Рішення

від 26.09.2018 по справі 910/4795/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2018 Справа № 910/4795/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

позовну заяву Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства "Лана" (вул. М.Бойчука (Кіквідзе) 2/34, к. 100, Київ, 01103)

до Фермерського господарства "Ольвія" (вул. 40 років Перемоги 10, с. Вознесенка, Буринський район, Сумська область, 41742)

про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю

За участю представників сторін:

від позивача: Гарницький М.П. - керівник; Гарлицький П.П. - представник, довіреність б/н від 01.09.2018 року;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міжгалузеве науково-технічне підприємство "Лана" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фермерського господарства "Ольвія" про визнання права власності на нежитлову будівлю площею 44,1 кв.м за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 2А, за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що починаючи з 1996 року МНТП Лана добросовісно, відкрито і безперервно володіє та користується нежитловою будівлею площею 44,1 кв.м за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 2А, отже має всі законні підстави для визнання за ним права власності на вказане нерухоме майно, в зв'язку з чим на підставі положень статті 344 Цивільного кодексу України позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4795/18, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено 29.08.2018 року.

Підготовче засідання 29.08.2018 року судом відкладено на 12.09.2018 року в порядку, передбаченому ст. 183 ГПК України.

В судовому засіданні 12.09.2018 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 26.09.2018 року.

В судові засіданні 29.08.2018 року, 12.09.2018 року та 26.09.2018 року з'явились представники позивача.

Представники відповідача у вказані судові засідання не з'явились.

Про дату, часта місце судового засідання 29.08.2018 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103047255310, № 0103047255302.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 29.08.2018 року та 12.09.2018 року були направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. 40 років Перемоги 10, с. Вознесенка, Буринський район, Сумська область, 41742, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Станом на час проведення судових засідань 12.09.2018 року та 26.09.2018 року відомості про вручення відповідачу вказаних ухвалу суду відсутні.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі № 910/4795/18 та не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження Фермерського господарства Ольвія , яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/4795/18 та проведення судових засідань.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду від 29.08.2018 року та 12.09.2018 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

27.08.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшла заява, в якій відповідач з посиланням на ст. 330 ЦК України зазначає про відсутність наміру подання відзиву та вказує на неможливість витребування майна у законного власника, який постійно, відкрито та добросовісно користується майном. Окрім того, відповідач просить суд розглянути справу без участі представника ФГ Ольвія .

30.08.2018 року через канцелярію суду представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

12.09.2018 року через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, оскільки ФГ Ольвія не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України та за відсутності представника відповідача.

Уповноважений представник позивача в судовому засіданні 26.09.2018 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 26.09.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 1999 року між Міжгалузевим науково-технічним підприємством "Лана" (позивач у справі) та Фермерським господарством Ольвія (відповідач у справі) укладено Договір міни майна рухомого на нерухоме (далі - Договір міни), за умовами п. 1.1 якого МНТКП Лана для проведення досліджень передає ФГ Ольвія безкоштовно, з урахуванням залишкової вартості: автомобіль ЗІЛ 555, державний № 91 21 КХС, вартість 653 грн.54 коп., автомобіль КРАЗ 255 Б, державний № 42 87 КХУ, вартість 1228 грн. 30 коп., трактор МТЗ 80, вартість 238 грн. 59 коп. Разом 2120,43 грн.

Згідно п.1.3 Договору міни ФГ Ольвія передає МНТКП Лана одноповерхову нежилу споруду та документи на неї, розташовану в м. Києві на Трухановому острові; споруда має фундамент, цегляні стіни, два приміщення з цегляною перегородкою, одне приміщення площею 29,6 кв.м, друге приміщення площею 14,7 кв.м. Разом 44,3 кв.м.

Окрім цього, умовами п. 1.4 Договору міни передбачені вимоги, які є предметом договору: споруда передається на баланс МНТКП Лана для проведення науково-дослідних робіт, по створенню альтернативних джерел енергії та нових видів пального, отриманого від переробки вуглеводнів, з можливістю використання в сільському господарстві, а також для використання нежилих приміщень і споруди для інших потреб, які не заборонені законами України.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору міни вартість рухомого майна, за згодою сторін, дорівнює вартості нерухомого майна, і складає 2120 грн. 43 коп. Оплата вартості не здійснюється жодною із сторін.

Договір безстроковий і діє з моменту підписання (п.3.1 Договору міни).

Вказаний Договір міни підписано представниками позивача та відповідача та засвідчено печатками сторін.

