  прийнята. Крім  того, з  вказаного  листа  не  можливо  встановити  на  який  період могла бути укладена  оренда  приміщення і чому саме  позивач розраховує  позовні  вимоги  до  серпня  2006 р.

Необхідно також зазначити, що при новому розгляді справи відповідачем приєднано до  матеріалів справи лист Акціонерного товариства закритого типу з іноземними інвестиціями “Екопрод А.Т.”, в якому зазначено, що керівництво Товариства не зверталося до ТОВ “Дабл ю Джей Донбас” з проханням надати в оренду приміщення площею 520м2 з оплатою в розмірі 4,5грн. за квадратний метр, яке розташоване в с. Полкове Волноваського району. Зазначений лист підписаний В.о. генерального директора товариства Мельник В.І. та скріплений печаткою товариства.

Враховуючи  вищевикладене,  суд  вважає,  що  позовні  вимоги  по  первісному  позову щодо   стягнення  збитків  у  вигляді  упущеної  вигоди  у    розмірі  58 500  грн. не є  обґрунтованими, доведеними, тому не  підлягають  задоволенню.

 Як зазначалося вище, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю “Аграрне підприємство “Данко” звернулося до суду з зустрічними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Дабл ю Джей Донбас” про  визнання  права  власності  на  будинок  механізатора, майстерню  бригади № 2, кузню  бригади № 2,  склад-майстерню бригади № 2,  склад майстерню  бригади № 2,  заправку бригади № 2,  заправочну  колонку  бригади № 2, то суд вважає, що зазначені вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Приписами ст. 392  Цивільного  кодексу  України  встановлено,  що власник  майна  може  пред'являти  позов  про  визнання  його  права  власності, якщо це право  оспорюється  або  не визнається  іншою  особою,  а  також  у  разі  втрати  ним  документа, який  засвідчує  його право  власності.

Як  визначено  положеннями  ст.128  Цивільного  кодексу  України (у  редакції 1963 р.), право  власності у  набувача  майна  за  договором  виникає  з  моменту  передачі  речі, якщо  інше  не  передбачено  законом  або  договором.

Відповідно до умов договору, а саме п. 3.2. встановлено, що  перехід  права  власності   та  всіх ризиків  на  майно  від  продавця  до  покупця  здійснюється  на  підставі   Акту  прийому-передачі,  підписаному  сторонами.

Дослідивши зміст Акту  прийому  передачі, судом встановлено, що між сторонами його було укладено, зазначений акт був підписаний  уповноваженими  особами  з  боку  сторін.

Статтею 48 Закону України “Про власність” передбачено, що власник може вимагати  усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання, згідно ст. 144 Господарського кодексу України, виникають, у тому числі, внаслідок створення та прибдання майна з підстав, не заборонених законом, а також, внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності.

 Відповідно  до  статті  49  Закону  України  “Про  власність”  володіння   майном  вважаться  правомірним,  якщо інше  не  буде  встановлено  судом.

  Будь-яких  доказів  недійсності  володіння  спірним  майном  за  договором  купівлі-продажу  від 30.10.2003 р.,  відповідач  за  зустрічним  позовом  до  суду  не  надав.

  Враховуючи  викладене,  суд  вважає,  що  позовні  вимоги  по  зустрічному  позову  обґрунтовані  та  підлягають  задоволенню.

  Судові  витрати  підлягають  віднесенню  на відповідача у  порядку  передбаченому  ст.49  Господарського  процесуального  кодексу  України.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України в редакції 1963 року, Господарським кодексом України ст. ст. 22, 33, 43, 49, 59, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів,  

В И Р І Ш И ЛА :

       Відмовити  в  задоволені  позовних  вимог Товариству  з  обмеженою  відповідальністю “Агрофірма “Дабл ю Джей Донбас” м.Волноваха,  заявлених  до Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Аграрне  підприємство “Данко” м.Волноваха,  про  визнання  недійсним  договору  купівлі-продажу  від 30.10.2003 р. та  стягнення   упущеної  вигоди  у  розмірі 58 500  грн.       

      Задовольнити  зустрічний  позов  Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Аграрне  підприємство “Данко” м.Волноваха , заявлений  до Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Агрофірма “Дабл ю Джей Донбас”  м.Волноваха, про  визнання  права  власності  на  будинок  механізатора, майстерню  бригади № 2, кузню  бригади № 2,  склад-майстерню бригади № 2,  склад майстерню  бригади № 2,  заправку бригади № 2, заправочну  колонку  бригади № 2  за  договором  купівлі-продажу  від 30.10.2003 р.

        Визнати за Товариством  з  обмеженою  відповідальністю “Аграрне  підприємство “Данко” (85700, Донецька область, м.Волноваха, вул. Совєтська, 51, ЄДРПОУ 32362833) право  власності на будинок  механізатора, майстерню  бригади № 2, кузню  бригади № 2,  склад-майстерню бригади № 2,  склад майстерню  бригади № 2,  заправку бригади № 2, заправочну  колонку  бригади № 2  за  договором  купівлі-продажу  від 30.10.2003 р.

      Стягнути  з  Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Агрофірма “Дабл ю Джей Донбас”  м.Волноваха,  на користь  Товариства  з  обмеженою  відповідальністю “Аграрне  підприємство “Данко” (85700, Донецька область, м.Волноваха, вул. Совєтська, 51, ЄДРПОУ 32362833) витрати по сплаті державного мита в сумі 85грн.  та витрати по за 118  грн.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дні прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дні набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя