Постанова

від 05.11.2018 по справі 467/1797/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

05.11.18

22-ц/4812/92/18

Справа №467/1797/16-ц Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Провадження № 22-ц/4812/92/18

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 листопада 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

з участю:

представника товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вісла - ОСОБА_2,

представника відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргоютовариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вісла рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, яке ухвалено об 11 годині 20 хвилин, 18 липня 2018 року у приміщенні Арбузинського районного суду Миколаївської області, під головуванням судді Кірімової О.М. у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вісла до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 районна державна адміністрація Миколаївської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вісла , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: відділ Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області, про визнання недійсним додаткового договору оренди землі та припинення договору оренди землі,

у с т а н о в и л а :

23 листопада 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вісла (далі - ТОВ Агрофірма Вісла ) пред'явило позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 районна державна адміністрація Миколаївської області про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 12 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та зареєстрованого 29 липня 2016 року державним реєстратором ОСОБА_6 районної державної адміністрації Миколаївської області.

Позов обґрунтовувало наступним.

Між ТОВ Агрофірма Вісла та ОСОБА_7 було укладено договір оренди земельної ділянки без дати, який зареєстровано у книзі державної реєстрації договорів оренди у Миколаївській регіональній філії 29 травня 2006 року за № 040600500516, а також додатковий до нього договір № 223, який зареєстровано у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 від 04 серпня 2007 року за № 040800500013.

11 травня 2013 року ОСОБА_7 померла.

Спадкоємцем померлої є її син ОСОБА_3, який прийняв спадщину на вказану земельну ділянку, а, відповідно, в силу ст. 1216 ЦК України до нього перейшли усі права та обов'язки спадкодавця, належні тому за життя.

У листопаді 2016 року позивачу стало відомо, що 29 липня 2016 року державним реєстратором ОСОБА_6 районної державної адміністрації Миколаївської області було здійснено реєстрацію договору оренди даної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 12 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, строком на 10 років і це при тому, що строк дії договору, який укладено між ТОВ Агрофірма Вісла та ОСОБА_7 на даний час не сплив. Вказаний договір оренди землі укладено в письмовій формі, здійснено його державну реєстрацію відповідно до чинного на момент укладення договору законодавства, а тому є чинним.

Посилаючись на наведене, ТОВ Агрофірма Вісла просить визнати недійсним договір оренди, укладений 12 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зареєстрований 29 липня 2016 року державним реєстратором ОСОБА_6 районної державної адміністрації Миколаївської області.

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ Агрофірма Вісла , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: відділ Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області про визнання додаткового договору оренди землі від 04 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ Агрофірма Вісла недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що він володіє земельною ділянкою на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, який зареєстровано в реєстрі №143 від 12 січня 2014 року, загальною площею 7,1204 га, що розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. Отримавши земельну ділянку у спадщину, він уклав договір оренди землі з ОСОБА_4

Проте, у листопаді 2016 року йому стало відомо, що, начебто, ще діє попередній договір, оскільки сторони за ним 15 липня 2008 року уклали додатковий договір оренди землі за № 223, який зареєстрували у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 04 серпня 2008 року за № 040800500013.

Посилаючись на те, що за життя його мати ОСОБА_7 не укладала і не підписувала такого договору, він просив визнати недійсним додатковий договір оренди землі № 223 укладений 15 липня 2008 року між ОСОБА_7 та ТОВ Агрофірма Вісла , який зареєстрований у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 від 04 серпня 2008 року за № 040800500013 та стягнути із відповідача на його користь судові витрати.

В червні 2018 року ОСОБА_7 уточнив зустрічний позов, в якому остаточно просив визнати недійсним додатковий договір оренди землі № 223 укладений 15 липня 2008 року між ОСОБА_7 та ТОВ Агрофірма Вісла , який зареєстрований у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 від 04 серпня 2008 року за № 040800500013 та визнати припиненим договір оренди землі без дати, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ Агрофірма Вісла .

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 липня 2018 року в задоволенні позову ТОВ Агрофірма Вісла до ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним додатковий договір № 223 від 15 липня 2008 року укладений між ОСОБА_7 та ТОВ Агрофірма Вісла , зареєстрований в Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040800500013 від 04 серпня 2008 року.

Визнано припиненим договір оренди землі без дати, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ Агрофірма Вісла , зареєстрований у книзі державної реєстрації договорів оренди в Миколаївській регіональній філії за № 040600500516 від 29 травня 2006 року

Стягнуто з ТОВ Агрофірма Вісла на користь ОСОБА_3 сплачені судові витрати в сумі 5801 гривень 60 копійок.

