Рішення

від 30.10.2018 по справі 903/475/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 жовтня 2018 р. Справа №903/475/18 за позовом: Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий квартал"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство «Зелене господарство м. Луцька»

про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання передати нежитлове приміщення

Суддя Шум М.С.

секретар с/з ОСОБА_1

Представники сторін:

від Луцької міської ради: н/з

від відповідача: ОСОБА_2 , адвокат

від третьої особи: н/з

В судовому засіданні взяли участь прокурори: Скучинський Л.О., Романішина Т.Л.

Суть спору: Заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий квартал", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство «Зелене господарство м. Луцька» про витребування з чужого незаконного володіння та зобов'язання передати нежитлове приміщення, а саме: цегляну споруду - виробничої будівлі теплиці, верхнього комплексу металевої конструкції із скляним покриттям в м. Луцьку по вул. Рівненській, 119 у м. Луцьку площею 600,7 кв.м..

Ухвалою суду від 02.10.2018р. розгляд справи по суті призначено на 30.10.2018р.

В судовому засіданні прокурори позов підтримали, вимоги просили зодоволити.

В судовому засіданні адвокат відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав наведених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурорів та представника відповідача, господарський суд, -

встановив:

14.02.2008р. Виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області зареєстроване Комунальне підприємство Зелене господарство м. Луцька , як юридична особа та з 15.02.2008р. перебувало на податковому обліку в Луцькій ОДНІ.

Згідно п.5.2 статуту Комунального підприємства Зелене господарство м. Луцька , майно підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Луцька і закріплюється за підприємством на праві господарського відання.

Рішенням Луцької міської ради №24/60 від 05.03.2008р. передано матеріальні цінності(згідно додатків) для поповнення оборотних коштів і основних засобів, як внесок до статутного фонду підприємства(Комунального підприємства Зелене господарство м. Луцька ).

Зокрема, згідно акту приймання-передачі матеріальних цінностей №8(затвердженого директором департаменту ЖКГ від 22.04.2008), в рядку 12 таблиці 3-4 група. Інші основні засоби значиться дослівно: Тепл.господ.верх.комп. 1 шт..

Актом №1 опису активів, на які поширюється право податкової застави від 14.01.2010р., у податкову заставу Луцької ОДНІ описане майно підприємства, а саме теплиця, верхній комплекс, металева конструкція із скляним покриттям загальною площею 2000 кв.м вартістю 151927,55 гри. Факт реєстрації податкової застави відображено в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Рішенням Луцької міської ради №64/9 від 24.09.2014 "Про ліквідацію комунального підприємства "Зелене господарство м. Луцька" вирішено припинити вказану юридичну особу шляхом ліквідації.

З 09.10.2014 вказане підприємство перебуває в стані припинення(дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

З метою реалізації заставного майна, на замовлення ГУ ДФС у Волинській області, оцінювачем ПП "ТСА Захід" ОСОБА_3 проведено оцінку даного майна, за результатами якої складено звіт від 22.03.2017р. про оцінку майна "теплиці, верхній комплекс, металева конструкція із скляним покриттям загальною площею 2000 кв.м., що належить КП "Зелене господарство м. Луцька" на вул. Рівненській, 119, м. Луцьк".

Головним управлінням ДФС у Волинській області проведено цільовий аукціон на якому було реалізовано передане в податкову заставу майно.

Згідно протоколу №1 цільового аукціону від 18.05.2017р. переможцем торгів визнано ТОВ "Житловий квартал", яким запропоновано ціну за нерухоме майно в сумі 2537276,80 грн..

Відповідно до договору купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі №17/05-17 від 18.05.2017р. ТОВ "Житловий квартал" придбано нерухоме майно, а саме: "теплиці, верхній комплекс, металева конструкція із скляним покриттям загальною площею 2000 кв.м.", вартістю 2537276,80 грн..

Приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_4, на підставі укладеного договору, зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна теплиці, верхній комплекс, металева конструкція із скляним покриттям, загальною площею 1922,8 кв.м. на вул. Рівненській, 119 у м. Луцьку (індексний номер рішення 36305251).

Разом з тим, в провадженні СВ Луцького ВП ГУНГІ у Волинській області перебуває кримінальне провадження №42018030000000078 від 13.03.2018р. за фактом зловживання владою та службовим становищем службовими особами Луцької міської ради, які діючи в інтересах ТОВ "Житловий квартал", з метою одержання неправомірної вигоди, сприяли вказаному суб'єкту господарювання в отриманні в оренду земельної ділянки площею 1,943 га на вул. Рівненській, 119 у м. Луцьку, за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч.1 ст.364 КК України.

Прокурор у позові зазначає, що в ході допиту в якості свідка у кримінальному провадженні №42018030000000078 ОСОБА_5, яка перебувала на посаді інспектора відділу стягнення податкової заборгованості Луцької ОДНІ та проводила опис майна, переданого в податкову заставу Комунальним підприємством "Зелене господарство м. Луцька", показала, що в заставу підприємством було передано лише теплицю, верхній комплекс, металеву конструкцію із скляним покриттям, площею 2000 кв.м. Цегляна споруда, яка знаходиться поруч з теплицями в акті опису відсутня.

Також зазначають, що ТОВ "Житловий квартал" з метою реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості замовлено його технічну інвентаризацію у ТзОВ Виробничо-експертне підприємство Еконсервіс , за результатами якої до складу нерухомого майна включено об'єкти, які не перебували у податковій заставі, не були предметом аукціону та договору купівлі-продажу, а саме цегляну споруду, яка примикає до комплексу теплиць, що підтверджується копією технічного паспорту. Як повідомив в ході допиту інженер ТОВ Виробничо-експертне підприємство Еконсервіс ОСОБА_6 інвентаризацію приміщень металевих конструкцій покритих скляним дахом (теплиць) так і капітальної цегляної споруди здійснено за вказівкою представника ТОВ "Житловий квартал". В облік площі об'єкта увійшли приміщення чотирьох засклених металевих конструкцій, які на той час збереглися загальною площею 1305,7 кв.м., а також капітальної цегляної споруди, до якої примикали теплиці площею 541,9 кв.м. У решті приміщень п'яти теплиць зберігались лише залишки фундаментів, у зв'язку із цим їх площі не інвентаризувалися, у техпаспорті відображено лише їх контури.

Прокурор вказує, що наявність вказаного технічного паспорту, у який неправомірно включено об'єкт комунальної власності, виключає можливість його використання та, в подальшому, розпорядження ним Луцькою міською радою, а ТОВ "Житловий квартал" використовує нерухоме майно, а саме цегляну споруду - виробничої будівлі теплиці, верхнього комплексу металевої конструкції із скляним покриттям в м. Луцьку по вул. Рівненській, 119 у м. Луцьку без будь-якої правової підстави.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №300/5 від 25.06.2018р., проведеної у кримінальному провадженні №42018030000000078 від 13.03.2018р. площа цегляної споруди - виробничої будівлі теплиці, верхнього комплексу металевої конструкції із скляним покриттям в м. Луцьку по вул. Рівненській, 119 у м. Луцьку становить 600,7 кв.м. Ринкова вартість - 1352008 грн..

Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із набуттям, здійсненням права власності на майно та його захистом здійснюється Конституцією України, Господарським кодексом України(далі - ГК України), Цивільним кодексом України(далі - ЦК України), іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

За приписами ст.143 Конституції України і ст.327 Цивільного кодексу України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з ч.1 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст.397 ЦК України - володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Тобто витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову за допомогою якого власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження ним.

