Рішення

від 23.10.2018 по справі 340/673/17

ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№340/673/17

Провадження № 2/340/62/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2018 року смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,

з участю секретаря судового засідання Фурманюк В.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

представників третіх осіб Сапріянчук М.І., Маротчак М.Ю.,

розглянувши цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Голівська сільська рада, орган опіки та піклування в особі Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації місця проживання, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду із позовними вимогами до відповідача, третіх осіб, яким просить усунути йому перешкоди у користуванні майном шляхом визнання відповідача з її неповнолітніми дітьми, такими, що втратили право користування житлом - житловим будинком АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстрації місця проживання.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що являючись власником житлового будинку АДРЕСА_1, позбавлений можливості повною мірою користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки в будинку крім нього та його дружини, зареєстровані відповідач з її неповнолітніми дітьми. За місцем реєстрації відповідач не проживає з 2015 року, витрати по утриманню житла не несе. На даний час вона з дітьми проживає в своєї матері ОСОБА_7 в АДРЕСА_2 та зайнята доглядом за пристарілою бабусею ОСОБА_8, однак добровільно знятися з реєстрації відмовляється. Внаслідок цього порушуються його права власника, а тому просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 28.12.2017 відкрито провадження в справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання.

Відповідач у встановлені ухвалою судді про відкриття провадження строки, відзиву на позов не подала.

27.04.2018 відповідач ОСОБА_3 подала заперечення на позов, з якого вбачається, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з тих підстав, що твердження позивача про те, що вона з дітьми не проживає в житловому будинку в АДРЕСА_1, не підтверджені жодними належними доказами. В даному будинку, вона не проживає тільки з вини дружини позивача, яка будь-якими способами перешкоджала їм у перебуванні в даному будинку. Також жодними доказами позивачем не підтверджено, що вона добровільно не бажає знятися з реєстрації місця проживання, більше того з такими пропозиціями ОСОБА_1 до неї взагалі не звертався. Також позивачем не надано суду доказів того, що в неї є інше житло у Верховинському районі, де б вона могла зареєструвати своє місце проживання з дітьми. Просить в задоволенні позову відмовити.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, письмових пояснень щодо позову у встановлені строки, не подавали.

Ухвалою суду від 05.03.2018 закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позовній заяві. Додатково пояснили, що ОСОБА_1 прописав відповідачку у своєму будинку, як близьку родичку, яка мала допомагати по господарству, доглядати за ним з дружиною, з подальшим отриманням права власності на майно. Договору довічного утримання вони не укладали. З травня 2015 року відповідачка пішла проживати до своєї матері, яка проживає на іншому присілку, де доглядала свою бабусю і з цього часу перестала допомагати ОСОБА_1 та нести витрати по утриманню майна. Крім того, неповнолітні діти відповідачки жодного дня не проживали в будинку позивача. Просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вказала, що 2001 року позивач запропонував її чоловікові доглядати за ним, на що вони погодилися та в 2002 році після того як позивач зареєстрував їх в своєму житловому будинку, перейшли проживати до нього, де проживали до 2003 року. Після цього, вони допомагали позивачу до 2015 року, потім перестали, оскільки між ними виник конфлікт. Діти не проживали в будинку позивача, вони проживають разом з нею в будинку її матері ОСОБА_7, однак вважає, що права на користування житлом позивача вона не втратила. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги заперечив, вказав, що позивачем не наведено доказів щодо родинних стосунків між ним та відповідачкою, що свідчить про безпідставне посилання на вимоги ст.405 ЦК України. Також немає підстав для позбавлення відповідача та її неповнолітніх дітей на користування житловим будинком в порядку ст.ст. 71,72 ЖК України. Зазначив, що позивачем не надано суду доказів того, що в позивача є інше житло у Верховинському районі, де б вона могла зареєструвати своє місце проживання з дітьми. Просить в задоволенні позову відмовити за його безпідставністю.

Представник третьої особи Голівської сільської ради, Сапріянчук М.І. не заперечила проти задоволення позову, вказала, що відповідач ОСОБА_3 разом з неповнолітніми дітьми зареєстрована в с Голови в житловому будинку АДРЕСА_1, який належить позивачу, однак за місцем реєстрації тривалий час не проживає. На даний час разом з дітьми відповідач проживає в житловому будинку АДРЕСА_2 своєї матері в АДРЕСА_2.

