Рішення

від 30.10.2018 по справі 909/504/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.10.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/504/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕС Трейд", просп.Поштовий, буд.39, оф.11,м.Кривий Ріг,Дніпропетровська область,50000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Консерваторія-Тавріда" вул.Січинського, буд.53,м.Коломия,Коломийський район, Івано-Франківська область,78200

про стягнення заборгованості в сумі 194 961 грн 93 к.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1, посвідчення адвоката №5682/10 від 03.06.16, договір про надання правової допомоги №18-00043-1 від 18.05.18, ордер КС №366033 від 09.07.2018

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №06/07 від 06.07.18

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕС Трейд" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консерваторія-Тавріда" заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за Договором поставки від 13.09.2017 №13/09/17 в сумі 194961,93грн., з яких 31938,65грн. основного боргу, 132424,86грн. штрафу, 20272,52грн. пені, 2176,85грн.3% річних та 8149,05грн. інфляційних втрат за період з 26.09.17 по 30.05.18.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору поставки №13/09/17 від 13.09.17 в частині оплати поставленого позивачем товару та обґрунтовано приписами статей 525, 526, 530, 598, 599, 625, 629, 692, 712 Цивільного та 193, 202 Господарського кодексів України.

Ухвалою суду від 13.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.07.2018.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.18 справу передано на розгляд судді Матуляку П.Я.

Ухвалою суду від 10.07.18 підготовче засідання відкладено на 06.09.18.

Судове засідання 06.09.18 не відбулося у зв"язку з перебуванням судді Матуляка П.Я. на лікарняному, відтак ухвалою суду від 10.09.18 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 21.09.18, за наслідками якого закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 16.10.18.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Зокрема, зазначив, що у відповідності до умов договору постачальником 16.09.17 поставлено відповідачу товару на загальну суму 418599,89грн., що підтверджується видатковою накладною від 16.09.18 №тов00005239, довіреністю на отримання ТМЦ №119 від 15.09.17 та товарно-транспортною накладною №Ртов5239 від 16.09.17. Вказав на те, що згідно п.4 специфікації №1 до договору поставки №13/09/17 оплата товару здійснюється у формі 100% вартості товару після прибуття товару на склад покупця, проте відповідач за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 332100,00грн., зокрема, 25.09.17 на суму 212100,00грн., 11.01.18 - 100000,00грн., 26.01.18 - 20000,00грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача від 04.06.18, а також 04.01.18 відповідачем повернуто позивачу товару на суму 54561,24грн. У зв"язку з порушенням договірних зобов"язань позивачем нараховано відповідачу 132424,86грн. штрафу, 20272,52грн. пені, 2176,85грн.3% річних та 8149,05грн. інфляційних втрат за період з 26.09.17 по 30.05.18.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо наявності заборгованості у розмірі 31938,65грн. не заперечила. Щодо решти позовних вимог заперечила, зазначивши, що твердження представника позивача про повернення відповідачем товару на суму 54561,24грн. не відповідають дійсності, оскільки насправді не було повернення товару, а відбулося коригування сторонами договору ціни та вартості товару у зв"язку з його невідповідністю якісним показникам, що підтверджується додатковою угодою №1 до договору №13/09/17 від 13.09.17. Крім того, заперечила щодо тверджень позивача про вжиття заходів досудового врегулювання спору, оскільки позивачем не надсилалося відповідачу жодних претензій.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи, враховуючи вимоги чинного законодавства, судом встановлено наступні

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.09.17 між товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕС трейд" (по договору - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консерваторія-Тавріда"( по договору - покупець, по справі - відповідач) укладено договір поставки №13/09/17. Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до 31.12.18 (п.7.1 договору).

Згідно з п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язався поставити, а покупець, в свою чергу, - прийняти і оплатити товар (цукор білий згідно ДСТУ 4623-2006).

Пунктами 1.2, 1.3 даного договору сторони погодили, що кількість і асортимент товару, що поставляється, вказуються у накладній, складеній на підставі замовлення покупця, яка є невід"ємною частиною даного договору; загальна кількість товару, що постачається за даним договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, проведених згідно накладних.

Розділом 2 зазначеного договору сторони погодили ціну, суму договору та порядок здійснення розрахунків. Зокрема, ціни на товар, що поставляється за цим договором, є договірними і вказуються у рахунках та накладних на кожну партію товару; загальна сума цього договору визначається як наростаюча по всіх поставках, проведених згідно накладних; покупець здійснює попередню оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, інші умови оплати прописуються окремо у специфікаціях до кожної поставки; сторони щокварталу проводять звірку по проведених поставках товару і оплаті товару, для цього постачальник готує проект акту звірки розрахунків і направляє його покупцеві у строк не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, по якому проводиться звірка розрахунків; покупець зобов"язується провести звірку і підписати наданий постачальником акт або у разі розбіжностей даних надати мотивовану відмову не пізніше 5-ти робочих днів з моменту отриманого акту звірки.

