Постанова

від 30.10.2018 по справі 158/1870/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року

м.Київ

справа № 158/1870/16к

провадження № 51-1278км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги: потерпілого ОСОБА_6 , навирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 1 листопада 2016року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 1 лютого 2017року, а також прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, назазначену ухвалу укримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016030100000400, щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця тажителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від1листопада 2016року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 1 лютого 2017 року, ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст.286КК допокарання увиді позбавлення волі на строк 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Ківерцівської районної ради Волинської області у рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого 13081,81 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Судом ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за обставин, викладених увироку, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Як установив суд, 2 травня 2016 року близько 10:00 ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, не маючи прав на керування транспортними засобами, керуючи автомобілем ВАЗ-2102 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись навул.Мирній у с. Пальчі порушив вимоги пунктів 2.3б, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху, внаслідок чого поблизу мосту через річку Конопельку допустив наїзд на ОСОБА_6 , який на велосипеді рухався в зустрічному напрямку, заподіявши цим потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 просить на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК, змінити постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення, пом`якшити останньому покарання, обравши його таким, що непов`язане з позбавленням волі. Свою позицію потерпілий мотивує тим, щозасуджений вибачився перед ним і відшкодував завдані злочином збитки.

Крім того, у скарзі ОСОБА_6 повідомляє про те, що він не бажає брати участь укасаційному розгляді.

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст.438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд уцьому суді. На думку сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції усвоєму рішеннівсупереч вимогам ст. 370 КПК не навів належних обґрунтувань щодо достатності обраного ОСОБА_7 покарання вмінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, залишивши поза увагоюпорушення приписів статей 50,65КК, щопотягло за собоюм`якість заходу примусу. Вважає істотним порушенням ст.374 КПК, якого не було усунуто за наслідками апеляційного провадження, незазначення у резолютивній частині вироку рішення щодо додаткового покарання.

На вказану скаргу засуджений ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_6 подали заперечення, в яких із наведенням аргументів стверджують пронеобґрунтованість заявлених прокурором касаційних вимог та про можливість застосування до засудженого інституту умовного звільнення.

Засуджений ОСОБА_7 також оскаржив постановлені щодо нього судові рішення в частині призначеного покарання, проте до початку перегляду провадження в порядку касаційної процедури надіслав до Верховного Суду (далі Суд) заяву про відмову від своєї касаційної скарги.

ОСОБА_7 поінформував Суд про можливість здійснення касаційного розгляду без його участі.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення ненадходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор не підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення й заперечив обґрунтованість касаційних вимог потерпілого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах йуподаних запереченнях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги слід залишити без задоволення зогляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення в межах касаційних скарг, у яких не оспорюється висновок суду продоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення таправильність юридичної оцінки діяння за ч. 2 ст. 286 КК.

Як випливає із законодавчих приписів, значення заходу примусу длядосягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, айсправедливістю. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За змістом ст. 75 КК її положення застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі настрок не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку проможливість виправлення засудженого без відбування покарання.

У цьому кримінальному провадженні при виборі ОСОБА_7 заходу примусу тапорядку його відбуваннясуд не порушивнаведених законодавчих приписів.

Так, призначаючи засудженому покарання, місцевий суд, ізвисновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував, що вчинений ОСОБА_7 злочин за класифікацією тяжкий, а за формою вини необережний. Крім того, суд узяв до уваги всі дані про особу винного таобставини, які мають правове значення. Зокрема, не залишилося без оцінки суду те, що ОСОБА_7 вчинив злочин у стані алкогольного сп`яніння, і цю обставину було визнано обтяжуючою покарання. З огляду на зазначене у поєднанні з характером конкретних дій засудженого, котрий керував транспортним засобом, не маючи на це права, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість досягти мети попередження нових злочинів та виправлення ОСОБА_7 без ізоляції його від суспільства.

Разом із тим, суд зважив на те, що ОСОБА_7 уперше притягається докримінальної відповідальності, позитивно характеризується, а його щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину є пом`якшуючими обставинами.

Врахувавши наведені дані та обставини, суд іздодержанням принципу індивідуалізації відповідальності та з огляду наособливості кримінального правопорушення визначив ОСОБА_7 розмір основного покарання умінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано припостановленні вироку в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість абом`якість і недостатнім для досягнення його мети колегія суддів не вбачає. Саме по собі відшкодування засудженим завданої злочином шкоди з огляду на встановлені конкретні обставини кримінального правопорушення автоматично не тягне за собою пом`якшення заходу примусу.

Крім того, аналогічні за змістом доводи щодо порушення загальних засад призначення покарання як щодо його надмірної суворості, так і невиправданої м`якості були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належно розглянув подані апеляційні скарги засудженого та прокурора івмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши докладне обґрунтування прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.

Таким чином, посилання в касаційних скаргах на несправедливість призначеного ОСОБА_7 заходу примусу є неспроможними.

Як убачається з вироку, зокрема з його мотивувальної частини, суд першої інстанції навів обґрунтування своєї позиції щодо неможливості призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами і в резолютивній частині не призначив його. Заперечень щодо мотивів суду, а також доводів щодо необхідності такого покарання в касаційній скарзі прокурора не міститься. Невідображення урезолютивній частині вироку рішення про незастосування до ОСОБА_7 згаданого додаткового покарання не є істотним порушенням закону в аспекті статей 412, 413 КПК, на що правильно вказав апеляційний суд. Отже, наведена прокурором обставина не може слугувати підставою для скасування оспорюваної ухвали.

Істотних порушень норм права, якітягнуть за собою скасування або зміну постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції, невстановлено.

Тому подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 1 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 1 лютого 2017року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, акасаційні скарги потерпілого та прокурора без задоволення.

Постанова є остаточною іоскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3