Рішення

від 30.10.2018 по справі 910/8603/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 30.10.2018Справа №  910/8603/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., дослідивши матеріали справи за позовом Київської міської ради до           товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ» про           зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку,                                            Представники: не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду міста Києва звернулася з позовом Київська міська рада до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ» про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на вул. Магнітогорський, 1, площею 0,09 га у Деснянському районі міста Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідачем було самовільно (за відсутності відповідних правовстановлюючих документів) зайнято цю земельну ділянку шляхом розміщення на ній контейнерної автозаправної станції та здійснюється продаж нафтопродуктів. Суд своєю ухвалою відкрив провадження у справі № 910/8603/18, постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. У відзиві на позовну заяву відповідач послався на таке. 01.12.2015 товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ» та товариство з обмеженою відповідальністю «Автоюніон» уклали договір суборенди № ТДСКФ/5 щебеневого майданчика площею 150 кв.м., який на праві користування належить товариству з обмеженою відповідальністю «Автоюніон» на підставі договору оренди № 09/10/15 від 09.10.2015 та договору оренди № 10-2017/м від 01.11.2017, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2», що знаходиться на території комплексу будівель площею 2  663,80 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Магніторгорська, 1. Метою суборенди вищевказаного майданчика є розміщення та експлуатація контейнерної автозаправної станції товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ» для здійснення господарської діяльності. Комплекс будівель площею 2  663,80 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 належить товариству з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» на праві власності на підставі договору купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепалюк О.Г. за реєстраційним номером 3155. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» отримало згоду Київського міського голови на розроблення технічної документації із землеустрою № Д-3781 від 08.01.2008 для оренди на 15 років земельної ділянки орієнтовного розміру 1,782 га, кадастровий номер 8000000000:62:068:0150. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» постійно і в повному обсязі сплачувало за користування землею. Позивач у відповіді на відзив зазначив, що, згідно з відомостями Державного реєстру прав, на земельній ділянці по вул. Магніторгорська, 1, розміщено ряд будівель та споруд, що належать на праві приватної та комунальної власності  відкритому акціонерному товариству «Київхімволокно». Записи про державну реєстрацію права власності на будівлі та споруди у Державному реєстрі прав за цією адресою за товариством  з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» відсутні. З огляду на викладене товариство  з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» неправомірно передало в оренду спірну земельну ділянку. Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що товариство  з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» правомірно користується спірною земельною ділянкою, оскільки предметом договору купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепалюк О.Г. за реєстраційним номером 3155, є комплекс будівель загальною площею 2  663,80 кв.м., а саме: будівля диспетчерської в літ. XXXIV площею 128,4 кв.м., гараж в літ. XXXV площею 130,3 кв.м., автобокс в літ XXXVI площею 1  359,1 кв.м., будівля зарядної станції в  літ XXXVII площею 961,6 кв. м., гараж в літ. XXXVIII площею 84,4 кв.м. Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ» користується майданчиком, покритим щебеневим покриттям, площею 150 кв.м., який знаходиться на території комплексу будівель за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1. Підставою для використання цього майданчику є договір суборенди № ТДСКФ/5 від 01.12.2015 (далі – Договір суборенди), укладений   з товариством з обмеженою відповідальністю «Автоюніон». Користування майданчиком, виходячи з акту приймання-передачі, розпочалось 01.12.2105, і його строк, відповідно до додаткової угоди № 1 до Договору суборенди, визначено до 01.11.2018. Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоюніон», укладаючи Договір суборенди, діяло як орендар цього майна, право на суборенду якого йому було надано орендодавцем -  товариством з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2». Зокрема, договір оренди № 09/10-15 між товариством з обмеженою відповідальністю «Автоюніон» та товариством з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» укладено 09.10.2015 терміном на два роки, після закінчення якого 01.11.2017 на підставі договору оренди № 10-2017/М оренду продовжено на один рік. Як у договорі оренди № 09/10-15, так і у договорі оренди № 10-2017/М зазначено, що предметом оренди є щебеневе покриття загальною площею 150 кв.м., яке знаходиться на території комплексу будівель, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, що належить товариству з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» на підставі договору купівлі-продажу комплексу будівель від 24.12.2007.   Незважаючи на некоректне визначення предмету оренди у договорі оренди № 09/10-15  та у договорі оренди № 10-2017/М - щебеневе покриття загальною площею 150 кв.м., фактично предметом оренди є майданчик, покритий щебеневим покриттям, площею 150 кв.м.. Цю обставину сторони визнають та не оспорюють. Комплекс будівель загальною площею 2663,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, придбано товариством з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» за договором купівлі-продажу комплексу будівель від 24.12.2007 у товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Інвестбуд».  Договір посвідчено нотаріально, зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, а право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» зареєстровано 28.12.2007 відповідно до законодавства, що діяло на час реєстрації, комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації – комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (пункт 5 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).   Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації. Отже, відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно даних про товариство з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» як власника комплексу будівель загальною площею 2 663,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, не свідчить про відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» права власності на це майно. За своїми характеристиками - фіксовані межі та певне місце розташування, фізичними параметрами, правовим і господарським статусом та іншими характеристиками об'єкт оренди -  майданчик, покритий щебеневим покриттям, площею 150 кв.м., є ділянкою землі. Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України. За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Положеннями статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до ч. 3 ст.7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Отже, наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без «оформлення» припинення права будь-якими актами та документами. Водночас, перехід до набувача майна права на оренду земельної ділянки не свідчить про набуття статусу її орендаря. Наведений висновок слідує з приписів ст. ст. 116, 123, 124  Земельного кодексу України, відповідно до яких підставою для укладення договору оренди земельної ділянки є рішення органу місцевого самоврядування. Крім того, ст. 648 ЦК України передбачено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Вказане свідчить про те, що з моменту набуття товариством з обмеженою відповідальністю «Ев Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська-2» у власність за договором купівлі-продажу комплексу будівель від 24.12.2007 об'єктів нерухомого майна у останнього виникло право укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, на якій розташовані ці будівлі і яка потрібна для їх обслуговування. Право оренди виникає після укладення договору оренди, відсутність якого вказує на відсутність  речових прав на земельну ділянку. Частиною 1 статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частина 1 статті 142 Конституції України). Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Таким чином, вищевказаними положеннями Основного Закону України закріплено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Виходячи з положень пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Частиною 1 статті 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи. Пунктами «а», «б», «в», «г» статті 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень, зокрема, Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Таким чином, право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях. Такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради. Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради. Положеннями статті 189 Земельного кодексу України передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Аналогічні положення закріплені у статті 20 Закону України «Про охорону земель». За змістом Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року N 16/890, самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства та включає правові, економічні і соціальні заходи, спрямовані на додержання вимог земельного законодавства. Самоврядний контроль повинен здійснюватись систематично, регулярно і своєчасно, що значно підвищує ефективність та результативність контрольної діяльності. Самоврядний контроль за використанням і охороною земель передбачає постійне спостереження за станом земель, отримання від землекористувачів і землевласників відповідної проміжної та підсумкової інформації про використання земель, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу. Усі землі в межах міста Києва є об'єктами самоврядного контролю та охорони. Пунктом 10 рішення Київської міської ради від 2 квітня 2015 року N 317/1182 «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок» передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва без відповідних дозвільних документів або виданих з порушенням законодавства чи самовільного зайняття земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідній районній в місті Києві державній адміністрації слід забезпечити складання акта про виявлені порушення. У межах повноважень Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснив перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо користування земельною ділянкою по вул. Магнітогорській, 1, у Деснянському районі міста Києва, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 06.02.2018 № 18-0018-03. В ході перевірки було встановлено, що на земельній ділянці площею  0,09 га по вул. Магнітогорській, 1, яка частково огороджена металевою сіткою, розміщено контейнерну автозаправну станцію «SC Formula»  та здійснюється продаж нафтопродуктів і супутніх послуг. Згідно з інформацією, розміщеною у куточку покупця автозаправної станції, господарська діяльність на цій земельній ділянці здійснюється товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ». Київська міська рада рішення про передачу (надання) земельної ділянки по вул. Магнітогорській, 1, що використовується товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ», у власність (користування) не приймала. Документи, які посвідчують право власності чи користування вказаною земельною ділянкою, в Департаменті не зареєстровані. Речові права на цю земельну ділянку у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» не зареєстровані. Оцінюючи доводи товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ» щодо правомірного користування земельною ділянкою, яке засноване на праві оренди, суд виходить з такого. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Згідно з ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку щодо права власності на земельну ділянку є державний акт. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Отже, відсутність орендних відносин за участю міської ради як орендодавця спірної земельної ділянки свідчить про відсутність правомірного користування товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ» цією земельною ділянкою. Таким чином укладення договорів, на які посилається відповідач, не дає йому права користування земельною ділянкою на вул. Магнітогорській, 1, площею 0,09 га. Вказані обставини свідчать про те, що відповідач самовільно займає спірну  земельну ділянку. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. За змістом ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України, приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір, що становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»). Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 становить 1 762,00 грн. Таким чином, з огляду на те, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру, при зверненні з цим позовом до суду позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 762,00 грн. Втім, як вбачається з платіжного доручення №509 від 26.04.2018, при зверненні з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 5 286,00 грн., тобто надмірно сплатив судовий збір у сумі 3 524,00 грн. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Таким чином, оскільки при зверненні з цим позовом до суду позивачем було внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме у сумі 3 524,00 грн., суд дійшов висновку повернути з Державного бюджету України на користь Київської міської ради судовий збір у розмірі 3 524,00 грн. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір (у розмірі 1 762,00 грн.) покладається на відповідача. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129,  202, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Задовольнити повністю позов Київської міської ради   до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ». Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ» (вул. Козацька, 120/4, м. Київ, 03680, код 38315218)  звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на вул. Магнітогорський, 1, площею 0,09 га у Деснянському районі міста Києва та повернути її Київській міській раді (вул. Хрещатик, буд. 36 м. Київ, 01044, код 22883141), привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «СКФ» (вул. Козацька, 120/4, м. Київ, 03680, код 38315218) на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик, буд. 36 м. Київ, 01044, код 22883141) 1 762,00 грн. судового збору. Повернути Київській міській раді (вул. Хрещатик, буд. 36 м. Київ, 01044, код 22883141) з Державного бюджету України 3 524,00 грн. судового збору. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його  проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення може бути подана в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.    Суддя                                                                                           С. А. Ковтун