Постанова

від 29.10.2018 по справі 295/4010/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/4010/16-ц Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 55 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2018 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/4010/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 серпня 2018 року, яке ухвалене суддею Чішман Л.М. в м. Житомирі

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив та просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі і компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 9798,58 грн. та суму середнього заробітку за час затримки повного розрахунку по заробітній платі, починаючи з 06.01.2015 р. по день ухвалення рішення у справі. В обґрунтування вимог зазначив, що з 21.11.2012 р. по 05.01.2015 р. працював на посаді менеджера в ОСОБА_3 обласному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємстві протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України. Оскільки підприємство затримувало виплату заробітної плати, оплачуючи її частинами, виникла заборгованість за весь період його роботи на підприємстві. Також за період роботи на підприємстві позивачем не використано щорічна відпустка, яка підлягає компенсації при звільненні.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 01 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. З відповідача на користь позивача стягнута заборгованість по заробітній платі і компенсація за невикористану відпустку в розмірі 9798,58 грн. З урахуванням ухвали про виправлення арифметичної помилки на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 87719,28 грн. Стягнуто з відповідача в дохід держави 975,18 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, вирішити питання судового збору.В обґрунтування скарги, зокрема, зазначає, що судом безпідставно задоволено позов ОСОБА_2, оскільки відповідно до наявної бухгалтерської документації, будь-якої заборгованості по виплаті заробітної плати підприємство перед останнім не має. Суд при ухваленні рішення, не врахував факт наявності кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які обвинувачуються у штучному створенні заборгованості із заробітної плати перед працівниками та доведенні підприємства до банкрутства. Оскільки заборгованість перед позивачем є штучно створеною, справа підлягає направленню на новий судовий розгляд з метою дослідження та надання належної оцінки.

Позивач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Богунського районного суду м. Житомира залишити без змін. Рішення суду вважає законним, обґрунтованим та прийнятим у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги і просив скасувати рішення суду повністю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки серії АА № 265782 ОСОБА_2 02.08.2012 р. прийнято на роботу до ОСОБА_3 обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України, на посаду адміністратора, 21.11.2014 р. переведено на посаду менеджера в цьому ж підприємстві та 05.01.2015 року звільнено з роботи за власним бажанням.

За наказом підприємства №2-к від 05.01.2015 р. ОСОБА_2 при звільненні підлягала компенсація за невикористані ним 10 календарних днів відпустки.

Після звільнення, 24.04.2015 р. між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 обласним спеціалізованим ремонтно-будівельним підприємством протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України укладено Договір №2 про розстрочення грошових зобов'язань (заборгованості) по виплаті розрахунку у зв'язку зі звільненням (далі - Договір №2). За умовами вказаного договору заборгованість по заробітній платі позивача склала 9798,58 грн. та мала бути виплачена за період з травня 2015 року по квітень 2016 року рівними платежами у розмірі 816,55 грн. щомісячно (а.с.22 т.1).

Однак, після укладення вказаного вище Договору остаточний розрахунок по заборгованості із заробітної плати з ОСОБА_2 не проведений.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не провів належного розрахунку з позивачем в строки передбачені ст.47, 116 КЗпП України, тому з нього на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості по заробітній платі і компенсації за невикористану відпустку, а також середній заробіток за час затримки розрахунку з 06.01.2015 р. по день ухвалення рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено та доведено матеріалами справи, що остаточний розрахунок з позивачем станом на момент звернення до суду не проведений.

Обґрунтовуючи відсутність заборгованості перед ОСОБА_2, відповідач посилається на судово-економічну експертизу № 63 від 19.09.2015 р., якою встановлені безпідставні нарахування зарплати у вигляді надбавок ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за період роботи з 01.01.2010 р. по 11.11.2014 р. На підставі чого директором підприємства видано наказ №7 від 01.12.2016 р., відповідно до якого зобов'язано бухгалтерію підприємства внести коригування до бухгалтерського обліку щодо нарахованих, але не виплачених сум заробітної плати по вказаних вище працівниках. Бухгалтерією підприємства проведено коригування на суму 6547,61 грн., таким чином відповідач вважає, що відсутня заборгованість перед позивачем (а.с.32 т.2).

Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є (ці умови повинні виконуватись одночасно):

1) порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків;

2) нанесення прямої дійсної шкоди;

3) вина в діях або бездіяльності працівника;

4) прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.

Відповідно до положень статті 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди в межах середнього місячного заробітку несуть, зокрема, керівники підприємств та їхні заступники , керівники структурних підрозділів на підприємствах, їхні заступники, якщо шкоду заподіяно зайвими грошовими виплатами , неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних, грошових або культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню та зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Судом першої інстанції не встановлено, а відповідачем не доведено наявність вини позивача у встановленні йому щомісячної доплати до посадового окладу, що вплинуло на виникнення заборгованості перед останнім.

Зазначена в п. 1.2. Договору від 24.04.2015 р. в графі Назва платежу ОСОБА_4, як особа перед якою виникла заборгованість у підприємства, замість ОСОБА_2, не є доказом відсутності заборгованості перед останнім, оскільки саме ОСОБА_2 був стороною цього Договору та мав усі права на настання правових наслідків за його умовами. Крім того, зазначення в Графіку погашення заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_6, суд першої інстанції правомірно визнав опискою.

Доводи апеляційної скарги в частині неврахування судом факту наявності кримінального провадження за обвинуваченням колишнього директора - ОСОБА_4 та головного бухгалтера - ОСОБА_5 у штучному створенні заборгованості із заробітної плати перед працівниками підприємства, в тому числі і перед ОСОБА_2, підлягають відхиленню, оскільки не стосуються позивача як сторони правовідносин у даній справі. Вина позивача в будь-яких діях, які могли б вплинути на виникнення у нього заборгованості, відповідачем не доведена.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за нормами статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного суду України від 14 грудня 2016 року по справі №6-788цс16.

Згідно з пунктами 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року № 100, у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що позивачу не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, суд першої інстанції на підставі статті 117 КЗпП України дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з 06.01.2015 р. по день постановлення рішення в розмірі 87719,28 грн., оскільки відповідач як роботодавець не довів відсутності в цьому своєї вини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргуОСОБА_3 обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт Добровільного пожежного товариства України залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 серпня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 листопада 2018 року.

Головуючий Судді