Представник третьої особи органу опіки та піклування в особі Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Маротчак М.Ю. не заперечила проти позову, якщо це не буде порушувати охоронювані законом права та інтереси неповнолітніх дітей. Зазначила, що оскільки відповідач ОСОБА_3, мати неповнолітніх дітей проживає в іншому житловому будинку, неповнолітні діти також повинні проживати разом з нею.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідка, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд позовні вимоги задовольняє частково з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_9 Шлюб між ними не розривався, та був припинений 13.08.2018 внаслідок смерті ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.104).

Згідно з довідками Голівської сільської ради від 24.11.2017 №1804/02-24/02, 1805/0-24/02 (а.с.7, 9) житловий будинок АДРЕСА_1 побудований в 1964 році та згідно запису погосподарської книги №1 за 2017 рік належить позивачу ОСОБА_1, який являється головою двору. Крім цього, на даний час в будинку зареєстровані ОСОБА_3, 1977 р.н., зі своїми дітьми ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Відповідно до п.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності в Україні до моменту набрання чинності ЦК України з 01.01.2004 року регулювалися положеннями ЦК України 1963 року та Законом України Про власність , який введено в дію з 15.04.1991 року.

Відповідно до положень ст.12 цього Закону було визначено, що громадянин набуває право власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права індивідуальної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення (ст. 13 Закону).

Крім цього, згідно з п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, №45/5 від 31 жовтня 1975 року, діючої до 7 липня 1994 року підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

За змістом наведених норм виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось, крім іншого, питання узаконення будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. Записи у погосподарських книгах визнаються в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

За таких обставин, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1, був побудований у 1964 році, до моменту набрання чинності Законом України Про власність , і відповідно до записів у погосподарських книгах села Голови такий належить з часу побудови позивачу, як голові двору, тому суд приходить до переконання про те, що ОСОБА_1 вправі звернутися до суду із вимогами про усунення перешкод в користуванні цим майном, як належний позивач у справі.

Даючи правову оцінку обґрунтованості вимог позивача про усунення перешкод в користуванні цим будинком, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також частина 1 статті 405 ЦК України.

При цьому, поняття члена сім'ї врегульовано положеннями ст.64 ЖК України, відповідно до якого до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що в особи, яка не являється подружжям, і не має ступеня родинного споріднення із власником житла може виникнути статус члена сім'ї цього власника за умови спільного проживання із ним та ведення спільного господарства. При цьому, з наведених норм убачається, що статус члена сім'ї власника житла у такої особи припиняється з моменту припинення спільного проживання та ведення спільного господарства.

В ході судового розгляду безспірно встановлено, і вказані обставини визнаються учасниками справи, що ОСОБА_3 була зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_1 зі згоди покійної дружини позивача ОСОБА_9 внаслідок досягнення усної домовленості про здійснення догляду відповідачем за пристарілим подружжям ОСОБА_9, після чого вони спільно проживали та вели спільне господарство.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання в частині довідках Голівської сільської ради про реєстрацію місця проживання відповідача в спірному будинку, як племінниці ОСОБА_1 та ОСОБА_9, оскільки ступінь родинного споріднення між вказаними особами в судовому засіданні не підтверджено жодними доказами.

Також судом встановлено, і вказані обставини визнаються відповідачем, що починаючи з 2003 року вона в спірному будинку не проживала, а з 2015 року внаслідок конфлікту із покійною ОСОБА_9 перестала вести із нею та ОСОБА_1 спільне господарство. При цьому відповідач визнала, що з 2003 року вона проживає в будинку своєї матері разом із дітьми, які в спірному будинку ніколи не проживали.

Вказані обставини підтверджуються довідками Голівської сільської ради від 24.11.2018 № 1804/02-24/02, 1806/02-24/02 (а.с.7,8), актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 24.11.2017 (а.с.11), довідкою про склад сім'ї від 24.11.2017 №1802 (а.с.10) з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_3, 1977 року народження, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, однак за місцем реєстрації не проживають, а проживають у ОСОБА_7 в АДРЕСА_2.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду показав, що є сусідом ОСОБА_1 та добре знає позивача та відповідача. Ствердив, що протягом 2016-2018 років відповідач не проживала в будинку позивача в АДРЕСА_1, спільне господарство із ним не вела. Весь цей час проживає в своєї матері ОСОБА_7 в АДРЕСА_2. Він особисто буває в будинку позивача через день, приходить допомагати по господарству.

Крім цього, з долученої до матеріалів справи заяви від 01.02.1016 (а.с.107) вбачається, що ОСОБА_9 зверталася до виконавчого комітету Голівської сільської ради про припинення догляду ОСОБА_3 за нею, як престарілою особою, внаслідок невиконання останньою обов'язків та виїздом за кордон. Відповідним рішенням виконавчого комітету Голівської сільської ради від 09.02.2016 (а.с.108) заяву ОСОБА_9 було задоволено.

