Постанова

від 01.11.2018 по справі 826/8391/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8391/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Степанюка А.Г., Федотова І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРЕКС-К на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРЕКС-К до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 квітня 2017 року № 1172615147 та № 1182615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості. При цьому, вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено вимоги процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно із ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явилися.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ТОРЕКС-К , код ЄДРПОУ 24575834 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з рядом юридичних осіб у тому числі і з ТОВ Промомаркетгруп за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року.

Результати перевірки оформлені актом від 30 березня 2017 року № 51/26-15-14-07-02-10/24575834, яким встановлено порушення ТОВ ТОРЕКС-К вимог:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 103520 грн., у тому числі: вересень 2015 року - 44374 грн., жовтень 2015 року - 31885 грн., грудень 2015 року - 27261 грн.

- п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, а саме Товариством до перевірки не надано в повному обсязі документи, що пов'язані з предметом перевірки.

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 квітня 2017 року №1172615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 129 400 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями на 103 520 грн. та 25 880 штрафних (фінансових) санкцій та № 1182615147, яким до позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 510 грн.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 20 червня 2017 року № 13188/6/99-99-11-01-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 20 квітня 2017 року № 1172615147 та № 1182615147 - без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення від 20 квітня 2017 року №1172615147 є правомірним і обґрунтованим з огляду на те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Крім того, суд першої інстанції зазначив також про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 510 грн. у зв'язку з ненадання позивачем, оригіналів документів чи їх копій перевіряючому органу для здійснення перевірки.

Стверджуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, апелянт зазначає, що позивачем належним чином складеними первинними документами підтверджено реальність здійснення господарської операції та підтверджено використання придбаного товару у власній господарській діяльності. Стосовно ж повноважень посадових осіб контрагента позивача на складення і підписання документів податкової звітності, зазначив, що на час укладення договору, його виконання та на час розгляду справи ТОВ Промомаркетгруп було юридичною особою та платником податку на додану вартість. Апелянт вказав, що під час перевірки ним надано до податкового органу всі необхідні документи, в свою чергу відповідачем не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в них неповні, недостовірні, або є наслідком укладення нікчемних правочинів, або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких встановлена судом. Крім того, в частині необхідності надання до перевірки податковому органу первинних документів, апелянт зазначив, що суб'єкт господарювання не позбавлений можливості надати такі документи в суді під час розгляду питання про правомірність визначення податкових зобов'язань. Апелянт зазначає, що ним надано до перевірки всі необхідні документи, зазначену передачу оформлено розпискою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК України.

Так, згідно з п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (ч. 1 ст. 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 07 вересня 2015 року між ТОВ Промомаркетгруп (Продавець) та ТОВ ТОРЕКС-К (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити (продати) та передати у встановлений строк у власність Покупця обладнання та машини визначені специфікацією, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього визначену договором грошову суму.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ ТОРЕКС-К та ТОВ Промомаркетгруп , мету придбання обладнання та машин, обставини використання придбання обладнання у власній господарській діяльності позивача.

Для підтвердження реального характеру фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентом для дослідження суду надано копії: договору купівлі-продажу № 09-07 від 07 вересня 2015 року, додатку до специфікації до договору купівлі-продажу від 07 вересня 2015 року; видаткової накладної № ПЕ 000000147 від 14 вересня 2015 рок, акту приймання-передачі до договору № 09-07 від 07 вересня 2015 року, наказу про введення в експлуатацію засобів та інших необоротних активів від 15 вересня 2015 року № 15092015/1-ОЗ, інвентаризаційної картки обліку основних засобів від 30 вересня 2015 року, акту приймання-передачі основних засобів від 15 вересня 2015 року, наказу про введення в експлуатацію засобів та інших необоротних активів від 15 вересня 2015 року № 15092015/2-ОЗ, інвентаризаційної картки від 30 вересня 2015 року, акту приймання передачі основних засобів від 15 вересня 2015 року, наказу про введення в експлуатацію засобів та інших необоротних активів від 15 вересня 2015 року № 15092015/3-ОЗ інвентаризаційної картки від 30 вересня 2015 року, акту приймання передачі основних засобів від 15 вересня 2015 року, наказу про введення в експлуатацію засобів та інших необоротних активів від 15 вересня 2015 року № 15092015/4-ОЗ, інвентаризаційної картки від 30 вересня 2015 року, акту приймання передачі основних засобів від 15 вересня 2015 року, наказу про введення в експлуатацію засобів та інших необоротних активів від 15 вересня 2015 року № 15092015/3-ОЗ інвентаризаційної картки від 30 вересня 2015 року, акт приймання передачі основних засобів від 15 вересня 2015 року (1 том а.с. 71 - 94).

