Рішення

від 01.11.2018 по справі 1640/2753/18

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2753/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Скорика С.В.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом

позивача ОСОБА_4 до відповідача третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду Полтавської області Управління соціального захисту населення Великобагачанської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

09.08.2018 ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4, позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (надалі - Великобагачанське об'єднане УПФУ, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління соціального захисту населення Великобагачанської районної державної адміністрації (надалі - третя особа) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати дії Великобагачанського об'єднаного УПФУ щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_4 протиправними;

- зобов'язати Великобагачанське об'єднане УПФУ сплатити пенсію позивачу з моменту порушення права на соціальний захист за квітень 2017 року та травень 2017 року.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з листопада 2014 року проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебуває на обліку в Великобагачанському об'єднаному УПФУ. Позивач указує, що у травні 2018 року звернулася до відповідача щодо виплати пенсії за квітень-травень 2017 року; листом від 21.05.2018 № 2335/04 повідомлено позивача, що рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.05.2017 № 14 виплату пенсії позивачу відновлено з 01.06.2017. Крім того, позивач зазначає, що у липні 2018 року звернулася до Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб щодо роз'яснення причин, з яких позивачу припинено пенсію у квітні-травні 2017 року; листом № 01-42/339 від 06.07.2018 повідомлено позивача, що у березні 2017 року отримано інформацію Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ щодо фактів перетину кордону та відсутності за фактичним місцем проживання більше 60 днів внутрішньо переміщених осіб, тимчасове місце проживання яких зареєстровано у Великобагачанському районі; на підставі вказаної інформації Управлінням з координації та контролю за виплатою пенсій ГУ ПФУ в Полтавській області призупинено виплату пенсії позивачу з 01.04.2017. Водночас позивач вважає, що призупинення виплати пенсії на підставі підзаконних нормативно-правових актів є протиправним /а.с. 7-12/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 1640/2753/18, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

18.09.2018 до суду надійшли від відповідача заперечення проти розгляду справи у порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2018 призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду на 17.10.2018.

24.09.2018 до суду надійшов відзив на позов, у якому вказано, що позивачем подано позов з пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідачем зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_4 з 01.04.2017 припинено Управлінням з координації та контролю за виплатою пенсії ГУ ПФУ в Полтавській області в автоматизованому порядку у зв'язку із надходженням у березні 2017 року інформації Держприкордонслужби щодо фактів перетину кордону та відсутності за фактичним місцем проживання більше 60 днів внутрішньо переміщених осіб, тимчасове місце проживання яких зареєстровано у Великобагачанському районі, у тому числі щодо позивача.

17.10.2018 відкладено судове засідання у зв'язку з перебуванням судді Канигіної Т.С. у відрядженні на 01.11.2018.

30.10.2018 до суду найшло клопотання третьої особи про розгляд справи без участі представника третьої особи /а.с. 178/.

У судовому засіданні 01.11.2018 представники позивача позов підтримали та просили суд задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 01.11.2018 представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта /а.с. 18/.

ОСОБА_4 перебуває на обліку у Великобагачанському об'єднаному УПФУ та отримує пенсію за віком, що не заперечується сторонами у справі /а.с. 44/.

Залученою до матеріалів справи копією довідки від 17.11.2014 № НОМЕР_1 підтверджено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Луганська до с. Устивиця Великобагачанського району /а.с. 19/.

Рішенням Комісії з питань призначення ( відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 12.05.2017 № 13 на підставі подання управління соціального захисту населення від 11.05.2017 № 18 вирішено припинити соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам, зокрема ОСОБА_4 /а.с. 91/.

Розпорядженням Великобагачанського об'єднаного УПФУ від 13.05.2017 припинено виплату пенсії позивачу у зв'язку з надходженням рішення комісії /а.с. 90/.

