Постанова

від 18.06.2007 по справі 17/101

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/101

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА  

18 червня 2007 р.                                                                 Справа  № 17/101

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого судді  Ушак І.Г.  у відкритому судовому засіданні за участю представників:

позивача – Шибаєв А.М., представник за довіреністю;

відповідача – Грін М.Д. представник за довіреністю   

розглянув справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород  до товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство „Хох Берег”, с. Великі Береги Берегівського району (далі - ТОВ СП „Хох Берег”) про стягнення 13192 грн. адміністративно–господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів

          Позивачем заявлені вказані вимоги, оскільки відповідач всупереч вимогам ст.ст. 19, 20 Закону України  „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі–Закон) не виконав встановлений на 2006 рік норматив створення робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та не сплатив позивачеві у зв'язку з цим адміністративно-господарські санкції у розмірі  середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача за кожне із двох нестворених робочих місць для працевлаштування  інваліда,  що становить предмет позовних вимог.  Представник позивача у ході судового розгляду наполягає на задоволенні заявлених вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи документами.

Відповідач письмовим відзивом  та його представник у ході судового розгляду заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що  підприємством  були створені робочі  місця  за професією швачки, на яких можна було  працевлаштувати інвалідів, про що було поінформовано Берегівського районний центр зайнятості як орган працевлаштування шляхом подання  статистичних звітів  про наявність вакансій (форми № 3-ПН) у жовтні-грудні 2006р.  Оскільки органи працевлаштування та позивач не направляли на підприємство відповідача інвалідів для працевлаштування, інваліди безпосередньо на підприємство на протязі  2006 року з питань працевлаштування також не зверталися, норматив працевлаштування інвалідів відповідачем не міг бути виконаний, а  підприємство не повинно  сплачувати наведені санкції за його невиконання.

Крім того, відповідач, посилаючись на  ст. 17, ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає, що оскільки відповідач не є суб'єктом владних повноважень, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, провадження у даній справі належить закрити.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

За  приписами ст.ст. 19, 20  Закону для підприємств, установ, організацій (далі - підприємства), встановлюється норматив створення робочих місць для  працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19  Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається розміром середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.    

Матеріалами справи, зокрема, статистичним звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006р. (форми № 10-ПІ)  доведено, що відповідачеві за змістом  Закону встановлено на 2006 рік норматив створення  робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у кількості 20 робочих місць, оскільки  середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача у 2006р. становила 501 особу, працевлаштовано ж інвалідів у   звітному періоді  18 осіб.  Таким чином, норматив працевлаштування інвалідів  відповідачем у 2006 році виконано не повністю, підприємством не сплачено самостійно у встановленому порядку санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за 2 нестворені робочі місця (13192 грн.), тому вимоги позивача про стягнення цієї суми з відповідача правомірні  за змістом ст.ст. 19, 20 Закону.

При цьому, суд не приймає заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що недотримання ним нормативу спричинено  невиконанням обов'язків щодо працевлаштування інвалідів органами,   які  зобов'язані здійснювати підбір та працевлаштування інвалідів на створені робочі місця та відсутністю звернень інвалідів з цих питань безпосередньо на підприємство, з огляду на наступне.

Ст. 18 Закону обов'язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Відповідно до ст.ст. 18, 19 Закону України „Про зайнятість населення”  для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян створюється державна служба зайнятості у складі, зокрема, системи державних центрів зайнятості, до обов'язків яких віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян,  що звертаються з питань працевлаштування; надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій у підборі необхідних працівників; направлення громадян, які звертаються до служби зайнятості для працевлаштування на підприємства, установи, організації  всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад).    

За змістом  Закону та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3.05.1995 р. з наступними змінами та доповненнями за № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (що була чинна станом на час виникнення та існування даних спірних відносин) на підприємства покладено обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів,  зазначення їх в  колективному договорі, інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а органи працевлаштування –підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

 Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать,  зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних місць для інвалідів.

За змістом ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин  відповідає за невиконання або неналежне виконання  господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідачем не доведено належним чином, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає встановленому Законом нормативу, на протязі звітного періоду - 2006р., за винятком трьох місяців 2006р. (жовтень-грудень), коли відповідачем були створені робочі місця за професією  «швачка», на яких можна було працевлаштувати інвалідів, про що повідомлено у встановленому порядку орган працевлаштування. Оскільки останнім не  направлялися інваліди для працевлаштування  на підприємство відповідача, відсутні підстави для покладення відповідальності на ТОВ СП „Хох - Берег” за  недотримання    нормативу у зазначений період.

За наведених обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача суми  санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  правомірні у частині їх нарахування  за період з  січня по вересень 2006р., що становить суму 9895 грн.,  коли на підприємстві відповідача не були працевлаштовані інваліди і відповідач не надав доказів вжиття  ним заходів для недопущення порушення нормативу. В іншій частині позовних вимог належить відмовити, оскільки  у період з жовтня по грудень 2006р. відсутнє правопорушення, у зв'язку з яким нараховані  санкції.   

Суд не приймає до уваги також позицію відповідача щодо непідвідомчості даного спору розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Пунктом 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) визначено що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках встановлених законом.

Суб'єкт владних повноважень, за змістом ст. 3 КАС України, це – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при  здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

За приписами ст. 8 Закону державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.02 № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом управління, який  діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

За змістом  ст. 20 саме Фонду соціального захисту інвалідів, територіальним відділенням якого є позивач у даній справіі, надано право стягнення адміністративно-господарських санкцій за недодержання встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже, даний спір, як спір за зверненням  суб'єкта владних повноважень у випадках встановлених законом, відноситься до юрисдикції адміністративних судів.  Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від  17.01.2006р., 24.01.2006р. та інших.

Відповідно до п. 6 розділу УІІ «Прикінцеві та перехідні положення»КАС України  передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р. вирішують у  першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами КАС України.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст. 8, 18, 19, 20  Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 18, 19 Закону України „Про зайнятість населення”,  ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 17, 70, 71, 86, 158-163, п. 6 Розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень  Кодексу адміністративного судочинства України,   

суд постановив:

1.  Позов  задоволити частково.

Стягнути з  ТОВ СП „Хох Берег” (с. Великі Береги Берегівського району, вул. Петефі, 29 код 20457014 )  на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Ужгород,  пл. Ш. Петефі, 14) адміністративно-господарські санкції на суму  9895 грн. (  дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто  п'ять грн.).

2. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

 Дана постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України; у судовому засіданні  18.06.07 проголошено вступну та резолютивну частину постанови, текст постанови у повному обсязі виготовлено  3.07.07.

               Суддя                                                                                     Ушак І.Г.