Рішення

від 24.10.2018 по справі 161/15079/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/15079/18

Провадження № 2/161/3915/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого - судді Рудська С.М.

при секретарі - Ярмолюк В.С.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представників відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника третьої особи - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Волинській області, Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Волинській області, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Технічний коледж Луцького національного технічного університету, про визнання акту про нещасний випадок на виробництві дійсним, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

24 вересня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1С.) звернулася в суд з позовом до Управління Держпраці у Волинській області (далі - відповідач-2), Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Волинській області (далі - відповідач-2), третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Технічний коледж Луцького національного технічного університету (далі - третя особа), про визнання акту про нещасний випадок на виробництві дійсним, зобов'язання вчинити певні дії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 21 серпня 1978 року по 13 листопада 2000 року перебувала у трудових відносинах з Луцьким професійно-технічним училищем №2. 13 вересня 1984 року з нею відбувся нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого вона отримала перелом шийки кістки плеча та забій головного мозку. Після нещасного випадку 13 вересня 1984 року був складений акт №2 про нещасний випадок на формою Н-1 (далі - спірний акт). При зверненні до органів соціального захисту 21 листопада 2017 року їй було відмовлено у направленні на медико-соціальну експертну комісію для встановлення відсотків втрати працездатності у зв'язку з нещасним випадок на виробництві з тих причин, що форма спірного акту не відповідає формі, визначеній Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, яка затверджена постановою КМУ від 30.11.2011 №1232. Після цього, вона звернулася до суду із позовом про встановлення факту нещасного випадку на виробництві. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2018 року у цивільній справі №161/1579/18 встановлено факт нещасного випадку на виробництві, який стався з ОСОБА_1 13 вересня 1984 року під час виконання трудових обов'язків в Луцькому професійно-технічному училищі № 10. При цьому у задоволенні позовних вимог про визнання спірного акту дійсним було відмовлено з тих підстав, що органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та її робочі органи відповідно до компетенції мають право вимагати від роботодавця проведення повторного (додаткового) розслідування нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта за формою Н-5, акта за формою Н-1 (або за формою НПВ), визнання нещасного випадку, пов'язаним з виробництвом, і складення акта за формою Н-1, якщо ними виявлено порушення вимог цього Порядку чи інших нормативно-правових актів з охорони праці. З'ясування обставин і причин нещасного випадку, визначення, чи пов'язаний нещасний випадок з виробництвом чи ні, та складання відповідних актів є спеціальною компетенцією комісії з розслідування нещасного випадку, що встановлено законодавством, а ні як не суду. З огляду на це, суд не може втручатися у дискреційні повноваження відповідного уповноваженого державою органу та виконувати замість такого органу покладені на нього контрольні функції. Після вказаного рішення суду, позивач 13 червня 2018 року звернулася зі скаргою до відповідача-1 з проханням видати обов'язкові для виконання роботодавцем приписи за формою Н-9 щодо необхідності повторного проведення розслідування нещасного випадку. У відповідь на це, відповідач-1 повідомив позивачу, що спірний акт відповідає формі, яка була затверджена Президією всесоюзної ради профспілок у Положенні про розслідування і обліку нещасних випадків на виробництві від 13 серпня 1982 №11-6. На її повторне звернення до відповідача-2, він повторно відмовив у наданні направлення на МСЕК з тих самих підстав та мотивів, що і у відповіді у листопаді 2017 року.З наведених вище мотивів та з посиланням на приписи ч.1 ст.17 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування , п.п. 23, 33, 34 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 30.11.2011 №1232 позивач просить суд: визнати дійсним акт №2 про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 від 13 вересня 1984 року, складений у відношенні позивача; зобов'язати Луцьке міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області прийняти у ОСОБА_1 акт за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві №2 від 13 вересня 1984 року та видати їй направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії для встановлення проценту втрати працездатності внаслідок виробничої травми, яка мала місце 13 вересня 1984 року (а.с.6).

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач-1 письмового відзиву на позов не подав, натомість його представник у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову з тих підстав, що жодних позовних вимог до відповідач-1 не заявлено і не зрозуміло чому позивач зазначив їх установи відповідачем.

Відповідач-2 у письмовому відзиві від 11 жовтня 2018 року та його представник у судовому засіданні заперечили щодо позовних вимог з тих підстав, що відповідачем-2 був досліджений спірний акт та встановлено, що він складений з порушенням приписів Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, яке затверджено Постановою Президіуму ВЦСП від 13 серпня 1982 року №11-6, яке було чинно на момент його складення.