Також позивачем надано до суду, документи: підтверджуючі наявність у нього майнового комплексу, придатного для зберігання придбаного товару, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 13 серпня 2004 року серії САА № 384060 (1 том а.с. 222 - 223); документи стосовно перевезення обладнання власним автомобільним транспортом - вантажним сідлового тягачу-Е, марки DAF моделі XF 7295.480, номер шасі XLRTE47XS0E716576, державний номерний знак AAC975704 (1 том а.с. 224 - 225).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань видами господарської діяльності позивача є, зокрема, вантажний автомобільний транспорт (основний) код КВЕД 49.41, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту код КВЕД 52.29.

Стосовно використання придбаного обладнання та машин у власній господарській діяльності позивачем зазначено, що придбане майно та устаткування передано в оренду іншому суб'єкту господарювання у відповідності до умов договору від 17 вересня 2015 року № 1709 ТОВ ТІЛЛЬМАН ІНЖИНІРИНГ . Актом приймання-передачі майна за договором оренди устаткування № 1709, укладеним 17 вересня 2015 року, засвідчено передачу позивачем ТОВ ТІЛЛЬМАН ІНЖИНІРИНГ обладнання і устаткування (1 том а.с. 226 - 227).

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що товариством не підтверджено реальний характер здійснюваних господарських операцій з його контрагентом з огляду на наявність у податкового органу під час перевірки суб'єкта господарювання інформації про наявність кримінального провадження № 12015000000000630, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 201, ч. 4 ст. 190 КК України.

В матеріалах перевірки зазначено, що до Головного управління ДФС у місті Києві надійшла ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року по справі 760/6919/16-к, що винесена під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015000000000630, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 201, ч. 4 ст. 190 КК України.

Відповідно зазначеної ухвали встановлено, що з опитування ряду фізичних осіб, які незаконно використовували реквізити суб'єктів господарювання, в тому числі ТОВ Промомаркетгруп з метою штучного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат реально діючим підприємствам-вигодонабувачам, вчинили пособництво службовим особам таких підприємств в ухилянні від сплати податків на значну суму. Також, в ході досудового розслідування встановлено, що будучи допитаною по зазначеному кримінальному провадженню засновник та директор ТОВ Промомаркетгруп , громадянка ОСОБА_2 повідомила, що жодної фінансово-господарської діяльності не здійснювала, документів щодо фінансово-господарської діяльності не підписувала.

В матеріалах справи міститься копія протоколу допиту свідка - засновника та головного бухгалтера ОСОБА_2 від 08 вересня 2016 року (1 том а.с. 156 - 163), що складений ст. о/у з ОВК ГУВБ ДФС України підполковником податкової міліції ОСОБА_3 згідно якого, громадянка ОСОБА_2, дала покази, в яких повідомила, наступне погодилась зареєструвати ТОВ Промомаркетгруп на своє ім'я за грошову винагороду. Фінансово-господарською діяльністю займатися не планувала, звітних, бухгалтерських та фінансово-господарських документів ТОВ Промомаркетгруп не підписувала. Не підписувала доручень іншим особам на відповідальне зберігання реєстраційних, звітних, фінансово-господарських документів та печаток суб'єкта господарювання. Угод про придбання товарів, робіт, послуг від імені ТОВ Промомаркетгруп не укладала .

Водночас, зазначена копія протоколу не засвідчена підписом уповноваженої на вчинення таких дій особи та не містить відбитку печатки суб'єкта, що створив зазначений документ, дату засвідчення документу, відмітки про статус документу копія , згідно з оригіналом та прізвище, ім'я і по батькові особи, яка засвідчує відповідність копії оригіналу.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що зазначена вище копія протоколу допиту свідка не може бути прийнята судом в якості належного доказу по справі.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а.

