Постанова

від 03.07.2007 по справі 35/138-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/138-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2007 р.                                                           Справа № 35/138-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пушай В.І., судді Плужник О.В. , Такмаков Ю.В.

при секретарі Гудковій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Мацокін В.В., Садова Є.С.

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1924Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 10.05.07 р. по справі № 35/138-07

за позовом Приватне підприємство "Люс" м. Ізюм

до ЗАТ "Ізюмська меблева фабрика" м. Ізюм

про повернення майна

встановила:

В лютому 2007 р. позивач –ПП „Люс”, м. Ізюм звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд зобов'язати відповідача –ЗАТ „Ізюмська меблева фабрика”, м. Ізюм повернути майно на загальну суму 5736 грн., передане останньому на підставі укладеного між сторонами договору зберігання та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.05.07 р. (суддя Швед Є.Ю.) по справі № 35/138-07 позов  задоволено. Зобов'язано відповідача повернути позивачу майно, а саме:

-          електронно - розкроювальна машинка, інв. 130 - одна одиниця;

-          станок для заточки ТП 4, інв.034 - одна одиниця;

-          станок фугувальний, інв.344 - одна одиниця;

-          станок свердлильно - вертикальний, інв.337 - одна одиниця;

-          станок круглопильний - одна одиниця;

-          станок для заточки ножів, інв.375 - одна одиниця;

-          станок круглопильний ЦМ 2, інв.051 - одна одиниця;

-          станок 4-х сторонній, інв.322 - одна одиниця;

-          станок ШО 16-4, інв.312 - одна одиниця;

Стягнуто з відповідача на користь позивача 102 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач на вимогу позивача не повернув взяте на зберігання майно, відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 01.08.2003 р.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що позивач всупереч вимогам п. 5.1 спірного договору не заявляв про бажання розірвати даний договір та вимагав повернення майна, яке вже частково було йому повернуте; що позивач згідно з договором купівлі-продажу без згоди відповідача раніше вже продав спірне майно третій особі, що підтверджується копією накладної № 1 від 27.07.05 р., яку відповідач надав для залучення до матеріалів справи; що господарський суд безпідставно залишив без задоволення клопотання відповідача про витребування у позивача оригінал вказаної накладної та договір купівлі-продажу, відповідно до якого спірне майно передавалось третій особі та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що з поверненням спірного майна позивачу спірний договір припинив би свою дію на підставі відсутності предмета вказаного договору, тобто вимога про повернення майна, на думку позивача, передбачає намір розірвати договір; що копія накладної № 1 не є належним доказом передачі майна, оскільки вона не підписана одержувачем товару, та не містить ряду обов'язкових реквізитів.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття не повідомив.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 01.08.2003 р. між позивачем та відповідачем укладено договір зберігання б/н, відповідно до умов якого "Зберігач" (відповідач) приймав та зобов'язувався зберігати вказане в Додатку №1 до Договору майно, а позивач передавав та зобов'язувався прийняти майно назад.

Пунктом 5.1. вказаного договору визначено строк його дії, та зазначено, що він вступає в силу з моменту фактичної передачі майна на зберігання і діє до того моменту, поки одна зі сторін не виявить бажання його розірвати.

Факт передачі майна на зберігання, визначеного додатком № 1 до спірного договору, підтверджується актом приймання-передачі від 01.08.2003 р.,  скріплений підписами уповноважених представників сторін, та завірений печатками підприємств.

Як стверджує позивач, в грудні 2003 р. він, керуючись п. 5.1. Договору, звернувся до відповідача з вимогою повернути майно, що є предметом Договору зберігання від 01.08.2003 р., проте відповідач повернув майно лише частково.

Листами від 13.12.2005р., від 24.01.2006р., та від 28.11.2006 р. позивач звертався до відповідача з вимогою повернути спірне майно, тобто з вимогою належного виконання договірних відносин, однак відповідач посилаючись на відсутність у нього необхідних документів по оформленню договору та передачі майна на зберігання, ухилявся від повернення спірного майна позивачу, та при розгляді справи в господарському суду вказував на те, що позивач не вимагав розірвання спірного договору.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач на вимогу позивача не повернув взяте на зберігання майно, відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 01.08.2003 р.; що з поверненням майна укладений договір зберігання вважався б розірваним на підставі відсутності предмету договору; що накладна № 1 не є належним доказом обставин, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм  надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення з наступних підстав:

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмові формі. Письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією, або іншим документом, підписаним зберігачем.

З урахуванням вказаного, господарський суд правомірно дійшов висновку про те, що договір зберігання майна б/н від 01.08.2003 р. вважається таким, що укладений належним чином.

Відповідно до п. 1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем). і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п. 2 ст. 938 ЦК України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

З урахуванням вказаного, а також по-перше того, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення спірного майна, по-друге того, що відповідач не надав доказів повернення майна, яке позивач вимагав повернути, господарський суд правомірно дійшов висновку про задоволення позовних та зобов'язання відповідача повернути спірне майно позивачеві.

Разом з тим, господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення правомірно відхилив доводи відповідача про те, що позивач не звертався до нього з повідомленням про розірвання договору б/н від 01.08.2003 р., оскільки фактично з поверненням майна укладений договір зберігання вважався б розірваним на підставі відсутності предмету договору, тобто вимога про повернення майна, яке знаходилось у відповідача на зберіганні відповідно до умов укладеного цього ж договору,  передбачає намір розірвати договір після здійснення передачі відповідачем спірного майна.

Крім того, безпідставними є посилання відповідача на те, що позивач згідно з договором купівлі-продажу без згоди відповідача раніше вже продав спірне майно третій особі, і що на думку відповідача підтверджується копією накладної № 1 від 27.07.05 р., оскільки сама копія вказаної накладної (без надання її оригіналу) не є первинним документом, який би засвідчував означені в ній обставини, в зв'язку з чим, з урахуванням вимог ст. 36 ГПК України, не є належним доказом обставин, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів. До того ж зазначена накладна не має обов'язкових реквізитів, що надають їй юридичну силу та доказовості проведення господарської операції, не містить даних, які б ідентифікували майно, яке знаходиться на зберіганні з зазначеним переліком майна в накладній (інвентарні або заводські номери, моделі, марки та ін.), та не містить підпису одержувача товару.

Окрім того, також безпідставними є посилання відповідача на порушення господарським судом норм процесуального права через те, що останній залишив без задоволення його клопотання про витребування у позивача оригіналу накладної № 1 від 27.07.2005 р. та договору купівлі-продажу, на підставі якого, нібито передавалося вказане майно. Враховуючи те, що з урахуванням вимог ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення, а також те що  позивач заперечує проти існування в нього зазначених документів, дії господарського суду щодо відмови в задоволенні зазначеного клопотання відповідають вимогам ГПК України.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Однак,  відповідачем, з урахуванням ст. 33 ГПК України не надано жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 10.05.07 р. по справі № 35/138-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанову підписано 03.07.2007 р.

         Головуючий суддя                                                                    Пушай В.І.  

                                 Судді                                                                    Плужник О.В.  

                                                                                                               Такмаков Ю.В.