В поданій позовній заяві, посилаючись на здійснення реконструкції вказаної спірної будівлі за договором будівельного підряду, та зазначаючи про те, що будівля побудована в 1957 році при будівництві Пішохідного моста через річку Дніпро, а також наголошуючи на перебуванні вказаної будівлі у власності МНТКП Лана з 31.12.1999 року за Договором міни, позивач просить суд визнати право власності на нежитлову будівлю площею 44,1 кв.м за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 2А за набувальною давністю на підставі ст.ст. 16, 344 Цивільного кодексу України за МНТКП Лана як власником, який добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним нерухомим майном.

При цьому позивач наголошує на добросовісності позивача, позаяк останній був впевнений у наявності у ФГ Ольвія права на відчуження спірного майна, яке перебувало у власності останнього з 1996 року, погодження всіх дій щодо укладення Договору міни з Київською міською радою в особі керівника Центрального парку культури і відпочинку, на території якого розташована будівля.

Також в обґрунтування поданого позову позивач посилається на відсутність заборгованості позивача зі сплати земельного податку і податку на нерухоме майно - нежитлову будівлю, незаконність скасування державної реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно, та встановлення строку користування спірним нерухомими майном з 1996 року до 2018 року, тобто 22 роки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом передбаченого в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Зокрема, як встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14.12.2011 року у справі №22-ц/2690/1289/2011, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.03.2012 року у справі №6-217св12, у вересні 2010 року Міжгалузеве науково-технічне колективне підприємство Лана звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності, обґрунтовуючи вимоги тим, що 1 червня 2009 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір будівельного підряду, згідно якого ОСОБА_5, як підрядник зобов'язався виконати роботи з будівництва нежитлової будівлі літ. А за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 2А та здійснити реконструкцію нежитлової будівлі літ. А за вказаною адресою, позивач зобов'язався передати підрядникові затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти об'єкти і оплатити роботи. ОСОБА_5 виконав договір будівельного підряду і провів роботи по об'єкту за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 2А, позивач, оплатив ці роботи, але відповідач не виконав роботи по об'єкту по проспекту Л. Курбаса, 12, літ А в м. Києві у зв'язку зі зростанням цін на будівельні матеріли і економічною недоцільністю.

1 червня 2010 року ОСОБА_5 направив МНТКП Лана лист-вимогу в якому вказував, що МНТКП Лана не здійснило оплату його робіт згідно договору будівельного підряду від 1 червня 2009 року і у разі не проведення їх оплати у відповідності до пункту 2.3. договору будівельного підряду в термін до 1 червня 2011 року, до нього перейде право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 2А і по проспекту Л. Курбаса, 12, літ А в м. Києві.

Отже, МНТКП Лана в поданому позові з посиланням на ст.ст. 316, 317, 320, 321, 328, 375, 386, 392, 876 ЦК України та ст. 90 Земельного кодексу України просив суд визнати за ним право власності на нежитлову будівлю проспекту Л. Курбаса, 12, літ А в м. Києві та на нежитлову будівлю літ. А за адресою м. Київ, Паркова дорога, 2А та зобов'язати КП Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зареєструвати право власності на вказані вище об'єкти нерухомого майна.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 квітня 2011 року у справі №2-3306/10 2011 р. позов задоволено частково. Визнано за МНТКП Лана право власності на нежитлову будівлю літ. А загальною площею 44,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 2А у м. Києві (Дніпровський район м. Києва); зобов'язано комунальне підприємство Київське міське бюро інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна зареєструвати за МНТКП Лана право власності на нежитлову будівлю літ. А загальною площею 44,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 2А у м. Києві (Дніпровський район м. Києва); у решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2011 року у справі №22-ц/2690/11289/2011 за результатами розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради рішення суду першої інстанції від 27.04.2011 року в частині визнання за МНТКП Лана права власності на нежитлову будівлю літ. А , загальною площею 45,00 кв. м. по вул. Паркова дорога 2А в м. Києві та зобов'язання комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна здійснити відповідну реєстрацію скасовано, у задоволенні позову в цих частинах відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2012 року у справі №6-217св12 касаційну скаргу Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства Лана відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року у справі №22-ц/2690/11289/2011 залишено без змін.

Окрім цього, Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року задоволено заяву Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 про виправлення описки. Виправлено в рішенні Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року допущену описку. У четвертому, п'ятому, шостому, дванадцятому, чотирнадцятому абзацах мотивувальної частини, другому та третьому абзацах резолютивної частини вище зазначеного рішення суду замість помилково зазначеної площі нерухомого майна, що було предметом спору-будівлі літера А по вул. Паркова дорога, 2-А в м. Києві - 45 кв.м, зазначити - 44,1 кв.м.

