Постанова

від 06.11.2018 по справі 915/350/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2018 року м. ОдесаСправа № 915/350/18 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді : Ярош А.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Колоколова С.І.,

секретар судового засідання Молодов В.С..

за участю представників сторін:

Від прокуратури - Коломійчук І.О., посвідчення № 048039, дата видачі : 27.09.17;

Від відповідача - ОСОБА_10., паспорт серія № НОМЕР_1, дата видачі : 22.10.96; Голова Фермерського господарства "Діоніс-2";

Від відповідача - Островська О.В., договір про надання правової допомоги № 20, дата видачі : 05.07.18; Фермерського господарства "Діоніс-2";

від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Діоніс-2

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року

у справі № 915/350/18

за позовом Керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

до відповідача Фермерського господарства Діоніс-2

про повернення земельної ділянки вартістю 469 598,00 грн.,

(ухвалене суддею Смородіновою О.Г. 09.08.18, о 09-56 год. у приміщенні господарського суду Миколаївської області, м. Миколаїв, повний текст складено 10.08.18)

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2018 року Керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № (15-32)4072 вих18 від 23.04.2018 до відповідача Фермерського господарства Діоніс-2 , в якій просить зобов'язати відповідача повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 20 га вартістю 469598,00 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Галицинівської (Прибузької) сільської ради Вітовського району, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.09.1995.

Позовні вимоги грунтуються на підставі: Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.09.1995; відомостей про смерть 02.08.2013 постійного користувача земельної ділянки ОСОБА_5; застосування статей 15-1, 31, 92, 116, 118, 122, 123, 125, 131 Земельного кодексу України, статей 15, 16, 17, 319, 373, 386, 407, 413, 1212, 1225 Цивільного кодексу України, статей 13, 14, 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України Про прокуратуру , статей 20, 53 Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що земельна ділянка державної власності, загальною площею 20 га в межах території Галицинівської (до об'єднання територіальних громад Прибузької) сільської ради Вітовського району з 2013 року використовується відповідачем без правовстановлюючих документів, при цьому сплачується лише земельний податок, що суперечить ст. ст. 92, 125, 126 ЗК України.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року у справі №915/350/18 позовні вимоги задоволено, зобов'язано Фермерське господарство Діоніс-2 повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 20 га вартістю 469598 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Галицинівської (Прибузької) сільської ради Вітовського району, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.09.1995.

Стягнуто з Фермерського господарства Діоніс-2 на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; ідентифікаційний код 02910048; р/р 35215058000340, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір в розмірі 7043,97 грн.

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка є землею сільськогосподарського призначення, яка відводилася у постійне користування саме фізичній особі ОСОБА_5, для ведення селянського (фермерського) господарства, зі смертю користувача земельну ділянку не переоформлено, крім того, відповідачем не надано доказів, які вказують на те, що дана земельна ділянка була надана ФГ Діоніс-2 у користування.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Фактично відповідач тривалий час використовує земельну ділянку з державною формою власності без правовстановлюючих документів на дозвіл такого користування, що безумовно є порушенням закону, а саме ст.92 Земельного кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги є законними та обґрунтованими, у зв'язку із чим ФГ Діоніс-2 зобов'язане повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фермерське господарство Діоніс-2 звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства України, неповне з'ясування судом обставин справи і просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову про повернення земельної ділянки відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на процесуальні порушення суду, зазначає, що йому включно до 24.09.2018р. не було відомо, що по відношенню до нього існує будь-яке судове провадження та відбуваються судові засідання за його участю. Жодного разу позивач не запросив відповідача із метою отримати будь-які пояснення з приводу незаконного користування земельною ділянкою площею 20га, цільове призначення якої - ведення селянського (фермерського) господарства та не повідомив про свій намір звернутися до суду. З огляду на вищенаведене, у відповідача була відсутня можливість на захист своїх прав та інтересів, на подання відзиву на позовну заяву, на подання письмових доказів, а також на висловлення власної думки щодо позовних вимог.

Скаржник наголошує, що за його відсутністю, суд за наявними матеріалами у справі поданими лише позивачем встановив, що дійсно 28.09.1995р. ОСОБА_5 Жовтневою районною радою народних депутатів було видано Державний акт за № 805 на право постійного користування земельною ділянкою 20 га на території Прибузької сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

28.09.1995 року відбулась державна реєстрація Фермерського господарства Діоніс-2 , засновником якого виступив ОСОБА_5.

