Постанова

від 01.11.2018 по справі 826/13775/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13775/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кузьменка В.В.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) за розглядом заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Львів Ребро про вжиття заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Львів Ребро до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) треті особи: Київська міська державна адміністрація, Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комісія з питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення від 16.08.2018 р. в частині, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2018 року, Товариство з обмеженою відповідальністю Львів Ребро (далі - позивач, ТОВ Львів ребро ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) треті особи: Київська міська державна адміністрація, Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комісія з питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом №78 від 16.08.2018р. в частині п. 3.1.5, що стосується заяви №8130 щодо припинення дії договору пайової участі в утриманні об'єкту благоустрою на проспекті Павла Тичини, 2 та демонтажу майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано клопотання про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення, яке оформлене протоколом №78 від 16.08.2018 р. в частині п. 3.1.5, що стосується заяви №8130 щодо припинення дії договору пайової участі в утриманні об'єкту благоустрою на проспекті Павла Тичини, 2 та демонтажу майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2 та шляхом заборони Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та іншим третім особам вчиняти дії щодо демонтажу майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2.

Клопотання про забезпечення позову мотивовано тим, що предметом спору у даній справі є рішення, відповідно до якого в односторонньому порядку розривається Договір №07984-18 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою, що знаходить за адресою: м. Київ, проспект Павла Тичини, 2 і доручається здійснити демонтаж літнього майданчика.

Позивач зазначає, що нічого не порушував, вів господарську діяльність, що не заборонена законом, а тому вважає, що відповідач неправомірно втрутився в його господарську діяльність, вчинив неправомірні дії в частині прийняття рішення в односторонньому порядку. Позивач також зазначає, що відсутність договору перетворює літній майданчик у самовільно встановлений, який підлягає обов'язковому демонтажу. Таким чином, як зазначає позивач, літній майданчик підлягає демонтажу, який повинен виконати Департамент міського благоустрою, про що зазначено в п. 3.1.5 протоколу 78 Комісії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Львів Ребро про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію рішення Комісії з питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке оформлене протоколом №78 від 16.08.2018р. в частині п. 3.1.5, що стосується заяви №8130 щодо припинення дії договору пайової участі в утриманні об'єкту благоустрою на проспекті Павла Тичини, 2 та демонтажу майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2.

Заборонено Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та іншим третім особам, що виконують роботи по демонтажу майданчику для харчування на проспекті Павла Тичини, 2, на підставі договору вчиняти дії щодо демонтажу майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у вжитті заходів забезпечення позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Львів Ребро про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі №826/13775/18 суд першої інстанції виходив з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, що позивач здійснює свою господарську діяльність - літній майданчик на проспекті Павла Тичини, 2.

ТОВ Львів Ребро з відповідачем було укладено Договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 15.06.2018р., термін дії якого закінчується 01.11.2018р.

Позивач через інтернет сайт МІАС ЗМД Містобудівний кадастр Києва звернувся з заявою про розміщення сезонного майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2.

При цьому, Комісія розглянувши дану заяву позивача відмовила в її задоволенні та одночасно доручила Департаменту містобудування та архітектури припинити дію Договору щодо пайової участі в утриманні об'єкті благоустрою - розміщення відкритого (літнього) майданчика для харчування з ТОВ Львів Ребро на проспекті Павла Тичини, 2, у зв'язку з наданням недостовірних відомостей за заявою №7984 та доручила Департаменту міського благоустрою демонтувати зазначений майданчик.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції встановлено з офіційного інтернет-порталу Департаменту міського благоустрою здійснено роздруківку оскаржуваного позивачем рішення.

Та звертає увагу на те, що на думку позивача, внаслідок безпідставного розірвання договорів та враховуючи те, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача внаслідок демонтажу споруд, що підтверджується відомостями із офіційного сайт департаменту. Вчинення таких дій, як вбачається із клопотання, внаслідок виконання найближчим часом оскаржуваного рішення, матиме незворотні наслідки.

Окрім зазначеного вище позивач зазначає про необхідність забезпечення позову у зв'язку з тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, тому що у випадку незаконного демонтажу літнього майданчику, позивач понесе значні збитки, і не зможе відновити стан літнього майданчика до того стану, який був на момент подачі позовної заяви.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Статтею 153 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ від 06.03.2008 р. № 2.

Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову та Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ , при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, обов'язковою умовою для застосування судом заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Розглядаючи клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд з огляду на докази, надані стороною у справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що клопотання не є надуманим, спір поміж сторонами існує, існує також дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, даним про особу та характер дій відповідача, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язкові сторін.

Аналіз обставин справи свідчить про наявність дійсного спору поміж учасниками процесу та реальність загрози виникнення суттєвої фінансової шкоди позивачу, яка полягає у значних витратах позивача та пошкодженні об'єктів будівництва.

При цьому суд враховує, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Застосовуючи конкретний вид забезпечення позову, суд повинен виходити із дійсного виключення цим забезпечувальним заходом утруднення або неможливість виконання рішення. Забезпечення позову у вищезазначений судом спосіб відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідають інституту забезпечення позову в адміністративному процесі.