За приписами ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII). Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ( що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України від 06.10.2015р. Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановления нового рішення.

За таких обставин суд вважає встановлені вищезазначеними рішеннями Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2011 року у справі №22-ц/2690/11289/2011 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-217св12 від 12 березня 2012 року, які набрали законної сили, факти такими, що мають преюдиціальне значення і доказування не потребують.

Зокрема, вказаними рішеннями встановлено, що МНТКП Лана не набуло права власності на нежитлову будівлю літ. А загальною площею 44,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 2А на підставі ст.ст. 328, 331 ЦК України, оскільки вказане нерухоме майно було збудоване без відповідної дозвільної та проектної документації та в порушення ст.ст. 116, 124, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 24, 29 Закону України Про планування та забудову територій , та є самочинно збудованим, позаяк позивачем для реєстрації права власності на вказане нерухоме майно не було надано документів на відведення земельної ділянки, присвоєння поштової адреси, дозвільної документації та акту прийняття будівлі в експлуатацію, правовстановлюючих документів та договорів про надання ділянки в користування (оренду).

При цьому клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для отримання земельної ділянки в оренду були подані 08.07.2011 року, тобто після постановлення Святошинським районним судом м. Києва рішення про визнання права власності на спірну будівлю.

В свою чергу посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на неправомірність вказаних судових рішень щодо визнання права власності на спірне нерухоме майно судом до уваги не приймаються як безпідставні та такі, що не відповідають дійсності.

Окрім цього судом встановлено за матеріалами справи, що 16.11.2017 року МНТКП Лана звернулось до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у вищезазначеній цивільній справі, в якій просить вирішити питання наявності правочинів для набуття права власності - об'єктивних критеріїв, а суб'єктивний критерій визначений судом 27 квітня 2011 року, без зміни суті основного рішення. В обґрунтування заяви посилався на те, що відповідач ОСОБА_5, згідно укладеного з ним договору, був зобов'язаний здійснити реконструкцію існуючої нежитлової будівлі по вул. Паркова, 2-А у Дніпровському районі м. Києва з цільовим призначенням для науково-дослідних робіт. Зазначав, що документом для будівлі 1957 року, який свідчить про прийняття його в експлуатацію, є технічний паспорт БТІ. Як зазначає позивач, судом не вказаний сам правочин - відплатний договір міни рухомого на нерухомого майна між юридичним особами, укладений в 1999 році, отже існуюче рішення без ухвалення додаткового рішення надає уявні підстави для рейдерського захоплення наукового підприємства, та вказує на те, що начебто підприємство самовільно побудувало будівлю площею 44,1 кв.м, яка насправді була побудована в 1957 році.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2018 року відмовлено в задоволенні заяви МНТКП Лана про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства Лана до ОСОБА_5, Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 16.08.2018 року у справі №759/17373/17 (2-3306/10) (апеляційне провадження № 22-ц/796/5941/2018) ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2018 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення скасовано та постановлено нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви МНТКП Лана про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства Лана до ОСОБА_5, Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності.

Також судом за матеріалами справи встановлено, що 23.05.2011 року Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі постанови Святошинського районного суду міста Києва від 27.04.2011 у справі № 2-3306/10 прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства Лана на нежитлову будівлю Літ. А загальною площею 44,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога. 2-А (Дніпровський район м. Києва).

26.05.2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятої 23.04.2015 11:40:20 за реєстраційним номером 11125737 прийнято рішення №21599227 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: м. Київ, Паркова дорога, будинок 2-А, за суб'єктом: Міжгалузеве науково-технічне колективне підприємство "Лана" та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №9807176 щодо державної реєстрації зазначеного прав приватної власності на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27.04.2011 у справі №2-3306/10.

Вказані факти підтверджуються наявними в матеріалах справи відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Комунального підприємства Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації , третя особа - Міжгалузеве науково - технічне колективне підприємство Лана про визнання протиправним та скасування рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 26.05.2015 №21599227 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким право власності на нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 44,1 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога, 2-А за Міжгалузевим науково-технічним колективним підприємством Лана ; визнання протиправним та скасування рішення КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 23.05.2011 про державну реєстрацію права власності, згідно з яким право власності на нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 44,1 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога, буд. 2-а, зареєстровано за Міжгалузевим науково-технічним колективним підприємством Лана .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2016 року у справі №826/4277/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 26.05.2015 №21599227 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким право власності на нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 44,1 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога, 2-А за Міжгалузевим науково-технічним колективним підприємством Лана ; скасовано рішення КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 23.05.2011 про державну реєстрацію права власності, згідно з яким право власності на нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 44,1 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога, буд. 2-а, зареєстровано за Міжгалузевим науково-технічним колективним підприємством Лана . В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

