Постанова

від 01.11.2018 по справі 348/1369/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/465/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2018 року, ухвалене суддею Міськевич О.Я. в м. Надвірна Івано-Франківської області о 15:02, повний текст якого складений 31 травня 2018 року, у справі №348/1369/17 за позовом ОСОБА_2 до Пнівської сільської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування рішення сесії в частині, зобов'язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

11 липня 2017 року позивач - ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача - Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення сесії від 30 березня 2017 року №13-14/17 про надання дозволу ОСОБА_1, жительці с.Пнів, вул.Річки,47-а, на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність в частині передачі земельної ділянки №3 в с.Пнів, урочище Квадрати Пнівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,0579 га, зобов'язати розглянути на сесії заяву про надання дозволу ОСОБА_2, жительці с.Пнів, вул. Шкрумеляка,10, на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в частині передачі земельної ділянки №3 в с.Пнів урочище Квадрати Пнівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,0579 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незважаючи на те, що земельна ділянка площею 0,14 га в урочищі Квадрати с.Пнів, з метою одержання якої безоплатно у власність позивач звернулась із відповідним клопотанням до органу місцевого самоврядування, перебуває у її користуванні та за користування нею сплачується земельний податок, Пнівська сільська рада прийняла рішення №12-14/17 від 30.03.2017, яким надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної дідянки для передачі у власність лише орієнтовною площею 0,08 га. На іншу частину земельної ділянки орієнтовною площею 0,0579 га Пнівська сільська рада рішенням №13-14/17 від 30.03.2017 протиправно надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність ОСОБА_1, жительці с.Пнів, вул.Річки 47-а, фактично здійснивши поділ земельної ділянки.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано частково рішення сесії Пнівської сільської ради від 30 березня 2017 року № 03-14/17 про надання дозволу ОСОБА_1, жительці с.Пнів, вул.Річки, 47-а, Надвірнянського району Івано-Франківської області, на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність, в частині передачі земельної ділянки №3 в с.Пнів, урочище Квадрати, Пнівської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,0579 га. Зобов'язано Пнівську сільську раду розглянути на сесії заяву про надання дозволу ОСОБА_2, жительці с.Пнів, вул.Шкрумеляка, 10, Надвірнянського району Івано-Франківської області, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, в частині передачі земельної ділянки №3 в с.Пнів, урочище Квадрати, Пнівської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,0579 га.

Рішення суду мотивоване тим, що вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України і два рішення відповідача щодо спірної земельної ділянки, які прийняті одночасно, не містять мотивування відмови ОСОБА_2 у відповідності з даною нормою. Чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв'язку з наданням переваги надання дозволу земельної ділянки іншій особі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, третя особа оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем не доведено, що вона є належним землекористувачем спірної земельної ділянки. Також зазначає, що Пнівська сільська рада не відмовляла позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,14 га, а задовольнила таку заяву частково у зв'язку з передачею 0,0579 га спірної земельної ділянки ОСОБА_1

Також зауважує, що оскаржуваним судовим рішенням зобов'язано Пнівську сільську раду розглянути на сесії заяву про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в частині передачі земельної ділянки №3 в с.Пнів, ур.Квадрати, для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,0579 га. Водночас зазначає, що ОСОБА_2 не подавала такої заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с.Пнів, ур.Квадрати. Крім того, рішення Пнівської сільської ради №12-14/17 від 30.03.2017 про надання дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою на спірну ділянку площею 0,08 га в ур.Квадрати в с.Пнів є чинним та не скасованим, позивач з ним погодилась. Відтак, вважає, що Пнівська сільська рада не може приймати два окремі рішення за наслідками розгляду однієї заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 24 березня 2017 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність, в тому числі і площею 0,14 га в с.Пнів в урочищі Квадрати для ведення особистого селянського господарства (а.с.10).

Згідно погосподарських книг Пнівської сільської ради за позивачем обліковується земельна ділянка в с. Пнів, площею 0,14 га для веденння особистого селянського господарства (а.с. 14-16 ).

За користування даною земельною ділянкою позивачем щорічно сплачується земельний податок, що підтверджується копіями квитанцій про сплату земельного податку та довідкою Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківькій області від 16.05.2017 (а.с.11, 12).

Судом також встановлено, що позивач 22.02.2017 зверталась до сільської ради із заявою про вирішення питання щодо користування спірною земельною ділянкою, площею 0,14 га в с. Пнів в урочищі Квадрати для ведення особистого селянського господарства та просила допомоги у поверненні її земельної ділянки у ОСОБА_1 ( а.с.9).

Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань земельних відносин сільского та лісового господарства, благоустрою, екології та раціонального природокористування Пнівської сільської ради від 28.03.2017, розглянувши звернення ОСОБА_2 від 22.02.2017 про спірну земельну ділянку в с. Пнів в урочище Квадрати, орієнтовною площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства комісія вирішила надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволи на виготовленння проектів землеустроїв щодо відведення земельних ділянок в урочищі Квадрати відповідно 0,06 га площею та 0,008 га.

Заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були розглянуті 30.03.2017 на чотирнадцятій сесії сьомого демократичного скликання Пнівської сільської ради.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства рішенням Пнівської сільської ради № 13-14/17 від 30.03.2017 надано дозвіл вказаній особі на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність земельної ділянки №3 в с. Пнів в урочищі Квадрати Пнівської сільської ради орієнтовною площею 0,0579 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, яка була у користуванні.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,14 га в с.Пнів в урочищі Квадрати для ведення особистого селянського господарства рішенням Пнівської сільської ради № 12-14/17 від 30.03.2017 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №1 в с. Пнів, ур.Квадрати Пнівської сільської ради орієнтовною площею 0,08 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, яка була у користуванні.

При цьому рішення Пнівської сільської ради №12-14/17 не містить підстав відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на решту частини бажаної земельної ділянки.

Позивач, вважаючи рішення суб єкта владних повноважень про надання іншій особі частини земельної ділянки, в одержанні якої вона зацікавлена та вимоги про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення для передачі її у власність містить звернена до відповідача заява, протиправним, звернулась до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють їх відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

Статтею 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В свою чергу, із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України Про землеустрій , відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Стаття 25 Закону України Про землеустрій визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону України Про землеустрій передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

З аналізу наведених правових норм слідує, що для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ОСОБА_3 вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Разом з тим, виходячи з положень ст.122 ЗК України та п.34 ч.1 ст. 26 Закону №280/97-ВР повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Відтак, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.

Водночас Земельним кодексом України визначено чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідач за результатами розгляду заяв позивача та третьої особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретної земельної ділянки зобов'язаний був прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою або надати позивачу вмотивовану (із зазначенням конкретних причин) відмову у його наданні.

Таким чином, в межах спірних правовідносин дослідженню підлягають обставини щодо правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, зокрема дотримання відповідачем при його прийнятті встановленої процедури.

Слід зазначити, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

-звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

-надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

-розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

-погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

-затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Тобто наведеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Як слідує з матеріалів справи, за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема в с.Пнів урочище Квадрати Пнівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,14 га Пнівською сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області прийнято рішення №12-14/17 від 30.03.2017 про надання дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою лише частини зазначеної земельної ділянки, орієнтовною площею 0,08 га.

Тобто в порушення зазначеної ст.118 Земельного кодексу України процедури (послідовності) не надано вмотивованої відмови у виділенні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства щодо іншої частини земельної ділянки. Недодержання даної процедури є порушенням закону.

Натомість відповідачем за наслідками розгляду поданої ОСОБА_1 заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с.Пнів урочище Квадрати, Пнівською сільською радою прийнято рішення №13-14/17 від 30.03.2017, яким надано дозвіл гр.ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність решти частини спірної земельної ділянки.

При цьому колегія суддів зауважує, що рішення Пнівської сільської ради №13-14/17 від 30.03.2017 також не містить обґрунтувань, за яких зацікавленій особі в одержанні безоплатно у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зазначеному заявником розмірі (орієнтовною площею).

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Пнівської сільської ради №13-14/17 в частині надання дозволу гр. ОСОБА_1, жительці с.Пнів, вул. Річки, 47-а, Надвірнянського району Івано-Франківської області на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка передається у власність - №3 в с.Пнів, ур. Квадрати , Пнівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,0579 га не ґрунтується на нормах закону, є протиправним, що є належною підставою для задоволення позовних вимог позивача про його скасування в цій частині.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення ст.ст.5, 21, 245 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.

Відтак, до компетенції суду не входить зобов'язання відповідача приймати на сесії конкретне рішення за наслідками розгляду заявленого ОСОБА_2 клопотання, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування.

Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії відповідача або визнати неправомірним необґрунтоване зволікання з розглядом питання, однак не може приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Європейського суду з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин вірним способом відновлення порушеного права позивача є вчинення кореспондуючих цьому праву дій, а саме слід зобов'язати Пнівську сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області розглянути заяву ОСОБА_2 від 24 березня 2017 року в частині, що стосується надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Пнів, ур. Квадрати , Пнівської сільської ради орієнтовною площею 0,0579 га, яка відповідачем всупереч вимог ч.7 ст. 118 ЗК України в цій частині залишилась не розглянута.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено право органу місцевого самоврядування відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України, які не передбачають такої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як відведення земельної ділянки іншій особі.

Аналогічна правова позиція висловлена ОСОБА_3 Судом у постанові від 27 лютого 2018 року (справа №545/808/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у резолютивній частині оскаржуваної постанови має місце допущення описки в частині зазначення номера оскаржуваного рішення - №0314/17 замість вірного №13-14 та в частині стягнення на користь позивача сплаченого нею судового збору з відповідача, не зазначивши, що такі підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб"єкта владних повноважень, що підлягають виправленню відповідно до вимог ст.253 КАС України.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2018 року у справі №348/1369/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Постанова складена в повному обсязі 07.11.2018.