Постанова

від 31.10.2018 по справі 805/3252/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА Іменем України 31 жовтня 2018 року Київ справа №805/3252/16-а адміністративне провадження №К/9901/32397/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача – Юрченко В.П., суддів – Пасічник С.С., Хохуляка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року (суддя: Бабаш Г.П.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (колегія у складі суддів: Васильєва І.А., Ястребова Л.В., Гайдар А.В.) у справі № 805/3252/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзит» до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області, Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування рішення та вимоги, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Транзит» (далі – позивач або ТОВ «Транзит») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі – відповідач 1 або Маріупольська ОДПІ), в якому, з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог, просило: - скасувати рішення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя ГУ ДФС (Приморське відділення) про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 15 серпня 2016 року № 0016581303; - скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 08 лютого 2017 року № Ю-788-15. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено Головне управління ДФС у Донецькій області (далі – відповідач 2 або ГУ ДФС). В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідно до абз. 1 ст. 2, ст. 11 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон № 1669), п. 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) як платник єдиного внеску, який перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилась антитерористична операція, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції він звільнений від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року позовні вимоги задоволені повністю, скасовано рішення Маріупольської ОДПІ від 15 серпня 2016 року № 0016581303 на суму 6    699,57 грн. та вимога ГУ ДФС в області від 08 лютого 2017 року № Ю-788-25 на суму 43    962,44 грн. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що на період проведення антитерористичної операції позивач звільнений від виконання обов'язків платника єдиного внеску, а тому рішення і вимога, що були предметом спору у справі, винесені відповідачами 1 і 2 всупереч вимогам законодавства і підлягають скасуванню. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року скасована постанова суду першої інстанції, прийнята нова постанова, якою адміністративний позов ТОВ «Транзит» задоволений частково, скасовано рішення Маріупольської ОДПІ від 15 серпня 2018 року № 0016581303, скасована вимога ГУ ДФС в області від 08 лютого 2017 року № Ю-788-25 в частині нарахування штрафу у розмірі 3    591,03 грн. та пені у розмірі 3    108,54 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Висновок апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог ґрунтувався на тому, що в силу положень п. 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, тільки в частині своєчасності та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а не звільнятись від сплати єдиного внеску взагалі. Штрафи і пеня у цьому випадку до нього не застосовуються. За висновком апеляційного суду, у вказаних платників єдиного внеску недоїмка виникає у загальному порядку, але у подальшому така недоїмка підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Звільнення платників єдиного внеску від виконання передбачених Законом № 2464 обов'язків не звільняє орган доходів і зборів від обов'язку надсилати платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Апеляційний суд відзначив, що подальше виконання спірної вимоги не є предметом розгляду у цій справі, оскільки предметом спору є правомірність прийняття (формування) спірної вимоги відповідачем 2 на підставі даних картки платника – позивача, сформованих відповідно до звітності, наданої самим позивачем. Водночас до спірної вимоги та рішення, окрім недоїмки зі сплати єдиного внеску, входять штрафи та пеня, а тому в силу вищенаведених положень Закону № 2464 вимога та рішення в частині штрафів та пені підлягають скасуванню. В частині недоїмки зі сплати єдиного внеску колегія суддів апеляційного суду роз'яснила позивачу право звернення за її списанням в порядку, передбаченому Податковим кодексом України. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 2 подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У якості підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції відповідач 2 посилається на порушення ними норм матеріального і процесуального права. Посилаючись на п. 6 ч. 1 ст. 1, пп. 1, 4 ч. 2 ст. 6, ч. 8 ст. 9, ч. 4 ст. 25 Закону №2464, ст. 10 Закону № 1669, відповідач 2 стверджував, що включення населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464; законодавство не передбачає автоматичного списання недоїмки, яка виникла на підставі звітності платника єдиного внеску, лише за фактом перебування останнього на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону № 1669; незалежно від розповсюдження на позивача приписів п. 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, ці приписи не звільняють податкові органи від виконання обов'язку щодо формування вимог про сплату недоїмки на підставі наданої платниками звітності. Як наслідок, за твердженням відповідача 2, вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена на підставі закону та не підлягає скасуванню. Стосовно скасування рішення відповідач 2 зазначив, що з 01 січня 2016 року п. 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 втратив чинність на підставі Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, в порушення вимог ст. 10 Закону № 1669 позивачем не наданий до податкового органу сертифікат Торгово-промислової палати України. За твердженням відповідача 2, порушення норм процесуального права полягало у тому, що всупереч приписам ст. ст. 11, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) (в редакції, чинній на час судового розгляду), судами попередніх інстанцій безпідставно та необґрунтовано не прийнято у якості доказу судове рішення у справі № 805/3252/16-а; а оскаржені судові рішення не відповідають вимогам ст. 159 КАС України. Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, просив залишити в силі постанову суду першої інстанції, а у задоволенні касаційної скарги відмовити. Відповідач 1 заяву про приєднання до касаційної скарги податкового органу або відзив на касаційну скаргу не надав. Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Транзит» (ідентифікаційний код 20362641) зареєстроване як юридична особа 12 січня 1994 року. Як платник єдиного внеску ТОВ «Транзит» перебуває на обліку в Маріупольській ОДПІ. 15 серпня 2016 року заступником начальника – начальником Приморського відділення Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області Турчиною С.О. прийнято рішення № 0016581303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Цим рішенням на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21 лютого 2015 року до 03 грудня 2015 року до ТОВ «Транзит» застосований штраф у розмірі 20% від суми недоїмки, що становило 3    591,03 грн., та нарахована пеня у розмірі 0,1% від суми недоїмки, що становило 3    108,54 грн. 08 лютого 2017 року ГУ ДФС в області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-788-25, відповідно до якої станом на 31 січня 2017 року у ТОВ «Транзит» існувала заборгованість у сумі 43    962,44 грн., у тому числі недоїмка зі сплати єдиного внеску – 37    262,87 грн., штраф – 3    591,03 грн. та пеня – 3    108,54 грн. При цьому недоїмка зі сплати єдиного внеску утворилася за період з квітня 2014 року по лютий 2017 року. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон № 2464. Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені ст. 9 Закону № 2464, зокрема, частиною восьмою зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Закон № 1669, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1669 внесено зміни до Закону № 2464, а саме підпункт б) розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13.03.2015 року) такого змісту: « 9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу». Аналіз зазначеної норми свідчить, що позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску встановлених статтею 6 Закону № 2464, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті, а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Предметом спору у справі є рішення Маріупольської ОДПІ від 15 серпня 2016 року № 0016581303, яким до позивача застосовані штрафні санкції та нарахована пеня за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21 лютого 2015 року до 03 грудня 2015 року. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин, ТОВ «Транзит» як платник єдиного внеску перебувало на обліку у Маріупольській ОДПІ (Приморське відділення). Місто Маріуполь, на території якого розташована Маріупольська ОДПІ, включене до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1257-р (чинне). Отже, в силу положень абз. 3 п. 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 з 14 квітня 2014 року відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464 за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, до ТОВ «Транзит» не застосовуються. Як наслідок, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що рішення Маріупольської ОДПІ від 15 серпня 2016 року № 0016581303 підлягає скасуванню як протиправне, а позовні вимоги в цій частині – задоволенню. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача 2, наведені ним у касаційній скарзі, з приводу того, що з 01 січня 2016 року п. 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 втратив чинність на підставі п. 28 Розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі – Закон № 911). Виключення п. 28 Розділу І Закону № 911 підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 не має наслідком автоматичне вилучення пункту 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 чи втрату ним чинності. Як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час судового розгляду, норма п. 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 є чинною. В частині позовних вимог про скасування вимоги ГУ ДФС в області колегія суддів зазначає наступне. Спірна вимога ГУ ДФС в області від 08 лютого 2017 року № Ю-788-15 сформована відповідно до ст. 25 Закону № 2464, яка визначає заходи впливу та стягнення. За приписами абзацу другого частини першої цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Колегія суддів відзначає, що відсутність (відстрочення в силу закону) у позивача обов'язку своєчасної сплати внесків, починаючи з 15 квітня 2014 року, унеможливлює складання відповідачем 2 та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання, а саме станом на 08 лютого 2017 року. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування вимоги ГУ ДФС в області від 08 лютого 2017 року № Ю-788-15 на суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що звільнення платників єдиного внеску від виконання обов'язків, передбачених Законом № 2464, не звільняє орган доходів і зборів від обов'язку надсилати платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. З цих же підстав колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги відповідача 2. Колегія суддів вважає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованого на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників за порушення Закону № 2464, зокрема заходів впливу, якою є спірна вимога. Відтак, формування податковим органом спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправним. Посилання відповідача 2 в касаційній скарзі на ненадання позивачем податковому органу сертифікату Торгово-промислової палати України про підтвердження форс-мажорних обставин для зупинення сплати зобов'язань з єдиного внеску є неприйнятним, з огляду на безумовне звільнення позивача від зобов'язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати єдиний внесок, яке передбачено в силу Закону. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача 2 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке полягало у неприйнятті у якості доказу судового рішення у справі № 805/3252/16-а як безпідставні, оскільки справа, що розглядається, і є справою за № 805/3252/16-а. З огляду на викладене, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції, невірно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. З огляду на викладене, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року - залишенню в силі. Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області задовольнити частково. 2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року скасувати та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................ ........................ ........................... В.П.Юрченко С.С.Пасічник В.В.Хохуляк Судді Верховного Суду