Рішення

від 29.10.2018 по справі 0540/6168/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна  Донецький окружний адміністративний суд Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И           29 жовтня 2018 р.                                                             Справа№0540/6168/18-а приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського,  1            Донецький окружний адміністративний суд у складі Головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВ БУД-ПРОЕКТ” до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу № 1089 від 23.06.2018 року, податкового повідомлення – рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн., суд -                                                      В С Т А Н О В И В: 27 липня 2018 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВ БУД-ПРОЕКТ” до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу № 1089 від 23.06.2018 року, податкового повідомлення – рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн. Підставою подання вказаного позову слугувала незгода підприємства позивача із наказом про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АЗОВ БУД-ПРОЕКТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами – постачальниками ТОВ «Борис груп» та ТОВ «Сантос Холд»  за березень 2018 року. Внаслідок перевірки відповідачем на підставі висновків Акта № 694/05-99-14-15/36319341 від 02.07.2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн., яке на думку позивача є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач у судове засідання не прибув. Через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у справі документами. Представник відповідача у судове засідання прибув. Через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву за змістом якого вбачається, що відповідач приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяв у межах та у спосіб визначеним діючим законодавством України. Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОВ БУД-ПРОЕКТ», зареєстроване в якості юридичної особи, місцезнаходження: 87516, Донецька обл., м. Маріуполь, б-р. 50 років Жовтня, буд. 11, прим. 3, код ЄДРПОУ 36319341. 02.07.2018 року податковим органом на підставі наказу направлення від 23.06.2018 року № 1391 ГУ ДФС у Донецькій області та наказу ГУ ДФС у Донецькій області від 23.06.2018 року № 1089 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «АЗОВ БУД_ПРОЕКТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ТОВ «Борис груп» (код ЄДРПОУ 37342221)  та ТОВ «Сантос холд» (код ЄДРПОУ 41189726) за березень 2018 року. Внаслідок вказаних вище обставин, відповідачем встановлено порушення позивачем  п.44.1, п.44.6 ст.44, пп.192.1.2 п.192.1 ст.192, п.198.1, п. 198.1, п.198.2 п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту по оформленим у березні 2018 року по операціям з ТОВ «Борис груп» (код ЄДРПОУ 37342221) та ТОВ «Сантос холд» (код ЄДРПОУ 41189726), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 299884 грн. у тому числі за березень 2018 року в сумі 243344 грн. та за квітень 2018 року в сумі 56540 грн. На підставі даного акту перевірки, відповідачем 12.07.2018 року було прийнято податкове  повідомлення - рішення № 0005481415, згідно з якими відповідачем визначено позивачу, відповідно, грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 299884 грн. та штрафні фінансові санкції на суму 74971 грн. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного. Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України зазначається, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку. У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної» затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 N 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних. Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію. Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. У відповідності до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Матеріалами справи підтверджується, що 01 березня 2018 року між ТОВ «Сантос Холд» та ТОВ «АЗОВ БУД-ПРОЕКТ» укладено договір № 7 про виконання будівельних робіт. На виконання зазначеного договору до суду надано акт виконаних робіт форми КБ-2 на загальну суму 481008,00 грн. банківські виписки від 15.03.2018 року із зазначенням платежу: «за отриманий асфальт». Також матеріалами справи підтверджено, що 01 грудня 2017 року між ТОВ «Борис Груп» та ТОВ «АЗОВ БУД-ПРОЕКТ» укладено № б/н від про виконання будівельних робіт. На виконання зазначеного договору до суду надано акт виконаних робіт на загальну суму 237890,40 грн. акт № 5 на загальну суму 120240,00 грн. акт на загальну суму 339240,00 грн. акт на загальну суму 281688,00 грн. банківські виписки від 15.03.2018 року із зазначенням платежу «за бітум» Крім цього, позивачем не надано інших документів, які б підтверджували подальше оприбуткування товару, товарно-транспортні накладні, картки складського обліку, бухгалтерської звітності, а також інших документів, які б підтверджували факт придбання та подальшу реалізацію товару, а також, позивачем не надано доказів щодо реєстрації податкових накладних. За таких обставин суд вважає, що правочин спричинявся фіктивно. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011р. №742/11/13-11. При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами. Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю та їх подальшої реалізацією або використання у власному підприємстві, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними. Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочинну, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків. У зв'язку з вищенаведеним, Суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат. Враховуючи те, що Судом не встановлено підстав для скасування наказу на перевірки та податкового повідомлення – рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог. Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). Враховуючи вищенаведене, суд, вважає, що позивачем не доведено правомірності обставин викладених в позовній заяві, а надані докази не підтверджують заявлених позовних вимог, а тому суд приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити. Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –                                                   В И Р І Ш И В: У задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВ БУД-ПРОЕКТ” до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу № 1089 від 23.06.2018 року, податкового повідомлення – рішення № 0005481415 від 12.07.2018 року на суму 374855,00 грн. - відмовити. Рішення прийнято в порядку письмового провадження 29 жовтня 2018 року. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.      Суддя                                                                                 Галатіна О.О.