Пунктом 4.3 даного договору сторони погодили, що зобов"язання по постачанню вважаються виконаними з моменту передачі партії товару покупцеві, що підтверджується накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін і необхідними товаросупровідними документами, вказаними у цьому договорі.

У відповідності до умов договору постачальником 16.09.17 поставлено відповідачу товару на загальну суму 418599,89грн. Факт поставки товару постачальником та його отримання відповідачем підтверджується видатковою накладною від 16.09.18 №тов00005239, довіреністю на отримання ТМЦ №119 від 15.09.17 та товарно-транспортною накладною №Ртов5239 від 16.09.17, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суд констатує, що видаткова накладна від 16.09.18 №тов00005239 містить посилання на дату та номер договору, підписана відповідачем без претензій та зауважень та скріплена його печаткою.

Згідно п.4 специфікації №1 до договору поставки №13/09/17 оплата товару здійснюється у формі 100% вартості товару після прибуття товару на склад покупця.

В порушення прийнятих на себе договірних зобов"язань, відповідач за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 332100,00грн., зокрема, 25.09.17 на суму 212100,00грн., 11.01.18 - 100000,00грн., 26.01.18 - 20000,00грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача від 04.06.18. Крім того, як стверджує позивач, 04.01.18 відповідачем повернуто позивачу товару на суму 54561,24грн. Разом з тим, зазначені твердження представника позивача про повернення відповідачем товару на суму 54561,24грн. не відповідають дійсності, оскільки позивачем не подано суду доказів повернення товару. Водночас, додатковою угодою №1 від 13.03.18 до договору №13/09/17 від 13.09.17, копія якої міститься в матеріалах справи, підтверджується, що на зазначену суму (54561,24грн.) сторонами скориговано ціну та вартість товару.

Таким чином, на момент розгляду справи судом заборгованість відповідача перед позивачем становить 31938,65грн.

Доказів виконання відповідачем прийнятих на себе зобов"язань за вищезазначеним договором, а саме погашення заборгованості на зазначену суму, відповідачем суду не подано.

Пунктом 5.2 спірного договору сторони визначили обов"язок покупця за несвоєчасну оплату товару сплатити постачальникові неустойку у вигляді штрафу у розмірі 0,5% від вартості неоплаченого в строк товару та неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

У зв"язку з порушенням договірних зобов"язань позивачем нараховано відповідачу 132424,86грн. штрафу, 20272,52грн. пені, 2176,85грн.3% річних та 8149,05грн. інфляційних втрат за період з 26.09.17 по 30.05.18.

При вирішенні даного спору суд дійшов наступних висновків.

Зі змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спірний договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України.

Таким чином, між сторонами у справі на підставі наведених норм закону виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору поставки, тому до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару(ст.692 Цивільного кодексу України).

В силу положень ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормою ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов договору, позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 418599,89грн. (364038,65грн. згідно додаткової угоди №1 від 13.03.18 до договору №13/09/17 від 13.09.17), про що свідчить видаткова накладна, копія якої міститься в матеріалах справи.

Суд констатує, що підписання відповідачем без жодних зауважень видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідає вимогам ст. 9 цього Закону та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та фіксує факт здійснення господарської операції ( в даному випадку - купівлю-продаж товару), є підставою для виникнення у відповідача обов"язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому суд не приймає до уваги наявну в матеріалах справи копію акта звіряння заборгованості за період 13.09.17-30.05.18, оскільки він підписаний позивачем в односторонньому порядку, а також твердження представника відповідача щодо поставки товару неналежної якості, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження таких обставин.

Строк виконання грошового зобов"язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та постачання, установлено спеціальною нормою ст.692 ЦКУ, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦКУ.

Отже, перебіг строку виконання грошового зобов"язання, котре виникло на підставі договору купівлі-продажу (у т.ч. договорів постачання), розпочинається з моменту прийняття товару чи прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п.4 специфікації №1 до договору поставки №13/09/17 оплата товару здійснюється у формі 100% вартості товару після прибуття товару на склад покупця.

З огляду на акт надання послуг №36-09 від 18.09.17, товар вивантажено 19.09.17, відтак строк виконання відповідачем зобов"язання щодо оплати вартості поставленого позивачем товару - 20.09.17.