Зокрема, на думку відповідач-2, акт містить наступні недоліки:

1) затверджений печаткою професійного училища №10, в той час як позивач працювала у професійному училищі №2;

2) відсутнє число, місяць та рік затвердження акту;

3) не заповнений пункт 7 акту Цех, дільниця, в якому постійно працює потерпілий ;

4) не заповнений пункт 9 акту Прізвище, ім'я, по-батькові мастера на дільниці якого стався нещасний випадок ;

5) не заповнений п.11.2 акту Інструктаж на робочому місці стосовно роботи, при виконання якої стався нещасний випадок;

6) не заповнений п.11.3 акту Навчання для робіт з підвищеної небезпекою ;

7) не заповнений п.14 акту Травмуючий фактор

8) нещасний випадок стався 13 вересня 1984 року, а акт вже складено о 17:00 13 вересня 1984 року;

А також інші порушення, зокрема у складі осіб, які затверджували акт.

Також відповідач-2 вказує, що при запиті до технічного коледжу ЛНТУ та Державного архіву Волинської області надійшли відповіді, що акт про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 стосовно ОСОБА_1 відсутній.

Крім того, відповідач-2 зазначає, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки не є юридичною особою.

У письмовій відповіді на цей відзив від 25 жовтня 2018 року позивач не погоджується з доводами відповідача-2 про неналежність форми акту, оскільки згідно листа відповідача-1, акт повністю відповідає вимогам законодавства. Також позивач наполягає та наголошує, що відповідач-2 є належним відповідачем у справі.

Третя особа письмових пояснень щодо позову не надала, однак її представник у судовому засіданні стосовно позовних вимог заперечив.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з наступних підстав.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2018 року у цивільній справі №161/1579/18, яке ухвалено за позовом ОСОБА_1 до Технічного коледжу Луцького національного технічного університету, Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про встановлення факту нещасного випадку на виробництві та визнання акту про нещасний випадок на виробництві дійсним, встановлено наступні обставини.

З 21.08.1978 року по 13.11.2000 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Луцьким професійно-технічним училищем № 2.

Згідно архівної довідки № 644 від 09.11.2017 року Луцьке професійно-технічне училище № 2 перейменоване в Середнє професійно-технічне училище № 10 (наказ № 141 від 30.10.1984 року). Наказом № 273-а від 11.10.2000 року Луцьке професійно-технічне училище № 10 ліквідоване та на його базі створено ПТУ Луцького державного технічного університету (наказ № 273-а від 11.10.2000 року), яке перейменовано в Професійно-технічне училище Луцького національного технічного університету (наказ № 97 від 28.05.2008 року), яке в результаті реорганізації приєднано до Технічного коледжу Луцького національного університету (наказ № 30-04-34 від 29.01.2015 року).

13.09.1984 року з позивачем відбувся нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого, вона отримала травми - перелом шийки кістки плеча та забій головного мозку.

Після нещасного випадку 13.09.1984 року був складений Акт № 2 про нещасний випадок за формою Н-1 (а.с.7).

Архівна довідка № 644 від 09.11.2017 року також містить відомості про те, що акт форми Н-1 про нещасний випадок № 2, який стався в Луцькому технічному училищі № 2, та наказ про відрядження ОСОБА_1 в архіві відсутні. У особових рахунках працівників за 1984 рік вказано, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняному лікуванні у період з 13.09.1984 року по 30.09.1984 року (а.с.20).

За результатом розгляду даної справи судом було прийнято рішення, яким встановлено факт нещасного випадку на виробництві, який стався з ОСОБА_1 13 вересня 1984 року під час виконання трудових обов'язків в Луцькому професійно-технічному училищі № 10.

Частинами четвертою та п'ятою статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Оскільки рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2018 року у цивільній справі №161/1579/18було постановлено за участю позивача, відповідача-2 та третьої особи, вони додаткову доказуванню не підлягають.

Як слідує з матеріалів справи, після вказаного рішення суду, 12 квітня 2018 року позивач звернулася до третьої особи із заявою про проведення повторного розслідування нещасного випадку (а.с.13). Третя особа у листі від 29 травня 2018 року №181 відмовила у проведенні повторного розслідування посилаючись на відсутність в архіві коледжу матеріалів розслідування нещасного випадку (а.с.14).

Отримавши вказану відмову, позивач 13 червня 2018 року звернулася із скаргою до відповідача-1 (а.с.15-16), який, в свою чергу, у листі від 16 липня 2018 року №Б-181-з/06-06 вказав, що спірний акт складений за формою, яка була чинною на момент його складання (а.с.17).