Щодо зазначеного вище, апелянт звертає увагу суду на те, що згідно статті 9 закону України Про селянське (фермерське) господарство в редакції від 22.06.1993р., яка діяла на час надання земельної ділянки і створення фермерського господарства, реєстрація селянського (фермерського) господарства здійснюється після одержання Державного акта на право постійного користування землею селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Виключно в межах та з дотриманням діючого законодавства України на підставі рішення від 17.03.1995р. за № 41 виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області 28.09.1995р. було видано Державний акт на право постійного користування землею на ім'я ОСОБА_5, відповідно до якого у постійне користування було надано земельну ділянку площею 20га для ведення селянського фермерського господарства.

Апелянт звертає увагу, що лише у день отримання Державного акту одразу було здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства Діоніс-2 (відповідно до виписки дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 28.09.1995р. № 1 51t 120 0000 000455).

Верховний суд України у справах № 6-20859св07, № 6-14879св07 та ін.. дає висновки та зазначає, що виходячи зі змісту норм ст. ст. 9. 11, 14. 16. 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції, яка діяла на час надання земельної ділянки і створення фермерського господарства та зі змісту норм ст. ст. 1. 5, 7, 8. 12 Закону України "Про фермерське господарство", який діяв на час виникнення спірних відносин, слід зробити висновок, що після одержання державного акта на право приватної власності чи користування землею або укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство реєструється у раді, що передала у власність або надала у користування земельну ділянку, і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності по виробництву товарної сільськогосподарської продукції, її переробці та реалізації з метою одержання прибутку (доходів).

Таким чином, одержана продукція від господарської діяльності на земельній ділянці, яка надавалась громадянину ОСОБА_5 для створення фермерського господарства і є головним джерелом і підставою для існування фермерського господарства.

Відповідно до п.1. ст. 3 Закону України Про фермерське господарство членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства.

На підставі протоколу зборів фермерського господарства Діоніс-2 від 06.12.2005р. було прийнято у члени фермерського господарства ОСОБА_7 та ОСОБА_10. Справжність підписів ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на зазначеному протоколі було засвідчено секретарем виконкому Прибузької сільської ради Жовтневого району Миколаївської області Брюхановою Л.Б. 08 грудня 2005р. та зареєстровано в реєстрі за № 145. 13 грудня 2005р. на підставі протоколу зборів фермерського господарства Діоніс-2 від 06.12.2005р. було внесено зміни до статуту господарства в вигляді нової редакції статуту, де засновниками господарства є: ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_10. Зазначені засновники є батько та його два рідних сина.

Після смерті ОСОБА_5, його спадкоємці продовжують і до теперішнього часу працювати виключно у Фермерському господарстві Діоніс-2 на земельній ділянці, яка надавалась їх батькові для заснування ФГ Діоніс-2 .

За переконанням апелянта, жодна стаття Земельного кодексу. Закону України Про фермерське господарство не передбачає підстав для припинення права користування земельною ділянкою у зв'язку зі смертю громадянина - засновника фермерського господарства.

На думку скаржника, задоволена судом першої інстанції вимога прокуратури повернути земельну ділянку - це фактично примусове вилучення, та вважає, що прокуратурою не надано жодних доказів суду щодо наявності законних підстав для примусового припинення прав на землю фермерським господарством.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів вжиття заходів адміністративного впливу що передбачені ст. 144 Земельного кодексу України. А також органу виконавчої влади про припинення фермерським господарством права користування земельною ділянкою яке б не виконало добровільно фермерське господарство і що було підставою прокуратурі в інтересах відповідного органу виконавчої влади для звернення до господарського суду.

Крім того, скаржник наголошує, що прокурор який звертається до господарського суду в інтересах держави повинен обґрунтувати в чому полягає порушення інтересів держави, чи є визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та вважає, що позивачем не надано суду доказів у чому полягає порушення інтересів держави, а також підстав для примусового вилучення із користування фермерським господарством земельної ділянки.

У разі вилучення земельної ділянки (основного засобу виробництва суб'єктом господарювання ФГ Діоніс-2 ) припиняється діяльність господарства щодо виробництва та переробки сільськогосподарської продукції вирощеної на цієї ділянці, а це буде порушенням статті 35 Закону України Про фермерське господарство , п.14 Статуту ФГ Діоніс-2 .

Апелянт вважає, що смерть громадянина ОСОБА_5, засновника фермерського господарства Діоніс-2 не є підставою для припинення фермерського господарства, як юридичної особи, а також не є підставою для припинення або примусового вилучення земельної ділянки із його користування бо саме наявність у користуванні громадянина земельної ділянки була підставою для створення і реєстрації згідно вимог чинного законодавства фермерського господарства як юридичної особи - суб'єкта господарювання.

Законодавством не встановлено строк в який необхідно переоформити права користування земельною ділянкою господарством у зв'язку із смертю його засновника.

Більш того фермерське господарство використовує земельну ділянку за цільовим призначенням, ефективно та раціонально, регулярно сплачує державні податки за її використання і не є банкрутом.

Розпорядженням Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 03.11.2006р. за № 501 -р надано дозвіл на виготовлення проектів землеустрою, технічної документації із землеустрою головам і членам фермерських господарств, у тому рахунку й голові та членам ФГ Діоніс-2 . Зазначене рішення немає термінів строку виконання, на теперішній час ніким не оскаржено, не скасовано та є діючим.

Апелянт зазначає, що фермерське господарство як юридична особа, неодноразово письмово зверталась до Головного управляння Держгеокадастру у Миколаївській області керуючись ст.ст. 22, 124 Земельного кодексу України щодо передачі у користування на умовах оренди земельної ділянки, що використовується фермерським господарством у зв'язку зі смертю його засновника та з метою приведення земельної ділянки у правове поле визначеним Земельним кодексом України. Однак, отримало відмову від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

29.08.2018р. членами ФГ Діоніс-2 укладено договори № 21270. 21271 із Державним підприємством Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою щодо виконання робіт з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам ОСОБА_7. ОСОБА_10 орієнтовною площею 8,55 умовних кадастрових га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в постійному користуванні ФГ Діоніс-2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею МК № 07029 від 28.09.1995р. в межах території Прибузької сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Адже відповідач добросовісно використовує земельну ділянку за цільовим призначенням, здійснює заходи щодо переоформлення ділянки у встановленому чинним законодавством порядку і не вбачає законних підстав для примусового вилучення ділянки із сільськогосподарського використання фермерського господарства.

В судове засідання 06.11.2018 року представник Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Оскільки явка представників учасників процесу не визнавалась обов'язковою, а зазначена особа не скористалась своїм правом на участь в судовому засіданні, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області.

Відповідно до вимог ст.ст. 240, 283 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Указом Президента України № 454/2017 від 29.12.2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Одеський апеляційний господарський суд та утворено Південно-західний апеляційний господарський суд.

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" опубліковано повідомлення про початок роботи Південного-західного апеляційного господарського суду.

Перш за все, колегія суддів вважає за необхідне дослідити питання процесуальних порушень суду, на які посилається апелянт, який не приймав участі у даній справі в суді першої інстанції.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження Фермерського господарства Діоніс-2 - 57280, Миколаївська обл., Вітовський район, село Прибузьке.

Ухвали господарського суду Миколаївської області від 27.04.2018 року, від 14.05.2018, якою після усунення недоліків позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/350/18, надсилались відповідачу за адресою місцезнаходження, вказаною у реєстрі.

Копії вищезазначених ухвал Господарського суду Миколаївської області, а також ухвал від 05.06.2018, від 12.07.2018 року, повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою причини повернення за закінченням встановленого строку зберігання.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За таких обставин, суд першої інстанції здійснив усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання, а тому можливо вважати відповідача повідомленим про час і місце розгляду судом даної справи належним чином.

Таким чином, судова колегія не вбачає процесуальних порушень суду щодо розгляду справи за відсутності представника відповідача, оскільки розгляд справи двічі відкладався, ухвали суду направлялись за юридичною адресою ФГ Діоніс-2 .

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області від 17.03.1995 року №41 надано земельну ділянку громадянам, які бажають вести селянське (фермерське) господарство, зокрема ОСОБА_5.

28.09.1995 Жовтневою районною радою народних депутатів на підставі Рішення Виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області від 17.03.1995 року №41, було видано ОСОБА_5 Державний акт за № 805 на право постійного користування земельною ділянкою площею 20 га на території Прибузької сільської ради народних депутатів для ведення селянського /фермерського/ господарства (а.с.30).

23.02.1995 року Миколаївським філіалом Інституту землевпорядкування Української академії аграрних наук затверджено проект відводу земельної ділянки ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу в межах території Прибузької сільради народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області.

15.05.1995 встановлено межі земельної ділянки в натурі.

28.09.1995 відбулась державна реєстрація Фермерського господарства Діоніс-2 , засновником якого виступив ОСОБА_5.

Як вбачається зі Статуту ФГ Діоніс-2 , протоколу зборів ФГ Діоніс-2 від 06.12.2005 року, членами господарства також є ОСОБА_7, ОСОБА_10.

02.08.2013 року ОСОБА_5 помер (реєстрація актового запису про смерть за №00106402714) (а.с.23).

Відповідно до інформації, яка міститься в листах: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 159/109-18 від 09.02.2018, Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області № 23 від 09.02.2018, Головного управління ДФС у Миколаївської області № 2175/9/14-29-12-08-22 від 12.03.2018:

- вказана земельна ділянка відноситься до земель державної власності;

- на даний час спірну земельну ділянку площею 20 га фактично використовує голова ФГ Діоніс ОСОБА_10, спадкоємець ОСОБА_5;

- дана земельна ділянка кожен рік обробляється та засівається сільгоспкультурами зерновими;

- до бюджету сільської ради надходять кошти за користування даною земельною ділянкою у вигляді лише земельного податку;

- інформація щодо переходу права постійного користування на земельну ділянку площею 20 га на підставі судових рішень, свідоцтв про право на спадщину відсутня, аналогічно відсутня інформація щодо розпаювання зазначеної земельної ділянки та передачі її в оренду.

На підставі викладеного, Керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до суду з відповідним позовом про повернення земельної ділянки, яка належить до земель державної власності.

Визначаючи підстави представництва інтересів держави, прокурор посилається на приписи ст.23 ЗУ Про прокуратуру , ст.53 ГПК України, наявністю суспільного, публічного інтересу, та невжиттям ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області заходів до усунення вищевказаних порушень та повернення спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Зі змісту ч. 2 цієї статті вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Водночас, пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Судовою колегією встановлено, що спірна земельна ділянка є землею державної форми власності та, відповідно, належить на праві власності Українському народу, розпорядником від імені якого згідно зі ст. 122 ЗК України та відповідного Положення виступає Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області. За загальними правилами чинного законодавства власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на момент смерті землекористувача ОСОБА_5), право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відпвоідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, Верховним судом у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц.

Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять доказів укладення між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та головою ФГ Діоніс-2 ОСОБА_5 договорів, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

За таких обставин, судова колегія визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про використання Фермерським господарством Діоніс-2 наразі земельної ділянки з державною формою власності без правовстановлюючих документів на дозвіл такого користування, що безумовно є порушенням закону, а саме ст. 92 Земельного кодексу України.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно, наведені обставини є підставою для повернення спірної земельної ділянки в державну власність.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, Верховний суд України у постановах від 05.10.2016 року по справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 року по справі № 6-3113цс15.

При цьому, судова колегія зазначає, що відповідач не позбавлений можливості звернутися до власника земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею, що ним і зроблено, виходячи з наданих до апеляційної скарги договори на розробку земельно-кадастрових робіт та надання послуг №21270, №21271 від 29.08.2018 року, листа ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 27.04.2018 року №А-1970/1-2429/0/20-18-СГ.

Посилання апелянта на висновки Верховного суду України у справах № 6-20859св07, № 6-14879св07 та інших справах, не стосуються відносин спадкування.

Судова колегія роз'яснює, що дійсно, земельна ділянка яка надавалась громадянину ОСОБА_5 для створення фермерського господарства і являється підставою для існування фермерського господарства, однак це не спростовує обов'язку ОСОБА_5 здійснити оформлення земельної ділянки у встановленому порядку, який був встановлений пунктом 6 Перехідних положень ЗК України, яким визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Судова колегія відхиляє доводи скаржника про відсутність доказів вжиття заходів адміністративного впливу, передбачених ст. 144 Земельного кодексу України, оскільки можливість прокурора звернення до суду є самостійним способом захисту порушених прав та інтересів держави, чинним процесуальним законодавством України не встановлений обов'язковий досудовий порядок вирішення таких спорів.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави у даній справі, про що зазначено в апеляційній скарзі, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачено ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутттості такого органу. При цьому наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, встановленому цим Законом.

У п. п. З, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 3- рп/ 99 від 08.04.1999 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Аналогічне передбачено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України де вказано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор зазначав, що незаконне використання відповідачем земельної ділянки державної власності порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, призводить до ненадходження орендних платежів відповідно до законодавства, що суперечить інтересам держави.

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - доступу Українського народу до земель сільськогосподарського призначення. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення прав Українського народу на землю.

Згідно зі ст. 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, орган, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Враховуючи викладене, Головне управління Держгеокадастру в області має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення.

Разом з тим, оскільки вказаним органом не вжито заходів до усунення вищевказаних порушень та повернення спірної земельної ділянки, прокурором правомірно пред'явлено цей позов в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в області.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Отже, встановивши обставини справи, керуючись наведеними нормами права та врахувавши висновки Верховного Суду, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог прокуратури, та повернення спірної земельної ділянки у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини,

За таких обставин, судове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року у справі № 915/350/18 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фермерського господарства Діоніс-2 - залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 240, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Діоніс-2 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року у справі №915/350/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09.11.2018 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя С.І. Колоколов

Суддя Я.Ф. Савицький