Колегія суддів також звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, у випадку, коли платник податку виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання права на податковий кредит з податку на додану вартість та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, зазначені у актах обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагента. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

З досліджених судовою колегією матеріалів справи вбачається, що господарські операції позивача з його контрагентом відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України від 03 жовтня 2017 року, не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи надані позивачем письмові докази в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій, зміни, що виникли у майновому стані сторін.

Водночас, посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження по справі стосовно посадових осіб контрагента позивача не є беззаперечним доказом відсутності реального характеру фінансово-господарських операцій позивача з даним контрагентом, оскільки наданими до суду документами підтверджено реальні зміни майнового стану позивача внаслідок придбання у ТОВ Промомаркетгруп вказаного у договорі обладнання.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що обладнання, придбане позивачем, використано останнім з метою отримання прибутку від передачі в оренду зазначеного вище майна.

Відтак, колегія суддів вважає, що податковим органом не підтверджено правомірність і обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від від 20 квітня 2017 року №1172615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 129 400 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями на 103 520 грн. та 25 880 штрафних (фінансових) санкцій, що свідчить про необхідність скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині скасування даного рішення відповідача.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 1182615147, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 510 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.3 вказаної ст. 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У відповідності до ст. 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, а саме податкова інформація; експертні висновки; судові рішення.

Згідно із п. 85.2. ст. 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до наказу від 02 грудня 2016 року № 7787 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ТОРЕКС-К Головне управління ДФС у м. Києві повинно було з 12 грудня 2016 року здійснити вказану перевірку тривалістю п'ять робочих днів.

Позивач листом від 24 листопада 2016 року №24/11 повідомив Державну податкову інспекцію у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про втрату документів, що підтверджують господарські відносини Товариства з контрагентами за період з січня 2013 року.

З урахуванням вказаної обставини, наказом від 13 грудня 2016 року № 7947, перенесено строк проведення розпочатої документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ТОРЕКС-К до дати відновлення документів.

В подальшому, 03 березня 2017 року у зв'язку з невиконанням позивачем приписів Податкового кодексу України, в частині відновлення втрачених документів, наказом Головного управління Державнної фіскальної служби у м. Києві № 1600 поновлено строк проведення перевірки позивача.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 23 березня 2017 року останній день перевірки) позивачем не надано до перевірки жодної картки-рахунку або оборотно-сальдової відомості.

У зв'язку з цим перевіряючими складено акт від 23 березня 2017 року № 561/26-15-14-07-02-11, що засвідчує факт відмови платника податків у наданні документів в ході перевірки. Запит про надання документів в ході перевірки від 12 грудня 2016 року вручено особисто під підпис представникові за довіреністю ОСОБА_4 та від 22 березня 2017 року № 1 вручено особисто під підпис представникові за довіреністю ОСОБА_5

Вказаних вище обставин апелянтом не спростовано в поданій до суду апеляційній скарзі, як і не надано доказів надання до суду витребовуваних податковим органом документів, зокрема, карток-рахунків або оборотно-сальдових відомостей.

Тобто, підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510 грн. стало ненадання позивачем, оригіналів документів чи їх копій під час здійснення податкового контролю, що стало наслідком для накладення на позивача штрафних санкцій.

Відповідно, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 1182615147, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 510 грн. є правомірними і обґрунтованими.

З огляду на зазначені вище обставини справи та вказані правові норми, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги позивача в частині необхідності скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ ТОРЕКС-К до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 квітня 2017 року № 1172615147. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року є правомірним і обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.

У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1 п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРЕКС-К задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року скасувати в частині відмови у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРЕКС-К до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування прийнятого Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві податкового повідомлення-рішення від 20 квітня 2018 року № 1172615147.

У скасованій частині прийняти нове рішення.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 20 квітня 2018 року № 1172615147.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.В. Федотов А.Г. Степанюк

Повний текст постанови складено 01 листопада 2018 року.