Постанова

від 26.10.2018 по справі 820/3072/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3072/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Макаренко Я.М.

суддів: Бартош Н.С. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

представника відповідача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "АНТАР 2" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2018р., головуючий суддя І інстанції Спірідонов М.О., повне рішення складено 14.06.2018 р. по справі № 820/3072/18

за позовом Приватного підприємства "АНТАР 2"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "АНТАР 2" (надалі по тексту позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до головного управління ДФС у Харківській області (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 03.04.2018 року, № 00001314191 від 03.04.2018 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 року в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "АНТАР 2" (64132, Харківська область, Первомайський район, с. Червоне, вул. Польова, буд. 1-А, код 33011014) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 року залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення від 05.03.2018 № 1878, виданого Головним управлінням ДФС у Харківській області, ОСОБА_3, головним державним ревізором-інспектором сектору аудиту платників території обслуговування Лозівської ОДПІ управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області, радником податкової та митної справи III рангу ГУ ДФС у Харківській області, відповідно до п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.41.1 ст.41,п.61.1, 61.2 ст.61, п.п.62.1.3 п.62.1 ст.62, п.п 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 75.1, ст.. 75, п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 03.03.2018 № 1472 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПП «АНТАР 2» (податковий номер 33011014) з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «ВУД ІМПОРТ» (податковий номер 40992554) за вересень 2017 року, в зв'язку з ненаданням ПП «АНТАР 2» відповіді у запитуваному обсязі пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит Головного управління ДФС у Харківській області від 27.11.2017р. №25899/10/20-40-14-12-18.

За результатами перевірки складено акт від 20.03.2018р. №99/20-40-14-19-08/33011014 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Антар2» (податковий номер 33011014) з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «ВУД ІМПОРТ» (податковий номер 40992554) за вересень 2017 року.

Перевіркою встановлені порушення:

1. ст185 п 198 1 п 198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.201.1. п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2017 року в сумі 485124 грн. та завищено від'ємне значення у сумі 16544 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 20.03.2018р. №99/20-40-14-19-08/33011014 контролюючим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

1) №0000121419 від 03.04.2018р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 606405,00 грн.

2) №0000131419 від 03.04.2018р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) з податку на додану вартість у сумі 16544,00 грн.

Підставою для вище зазначених порушень відповідачем визначено факт наявності податкової інформація ГУ ДФС у Харківській області від 14.11.2017 №908/20-40-14-11-12/4099-2554 щодо ТОВ «ВУД ІМПОРТ» (податковий номер 40992554) за вересень 2017 року, відповідно до якої встановлено реалізацію товарів за відсутності факту їх реального походження. Згідно складеної податкової інформації встановлено відсутність ТОВ «ВУД ІМПОРТ» за місцезнаходженням. Встановлено відсутність інформації щодо транспортування, зберігання, наявності достатньої кількості штатних працівників та походження придбаного/реалізованого товару (робіт/послуг) та наявність відомості про кримінальне провадження за № 42017221430000355 від 22 листопада 2017р., за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України за фактом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей посадовими особами ТОВ «ВУД ІМПОРТ» (справі № 635/7319/17 провадження№ 1-кс/635/190/2018).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів, перевіряючи податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № НОМЕР_1 від 03.04.2018 року, № 00001314191 від 03.04.2018 року на відповідність наведеним вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також подані сторонами по справі докази, приходить до висновку, що вказані рішення прийнято необґрунтовано, з огляду на наступне.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що оскаржуваними податковими повідомленнямм-рішеннямм позивачу за порушення ним ст. 185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.7 ст.201 ПК України збільшено суму грошового зобов язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов язаннями у розмірі 485124 грн та за штрафними санкціями у розмірі 121281 грн та зменшено суму від ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 16544 грн.

В основу спірних рішень контролюючим органом покладено висновки про неправомірне завищення позивачем податкового кредиту у розмірі 501668,36 грн за господарськими операціями з ТОВ «ВУД ІМПОРТ» за вересень 2017 року, оскільки відсутній факт реального здійснення господарських операцій по ланцюгу отриманні ПП Антар 2 мінеральних добрив у ТОВ ВУД ІМПОРТ .

Колегія суддів не погоджується з такими висновками контролюючого органу, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит складається із сум податку на додану вартість нарахованого (сплаченого) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана платником податку.

Між тим, колегія суддів зазначає, що податкова накладна не є вичерпним первинним документом для нарахування податкового кредиту з ПДВ, оскільки визначальною умовою для формування податкового кредиту за певними господарськими операціями є реальне здійснення цих господарських операцій.

Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Вимоги до підтвердження даних, наведених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має містити відомості про господарську операцію.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що основним видом діяльності позивача є 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур .

Між ПП «АНТАР 2» (покупець) та ТОВ -«ВУД ІМПОРТ» (постачальник) було укладено договір поставки № 1209/17-4 від 12.09.2017 року, згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов язується передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється за договором вказується в специфікації до договору або видатковій накладній.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що ПП «АНТАР 2» придбало у ТОВ -«ВУД ІМПОРТ» селітру аміачну вартістю 3 010 010,16 грн., у т ч ПДВ - 501 668 36 грн. в кількості 307,772 т. за договором поставки №1209/17-4 від 12 вересня 2017року та специфікацією №1 до договору поставки №1209/17-4 від 12.09.2017 р.

В підтвердження факту придбання товару у ТОВ «ВУД ІМПОРТ» позивачем надано рахунок на оплату № 9/18-9/1 від 18.09.2017 р. на суму 3010010,16 грн, довіреність №28 від 18.09.2017 р., видаткові накладні, податкові накладні.

Позивач забирав ТМЦ партіями в обсягах вказаних у видаткових накладних.

Оплата за селітру аміачну підтверджується платіжними дорученнями.

Розрахунок позивача з ТОВ «ВУД ІМПОРТ» за селітру аміачну підтверджується журналом-ордером по субрахунку 631.

Станом на 19.12.2017 р. кредиторська заборгованість перед ТОВ «ВУД ІМПОРТ» погашена в повному обсязі.

Між ПП «Антар 2» та ТОВ «ВУД ІМПОРТ» укладено договір відповідального зберігання №1508/17-1 від 12.09.2017р.

Згідно з п.1.1. цього договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на тимчасове відповідальне зберігання добрива відповідно до переліку, викладеному в акті приймання-передачі об єкту на зберігання, без права їх використання у господарському обороті зберігача протягом строку зберігання, з подальшим поверненням об єкту зберігання поклажодавцю без зміни якісних або кількісних характеристик

Адреса складу зберігання: м. Харків, вул. Лодзинська, 8-А (п.1.3 договору).

Строк зберігання: 12.09.2017-12.03.2018 ( п. 1.4 договору).

За умовами даного договору позивач передавав селітру аміачну на відповідальне зберігання ТОВ ВУД ІМПОРТ на підставі акту приймання-передачі від 12.09.2017 р.

Позивач зазначив, що переданий товар зберігався до фактичного забирання товару ПП АНТАР 2 .

Товар знімався зі зберігання згідно актів від 18.09.2017 року, 19.09.2017 року.

Перевезення здійснювалося автомобілем КАМАЗ АХ 9677ВХ з причепом №АХ0014ХТ, що підтверджується товарно-транспортними накладними № АН 18/09-03 від 18.09.2017р., № АН 18/09-02 від 18.09.2017р., № АН 18/09-1 від 18.09.2017р., № АН 19/09-2 від 19.09.2017р., № АН 19/09-03 від 19.09.2017р., № АН 19/09-04 від 19.09.2017р., № АН 19/09-1 від 19.09.2017р..

Згідно вказаних ТТН пунктом розвантаження є: Харківська обл., Первомайський р-н., с. Червоне, вул. Польова, буд.1-А, а навантаження: м.Харків вул. Лодзинського 8-А.

За адресою Харківська обл., Первомайський р-н., с. Червоне, вул. Польова, буд.1-А знаходяться нежитлові приміщення загальною площею 831,9 кв.м, які належать ПП «Антар 2» на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Автомобіль КАМАЗ АХ 9677ВХ з причепом №АХ0014ХТ використовувався ПП «Антар 2» на підставі договору оренди транспортних засобів №2 від 03.01.2017р.

Оприбуткування забраної селітри аміачної здійснювалося на рахунку 208.2 Добрива , в підтвердження чого позивачем надано журнал-ордер за субрахунком 208.2.

У вересні 2017 року позивачем було внесено аміачну селітру у кількості 24,328 т під посів озимої пшениці урожаю 2018 року на площі 121,64 га, відпуск селітри аміачної у виробництво оформлений Лімітно-забірною карткою №6 на отримання матеріальних цінностей за вересень 2017 p., списання аміачної селітри, витраченої на сівбу озимої пшениці оформлено Актом №6 про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за вересень 2017р. Внесення добрив під посів озимої пшениці під урожай 2018 року підтверджується обліковим листом тракториста-машиніста №21.