Після цього позивач заявою від 14 серпня 218 року звернулася до відповідача-2 з проханням надати направлення на МСЕК (а.с.18). Листом від 20 серпня 2018 року №15-01-2/1570 відповідач-2 відмовив у видачі позивачу направлення з тих підстав, що спірний акт містить ряд недоліків, зокрема:

1) затверджений печаткою професійного училища №10, в той час як позивач працювала у професійному училищі №2;

2) відсутнє число, місяць та рік затвердження акту;

3) не заповнений пункт 7 акту Цех, дільниця, в якому постійно працює потерпілий ;

4) не заповнений пункт 9 акту Прізвище, ім'я, по-батькові мастера на дільниці якого стався нещасний випадок ;

5) не заповнений п.11.2 акту Інструктаж на робочому місці стосовно роботи, при виконання якої стався нещасний випадок;

6) не заповнений п.11.3 акту Навчання для робіт з підвищеної небезпекою ;

7) не заповнений п.14 акту Травмуючий фактор

8) нещасний випадок стався 13 вересня 1984 року, а акт вже складено о 17:00 13 вересня 1984 року;

а також інші порушення, зокрема у складі осіб, які затверджували акт (а.с.19).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Пунктом 4 частини четвертої статті 264 ЦПК України визначено, що у мотивувальній частині рішення зазначається чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Отже, суд зобов'язаний в першу чергу вирішити питання чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача у справі саме з боку відповідачів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Однак у розглядуваному випадку заявляючи позовні вимоги про визнання спірного акту дійсним позивача не обґрунтувала суду, в чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання її цивільних прав та/або законних інтересів з боку відповідача-1 - Управління Держпраці у Волинській області.

Суд зазначає, що відповідач-1 ніяким чином не оспорює цивільних прав та/або законних інтересів позивача, а навпаки визнає їх, зокрема у листі від 16 липня 2018 року вказує, що спірний акт відповідає за формою встановленим вимогам (а.с.17).

З огляду на вищевикладене, а також те, що друга позовна вимогам (про зобов'язання відповідача-2 вчинити певні дії) ніяким чином не стосується відповідача-1, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до нього є безпідставними та необгрунтованими у зв'язку з відсутністю порушення, невизнання або оспорювання цивільних прав позивача з його боку.

Стосовно належності відповідача-2, суд зазначає наступне.

Статтею 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Аналогічні за змістом правилами стосовно цивільної правоздатність та дієздатності наведені у ст. ст. 91, 92 ЦК України.

Тобто, у цивільному процесі здатністю мати цивільну процесуальну дієздатність та правоздатність мають безпосередньо юридичні особи, а не їх філії, представництва або структурні підрозділи.

У розглядуваному випадку, як слідує з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач-2 не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області (код ЄДРПОУ 41317393).

Суд зазначає про помилковість доводів та висновків позивача про те, що оскільки відповідач-2 має власний код ЄДРПОУ (41443488) він також є юридичною особою, оскільки відповідно до пункту 2 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 118, суб'єктами цього реєстру є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що находяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства.

Слід зазначити, що на відмінну від Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, розпорядником якого є Міністерство юстиції України, Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України ведеться органами статистики, і в ньому, за змістом вищенаведеного положення, код ЄДРПОУ присвоюється як безпосередньо юридичній особі, так і її відокремленому структурному підрозділу.

Однак вказане не наділяє цивільною процесуальною правоздатність та дієздатність відокремлений структурний підрозділ юридичної особи, оскільки здатність мати та здійснювати свої цивільно-процесуальні права має власне юридична особа.

Суд зауважує, що під час розгляду цієї справи судом ставилося на обговорення питання про заміну відповідача-2 на належного - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, яке є юридичною особою, зокрема за клопотанням самого відповідача-2.

Під час обговорення цього питання позивач та її представник категорично заперечили проти такої заміни, про що зазначили і у відповіді на відзив. У зв'язку з цим судом на підставі приписів ст.51 ЦПК України було відмовлено у заміні відповідача-2 на належного у зв'язку з неотриманням згоди на це позивача.

Отже, підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач-2 - Луцьке міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Волинській області є відокремленим структурним підрозділом юридичної особи, а отже немає як цивільної, так і цивільної процесуальної правоздатність та дієздатності, а тому не є належним відповідачем у справі.

У зв'язку з вищенаведеним, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цілому, оскільки відповідач-1 не є особою, яка порушила, не визнала або оспорила цивільні права та законні інтереси позивача, а відповідач-2 не є належним відповідачем у справі, оскільки не є юридичною особою.

Крім того, як додаткову підставу для відмови у задоволенні першої позовної вимоги (про визнання спірного акту дійсним) суд зауважує, що у п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

На переконання суду, такий самий підхід слід застосувати і до розглядуваних правовідносин.

Суд зауважує, що у спірних правовідносинах не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів як визнання акту про нещасний випадок на виробництві дійсним, а отже, це є додатковою підставою для відмови у задоволенні першої позовної вимоги.

На підставі Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування , Закону України Про охорону праці , ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задоволенні позовних вимог заявою ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Волинській області, Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Волинській області, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Технічний коледж Луцького національного технічного університету, про визнання акту про нещасний випадок на виробництві дійсним, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи.. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 29 жовтня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області ОСОБА_6