Твердження представника відповідача про те, що згідно видаткової накладної від 16.09.18 №тов00005239 товар поставлено на підставі іншої специфікації, ніж та, яка міститься в матеріалах справи і наяку посилається позивач, судом до уваги не приймаються, оскільки згідно додаткової угоди №1 від 13.03.18 до договору №13/09/17 від 13.09.17(на яку посилається відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову) сторонами внесено зміни саме до специфікації №1 до договору поставки №13/09/17.

В порушення умов договору покупець прийняті на себе договірні зобов"язання належним чином не виконав, оплату за отриманий товар провів частково.

Таким чином, станом на день винесення судом рішення сума заборгованості відповідача за поставлений позивачем на умовах спірного договору товар складає 31938,65грн. та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено факт існування між сторонами господарських правовідносин з приводу поставки товару згідно спірного договору, а також порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару, що підтверджується сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 31938,65грн. заборгованості обґрунтовані та підлягають задоволенню. При цьому судом відхиляються твердження представника відповідача про невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору, оскільки згідно вимог чинного законодавства ці заходи не є обов"язковими.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Станом на день винесення судом рішення, відповідач доводи позивача не спростовував, доказів погашення заборгованості не надав. Твердження представника відповідача щодо невідповідності товару якісним показникам судом до уваги не приймається, оскільки не підтверджено жодними доказами.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки.

У зв"язку з порушенням договірних зобов"язань позивачем нараховано відповідачу 132424,86грн. штрафу, 20272,52грн. пені, 2176,85грн.3% річних та 8149,05грн. інфляційних втрат за період з 26.09.17 по 30.05.18.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.1.8. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог. При цьому, згідно розділу 3 зазначеної Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 №62-97р. зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов"язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання, а штрафом - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною другою статті 343 ГК України і статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Оскільки зобов"язання відповідача перед позивачем у даній справі є грошовим, до нього застосовуються перелічені норми закону.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі(ст. 547 Цивільного кодексу України).

Укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань штрафом та пенею та погодили строк їх нарахування. Зокрема, пунктом 5.2 спірного договору сторони визначили обов"язок покупця за несвоєчасну оплату товару сплатити постачальникові неустойку у вигляді штрафу у розмірі 0,5% від вартості неоплаченого в строк товару та неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Судом перевірено правильність нарахування позивачем пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення та встановлено, що ці розрахунки є арифметично вірними.

Водночас, згідно ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Наведена правова норма кореспондується зі ст.551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В контексті вищенаведеного, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, суд приходить до висновку про зменшення розміру неустойки на 50%, задовольнивши пеню в розмірі 5287,86грн., штраф - у розмірі 83253,72грн.

З огляду на вимоги ч.ч.1,3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

В контексті наведеного, позов підлягає до задоволення частково.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно до ч. 1. ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3. ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач клопотав про стягнення з відповідача витрат на надання професійної правничої допомоги в розмірі 20000,00 грн.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В обґрунтування заявлених до стягнення зазначених витрат позивачем надано договір про правову допомогу №18-00043-1 від 18.05.18, розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу, рахунки на оплату №39 від 21.05.18, №57 від 10.07.18 та №80 від 25.09.18 та виписки по рахунку на суму 20000,00, якими підтверджується факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зважаючи на підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідними документами, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру цих витрат та часткове задоволення позову, враховуючи приписи пп.3п.4ст.129 ГПК України, суд вважає, що з відповідача належить стягнути 12167,59грн. витрат на професійну правничу допомогу - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 11, 202, 254, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 551, 599, 610, 612, 614, 626-629, 929, 931, 934 Цивільного кодексу України, ст.173, 193, 216, 230, 231, 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 73, 74, 77, 86, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕС Трейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консерваторія-Тавріда" про стягнення заборгованості у розмірі 194961грн 93 к.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консерваторія-Тавріда" (вул. Січинського, буд.53, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область,78200, код 39235626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕС Трейд" (просп. Поштовий, буд.39, оф.11, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область,50000, поштова адреса: просп. Лобановського 56, м. Київ, 03037, код 40970787) 31938,65(тридцять одну тисячу дев"ятсот тридцять вісім гривень шістдесят п"ять копійок) основного боргу, 66210,00(шістдесят шість тисяч двісті десять гривень) штрафу, 10136,26(десять тисяч сто тридцять шість гривень двадцять шість копійок) пені, 2176,85(дві тисячі сто сімдесят шість гривень вісімдесят п"ять копійок) 3% річних, 8149,05(вісім тисяч сто сорок дев"ять гривень п"ять копійок) інфляційних втрат, 1779,16(одну тисячу сімсот сімдесят дев"ять гривень шістнадцять копійок) судового збору та 12167,59(дванадцять тисяч сто шістдесят сім гривень п"ятдесят дев"ять копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.11.2018

Суддя Матуляк П. Я.