При цьому приймаючи рішення судив виходили з тих підстав, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27.04.2011 року у справі №2-3306/10 не могло бути право встановлювальним документом для здійснення державної реєстрації права власності, в зв'язку з його скасування судом апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи преюдиціальні висновки суду щодо неправомірності державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Міжгалузевим науково-технічним колективним підприємством Лана та, відповідно, неправомірність всіх вчинених позивачем з метою такої державної реєстрації дії (в тому числі оформлення необхідних технічних документів), твердження позивача про наявність технічної документації БТІ на спірну будівлю та документи про встановлення меж земельної ділянки як підставу для визнання права власності судом не можуть бути прийняті до уваги.

Окрім цього в матеріалах справи міститься лист Департаменту земельних ресурсів №057024-3695 від 25.02.2016 року, згідно якого повідомлено про скасування Департаментом земельних ресурсів звіту про встановлення меж землекористування Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства Лана земельної ділянки площею 826,51 кв.м (обліковий код 66:438:177) №66438-47 за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога, буд. 2-а та відновлено попередній стан земельної ділянки. А саме земельна ділянка на о. Труханів у Дніпровському районі площею 7684,6 кв.м (обліковий код 66:438:081) з 11.11.2015 року обліковується за Центральним парком культури і відпочинку м. Києва на підставі технічного звіту по становленню меж землекористування.

Також Департаментом земельних ресурсів зазначено, що Київська міська рада не приймала рішень про передачу земельних ділянок Міжгалузевому науково-технічному колективному підприємству Лана на Парковій дорозі, 2-а (обліковий код 66:438:177) та Центральному парку культури і відпочинку м. Києва (обліковий код 66:438:081) у власність чи користування (оренду).

Тобто будь - які документи, що посвідчують право власності чи користування (оренди) земельною ділянкою, на якій розташована спірна будівля, сторонами суду не надані.

Поряд із цим суд зазначає, згідно пункту 10 Постанови № 5 з огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Як зазначено в п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав (далі - Постанова № 5), можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Позивачем в поданому позові зазначено в якості відповідача Фермерське господарство Ольвія , з посиланням на передачу останнім нерухомого майна на підставі Договору міни від 31.12.1999 року.

Проте в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані жодні правовстановлюючі документи на спірну будівлю літ. А за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога, буд. 2-а.

Відсутні також документи щодо приймання - передачі майна та документації на майно за Договором міни від 31.12.1999 року, а також докази прийняття спірної будівлі на баланс Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства Лана , тобто будь - які докази на підтвердження фактичного виконання сторонами Договору міни.

Наразі в матеріалах справа наявна довідка Бородянського районного Управління Державного пожежного нагляду № 502 від 09.12.2009 року, згідно якої під час пожежі 17.08.2008 року в с. Мірча, Бородянський район, по вул. Петровського117, вогнем знищено документи, в тому числі Фермерського господарства Ольвія на одноповерхову нежилу споруду, розташовану в м. Києві на Трухановому острові.

Право власності за набувальною давністю, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ.

Суд зазначає, що суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.

Тобто в разі якщо майно, яке є предметом спору, позивач отримав на підставі правочину щодо міни рухомого майна на нерухоме, вказаний правочин не може бути підставою для набуття права власності, через те, що майно передавалося на баланс МНТКП Лана і було передано за згодою власника цього ж майна. Тобто, в даному випадку спірне майно не має безтитульного статусу, таке майно було отримано позивачем на підставі правочину (ст. 202 ЦК України).

Посилання ж в позовній заяві як на підставу набуття права власності на спірну будівлю на укладення між сторонами Договору міни від 31.12.1999 року обумовлює необхідність встановлення обставин переходу права власності до позивача згідно вказаного правочину, що, враховуючи ненадання сторонами жодних доказів вчинення відповідних дій, позбавляє суд можливості дійти беззаперечного висновку про безтитульність володіння.

Викладені вище обставини в сукупності позбавляють можливості визнання за позивачем права власності на спірне майно в порядку набувальної давності, а саме згідно вимог ч. 1 ст. 344 ЦК України.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості та безпідставності посилань позивача на наявність необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння як підстави для визнання права власності на нерухоме майно, а саме - будівлі літера А по вул. Паркова дорога,2-А в м. Києві площею 44,1 кв.м згідно ст. 344 ЦК України за набувальною давністю.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 26.10.2018 року.