УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" жовтня 2018 р. м. Житомир Справа № 904/2589/18
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Сікорської Н.А.
секретар судового засідання: Макарчук В.І.
за участю представника відповідача-1 :ОСОБА_1, ордер ЖТ 054570 від 09.10.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Приватного підприємства "Россенти"
до 1. Приватного підприємства "Властранс"
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 97855,54 грн.
Приватне підприємство "Россенти" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Властранс" та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якій просить:
- стягнути з відповідача-1 суму компенсації понесених збитків (витрат на залучення іншого перевізника) у розмірі 55449,55 грн. та штраф за порушення умов перевезення у розмірі 41405,99 грн.;
- стягнути з відповідача-2 компенсації понесених збитків (витрат на залучення іншого перевізника) у розмірі 1000,00грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач-1 неналежним чином виконав умови договору експедирування ПЄ № 81 від 14.11.2016, у зв'язку з чим позивач вимушений був залучити іншого перевізника та відповідно зазнав збитків на оплату таких послуг.
Вимоги до відповідача-2 позивачем обґрунтовані умовами договору поруки від 14.11.2016.
Ухвалою господарського суду від 18.07.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.08.2018.
Ухвалою від 16.08.2018 підготовче засідання відкладено на 18.09.2018.
18.09.2018 позивачем до суду надано письмові пояснення щодо підстав позову, до яких додано наступні документи: копія договору експедирування ПЗ №80 від 09.11.2016 року; копія виписки з ПАТ КБ "ПриватБанк"; копія договору RS №10/01 транспортного експедирування ; копія рахунку на оплату №10 від 06.01.2017року; копія акту надання послуг №10 від 09.01.2017; копія транспортної заявки №01 від 03.01.2017; копія міжнародної товарно-транспортної накладної "СМК"; копія запиту до ТОВ "Росавтотранс" (а.с. 81-103).
Ухвалою від 18.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 904/2589/18 до судового розгляду по суті на 04.10.2018.
Ухвалою від 04.10.2018 суд відклав судове засідання на 18.10.2018.
10.10.2018 відповідачем-1 подано клопотання про продовження строку для подання доказів та відзиву на позову (а.с. 119-120). Вказане клопотання обґрунтовано тим, що відповідач пропустив строк на подання відзиву у зв'язку з неотриманням поштової кореспонденції.
Судом ухвалою, яка була занесена до протоколу судового засідання, відмовлено відповідачу-1 у продовженні строку на подання відзиву, оскільки строк на подання відзиву станом на подачу відповідного клопотання вже закінчився, що вказує на безпідставність клопотання про продовження строку, який вже закінчився. Водночас відповідачем-1 не заявлялось клопотання про відновлення пропущеного строку для подання відзиву в порядку ст. 119 ГПК України.
18.10.2018 відповідачем-1 подано клопотання про застосування строків позовної давності (а.с. 128-130), яке обґрунтовано тим, що позивачем з урахуванням норм ст. 315 ГК України, яка є спеціальною щодо правовідносин, які склались між сторонами, та ст. 32 "Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", пропущено строк позовної давності для звернення з позовними вимогами до суду.
В судовому засіданні від 18.10.2018 оголошено перерву до 23.10.2018 .
23.10.2018 на адресу суду від позивача надійшли письмові заперечення щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності. Позивач вважає, що до правовідносин, які склались між сторонами має застосовуватись загальний строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України.
Позивач повноважного представника в судове засідання не направив, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином.
Відповідач- 2 - ФОП ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідно до заяви від 15.09.2018 просив розглянути справу без його участі. Проти задоволення позовних вимог не заперечив.
Представник відповідача -1 під час судових дебатів заперечив проти позовних вимог. Заперечення відповідача-1 ґрунтуються на тому , що позивач, залучивши до виконання перевезення ТОВ "Росавтотранс" самостійно відмовився від виконання зобов'язання відповідачем. Зазначає, що вина відповідача у настанні збитків позивача відсутня, оскільки відповідач завчасно повідомив позивача про неможливість виконання зобов'язання, а останній тривалий час не вживав заходів до запобігання збиткам.
Крім того відповідач просить суд не приймати до уваги докази, подані позивачем з письмовими поясненнями від 13.09.2018 за вих. № 13/09, оскільки такі докази не були направлені відповідачу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
ВСТАНОВИВ:
14.11.2016 між Приватним підприємством "Россенти" (позивач, експедитор) та Приватним підприємством "Властранс" (відповідач-1, перевізник) укладено договір експедирування ПЄ № 81 від 14.11.2016 (а.с. 20-21).
Згідно п. 3 даного договору перевізник зобов'язався доставити вантаж по вказаній у транспортній заявці та товарно-транспортній накладній.