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. За загальним правилом предметом позову є матеріально-правова вимога до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння, що має відповідні підстави, які тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Віндикаційний позов має місце, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

При розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що нежитлове приміщення - цегляна споруда виробничої будівлі теплиці, верхнього комплексу металевої конструкції із скляним покриттям в м.Луцьку по вул. Рівненській, 119, площею 600,7 кв.м. є самостійним об'єктом нерухомого майна, яке належало територіальній громаді міста Луцька і, яке було закріплено за Комунальним підприємством "Зелене господарство м.Луцька" на праві господарського відання.

Також в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що цегляна споруда виробничої будівлі теплиці, верхнього комплексу металевої конструкції із скляним покриттям в м.Луцьку по вул. Рівненській,119, площею 600,7 кв.м. не є невід'ємною складовою частиною майна "теплиці, верхній комплекс, металева конструкція із скляним покриттям, загальною площею 1922,8 кв.м. на вул. Рівненській, 119 у м. Луцьку", яке було придбане Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловий квартал" на аукціоні, та право власності на яке зареєстровано за товариством.

В акті приймання-передачі матеріальних цінностей №8(затвердженого директором департаменту ЖКГ від 22.04.2008), яким передавалися матеріальні цінності для поповнення оборотних коштів і основних засобів, як внесок до статутного фонду Комунального підприємства Зелене господарство м. Луцька - цегляна споруда виробничої будівлі теплиці, верхнього комплексу металевої конструкції із скляним покриттям в м.Луцьку по вул. Рівненській,119, площею 600,7 кв.м. відсутня.

В матеріалах справи відсутні інші докази будь-якого права територіальної громади міста Луцька та Комунального підприємства "Зелене господарство м.Луцька" на цегляну споруду виробничої будівлі теплиці, верхнього комплексу металевої конструкції із скляним покриттям в м.Луцьку по вул. Рівненській,119, площею 600,7 кв.м..

Посилання прокурора на протоколи допиту свідків в межах кримінального провадження №42018030000000078 від 13.03.2018р. та звіт від 22.03.2017р. про оцінку майна, як обґрунтування заявлених позовних вимог, не приймаються судом, оскільки вони не є належними доказами того, що цегляна споруда виробничої будівлі теплиці, верхнього комплексу металевої конструкції із скляним покриттям в м.Луцьку по вул. Рівненській, 119, площею 600,7 кв.м. є самостійним об'єктом нерухомого майна, яке належало територіальній громаді міста Луцька і яке було закріплено за Комунальним підприємством "Зелене господарство м.Луцька" на праві господарського відання.

Даним протоколам допитів свідків може бути надана оцінка в межах розгляду кримінальних справ, за їх наявності.

Згідно ч.6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд вважає, що прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами права господарського відання Комунального підприємства "Зелене господарство м.Луцька" на цегляну споруду виробничої будівлі теплиці, верхнього комплексу металевої конструкції із скляним покриттям в м.Луцьку по вул. Рівненській,119, площею 600,7 кв.м., факт вибуття останнього з його володіння, наявність спірного майна у незаконному володінні відповідача.

Окрім цього, прокурор у позові зазначав про те, що звернення останніх до суду зумовлене порушенням інтересів держави, які полягають у забезпеченні встановленого правового порядку під час володіння, користування та розпорядження власністю, захист яких не здійснює міська рада як орган, уповноважений управляти комунальним майном. Прокурор вказує, що Луцькою міською радою не вжито належних заходів, направлених на повернення до комунальної власності міста спірного нерухомого майна, що свідчить про неналежне здійснення останньою своїх повноважень, прокурор звернувся з даним позовом відповідно до вимог ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках .

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для відмови у позові, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України.

Суд вважає, що прокурором не доведено та не надано належних та допустимих доказів не здійснення захисту інтересів держави саме зі сторони Луцької міської ради, тобто не доведено усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних повноважень, та у зв'язку з цим необхідність здійснення судового захисту інтересів держави прокурором.

Суд приходить висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, докази та пояснення сторін, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про відмову у задоволення в позовних вимог через безпідставність та необґрунтованість останніх.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 130, 185, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

06.11.2018

Суддя М. С. Шум