Відповідно до штатного розпису з 01.01.2017р. на підприємстві працювало 15 осіб: директор, замісник директора, головний бухгалтер, чотири трактористи, два сторожі, два водії, чотири підсобних робітники, кладовщик.

Позивач також зазначив, що частина аміачної селітри фактично за договором №1209/17-4 від 12.09.2017 року оплачувалася та забиралася у 2018 році, документи з цього приводу надавалися до перевірки, однак враховуючи період проведення перевірки вересень 2017 року дані обставини не були відображені контролюючим органом в акті перевірки.

В підтвердження фактичного вивезення усього об єму товару за договором поставки №1209/17-4 від 12.09.2017 року у 2018 року позивачем надано товарно-транспортні накладні АН15/01-01 від 15.01.2018року, № АН 15/01-02 від 15.01.2018 року, № АН 15/01-03 від 15.01.2018 року, № АН 15/01-04 від 15.01.2018 року, № АН 12/04-1 від 12.04.2018 р., № АН 13/04-1 від 13.04.2018 р., № АН 16/04-1 від 16.04.2018 р., № АН 17/04-1 від 17.04.2018 р., довіреність на отримання товару, акти зняття зі зберігання.

Згідно ТТН АН15/01-01 від 15.01.2018року, № АН 15/01-02 від 15.01.2018 року, № АН 15/01-03 від 15.01.2018 року, № АН 15/01-04 від 15.01.2018 року пунктом розвантаження є: Харківська обл., Первомайський р-н., с. Червоне, вул. Польова, буд.1-А, а навантаження: м.Харків вул. Лодзинського 8-А.

12.01.2018 року між позивачем та ТОВ «Вуд Імпорт» було укладено додаткову угоду від 12.01.2018 року, якою внесено зміни до п.п 1.3- адреса складу зберігання: Харківська обл.., Золочевський р-н, с. Олександрівка, вул.. Ломоносова, буд. 19, та п.п. 1.4- строк зберігання з 15.01.2018 року по 17.04.2018 року.

Згідно ТТН № АН 12/04-1 від 12.04.2018 р., № АН 13/04-1 від 13.04.2018 р., № АН 16/04-1 від 16.04.2018 р., № АН 17/04-1 від 17.04.2018 р. пунктом розвантаження є: Харківська обл., Первомайський р-н., с. Червоне, вул. Польова, буд.1-А, а навантаження: Харківська обл.., Золочевський р-н, с. Олександрівка, вул.. Ломоносова, буд. 19.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ ВУД ІМПОРТ мали реальний характер.

Висновки суду першої інстанції про не підтвердження позивачем реальності спірних господарських операцій через те, що частину товару позивач також отримував 15.01.2018 року за адресою м. Харків, вул. Лодзинська, 8-А, хоча, як вказує суд, на той час договір оренди складського приміщення, укладений між ТОВ Дормоліт та ТОВ Вуд Імпорт на вказане приміщення, сплинув 31.10.2017 року, колегія суддів вважає помилковими, оскільки згідно договору відповідального зберігання № 1508/17-1 від 12.09.2017 року, укладеного між позивачем та ТОВ Вуд Імпорт строк зберігання товару за адресою: м. Харків, вул. Лодзинська, 8-А становив з 12.09.2017 року по 12.03.2018 року (а.с.82 т.1), а тому позивач мав право за умовами вказаного договору отримувати товар за вказаною адресою.

Також, висновки суду першої інстанції про нереальність спірних господарських операцій через заповнення ТТН не у повному обсязі, у зв язку з тим, що розділ Вантажно-розвантажувальні операції не містить відміток щодо здійснення вказаних операцій, відомостей щодо посадових осіб контрагента позивача, які відпустили товар та осіб, що його прийняли на складі позивача колегія суддів вважає помилковими, оскільки певні недоліки у ТТН не спростовують реальності господарських операцій з придбання товару, які підтверджуються документами первинного обліку, до яких ТТН не відносяться, а є лише доказом фізичного переміщення товару у просторі.

Також, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем реальності спірних господарських операцій через ненадання документів щодо виробника спірного товару колегія суддів вважає помилковими, оскільки постачальник товару не був виробником та за приписами чинного законодавства не передбачено обов язку суб єкта господарювання в підтвердження реальності господарських операцій з певним контрагентом надавати документи по операціям цього контрагента з його контрагентами.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що позивачем не підтверджено реальності спірних господарських операцій через допущення порушення вимог наказу Міністерства фінансів України від 10.01.2007 року №2 Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів та відсутність обліку товару на рахунку 281 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.1. Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Отже, наказ №2 від 10.01.2007р. має рекомендаційний характер і не є обов'язковим для виконання суб'єктами приватного права.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства:

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Облікову політику позивача затверджено наказом №10/3 від 19.04.2017р. Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства .

У відповідності до п.2.1. наказу №10/3 від 19.04.2017р. введення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності здійснюється відповідно до норм національних П(С)БУ.

У свою чергу П (С) БУ 9 Запаси не передбачає жодних додаткових вимог для оприбуткування запасів у бухгалтерському обліку підприємства. Головним критерієм у такому разі є визначення первісної вартості запасів, що фактично робиться на підставі первинних документів.

В підтвердження оприбуткування товару у бухгалтерському обліку підприємства позивачем надано журнал-ордер за субрахунком 208.2.

Субрахунок 208 синтетичного рахунку 20 Виробничі запаси згідно плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій призначений для обліку матеріалів сільськогосподарського призначення в тому числі мінеральних добрив.

Враховуючи, що наказ Міністерства фінансів України від 10.01.2007 року №2 має рекомендаційний характер, а облікову політику підприємство обирає самостійно в підтвердження чого позивачем було надано наказ №10/3 від 19.04.2017р., то колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про не підтвердження позивачем реальності спірних господарських операцій через допущення порушення вимог наказу Міністерства фінансів України від 10.01.2007 року №2 є помилковими.

При цьому, висновки суду першої інстанції про те, що ненадання позивачем документів оприбуткування та руху товару, складених у відповідності до наказу Міністерства статистики України № 193 від 21.06.1996 року, унеможливлює встановлення факту подальшого використання товару у господарській діяльності позивача, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки ТМЦ позивачем оприбутковувалися на підставі первинних документів, а подальше використання мінеральних добрив у господарській діяльності підтверджується документами складеними на підставі наказу Мінагрополітики України №929 від 21.12.2007 року, яким затверджено Методичні рекомендації щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах

Також, висновки суду першої інстанції про не підтвердження позивачем реальності спірних господарських операцій через відсутність в акті №6 про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за вересень 2017 року підпису агронома, колегія суддів до уваги не бере, оскільки така посада у штатному розписі позивача була відсутня, функції агронома виконував директор, підпис якого наявний у відповідному документі.

Колегія суддів також зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагентом позивача не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Такі висновки також узгоджуються із практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно приписів ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентом його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також доводи контролюючого органу про те, що спірні господарські операції позивача з ТОВ ВУД ІМПОРТ мають нереальний характер, оскільки щодо ТОВ ВУД ІМПОРТ наявне кримінальне провадження №42017221430000355 від 22.11.2017 р. колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вирок в рамках означеного кримінального провадження відсутній.

Крім того, доводи відповідача викладені у відзиві на апеляційну скаргу з приводу не підтвердження позивачем реальності спірних господарських операцій на підставі того, що працівники позивача не отримували допуск (посвідчення) на право роботи із пестицидами та агрохімікатами, порядок одержання якого визначається Кабінетом Міністрів України, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки порушення, на думку контролюючого органу, позивачем порядку поводження з пестицидами та агрохімікатами не має наслідком визнання спірних господарських операцій нереальними.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по господарським операціям з ТОВ ВУД ІМПОРТ за вересень 2017 року, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Таким чином, постанова суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що заява про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивач наголошує, що враховуючи складність даної адміністративної справи, яка потребує спеціальних та грунтовних знань, а також ціну позову, останній користувався послугами Адвокатського бюро Віталія Гордейчука в особі адвоката ОСОБА_2.

24.05.2017 року між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро Віталія Гордейчука було укладено договір про надання правової допомоги №24/05/2017-02.

Відповідно до положення п.3.1 Договору про надання правової допомоги №24/05/2017-02 від 24.05.2017р. Клієнт оплачує послуги згідно виставленого рахунку шляхом безготівкового розрахунку на банківський рахунок Адвокатського бюро.

Згідно з п.3.5 Договору, факт надання послуг за Договором підтверджується Актами наданих послуг.

На виконання умов Договору між сторонами було складено та підписано акт наданих послуг №1 від 16.05.2018р. Загальна вартість послуг, що надавалися Адвокатським бюро Віталія Гордейчука в особі адвоката ОСОБА_2 складає 15000,00 грн.

На підставі акту виставлено рахунок на оплату №1.

На виконання умов Договору позивачем сплачено суму послуг професійної правової допомоги у розмірі 15000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №144 16.05.2018р.

