Постанова

від 06.11.2018 по справі 805/1822/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року справа №805/1822/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 р. у справі № 805/1822/18-а (головуючий І інстанції Буряк І. В.), яке складено в повному обсязі 23 липня 2018 року у м.Слов'янську Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області треті особи ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріль" про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, інд. №23152231 від 25.07.2015 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності №41230947,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, апелянт) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області Запальського А.М. (надалі- відповідач), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Оріль (надалі - ТОВ Оріль ), ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2А.), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень інд. № 23152231 від 25.07.2015 державного реєстратора Запальського А.М. реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області.

В обґрунтуванні позову зазначили, що учасник ТОВ Оріль , має статутну частку - 29,16% частки статутного капіталу, який складається з 32,52 м.кв магазину та 24,6 м.кв. підвалу нежитлового приміщення.

05 вересня 2017 року загальними зборами ТОВ Оріль задоволено заяву ОСОБА_1 про вихід зі складу учасників та надано згоду на повернення вкладу повністю у натуральній формі, а саме: частки приміщення № 12 на першому поверсі у розмірі 32,5 кв.м та частки підвалу приміщення № 16 у розмірі 24,6 кв. м будинку № АДРЕСА_1.

Також листом від 05 вересня 2017 року ТОВ Оріль повідомило ОСОБА_1 про те, що приміщення № АДРЕСА_1 зареєстрував ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом на право власності від 25.07.2015 № 41230947, виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області А.М. Запальським на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 23152231 від 25.07.2015.

Зазначає, що відповідач у справі порушив вимоги законодавства, а саме: ст.ст. 6, 8, 9, 15, 19, 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року № 1952-IV та пп. 36, 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою КМУ від 17 жовтня 2013 року № 868, прийнявши рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.07.2015 №23152231, у т ч приміщення № 16 підвалу в б. АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, внаслідок неповного встановлення відповідності заявлених прав, щодо такого приміщення.

Такі обставини, в силу п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , на думку позивача, є підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Суд першої інстанції ухвалою провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції у Донецькій області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріль, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, інд. №23152231 від 25.07.2015 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності №41230947 від 25.07.2015 року - закрив.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що даний позов підлягає до розгляду судом загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Не погодившись з таким рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення місцевого суду є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав. Отже, при відсутності спору щодо майна або майнових прав самостійна вимога стосовно реєстраційних дій не може бути розглянута судом у порядку цивільного судочинства. Оскільки позивач просить суд захистити його порушене право шляхом скасування державної реєстрації права власності, тобто в даному випадку спірні правовідносини виникли виключно щодо реєстраційних дій та відповідна вимога в позовній заяві є основною та єдиною, а не похідною від спору щодо майнових прав. При таких обставинах заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Усі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно витягу із державного реєстру речових прав від 21.06.2012 № 34582360 за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 28.12.2002 № 1227 та змін до договору дарування від 05.04.2012 № 1 зареєстровано право власності на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 приміщення 16.

В свою чергу при дослідженні повідомлення директора ТОВ Оріль ОСОБА_4 від 05.09.2017, що було надіслано ОСОБА_1, та на яке остання посилається в позовній заяві у даній справі, зазначено, що рішенням загальних зборів ТОВ Оріль від 05.09.2017, вирішено задовольнити заяву ОСОБА_1 про вихід зі складу учасників Товариства та надано згоду на повернення вкладу останньої в натуральній формі. Вирішено виділити частку приміщення № 12 на першому поверсі у розмірі 32,5 кв. м та частку підвалу приміщення № 16 у розмірі 24,6 кв. м. будинку № АДРЕСА_1.