Співмірність вжиття заходів забезпечення позову відображено у практиці Європейського Суду з Прав Людини у своїй судовій практиці визнає можливість застосування попереднього заходу, такого як судова заборона (справа Verlagsgruppe News Gmbh проти Австрії та Libert проти Бельгії ).

У справі Мікалефф проти Мальти Суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.

Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа Меркіка та інші пороти Мальти ).

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.

Так, у даному випадку, розглянувши заяву позивача та матеріали позовної заяви, дослідивши та оцінивши за внутрішнім переконання доводи щодо забезпечення позову та у цьому контексті наведеного - наявні матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання, яке у даному випадку, є достатньо обґрунтованим, оскільки у разі задоволення позову та у разі невжиття заходів забезпечення позову, позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для відновлення своїх прав та інтересів у зв'язку з необхідністю відновлення попереднього становища у той час, коли споруди вже можуть бути демонтовані із можливим повним припиненням їх первісного вигляду та/або знищення як об'єкту взагалі, що зумовить також вжиття позивачем заходів правового захисту шляхом можливого стягнення збитків, нести у зв'язку з цим в цілому значні втрати, які, як і понесені збитки у зв'язку з невжиттям заходів забезпечення позову, можуть підлягати відшкодуванню у тому числі за рахунок коштів місцевого бюджету.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що у разі задоволення позову та невжиття заходів забезпечення позову, кошти місцевого бюджету м. Києва, можуть бути безповоротно втрачені у зв'язку з можливим відшкодуванням збитків, завданих позивачу.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що заходи забезпечення адміністративного позову мають бути співмірними заявленим позовним вимогам. В даному випадку співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову відповідає наведеним вище вимогам.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції в повній мірі не досліджено обставини справи, а саме щодо зупинення дії рішення Комісії з питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобі пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та заборони Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та іншим третім особам вчиняти дії щодо демонтажу майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 1 Положення, Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, з питань виконання функцій державної виконавчої влади - відповідним центральним органам державної виконавчої влади.

Відповідно до п. 6 Положення, Департамент має право, зокрема, здійснювати у встановленому порядку демонтаж та очищення території міста від безхазяйного майна, самовільно розміщених тимчасових споруд та елементів благоустрою рекламних носіїв, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів тощо (п. 6.7)., надавати відповідні доручення профільним структурним підрозділам, зокрема підпорядкованих комунальним підприємствам та контролювати їх виконання (п. 6.25).

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначають Правила благоустрою міста Києва, затверджені рішенням Київської міської ради №1051/1051 від 25.12.2008 (далі - Правила).

Згідно п. 13.3.2. Правил, у разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.

У відповідності із п. 13.3.3 Правил благоустрою м. Києва, рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).

Виходячи із викладених норм, Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є контролюючим органом у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж споруд (елементів благоустрою) та вживає заходи примусового характеру.

Тобто, примусовий демонтаж елементів благоустрою вчинюється на підставі рішення Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнятого відповідно до п. 13.3.2, 13.3.3. Правил благоустрою міста Києва.

Як вказувалось вище, порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою визначено Правилами благоустрою міста Києва, у відповідності до яких примусовий демонтаж того чи іншого елементу вчинюється на підставі рішення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

В даній судовій справі предметом оскарження є рішення, Комісії з питань розміщення тимчасових споруд торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібно роздрібної торгівельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформленого протоколом №78 від 16.08.2018 року в частині п. 3.1.5, що стосується заяви № 8130 щодо припинення дії договору пайової участі в утриманні об'єкту благоустрою на проспекті Павла Тичини, 2 та демонтажу майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2.

Однак, вказана Комісія не наділена жодними владними повноваженнями щодо прийняття рішень про демонтаж елементів благоустрою у м. Києві, оскаржуване рішення у даній справі має виключно консультативно-дорадчий характер та не може встановлювати обов'язку із демонтажу.

При цьому будь-які рішення, які стосуються примусового демонтажу, дії із демонтажу в даній судовій справі позивачем не оскаржуються, а Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є відповідачем у цій справі.

Таким чином, Суд першої інстанції заборонив вчиняти дії із демонтажу, які випливають із рішення Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що не є предметом оскарження у даній адміністративній справі.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено обставини справи у зв'язку з чим порушено норми матеріального та процесуального права та зроблено помилковий висновок щодо заборони Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та іншим третім особам, що виконують роботи по демонтажу майданчику для харчування на проспекті Павла Тичини, 2, на підставі договору вчиняти дії щодо демонтажу майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - задоволити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року - скасувати в частині заборони Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та іншим третім особам, що виконують роботи по демонтажу майданчику для харчування на проспекті Павла Тичини, 2, на підставі договору вчиняти дії щодо демонтажу майданчика для харчування на проспекті Павла Тичини, 2.

В іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 02 листопада 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.В. Кузьменко