Рішення

від 29.10.2018 по справі 813/2987/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2987/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2018 року

зал судових засідань № 6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Козак О.М.,

за участю:

представника позивача Прокопика І.А.,

представника відповідача Межвінського С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Буського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в:

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Буського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, в якому просить суд стягнути з відповідача борг в сумі 47174,20 грн.

Ухвалою від 16.07.2018 суддя відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 24.09.2018 суд витребував від Буської районної філії Львівського обласного центру зайнятості та Львівського обласного центру зайнятості належним чином засвідчені копії звітів форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу , що подавались Буським підприємством водопровідно-каналізаційного господарства впродовж 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Відповідно до поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, середньооблікова кількість штатних працівників за звітний 2017 рік становила 23 особи. З них, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність 0 осіб. Норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , становить 1 особу. Отже, товариством не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2017 році у кількості 1 особи. Відтак, оскільки робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, не було зайняте особою з інвалідністю, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що не супроводжується обов'язком пошуку таких осіб для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні . Водночас зазначив, що відповідачем у 2017 році вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення у вигляді невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, в зв'язку з чим виконано обов'язок, покладений на нього ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні . При цьому, жодних доказів про те, що відповідач не виділив та не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивач не довів факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з його боку. За таких обставин, вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в 2017 році.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому вказано, що згідно з інформацією наданою відділенню Фонду Львівським обласним центром зайнятості, відповідач впродовж 2017 року не подавав базовому центру зайнятості звітність Форми №3-ПН. Таким чином, можна зробити висновок, що відповідач не виконав законодавчо покладеного на нього обов'язку по належному інформуванню базового центру зайнятості для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказав, що до відзиву на позовну заяву надано лист Буської районної філії Львівського обласного центру зайнятості від 10.05.2018 №318/05, в якому зазначено, що за період з 01.01.2017 по 01.01.2018 Буське ПВКГ зверталося із звітом Форма №3-ПН 6 разів. Тому доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов в задоволенні позову необхідно відмовити повністю, з наступних підстав.

Відповідач - Буське підприємство водопровідно-каналізаційного господарства код ЄДРПОУ 20827575, місцезнаходження: 80500, м.Буськ, пл.Ринок 2 зареєстроване як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у Фонді соціального захисту інвалідів та використовує найману працю фізичних осіб. Основним видом економічної діяльності підприємства є забір, очищення та постачання води.

20.02.2018 відповідач подав позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма №10-ПІ). Відповідно до вказаного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2017 році становила 23 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність 0 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році для відповідача становив 1 особа.

З урахуванням того, що 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю, залишились не зайнятим, Буське підприємство водопровідно-каналізаційного господарства, на думку позивача, повинне сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньої річної заробітної плати штатного працівника за 2017 рік у товаристві, а саме 45535,00 грн (середньорічна заробітна плата 45535,00 грн * 1 особу).

Крім того, через затримку сплати адміністративно-господарських санкцій (за період з 16.04.2018 по 14.06.2018 включно 60 днів), підприємству нарахована пеня у розмірі 1639,20грн. (сума пені за один день прострочення 27,32 грн*60днів).

У зв'язку із несплатою відповідачем суми адміністративно - господарських санкцій, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 вказаного Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.20 зазначеного Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 вказаного Закону.

Чинним законодавством встановлено обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення.

Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VІ роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) . В контексті прийнятого Закону України Про зайнятість населення та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, суд звертає увагу на те, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/170.

Відповідно до п.2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42 Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду).

Аналіз зазначених норм законодавства вказує на те, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17.

Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування таких осіб.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

При цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН.

Таким чином, передбачена ч.1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 вказаного Закону України, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Суд встановив, що на виконання вимог ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні відповідач у 2017 році вжив наступних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю:

1) створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується копією наказу від 09.11.2016 №47 Про прийняття на роботу ОСОБА_3, наказу від 02.02.2017 №6 Про звільнення ОСОБА_3 , наказ від 12.10.2011 №50 Про призначення на посаду бухгалтера ОСОБА_4, наказ від 08.05.2017 №17 Про звільнення ОСОБА_4 . Табелями робочого часу за відповідні періоди, свідчать про те, що протягом 2017 року, хоча і не повний рік, але особи з інвалідністю були працевлаштовані на підприємстві, та звільнені не з ініціативи роботодавця;

2) подано Державній службі зайнятості звітність про наявність вакансій, в тому числі і для відповідної категорії осіб, що підтверджується листом Буської районної філії обласного центру зайнятості від 10.05.2018 №318/05, в якому зазначено, що за період з 01.01.2017 по 01.01.2018 Буське ПВКГ зверталося із звітом Форма №3-ПН 6 разів.

3) подано до Фонду соціального захисту інвалідів звітність про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується копією Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма №10-ПІ), поданого до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів;

4) розміщено у газеті Воля народу інформацію про запрошення на роботу на підприємство осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями номерів газети з рекламними оголошеннями щодо наявних вакансій;

5) звертався до Буської районної асоціації інвалідів з проханням посприяти в працевлаштуванні осіб з інвалідністю у зв'язку із наявністю вільних вакантних місць, які можуть бути заміщені, в тому числі і осіб з інвалідністю.

Крім того, суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Таким чином, підприємством здійснено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Щодо аргументів сторін про неподання звітності форми №3-ПН до відповідного органу зайнятості, суд зазначає наступне.

Відповідно до листа Буської районної філії Львівського обласного центру зайнятості від 10.05.2018 №318/05 відповідач за період з 01.01.2017 по 01.01.2018 із звітом форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу зверталось 6 разів.

Згідно з листом Львівського обласного центру зайнятості від 10.05.2018 №07-1546/0-18 упродовж 2017 року відповідач звітність за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу до центрів зайнятості не подавав.

З метою перевірки вказаних обставин суд витребував від Буської районної філії Львівського обласного центру зайнятості та Львівського обласного центру зайнятості копії звітів форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу , що подавались відповідачем впродовж 2017 року.

На виконання ухвали суду Буська районна філія Львівського обласного центру зайнятості надала 6 звітів форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу , які подані відповідачем впродовж 2017 року.

Від Львівського обласного центру зайнятості надійшла відповідь від 08.10.2018 №18-3473/0-18, з якої вбачається, що відповідач дійсно 6 разів подавав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу , проте, в даних про вакансії не зазначив, що це вакансії для соціально вразливих категорій населення (в тому числі осіб з інвалідністю).

При дослідженні судом примірників звітності форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу встановлено, що в розділі 2 Коментарі до даних про вакансії зазначаються за бажанням відповідні категорії громадян, в тому числі інваліди, які не досягли пенсійного віку. Тому, не зазначення відповідачем у звітності форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу про те, що це вакансії для осіб з інвалідністю, не свідчить про порушення порядку надання звітності.

Таким чином, суд встановив, що відповідач впродовж 2017 року в повній мірі виконав свій обов'язок щодо подання звітності форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу .

Враховуючи викладене, суд вважає, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16) , від 04.07.2018 у справі №818/521/16 та від 11.09.2018 у справі №812/1135/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Буського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення боргу відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 05.11.2018.

Суддя А.Г. Гулик