При цьому повідомлено, що приміщення АДРЕСА_1 зареєстрував ОСОБА_2

Тобто вбачається, що у позивача виник приватноправовий інтерес до вказаного приміщення, який обумовлений її правом, що передбачене п.п. д п. 4.2 розділу 4 та п.п. 5.6 розділу 5 Статуту на отримання своєї частки у статутному капіталі у натуральній формі, як учасника ТОВ Оріль при виході з товариства.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день розгляду справи судом, ТОВ Оріль зареєстровано за номером 13542915, не перебуває у стані припинення, до складу засновників належить, зокрема, ОСОБА_1.

Суд звертає увагу, що оспорюване позивачем рішення датоване 25.07.2015 та станом на момент винесення прав позивача не порушувало, оскільки не має відомостей, що свідчать про зворотнє. Стверджуване позивачем порушення прав почало мати місце, з моменту виникнення у позивача прав на спірне приміщення, як учасника Товариства.

Поряд із цим з матеріалів справи судом достаменно встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя із позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності індексний номер 41230947 від 25.07.2015 року та рішення про його реєстрацію від 25.07.2015 року. Провадження за вказаною позовною заявою було відкрито 25 вересня 2017 року у справі № 265/6178/17.

За змістом вказаної позовної заяви вбачається, що позивач була обізнана із численними судовими процесами, що розпочались ще навіть до прийняття спірного рішення, суттю яких було оспорювання приналежності нерухомості за адресою АДРЕСА_1, приміщення № 16 у розмірі 24,6 кв. м., яке в свою чергу перейшло у власність ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 28.12.2002 реєстраційний номер у реєстрі №1227 та Договору про внесення змін № 1 від 05.04.2012 до Договору дарування нежилого приміщення від 28.12.2002, внесено до реєстру за № 334.

Проте із позовною заявою, предметом якої є оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, позивач звернулась, після того як у останньої, на її думку, виникло право на таке майно, як учасника товариства.

Тобто, позивач, претендуючи на певне майно, таким чином, заперечує право власності на це ж майно іншої особи.

Суд перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 ст. 2 КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно визначення, що міститься у ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Під вжитим у цій процесуальній нормі терміном суб'єкт владних повноважень розуміється - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративного суду належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав вважати спір публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

При цьому слід мати на увазі, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Вказані висновки, як орієнтир для розмежування предметної юрисдикції у спорах, що виникають із оскарження рішень державного реєстратора (в даному випадку рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), висловлені зокрема Великою палатою Верховного суду у справі від 30 травня 2018 року №804/20798/14.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з &?й;…&?у; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &? ;…&?з; . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини та характер даної справи свідчать про наявність конфлікту приватноправових інтересів насамперед між третіми особами, ТОВ Оріль та ОСОБА_2 за право володіння підвальним приміщенням № 16 за адресою м. Маріуполь, АДРЕСА_1.

Відомості зазначені у розділі 6 Статуту ТОВ Оріль наявно демонструють бачення останнього щодо власності на частку нежитлового приміщення за адресою м. Маріуполь АДРЕСА_1.

Так, не зважаючи на численні судові рішення, які набрали законної сили щодо питання права власності інших осіб на окремі приміщення у складі будинку по АДРЕСА_1, ТОВ Оріль у Статуті не конкретизує, які ж саме приміщення вказаного об'єкта нерухомості є майном Товариства.

При цьому ТОВ Оріль задовольняє заяву учасника товариства про вихід та виділяє належну при виході частину статутного капіталу саме у вигляді у т.ч частки підвалу приміщення № 16 у розмірі 24.6 кв. м., зазначаючи, що це приміщення не належить останньому, оскільки зареєстровано за ОСОБА_2

На переконання суду, всі перелічені обставини свідчать про приватноправовий характер спору, в основі якого з'ясування права власності на нерухоме майно, тобто права цивільного.

Частиною 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України, в редакції від 10.06.2018 ) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

Статтею ст.316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 р. у справі № 805/1822/18-а - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 р. у справі № 805/1822/18-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено та підписано 06 листопада 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.

Головуючий суддя О.О.Шишов

Судді І.В. Сіваченко

А.А.Блохін