Відповідно до п. 3.5 договору перевізник зобов'язаний негайно повідомити експедитора про початок простою.
Відповідно до п. 4.6 договору, за умови документально не посвідченого прострочення доставки вантажу перевізник сплачує штраф у розмірі 1100 грн. за кожен день прострочення , якщо інше не вказано в заявці.
Пунктом 4.8 договору сторони обумовили, що в разі виникнення несправності автомобіля на шляху проходження, перевезення здійснюється силами та за рахунок перевізника, а сплата штрафів здійснюється у відповідності з п. 4.6 Договору.
На виконання умов зазначеного Договору позивач направив відповідачу-1 транспортну заявку № 142 від 14.11.2016 (а.с. 23).
Згідно вказаної заявки позивач та відповідач-1 погодили: перевезення за маршрутом: м.Миколаїв (Україна) - м.Гент (Бельгія); дата завантаження - 16.11.16 з 7:00 год. за місцевим часом; адреса завантаження - м.Миколаїв; строк доставки вантажу - 23.11.16 року до 9:00 ранку за місцевим часом; адреса розмитнення та адреса відвантаження.
Також сторонами було узгоджено порядок розрахунків, а саме: 2500 євро в гривнях на розрахунковий рахунок за курсом НБУ. Оплата здійснюється на підставі оригіналів документів. Передоплата у розмірі 50% від вартості фрахту здійснюється у гривні по курсу НБУ на розрахунковий рахунок за кожний автомобіль.
Крім того, сторонами узгоджено, що за порушення норм нормативного простою при завантаженні/замитнені в 48 годин; нормативного простою на розмитненні/розвантаженні в 48 годин (час на розмитнення вважається з моменту в'їзду автомобіля на термінал) сплачується штраф в розмірі 50 євро по курсу НБУ за кожен робочий день.
На виконання погоджених умов перевезення, 16.11.16 року транспортний засіб перевізника (відповідача - 1) - тягач д.н. НОМЕР_1 та причіп АМ 285 ХР було завантажено у м.Миколаїв, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (а.с. 94).
Платіжним дорученням №2277 від 17.11.2016 позивач перерахував на рахунок відповідача-1 35000,00 грн. Платіжним дорученням № 2311 від 06.12.16 відповідачу-1 перераховано 14000,00грн. за транспортні послуги згідно рахунку № 39 від 16.11.2016. (а.с. 24,25).
В подальшому, в процесі здійснення перевезення за маршрутом слідування, у зв'язку з несправністю транспортного засобу перевезення було зупинено, про що відповідач-1 попередив позивача. Вказаний факт не оспорюється сторонами.
Позивач зазначає, що за відсутності наданого відповідачем -1 альтернативного транспортного засобу та з метою недопущення довготривалого простою позивач був змушений залучити до перевезення вказаного вантажу іншого перевізника.
Так, транспортні послуги по маршруту: м.Сарни (Україна) - м. Гент (Бельгія) позивачу були надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Росавтотранс" на підставі транспортної заявки № 01 від 03.01.2017 (а.с. 93).
На виконання умов заявки № 01 від 03.01.2017 ТОВ "Росавтотранс" було прийнято вантаж 04.01.2017 року у м. Сарни шляхом заміни несправного тягача перевізника ПП "Властранс" на тягач, який належить ТОВ "Росавтотранс".
09.01.2017 року ТОВ "Росавтотранс" вантаж було доставлено у пункт призначення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (а.с. 94).
09.01.2017 між позивачем та ТОВ "Росавтотранс" підписано акт надання послуг №10, згідно якого вартість транспортних послуг по маршруту: м.Сарни, Україна- м.Гент, Бельгія складає 56449,55 грн. (а.с. 92).
Позивачем оплачено надані ТОВ "Росавтотранс" транспортні послуги в сумі 56449,55 грн. згідно рахунку № 10 від 09.01.2017, що підтверджується, наданою позивачем, банківською випискою (а.с. 91,85).
За викладених обставин позивач вважає, що внаслідок невиконання відповідачем- 1 своїх зобов'язань за договором експедирування, позивачу завдано збитків в розмірі 56449,55 грн., пов'язаних із залученням ТОВ "Росавтотранс" для перевезення вантажу.
Крім того, позивач зазначає, що відповідачем-1 були порушені умови договору експедирування та транспортної заявки № 142 від 14.11.2016 щодо вчасного доставлення вантажу у місце призначення.
Зокрема, зазначає, що відповідачем-1 допущено наднормативний простій, який складає 30 робочих днів (із розрахунку з 23.11.2016 року по 09.01.2017року за мінусом 48 годин нормативного простою).
Таким чином, на підставі умов транспортної заявки № 142 від 14.11.2016, за порушення умов перевезення позивачем нараховано до стягнення з відповідача- 1 штраф в розмірі 41405,99 грн.