В апеляційній скарзі ТОВ Агрофірма Вісла , посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з 2014 року ОСОБА_3 мав можливість довідатись про наявність договору оренди землі та додаткового договору до нього. ТОВ Агрофірма Вісла просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким первісний позов ТОВ Агрофірма Вісла задовольнити, а ОСОБА_3 відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду нормам чинного цивільного законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за зазначеним позовом.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2018 року справа призначена до судового розгляду.

На виконання Указів Президента України від 29 грудня 2017 року №452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення нових апеляційних судів в апеляційних округах та від 28 вересня 2018 року Про переведення суддів , ліквідовано Апеляційний суд Миколаївської області та утворено новий Миколаївський апеляційний суд. Суддів Апеляційного суду Миколаївської області переведено на роботу на посади суддів Миколаївського апеляційного суду.

03 жовтня 2018 року розпочав роботу Миколаївський апеляційний суд.

У зв'язку із ліквідацією Апеляційного суду Миколаївської області дана справа передана до новоствореного Миколаївського апеляційного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 жовтня 2018 року визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач - ОСОБА_1, судді: Галущенко О.І., Серебрякова Т.В.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1 інстанції - без змін, оскільки суд постановив його у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та положень ст. ст.203, 215 ЦК України , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оспорюваний договір оренди землі, який було підписано від імені власника земельної ділянки ОСОБА_7 підписано іншою особою, тому він є недійсним.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними.

За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В силу ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року №161-XIV.

За змістом ст.ст. 18, 20 Закону України Про оренду землі укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених названою статтею, а також порушення вимог ст.ст. 4-6,11,17,19 зазначеного Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

В той же час, вирішуючи питання про дійсність договору оренди землі, необхідно брати до уваги положення ст. 3 ЦПК України та 15 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 1 інстанції, ОСОБА_7 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-МК № 019112 належала земельна ділянка площею 7,12 га, яка розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с. 9).

29 травня 2006 року у книзі державної реєстрації договорів оренди в Миколаївській регіональній філії за № 040600500516, зареєстровано договір оренди землі, укладений без дати між ТОВ Агрофірма Вісла та ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 6-7).

Пунктами 36-38 укладеного між сторонами договору визначений порядок зміни умов договору і припинення його дії. Пунктом 39 договору визначено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Відповідно до п. 43 договору, договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

11 травня 2013 року ОСОБА_7 померла.

Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 січня 2014 року (т.1 а.с. 11), спадкоємцем майна померлої, а саме земельної ділянки площею 7,1204 га, кадастровий номер 4820382600:08:000:0001 на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія І-МК № 019112 є син померлої - ОСОБА_3

Із реєстраційної справи видно, що 12 липня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір оренди землі № 6, строком на 10 років. Згідно якого, в оренду передана земельна ділянка, площею 7,1204 га, кадастровий номер 4820382600:08:000:0001, власником якої є ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 19-40). 29 липня 2016 року державним реєстратором ОСОБА_6 районної державної адміністрації Миколаївської області, було здійснено реєстрацію вказаного договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір, оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ст. 18 Закону України Про оренду землі договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За змістом ст. 20 Закону України Про оренду землі укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до приписів ст.ст. 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Частиною 5 ст. 116 ЗК України передбачено правило неможливості передачі в користування земельної ділянки без припинення права попереднього користування, в тому числі і орендаря.

Згідно з п. п. 1 та 3 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Частина 1 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачає право державного реєстратора запитувати від органів виконавчої влади відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі й на земельні ділянки.

Суд першої інстанції вірно встановив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що при здійсненні державної реєстрації оспорюваного ТОВ Агрофірма Вісла договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, державний реєстратор перевірив відсутність державної реєстрації договору оренди на спірну земельну ділянку в органі, до компетенції якого раніше належали відповідні функції.

ОСОБА_3 при зверненні до суду із зустрічним позовом який в подальшому уточнив, заявлено вимоги про визнання додаткового договору оренди землі № 223 від 15 липня 2008 року укладеного між ТОВ Агрофірма Вісла та ОСОБА_7, та посилався на ту обставину, що спірний додатковий договір за життя його мати ОСОБА_7 не укладала і не підписувала.

