Постанова

від 23.10.2018 по справі 913/70/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2018 року м. Київ Справа №  913/70/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. – головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання – Підгірська Г. О., за участю представників: позивача – Остапенко В. М., відповідача – не з'явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства ”Національна акціонерна компанія ”Нафтогаз України” на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2018 (судді: Чернота Л. Ф., Зубченко І. В., Стойка О. В.) і рішення Господарського суду Луганської області від 03.05.2018 (суддя Драгнєвіч О. В.) у справі № 913/70/18 за позовом Публічного акціонерного товариства ”Національна акціонерна компанія ”Нафтогаз України” до Комунального підприємства ”Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство” ”Ровенькитеплокомуненерго” про стягнення 5     652     997,04 грн, В С Т А Н О В И В: 1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень 1.1. У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства “Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство” “Ровенькитеплокомуненерго” (далі – КП "СТП "Ровенькитеплокомуненерго") про стягнення 421 875,91 грн – 3 % річних і 5  231 121,13 грн інфляційних втрат.   Позовну заяву обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Харківської області від 16.04.2015 у справі № 922/1914/15, яке набрало законної сили, було стягнуто з КП "СТП "Ровенькитеплокомуненерго" заборгованість за поставлений природний газ за договором від 31.01.2013 № 13/3718-ТЕ-20 (далі – договір від 31.01.2013) за січень-квітень, жовтень-грудень 2013 року у сумі 6   125   087,74 грн, а також 185 802,31 грн – 3 % річних, 1 034 261,39 грн інфляційних втрат, 202 626,10 грн пені. У зв'язку з невиконанням відповідачем цього рішення, позивач вважав обґрунтованим стягнення з нього 421 875,91 грн – 3 % річних за період із 24.10.2014 по 07.02.2017 і 5  231 121,13 грн інфляційних втрат за період із жовтня 2014 року по грудень 2016 року (тобто за період після ухвалення зазначеного рішення) на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. 1.2. Відзиву на позовну заяву від КП "СТП "Ровенькитеплокомуненерго" до суду не надходило. 2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 03.05.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з КП "СТП “Ровенькитеплокомуненерго” на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України” 421 372,47 грн - 3 % річних, 4   475   417,43 грн інфляційних втрат, 73 451,85 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та дійшов висновку про обґрунтованість нарахування і стягнення з нього інфляційних втрат і 3% річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Суд установив, що рішення Господарського суду Харківської області від 16.05.2015 у справі № 922/1914/15 відповідачем у добровільному порядку не виконано; стягнення боргу з відповідача за зазначеним рішенням у примусовому порядку органами державної виконавчої служби не здійснювалося. Водночас суд зазначив, що розрахунок позивача є арифметично неправильним, а тому за перерахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 421 372,47 грн - 3 % річних, 4   475   417,43 грн інфляційних втрат. 2.2. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2018 рішення Господарського суду Луганської області від 03.05.2018 залишено без змін із тих же підстав. 3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї 3.1. ПАТ "НАК "Нафтогаз України", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2018 і рішення Господарського суду Луганської області від 03.05.2018, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у стягненні з відповідача 755 703,70 грн інфляційних втрат та ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення зазначеної суми з відповідача на користь позивача. Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у судових рішеннях обставинам справи. Зокрема, скаржник наголошує на обґрунтованості розміру заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, вважає, що розрахунок інфляційних втрат здійснено ним відповідно до рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97-р, при здійсненні розрахунку інфляційних втрат позивач  скористався методикою розрахунку, за якою збільшення суми боргу на індекс інфляції здійснюється за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду буде використано суму боргу, збільшену на індекс інфляції попереднього місяця, і здійснений судами перерахунок спірної суми інфляційних втрат у цьому разі є неправильним. 3.2. Від ПАТ "НАК "Нафтогаз України” надійшло клопотання від 10.10.2018 про приєднання до матеріалів справи документів. 3.3. Від КП "СТП "Ровенькитеплокомуненерго" відзиву на касаційну скаргу не надійшло. 4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи 4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 4.2. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Господарського суду Харківської області від 16.04.2015 у справі № 922/1914/15 було стягнуто з КП "СТП "Ровенькитеплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК" Нафтогаз України" 6 125 087,74 грн основного боргу, 1 034 261,39 грн інфляційних втрат, 185 802,31 грн – 3 % річних, 202 626,10 грн пені, 73 080,00 грн судового збору. В частині стягнення 3 % річних у сумі 70 973,13 грн і пені у сумі 297 004,87 грн відмовлено. Зазначене судове рішення набрало законної сили; на його виконання 05.05.2015 господарським судом було видано відповідний наказ. Також  господарські  суди попередніх інстанцій установили, що це рішення боржником виконано  не  було; стягнуті судовим рішенням суми у добровільному порядку ним не погашено. Крім того, як установили суди, не здійснювалося органами державного виконавчої служби на час розгляду цього спору  стягнення зазначеної заборгованості і в примусовому порядку. 