27.07.2017 позивачем на адресу відповідача-1 направлено претензію з вимогою про сплату 56449,55 грн. компенсації понесених збитків та 41405,99 грн. штрафу за порушення умов перевезення (а.с. 41-45). Вказану претензію відповідачем- 1 залишено без відповіді та задоволення.
Водночас позивач вказує, що 14.11.2016 між ФОП ОСОБА_2 (відповідач-2, поручитель) та ПП "Россенти" ( позивач, поручитель) укладено договір поруки (а.с. 38-40).
За умовами п. 1 договору поруки, поручитель зобов'язується відповідати перед експедитором за виконання всіх зобов'язань Приватного підприємства "Властранс" за договором експедирування ПЗ № 81 від 14.11.2016, укладеним між експедитором та перевізником.
Приписами п. 2 даного договору, у відповідності до розділу 1 договору експедирування ПЗ № 81 від 14.11.2016 року, експедитор, діючи від свого імені та за дорученням третьої сторони - замовника, з яким перебуває у договірних відносинах, залучає ПП "Властранс" як перевізника для доставки вантажу автомобілями у міських, міжміських та міжнародних сполученнях, ПП "Властранс" як перевізник доставляє заявлені експедитором вантажі, а експедитор в свою чергу сплачує за послуги перевізника на узгоджених сторонами умовах.
Згідно п. 3 договору поруки, поручитель відповідає перед експедитором за неналежне виконання перевізником своїх зобов'язань за договором експедирування ПЗ № 81 від 14.11.2016 року на суму 1000,00 грн.
Виходячи з умов п. 3.1 договору поруки, ст. 533, 534 ЦК України позивач звернувся з вимогою до відповідача-2 про стягнення з останнього 1000,00 грн. компенсації понесених збитків, пов'язаних із залученням іншого перевізника.
Враховуючи вищевикладені обставини, позивач, вважаючи, що його право порушено неналежним виконанням відповідачм-1 умов договору експедирування ПЄ № 81 звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли на підставі договору експедирування ПЄ № 81 від 14.11.2016 , який за своєю правовою природою є договором перевезення.
Приписами ч.2 ст. 908 ЦК України визначено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно з ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Нормами ст. 919 ЦК України визначено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Статтею 923 ЦК України встановлено, що у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).
Предметом спору в даній справі є матеріально правова вимога позивача до відповідача про стягнення 56449,55 грн. збитків, понесених позивачем на залучення іншого перевізника та 41405,99 грн. штрафу за наднормативний простій.
Розглядаючи вимоги про стягнення 56449,55 грн. збитків понесених позивачем на залучення іншого перевізника суд зазначає про наступне.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Пунктом 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Статтею 225 ГК України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як Відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків Позивачу.
Понесені збитки в заявленому розмірі позивач пов'язує із здійсненою виплатою ТОВ "Росавтотранс" за надані ним послуги перевезення вантажу до місця доставки у зв'язку з тим, що відповідач-1 не зміг виконати своє зобов'язання через несправність автомобіля.
Проте витрати позивача в сумі 56449,55 грн. суд не розцінює як збитки, оскільки такі витрати позивача не являються причиною протиправної поведінки відповідача-1.
Умовами договору експедирування №ПЄ № 81 від 14.11.2016 , а саме пунктом 4.8 договору сторони обумовили, що в разі виникнення несправності автомобіля на шляху проходження, перевезення здійснюється силами та за рахунок перевізника.
Натомість, позивач, не припинивши правовідносини з відповідачем 1, самостійно відступив від умов договору транспортного експедирування, укладеного з відповідачем -1, на власний розсуд залучив до перевезення іншу особу - ТОВ " Росавтотранс" .
Відтак, оплата послуг перевезення згідно заявки № 01 від 03.01.2017 ТОВ "Росавтотранс" суд не розцінює як збитки, понесені позивачем в результаті протиправних дій відповідача-1.
В даному випадку позивач мав право на захист свого порушеного права шляхом звернення до відповідача з вимогою про стягнення штрафів, обумовлених договором щодо оплати наднормативного простою.
З огляду на викладені обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 56449,55 грн., як понесених збитків є необґрунтованими та безпідставними, відтак суд відмовляє в позові в цій частині.
Стосовно вимоги про стягнення з відповідача-1 41405,99 грн. штрафу за допущення порушення умов транспортної заявки № 142 від 14.11.2016 щодо строків доставки товару, суд вказує наступне.