За доводами позивача, з листа Великобагачанської районної державної адміністрації від 06.07.2018 № 01-42/339 позивач дізналася, що у березні 2017 року Великобагачанським об'єднаним УПФУ отримано інформацію Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ щодо фактів перетину кордону та відсутності за фактичним місцем проживання більше 60 днів внутрішньо переміщених осіб, тимчасове місце проживання яких зареєстроване у Великобагачанському районі, у якому було зазначено і ОСОБА_4 На підставі вказаного списку, Управлінням з координації та контролю за виплатою пенсій ГУ ПФУ в Полтавській області призупинено виплату пенсії позивачу з 01.04.2017 /а.с. 20/.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу у квітні - травні 2017 року, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Стосовно посилань відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас відповідачем не надано до суду доказів направлення та вручення позивачу рішення/повідомлення щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 по 31.05.2017.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом, у зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (стаття 92 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

За приписами частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Таким чином, виплату пенсії може бути припинено за рішенням територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду, однак, виключно у випадках, визначених Законом.

Водночас Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, як відсутність за місцем проживання більше 60 діб.

З урахуванням наведеного, суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу в квітні - травні 2017 року здійснено у зв'язку з відсутність за місцем проживання позивача більше 60 діб.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (надалі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

08.06.2016 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", пунктом 1 якого затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за письмовими заявами осіб з інвалідністю I групи та осіб, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, безоплатно з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб з одночасною їх фізичною ідентифікацією для отримання соціальних виплат.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Частинами другою та третьою цієї статті визначено, що рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Як визначено пунктом 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Системний аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що законодавцем чітко встановлено підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, а також підстави за наявності яких орган пенсійного фонду може припинити виплату пенсії тимчасово переміщеній особі.

Проте у матеріалах справи відсутні докази скасування дії довідки від 17.11.2014 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_4

У матеріалах справи наявне рішення Комісії з питань призначення (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 12.05.2017 № 13 про припинення виплати позивачу пенсії.

Водночас Верховний Суд у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18 зазначив, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки з 01.04.2017 по 31.05.2017 позивачу призупинено (припинено) виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 227/2526/17.

Верховний суд також підкреслив про пріоритетність застосування положень статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та визнав доводи відповідача щодо необхідності застосування норм вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України безпідставними.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 № 1058-1V "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначив про право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-1У "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Припиняючи (призупиняючи) виплату пенсії позивачеві за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.

При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи те, що відповідачем протиправно припинено (призупинено) виплату пенсії позивачу з 01.04.2017 по 31.05.2017, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання дій Великобагачанського об'єднаного УПФУ щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_4 з 01.04.2017 по 31.05.2017 протиправними.

З урахуванням викладеного, з огляду на положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження Великобагачанського об'єднаного УПФУ від 13.05.2017, яким ОСОБА_4 припинено виплату пенсії.

Крім того, наявні підстави для зобов'язання Великобагачанське об'єднане УПФУ нарахувати та здійснити виплату пенсії ОСОБА_4 за період з 01.04.2018 по 31.05.2017.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_4 є правомірними та обґрунтованими, у зв'язку з чим позов належить задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності своїх дій та рішення, що є підставою для задоволення позову.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 (вул. Оболонська, 3, с. Устивиця, Великобагачанський район, Полтавська область, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Шевченка, 73, смт. Велика Багачка, Полтавська область, 38300, ідентифікацій код 40376699), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління соціального захисту населення Великобагачанської районної державної адміністрації (вул. Шевченка, будинок 73, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300, ідентифікаційний код 03195333) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_4 з 01.04.2017 по 31.05.2017.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 13.05.2017, яким ОСОБА_4 припинено виплату пенсії.

Зобов'язати Великобагачанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області нарахувати та здійснити виплату пенсії ОСОБА_4 за період з 01.04.2018 по 31.05.2017.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Шевченка, 73, смт. Велика Багачка, Полтавська область, 38300, ідентифікацій код 40376699) на користь ОСОБА_4 (вул. Оболонська, 3, с. Устивиця, Великобагачанський район, Полтавська область, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повний текст рішення складено 06.11.2018.

Суддя Т.С. Канигіна