4.3. Як убачається із матеріалів справи та установлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, предметом спору у цій справі є вимога ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з КП "СТП "Ровенькитеплокомуненерго" 421 875,91 грн – 3 % річних за період із 24.10.2014 по 07.02.2017 і 5  231 121,13 грн інфляційних втрат за період із жовтня 2014 року по грудень 2016 року на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. 4.4. Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив із того, що наявність рішення Господарського суду Харківської області від 16.04.2015 про задоволення вимог кредитора (ПАТ "НАК "Нафтогаз") у справі № 922/1914/15, яке не виконано боржником (КП "СТП "Ровенькитеплокомуненерго"), не припиняє зобов'язальних відносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Водночас, суд зазначивши, що розрахунок позивача містить арифметичні помилки, позов задовольнив частково. Як убачається зі змісту касаційної скарги, ПАТ "НАК "Нафтогаз" не погоджується з ухваленими у справі судовими рішеннями лише в частині відмови господарських судів у стягненні з відповідача 755 703,70 грн інфляційних втрат, вважаючи таку відмову необґрунтованою та наголошуючи на правильності здійсненого ним обрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат. 5. Позиція Верховного Суду 5.1. Колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі в оскарженій частині ухвалено без дотримання норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають частковому скасуванню, з передачею справи в частині відмови у стягненні з відповідача 755 703,70 грн інфляційних втрат на новий розгляд до місцевого господарського суду. 5.2. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення унормовано статтею 509 Цивільного кодексу України, за приписами якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 193 Господарського кодексу України. Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 20.12.2010 у справі № 3-57гс10, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11. За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Разом із тим відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16). Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій, встановивши обставини прострочення зобов'язання, дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування до відповідача правових наслідків прострочення грошового зобов'язання, встановлених законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України), у цьому випадку 3 % річних та інфляційних втрат. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Так, оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Здійснюючи перерахунок інфляційних втрат, визначених позивачем, місцевий господарський суд не з'ясував, і це було залишено поза увагою суду апеляційної інстанції, яку саме методику їх розрахунку   застосував позивач та не навів доводів щодо неправильності застосованої ним методики розрахунку, неможливості її застосування у цих спірних правовідносинах; при цьому в матеріалах справи також не міститься жодних заперечень відповідача з приводу правильності застосованої позивачем методики чи його контррозрахунку. Водночас колегія суддів зазначає, що Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011 № 386, посилання на яку для визначення поняття "індекс інфляції" міститься у оскаржених судових рішеннях, розроблена відповідно до статті 14 Закону України "Про державну статистику" та з метою виконання заходів щодо вдосконалення методології державних статистичних спостережень у галузі статистики для визначення показника зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів робіт та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді; натомість спірне питання не стосується правильності визначення позивачем рівня інфляції чи індексу споживчих цін протягом спірного періоду (які визначалися уповноваженим органом на підставі такої Методики). Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Ураховуючи наведене, висновок господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 755 703,70 грн інфляційних втрат визнається передчасним, а тому ухвалені у справі судові рішення в оскарженій частині не можна вважати законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню у зазначеній частині, з передачею справи у цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційна скарга – частковому задоволенню. 7. Розподіл судових витрат 7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315,  316, 317  Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства ”Національна акціонерна компанія ”Нафтогаз України” задовольнити частково. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2018 та рішення Господарського суду Луганської області від 03.05.2018 у справі № 913/70/18 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 755 703,70 грн інфляційних втрат і справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області. В решті рішення і постанову залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий                                                                                                 Т. Б. Дроботова Судді:                                                                                                               К. М. Пільков                                                                                                         Ю. Я. Чумак