Так, позивачем заявлено штраф за наднормативний простій, який складає 30 робочих днів за період з 23.11.2016 року по 09.01.2017 рок , за мінусом 48 годин нормативного простою, передбаченого умовами договору. Штраф розраховано відповідно до умов заявки та договору в розмірі 50 євро за курсом НБУ за кожен робочий день.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач-1 допустив порушення умов договору щодо своєчасної доставки товару, суд дійшов висновку що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу за наднормативний простій у відповідності до умов договору та заявки є обґрунтованою.
Перевіривши розрахунок штрафу суд встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним.
Однак, як наголошувалось вище, відповідачем-1 подано заяву про застосування до вимог позивача строку позовної давності , передбаченої ст. 315 ГК України.
Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно п. 1 та пп.6 п.2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується до вимог, зокрема, у зв'язку з перевезенням вантажу (стаття 925 ЦК України).
Одночасно, пунктом 5 статті 315 ГК України встановлено, для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Суд зазначає, що норми частини третьої статті 925 ЦК України та ч.5 ст. 315 ГК України співвідносяться, як загальна та спеціальна.
Відповідно до ст. 315 ГК щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Аналогічну норму закріплено у ст. 926 ЦК.
За змістом ст. 1 Конвенції (Закон України від 1 серпня 2006 року N 57-V "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів") вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Так, статтею 32 Конвенції встановлено, що подача позовів, які можуть виникнути в результаті перевезень, виконаних відповідно до Конвенції, може відбуватись впродовж одного року. Разом з тим, у випадку наявності у однієї із сторін навмисних дій чи вини, строк встановлюється в три роки.
Пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти.
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції. Згідно листа №72/14-612/1-1559 від 16.05.2007 Міністерства закордонних справ України "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" вищевказана конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Конвенції вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.
Враховуючи той факт, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач 1 виступав перевізником, то на спірні правовідносини поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.
Частиною 2 ст. 32 Конвенції передбачено, що пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі.
З урахуванням викладеного щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу за понаднормативний простій застосовується строк позовної давності в один рік, який має обраховуватись з моменту доставки вантажу, з урахуванням строку, на який було припинено відлік терміну позовної давності у зв'язку з пред'явленою претензією.
Так, вантаж був доставлений до місця призначення 09.01.2017. Отже відлік позовної давності розпочався з 10.01.2017 та закінчився 22.02.2018 (враховуючи, що у період з 28.07.17 по 09.09.2017 було припинено відлік позовної давності у зв'язку з пред'явленням претензії).
Позивач до суду за захистом свого порушеного права звернувся 12.07.2018, тобто з пропуском строку позовної давності. За таких обставин суд відмовляє в позові в частині стягнення штрафу в сумі 41405,99 грн. у зв'язку з пропуском позивачем строку для звернення до суду.
Водночас, суд вважає безпідставними твердження позивача, що в даному випадку має застосуватись загальний строк позовної давності у три роки з огляду на вищевикладені обставини, зокрема у зв'язку з тим, що правовідносини сторін складись у зв'язку із здійсненням міжнародного автомобільного перевезення, а позивач посилається на строки позовної давності, щодо стягнення збитків на загальних підставах.
Разом з тим суд відхиляє заперечення відповідача щодо неприйняття в якості доказів у даній справі, подані з поясненням позивача від 13.09.2018 за вих. № 13/09, а саме договір укладений з ТОВ Росавтотранс", заява та докази оплати третій особі, оскільки такі докази не були надіслані відповідачу.
Так, ухвалою суду від 16.08.2018 за результатами підготовчого засідання позивачу для всебічного, об'єктивного та неупередженого розгляду справи судом було рекомендовано надати відповідні документи.
18.09.2018 позивачем були надані додаткові пояснення, до яких залучено відповідні докази, зокрема, на які вказує відповідач-1.
Суд зазначає, що відповідач-1, згідно поданого 04.10.2018 клопотання, ознайомився з матеріалами справи та був ознайомлений з поданими відповідачем доказами, що вказує на те, що його право не було порушено.
Крім того, суд зауважує, що відповідач, в порядку ст. 165 ГПК України своїм правом на подання відзиву не скористався, в підготовчі засідання не з'являвся, хоча ухвали про виклик направлялись останньому за його місцем знаходження та місцем проживання засновника. Відповідач з даних підстав заперечив лише в судових дебатах.
До того ж частиною 4 ст. 165 ГПК України визначено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладені обставини справи суд дійшов висновку про відмову в позові.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 02.11.18
Суддя Сікорська Н.А.
Віддрукувати:
1- в справу
2- позивачу (рек. з повід.)
3,4- відповідачам (рек. з повід.)
Суд | Господарський суд Житомирської області |
Дата ухвалення рішення | 23.10.2018 |
Оприлюднено | 04.11.2018 |
Номер документу | 77585235 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Житомирської області
Сікорська Н.А.
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Петренко Ігор Васильович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні