Постанова

від 07.11.2018 по справі 2а-16917/12/2670

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2а-16917/12/2670 Суддя першої інстанції: Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на проголошене о 11 годині 00 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, повний текст якого складено 06 серпня 2018 року, у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією Сантрейд до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 року Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією Сантрейд (далі - Позивач, ДПІІ Сантрейд ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.07.2012 року №0000242320.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28.02.2018 року задоволено касаційну скаргу ДПІІ Сантрейд - скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

При цьому суд касаційної інстанції підкреслив, що суди вказали у своїх рішеннях про наявність постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Житомирській області від 13.06.2012 року про притягнення як обвинуваченого директора ПП Антарес ОСОБА_1 у кримінальній справі №12/169003 за обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, відповідної до якої останній свою вину визнав. Однак, як зауважив Верховний Суд, суди попередніх інстанції на підставі належних та допустимих доказів не з'ясували результатів порушеного кримінального провадження, не перевірили, чи стосується воно господарської діяльності Позивача у даній справі, залишити поза увагою необхідність надати правову оцінку результатам його розгляду в сукупності з іншими доказами, а також належним чином не перевірили фактичні дані щодо підписання виданих контрагентом податкових накладних, повноважними на те особами, не допитали ОСОБА_1 як свідка.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2018 року справу прийнято до провадження.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2018 року замінено Окружну державну податкову службу - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на правонаступника - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Відповідач, Офіс ВПП).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявними у матеріалах справи документами повною мірою підтверджується факт здійснення господарських операцій з ПП Антарес , а наявність окремих недоліків в оформленні первинних документів не є безумовною підставою для висновку про безтоварність господарської операції, факт вчинення яких не спростовано Відповідачем належними та допустимими доказами. Крім іншого, суд зауважив, що порушення ПП Антарес правил податкового обліку не може мати своїм наслідком притягнення до відповідальності ДПІІ Сантрейд з огляду на принцип персональної юридичної відповідальності платника податків. Також зауважив, що вироку суду щодо фіктивності ПП Антарес не надано, а жодних з наданих Офісом ВПП документів кримінального провадження не містить відомостей щодо предмету доказування.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ДПІІ Сантрейд відмовити у повному обсязі. При цьому вказує на неврахування судом, що у матеріалах справи відсутні належним чином оформлені документи, що підтверджують реальність господарських відносин ДПІІ Сантрейд з ПП Антарес . Крім того, з посиланням на ряд правових позиції Верховного Суду України та Верховного Суду, зазначає про неможливість врахування документів, складання яких не пов'язане з реальним здійсненням руху активів та зміною майнового стану платника.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.10.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що факти реальності господарських операцій вже встановлені у судовому рішенні у справі №2а-14735/12/2670, яке набрало законної сили. Крім того, зазначає, що матеріали кримінального провадження не мають доказової сили згідно правил КАС України, а факт здійснення господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Крім іншого, підкреслює, що окремі недоліки не є визначальними для встановлення реальності та товарності господарських відносин. Наголошує, що Відповідачем не враховано принцип персональної відповідальності платника податків.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2018 року справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.11.2018 року.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представники Позивача наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у травні - червні 2012 року працівниками Окружної державної податкової служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на підставі наказу від 24.05.2012 року №62, направлення від 25.05.2012 року №32, згідно пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДПІІ Сантрейд з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року.

У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. п. 200.1 - 200.4 ст. 200 ПК України, внаслідок чого завищено суму від'ємного значення за березень 2012 року на суму ПДВ 1 335 879,00 грн.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 20.06.2012 року №610/40-50/23-20/25394566 (т. 1 а.с. 34-50).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 06.07.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення форми В4 №0000242320 (т. 1 а.с. 33), яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 335 879,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного індивідуального акту, суд першої інстанції встановив, що у період, що перевірявся, Позивачем до складу від'ємного значення суми ПДВ було включено, зокрема, 1 335 879,52 грн., сформованої за наслідками господарських відносин з ПП Антарес .

Вирішуючи питання про реальність укладеного між Позивачем та вказаним контрагентом договору, суд першої інстанції встановив таке.

Між ДПІІ Сантрейд (Покупець) та ПП Антарес (Продавець) укладено контракт від 07.03.2012 року №4500613312, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та сплатити наступний товар - олія соняшникова нерафінована з насіння соняшнику урожаю 2011 року в кількості 800,00 тон +/- 10% на вибір Покупця, на умовах, які передбачені Контрактом (далі - Контракт, т. 1 а.с. 51-52).

Згідно п. 2.4 Контракту Покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару на поточний банківський рахунок Продавця. Покупець зобов'язується здійснювати оплату кожної партії товару протягом двох банківських днів після поставки товару Покупцеві і отримання від Продавця наступних документів: реєстраційних документів (якщо контракт підписаний за дорученням - копія доручення, копія свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, копія свідоцтва про державну реєстрацію Продавця і копія довідки про включення в ЄДРПОУ) та відвантажувальних документів (рахунок та оплату вартості отриманого товару, якісні посвідчення на товар, видаткова накладна на відповідну кількість товару, податкова накладна на всю вартість поставленого товару).

Пунктом 4.1 Контракту визначено, що товар поставляється автомобільним і залізничним транспортом на умовах DDU (згідно ІНКОТЕРМС 2000) м. Херсон (Вантажоодержувач: ТОВ Херсонес для ДП Сантрейд ; адреса: м. Херсон, вул. Красностудентська, 36-В).

Згідно п. 4.6 Контракту передача товару здійснюється в пункті поставки. За результатами прийому товару сторони підписують акт прийому-передачі товару.