Вказані обставини підтверджуються висновками судової почеркознавчої експертизи № 17-288 від 05 жовтня 2017 року та № 17-1347 від 04 травня 2018 року, проведеної за клопотанням представника ОСОБА_3 та представника ТОВ Агрофірма Вісла , згідно якого підпис від імені ОСОБА_7 в графі Орендодавець у додатковому договорі оренди землі № 223, укладеного між ТОВ Агрофірма Вісла та ОСОБА_7, зареєстрованого в Арбузинському реєстраційному секторі № 5 від 04 серпня 2008 року за № 040800500013 належить не ОСОБА_7, яка померла 11 травня 2013 року, а іншій особі (т. 1 а.с. 167-177, 205-213).

Обов'язок суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними передбачених законом прав також закріплено пунктом 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією, як передбачено статтею 129 Конституції України.

Згідно частини 2 статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Експертизи, висновки яких наявні у матеріалах справи, були проведені компетентним експертом, який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Висновки експертизи належними доказами не спростовуються, тому суд вважає, що дані докази є належними та допустимими.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За загальним правилом, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи наведене, а також специфіку договорів оренди землі, а саме обов'язкову наявність в договорі певних істотних умов та обов'язкову державну реєстрацію цих договорів, суд вважає, що відсутність особистого підпису сторони в договорі оренди землі свідчить про те, що сторони не узгодили всі істотні умови договору, передбачені Законом.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , роз'яснено, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

У постанові Верховний Суд України від 18 грудня 2013 року № 6-127цс13, зазначено, що вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Посилаюсь на наведене, суд першої інстанції правильно вважав, що під час укладання додаткового договору до договору оренди землі, текст його було підписано від імені ОСОБА_7 сторонньою особою, а тому, не можна вважати, що сторони досягли усіх істотних умов додаткового договору оренди землі, що є підставою, передбаченою ст. 15 Закону України Про оренду землі , для визнання спірного договору недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Агрофірма Вісла та ОСОБА_7 укладено договір оренди землі без дати (а.с. 6-7).

Пунктом 8 Договору встановлено, що Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 43 передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

З урахуванням державної реєстрації договору оренди землі, яка відбулася 29 травня 2006 року строком на 10 років, строк його дії продовжувався до 29 травня 2016 року.

09 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ Агрофірма Вісла із заявою в якій висловив свою волю на оброблення належної йому земельної ділянки самостійно, та просив директора товариства не обробляти його земельну ділянку (т.1 а.с. 233).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання договору оренди землі з урахуванням додаткової угоди № 223 від 15 липня 2008 року - є припиненим, у зв'язку з закінченням строку на який його було укладено.

Посилання представника ТОВ Агрофірма Вісла в апеляційній скарзі на належність доказів того, що ОСОБА_3 знав про існування спірного договору оренди та додаткового договору до нього з 2014 року, спростовуються матеріалами справи. Також доводи представника ТОВ Агрофірма Вісла про прийняття ОСОБА_3 орендної плати, само по собі не є підставою вважати, що між останнім та ТОВ Агрофірма Вісла існують договірні правовідносини щодо землі.

В суді першої інстанції представником ТОВ Агрофірма Вісла заявлено клопотання про застосування до позовних вимог ОСОБА_3 позовної давності, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України як на підставу для відмови у позові.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Посилаюсь на наведене та на те, що сторонами не надано інших доказів, районний суд правильно вважав, що початком перебігу позовної давності є січень 2017 року, що в розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності, а тому слід вважати, що ОСОБА_3 не пропустив строк звернення до суду із позовом.

Оскільки судами встановлено, що додатковий договір № 223 укладений 15 липня 2008 року між ТОВ Агрофірма Вісла та ОСОБА_7, зареєстрований в Арбузинському реєстраційному секторі № 5 від 04 серпня 2008 року за № 040800500013 є недійсним, а договір оренди землі, укладений між цими сторонами без дати та зареєстрований 29 травня 2006 року у книзі державної реєстрації договорів оренди в Миколаївській регіональній філії за № 040600500516 визнаний припиненим, суд обґрунтовано вважав за доцільне відмовити в задоволені вимог заявлених у первісному позові та можливості задовольнити вимоги зустрічного позову.

Такого ж висновку прийшла і колегія суддів, а тому підстав для скасування рішення суду 1 інстанції - немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вісла залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 липня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий П.П.Лисенко

Судді: О.І.Галущенко

ОСОБА_8

Повний текст постанови складено 07 листопада 2018 року