За таких обставин суд приходить до переконання, що переставши спільно проживати із позивачем з 2003 року та вести спільне господарство з 2015 року, відповідач на момент звернення позивача до суду із позовом була такою, що втратила статус члена сім'ї позивача, а відтак і право на користування житловим приміщенням позивача, яке в неї існувало до цього в силу положень ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України.

Одночасно суд враховує, що відповідно до чинного законодавства України право на користування жилим приміщенням членів сім'ї власника житла і наймачів регулюється різними нормами. Зокрема, права і обов'язки членів сім'ї власника будинку регулюються статтями 156, 157 ЖК України, а права і обов'язки наймачів - статтями 71, 158 - 170 ЖК України, а також главою 59 ЦК України. А тому, оскільки у відповідача існувало право користування спірним житловим будинком, як членом сім'ї власника житла, і при цьому в ході судового розгляду не здобуто доказів про існування між сторонами правовідносин, як між власником та наймачем, а тому до спірних правовідносин застосування положень ст. ст. 71, 158 - 170 ЖК України, а також глави 59 ЦК України не вбачається можливим.

За таких обставин, оскільки на час звернення позивача до суду із позовом відповідач втратила статус члена сім'ї власника житла, а відтак і право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 в силу положень ст.156 ЖК України, ст.405 ЦК України, і судом встановлено, що прав і обов'язків у відповідача, як наймача цього ж житла не виникало, а згода позивача на користування його будинком у спосіб реєстрації за вказаною адресою відсутня на даний час, і відповідач в добровільному порядку усунути перешкоди позивачу у користуванні будинком відмовляється, тому суд вважає, що вимоги позивача про захист порушеного його майнового права є обґрунтованими і такі підлягають судовому захисту шляхом усунення перешкод позивачу в користуванні будинком у спосіб визнання відповідача такою, втратила право на користування цим житлом.

При цьому підстав для застосування судом положень ч.2 ст.405 ЦК України суд не вбачає, оскільки відповідач визнається втратившою право на користування житлом в силу втрати статусу члена сім'ї власника житла, а не відсутності у житлі протягом року без поважних причин.

Також, визнаючи відповідача втратившою право на житло суд враховує наступне.

Відповідно до ст.154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини. Згідно з ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.ч. 2, 4 ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Оскільки судом встановлено, що починаючи з 2003 року відповідач у спірному будинку не проживала, її діти: ОСОБА_10 досяг чотирнадцяти років і за місцем реєстрації ніколи не проживав, ОСОБА_11 не досяг десяти років і згідно закону його місцем проживання є місце проживання його матері, а тому є всі підстави для визнання неповнолітніх дітей відповідача такими, що втратили право на користування житлом позивача разом із своєю матір'ю ОСОБА_3 При цьому суд вважає, що у такий спосіб права неповнолітніх дітей жодним чином не будуть порушені, оскільки встановлено, що такі забезпечені житлом за місцем фактичного проживання відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, одночасно суд визначає, що відповідно до вимог ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі рішення суду про позбавлення особи права на користування житловим приміщенням, а з врахуванням положень ст.18 ЦПК України, таке рішення суду є обов'язковим для виконання відповідним органом державної реєстрації місця проживання. У зв'язку із наведеним позовні вимоги про зняття з реєстрації відповідача з неповнолітніми дітьми задоволенню не підлягають.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 680 грн. 00 коп. Щодо відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу то в їх стягненні слід відмовити, оскільки позивачем не доведено їх розмір у відповідності до вимог ч.2 ст.137 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належним йому майном шляхом визнання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6 разом з її неповнолітніми дітьми: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_8, такими, що втратили право користування житлом - житловим будинком АДРЕСА_1.

В решті позову відмовити за його безпідставністю.

Вказане рішення суду є підставою для Голівськоїсільської ради для зняття з реєстрації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, та її неповнолітніх дітей ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_8 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені позивачем судові витрати: судовий збір в розмірі 680 гривень 00 копійок (шістсот вісімдесят гривень нуль копійок).

У відшкодуванні понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу відмовити за недоведеністю розміру понесених судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_1, персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_3, місце проживання: с Голови Верховинський район, Івано-Франківська область, персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_2.

Треті особи: Голівська сільська рада, юридична адреса: с Голови, Верховинський район, Івано-Франківська область; ЄДРПОУ 04357331,

Орган опіки та піклування Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, юридична адреса: смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, вул. Франка, 20 ; ЄДРПОУ 35293574.

Повний текст судового рішення складено 02 листопада 2018 року.

Суддя: Бучинський А.Б.