Факт виконання зобов'язань за Контрактом, як зазначено судом першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: видаткових накладних (т. 1 а.с. 53, 57, 62, 66, 70, 74, 78, 83, 89, 94, 98, 102, 108, 113, 118); рахунків-фактур (т. 1 а.с. 54, 58, 63, 67, 71, 75, 79, 84, 90, 95, 99, 103, 109, 114, 119); товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 55, 59, 60, 64, 68, 72, 76, 80, 81, 85, 86, 87, 91, 92, 96, 100, 104, 105, 106, 110, 111, 115, 116, 120-122); податкових накладних (т. 1 а.с. 56, 61, 65, 69, 73, 77, 82, 88, 93, 97, 101, 107, 112, 117, 123); платіжних доручень (т. 4 а.с. 75-85). Якість товару, згідно висновків суду першої інстанції, підтверджується копіями посвідчень якості та сертифікатів очистки (т. 2 а.с. 55-106), а також протоколів випробування (т. 2 а.с. 107-112).

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що придбаний у ПП Антарес Контрактом товар передано на зберігання ТОВ Херсонес за договором від 18.09.2011 року №1-ХР (т. 1 а.с. 132-141) згідно складених на його виконання первинних документів - актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур (т. 1 а.с. 142-147), а також актів приймання-передачі вантажу на зберігання (т. 2 а.с. 203-213). Крім того, листом від 19.07.2012 року №253 (т. 1 а.с. 148) ТОВ Херсонес повідомило ДПІІ Сантрейд про отримання на зберігання від ПП Антарес олії соняшникової нерафінованої у кількості 5 301,1 тон.

У подальшому, як стверджує Позивач, придбаний, у тому числі у ПП Антарес товар було у подальшому реалізовано на експорт Компанії Bunge Handelsgesellschaft mbH (Німеччина) згідно контракту від 17.04.2012 року №1069081 та вантажно-митної декларації (т. 1 а.с. 150-158).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що для визнання безтоварним укладеного Позивачем з ПП Антарес Контракту підстав немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Так, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було.

Крім того, на переконання судової колегії, надані Відповідачем до матеріалів справи копії: постанови старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПС у Житомирській області від 29.03.2012 року про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 130-133) та від 13.06.2012 року про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 134-137), як і протоколу допиту обвинуваченого від 23.06.2012 року (т. 2 а.с. 138-139) та протоколу допиту обвинуваченого від 23.06.2012 року (т. 2 а.с. 140-141), в яких зафіксовано, що ОСОБА_1 є директором, зокрема, ПП Антарес , та визнає свою вину у пред'явленому останньому обвинуваченнях у кримінальних справах №12/169003 та №12/169002 за ч. 2 ст. 205, ч. ч. 1, 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України та ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України, не можуть вважатися доказами фіктивності та безтоварності господарських операцій з ПП Антарес з огляду на таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Водночас, жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, щодо кримінальних справ №12/169002 та №12/169003, Офісом ВПП надано не було.

Крім того, аналіз змісту наданих постанов старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПС у Житомирській області про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_1 не дають підстави для висновку, що дані кримінальні справи порушені щодо вказаної особи саме як директора ПП Антарес , адже, по-перше, жодної згадки про вказане підприємство вказані документи не містять, по-друге, кримінальні справи стосуються періоду 2009-2011 року, що, як вірно підкреслив суд першої інстанції, не охоплюються предметом доказування даної адміністративної справи, площина спірних правовідносин у якій перебуває у темпоральному проміжку початку березня 2012 року.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо відповідності складених сторонами первинних документів вимогам чинного законодавства, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства, а наявність або відсутність окремих документів або помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних не вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталу чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №815/3526/17.

Крім того, суд першої інстанції, спираючись на правові позиції Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30.01.2018 року у справі №820/11856/13-а, від 31.01.2018 року у справі №826/245/14, від 06.02.2018 року у справі №810/6695/14, від 04.04.2018 року у справі №808/2519/15, обґрунтовано підкреслив, що правові наслідки у вигляді виникнення права у покупця на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Крім іншого, врахувавши пояснення ДПІІ Сантрейд , суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що за даними товарно-транспортних накладних дійсно показники ваги (брутто, тари, нетто) олії при завантаженні на транспортний засіб та показники ваги такої при прийнятті у пункті доставки відрізнялись, що пов'язано із впливом зовнішніх чинників на олію під час її перевезення, наявністю похибок при перевантаження на різних терезах. Однак, фактичний обсяг прийнятої олії, після її зважування експедитором - ТОВ Херсонес , зазначався останнім у правому нижньому куті товарно-транспортної накладної та у відповідному акті прийняття товару на зберігання, що відповідало умовам п. 4.7 Контракту. Оприбуткування товару Позивачем здійснювалось на підставі товарно-транспортних накладних, що також не суперечить вимогам чинного законодавства України, а в ході перевірки контролюючим органом не було встановлено випадків неоприбуткування ДПІІ Сантрейд за даними бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ПП Антарес за згаданим Контрактом.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача з ПП Антарес , у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. а п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу визначають, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За правилами п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Положеннями п. п. 200.2 - 200.4 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, а також не заперечувалося Відповідачем, на момент виписування податкових накладних Позивачу ПП Антарес було зареєстрована у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

Крім того, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене посилання Апелянта на можливе порушення контрагентом Позивача - ПП Антарес податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими.

Крім того, посилання Відповідача на матеріали, викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ПП Антарес від 28.09.2012 року №2396/22/-5/32150232 (т. 2 а.с. 5-17) в якості підстави для безтоварності господарських операцій, є, на переконання судової колегії, безпідставними, оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Крім іншого, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією Сантрейд до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено 07 листопада 2018 року.