Постанова

від 04.07.2007 по справі 29/34-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

29/34-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2007 р.                                                          Справа № 29/34-07

Колегія суддів у складі:

головуючого-судді –Пушай В.І., суддів –Плужник О.В., Такмаков Ю.В.

при секретарі –Гудкової І.В.

за участю представників сторін:

позивача –Єнін В.М.

відповідача –Тюменцев В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1857Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 17.04.07 по справі  №29/34-07

за позовом ТОВ фірма "Оріон ЛТД", м. Харків

до  ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе", м. Харків

про стягнення 14077,77 грн., -

                                                             встановила:

В січні 2007 р. позивач звернувся з позовом про розірвання договору виконання ремонтно-будівельних робіт № 21/25 від 29.05.2002 р., укладеного між ВАТ „Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" та ТОВ фірма "Оріон ЛТД" та стягнення з ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" на користь ТОВ фірма "Оріон ЛТД" боргу за договором виконання ремонтно-будівельних робіт № 21/25 від 29.05.2002 р. у сумі 14077,77 грн.; а також судових витрат –140,77 грн. за сплату державного мита; 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (всього –258,77 грн.).

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.04.07 по справі  №29/34-07 (суддя Тихий П.В.) частково відмовлено в задоволенні позовних вимог. Стягнуто з відповідача на користь позивача 14077,77 грн. боргу; 6446,49 грн. збитків від інфляції; 1636,37 грн. річних; 221,61 грн. державного мита; 117,71 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване з тих підстав, що відповідач не надав суду доказів про погашення боргу, а відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 14077,77 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погоджується, надав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення 14077,77 грн. основного боргу, 6446,49 грн. збитків від інфляції; 1636,37 грн. річних; 221,61 грн. державного мита; 117,71 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує на те, що зазначене рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, п. 2 ст. 34 ГПК України, де зазначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, належним доказом прийому виконаних робіт є акти прийому-передачі виконаних робіт. У ст. 854 ЦК України зазначено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи. Також, відповідно до ч.4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін. У ч.4 ст. 882 ЦК України зазначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

При цьому, відповідач вказує на те, що позивачем було надано акти прийому-здачі виконаних ремонтно будівельних робіт, на суму 17691,6 грн., але вказані акти містять підпис особи, ім'я та посада якої не зазначені, не зазначені його повноваження (на підставі чого він діє, яким документом йому надані повноваження на підписання акта приймання робіт), а також на актах не має відповідної печатки підприємства.

Також, відповідач скаржиться на те, що судом першої інстанції не враховано що надані позивачем докази, а саме - акти прийому виконаних робіт, кошториси та довідки (форма № 3) про вартість виконаних робіт та їх витрат, не є належним доказом виконаних робіт. До позову не було додано документи, які можуть вважатися належним доказом виконання робіт за договором, оскільки не містять жодного належного підтвердження їх виконання.

Крім того, відповідач стосовно сплати індексу інфляції та трьох відсотків річних зазначає, що господарським судом Харківської області 25.04.2005 р. по справі № Б-39/41-05 порушено провадження по справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до ч.4 ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань. Таким чином, вищевраховане, на думку відповідача, свідчить про те, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірного розгляду справи по суті.

Позивач в свою чергу, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його в силі, а апеляційну скаргу –без задоволення.

При цьому, позивач вказує на те, що 29.05.2002 р. між ТОВ фірма "Оріон ЛТД" та ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" був укладений договір № 21/25 на виконання ремонтно-будівельних робіт, згідно якого ТОВ фірма "Оріон ЛТД" зобов'язалося виконати ремонтно-будівельні роботи корпуса МОПМС в строк до 31.12.2002 р. Відповідач зобов'язався прийняти виконану роботу та сплатити 88947,00 грн. Згідно листа ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе"  № 21/19-762 від 28.12.02 р. строк дії договору був продовжений до 31.03.2003 р., зазначений договір фактично є договором підряду, оскільки повністю відповідає усім вимогам, встановленим главою 61 ЦК України для договорів підряду. Але відповідач з фірмою позивача не розрахувався в повному обсязі за виконану роботу і, станом на 1 січня 2004 р. сума заборгованості склала 18277,77 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 02.01.2004 р. Згодом відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 4200 грн. Отже, на теперішній час сума заборгованості складає 14077,77 грн.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування або зміни рішення є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Жодних обставин та доказів  які є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду відповідач не зазначив та не надав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено місцевим господарським судом, 29.05.02 між сторонами було укладено договір №21/25, відповідно до умов якого, позивач зобов`язався виконати відповідачеві роботи, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити їх вартість. Ппунктом 4.1 договору встановлено, що оплата проводиться щомісячно за фактично виконані роботи. Отже, твердження відповідача про те, що в нього не настав строк виконання обов'язку по оплаті робіт, є необґрунтованим та не може бути прийнято судом.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, здійснив відповідачеві роботи на суму 18277,77 грн., а відповідач роботи прийняв, що підтверджується матеріалами справи, але оплату їх вартості здійснив лише частково у розмірі 4200 грн.

Посилання відповідача про те, що в актах виконаних робіт, наданих позивачем не зазначено особу, яка їх підписала та не міститься печатки відповідача, не можуть бути прийняті судом, оскільки, позивачем до позовної заяви крім актів прийняття виконаних робіт надано довідки про вартість виконаних робіт та витрат по технічним етапам та комплексам робіт, які підписані представником відповідача та містять відбитки печатки відповідача. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 14077,77 грн.

Пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що оплата виконаних робіт проводиться щомісячно саме на підставі довідки №3, котрі надані позивачем до справи. Окрім довідок №3 в підтвердження виконання робіт і суми заборгованості до справи наданий підписаний сторонами акт звіряння розрахунків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 14077,77 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Згідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних. За таких обставин, позовні вимоги позивача в сумі 6446,49 грн., нараховані за індексами інфляції на суму основного боргу, а також 1636,37 грн. річних, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Стосовно посилання відповідача на ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 14077,77 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних. За таких обставин, позовні вимоги позивача в сумі 6446,49 грн., нараховані за індексами інфляції на суму основного боргу, а також 1636,37 грн. річних є обґрунтованими.

Відносно твердження відповідача щодо дії мораторію на задоволення штрафних санкцій, місцевий господарський суд правомірно визнав їх необґрунтованими з посиланням на абз.ІІ ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в ст.1 Закону про банкрутство, т.б. боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під терміном "грошове зобов'язання"    розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

Крім того, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо Законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

У зв'язку з цим, грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На підставі вищевикладеного, висновки, викладені в рішенні господарського суду Харківської області відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи  апелянта, з яких вони оспорюються - не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

                                                          постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 17.04.2007 р. по справі № 29/34-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Повний текст постанови підписаний 03.07.2007 року.

Головуючий суддя                                                   Пушай В.І.

                        судді                                                   Плужник О.В.

                                                                            Такмаков Ю.В.