Колегією суддів з акту №1 від 16.05.2018 року встановлено, що до вартості наданих адвокатом послуг входило:

- проведення аналізу акту перевірки від 20.03.2018р. №99/20-40-14-19-08/33011014 Пре результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП Антар2 (податковий 33011014) з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ ВУД ІМПОРТ (податковий номер 40992554) за вересень 2017 рогу та первинної документації ПП Антар2 по взаємовідносинам з ТОВ ВУД ІМПОРТ . Вартість зазначених послуг складає 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок);

- написання та подання адміністративного позову про скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 від 03.04.2018 року, № 00001314191 від 03.04.2018 року, що прийняті на підставі висновків акту перевірки від 20.03.2018р. №99/20-40-14-19-08/33011. Вартість зазначених послуг складає 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок);

- представництво інтересів Клієнта в суді по справі №820/3072/18 щодо оскарження податкових-повідомлень рішень від 03.04.2018р. №0000121419 та №00001314191. Вартість зазначених послуг складає 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок).

Проте, колегія суддів вважає, що позивачем не надано детальний розрахунок часу витраченого адвокатом при представництві інтересів кліента в суді, не доведено, що вартість таких послуг як представництво інтересів Клієнта в суді по справі №820/3072/18 щодо оскарження податкових-повідомлень рішень від 03.04.2018р. №0000121419 та №00001314191 у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок) є співмірним часу, витраченого адвокатом на надання вказаних послуг, оскільки акт наданих послуг від 16.05.2018 року не містить обсягу затраченого адвокатом часу на надання правничої допомоги та вартість одиниці послуги (години).

Отже, позивачем не доведено співмірність витрат у розмірі 5000,00 грн на оплату послуг адвоката щодо представництва інтересів позивача в суді по справі №820/3072/18 часу, витраченого адвокатом на надання вказаних послуг.

Крім того, 18.07.2018р. складено акт наданих послуг №2. Загальна вартість наданих послуг за актом складає 15000,00 грн.

На підставі акту виставлено рахунок на оплату №2.

23.07.2018р. рахунок №2 був оплачений у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №220 від 23.07.2018р.

Колегією суддів з акту №2 встановлено, що до вартості наданих Адвокатським бюро послуг входило:

-проведення аналізу рішення Харківського окружного адміністративного суду 12.06.2018р. у справі №820/3072/18, написання та подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по справі №820/3072/18. Вартість зазначених послуг складає 15000 (п'ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Проте, колегія суддів зазначає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду 12.06.2018р. у справі №820/3072/18 прийнято за результатами розгляду матеріалів справи до яких входили, зокрема, позов та акт перевірки. З проведення аналізу акту перевірки та написання позову позивачу вже була надана правнича допомога, витрати на яку позивач просить покласти на відповідача.

Враховуючи, що рішення Харківського окружного адміністративного суду 12.06.2018р. у справі №820/3072/18 фактично грунтувалося на позові та висновках акту перевірки, які вже адвокатом аналізувалися, то колегія суддів вважає, що вартість послуг за проведення аналізу рішення Харківського окружного адміністративного суду 12.06.2018р. у справі №820/3072/18 не є співмірним з обсягом таких послуг, а тому підлягають зменьшенню до 10 000 грн.

Відповідачем до суду було надано клопотання про зменшення суми витрат на оплату правничої допомоги.

Враховуючи, що розмір оплати послуг адвоката у розмірі 30000 грн, які просить позивач покласти на відповідача, частково не відповідає критеріями ст.134 КАС України, а тому підлягає зменшенню.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом було сплачено судовий збір в сумі 9344,23 грн, про що свідчить платіжне доручення від 20.04.2018 року № 117 (том 1, а.с. 3), та за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 14016,35 грн, про що свідчить платіжне доручення від 26.06.2018 № 189 (том 2, а.с. 80).

Враховуючи, що Харківським апеляційним адміністративним судом ухвалено нове рішення на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, а тому суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області на користь Приватного підприємства АНТАР 2 понесені витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 23360,58 грн.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "АНТАР 2" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 по справі № 820/3072/18 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Приватного підприємства "АНТАР 2" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № НОМЕР_1 від 03.04.2018 року, № НОМЕР_2 від 03.04.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198) на користь Приватного підприємства "АНТАР 2" ( 64132, Харківська область, Первомайський район, с. Червоне, вул. Польова, буд.1-А, р/р №260011684499 ХОД "ОСОБА_4 АВАЛЬ" м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 33011014, ІПН 330110120210) витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн та витрати на оплату судового збору у розмірі 23360 (двадцять три тисячі триста шістдесят) грн 58 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_5 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повний текст постанови складено 05.11.2018.