Рішення

від 09.11.2018 по справі 618/527/18

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 618/527/18

Провадження № 2/618/155/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2018 року Дворічанський районний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання - Рябенко Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Дворічна у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю СІГМА АВТОЛІЗИНГ про стягнення заборгованості, пені та процентів за договором фінансового лізингу № 02379 від 31.01.2018 року внаслідок розірвання договору, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю СІГМА АВТОЛІЗИНГ (далі ТОВ СІГМА АВТОЛІЗИНГ ) про стягнення заборгованості, пені та процентів за договором фінансового лізингу № 02379 від 31.01.2018 року внаслідок розірвання договору. В обгрунування своїх вимог зазначає, що 31 січня 2018 року між ТОВ СІГМА АВТОЛІЗИНГ та ним був укладений договір фінансового лізингу №02379, предметом якого виступав транспортний засіб, будь-які додаткові угоди до даного договору не укладалися. 01 лютого 2018 року позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ СІГМА АВТОЛІЗИНГ було сплачено платіж в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 коп., однак автомобіль він так і не отримав. 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до товариства з вимогою про розірвання договору та повернення, раніше сплаченних ним коштів, але з наданої відповіді з'ясувалося, що вказаний договір вже розірвано, однак поверненню підлягають кошти в сумі лише 1 200 грн, що становить 80 % від авансового платежу, а кошти в сумі 38 5000 грн - це комісія за організацію договору, тому поверненню не підлягають. Позивач вважає даний договір несправедливим, у зв'язку з тим, що його умови порушують принцип добросовісності та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, крім того завдають шкоди споживачеві. Окрім того зазначив, що договір є таким, що порушує його права як споживача та суперечить вимогам чинного законодавства, а також визначенню дійсності правочину, бо договір нотаріально не посвідчений, і взагалі у відповідача відсутня ліцензія на надання фінансових послуг. Враховуючи викладене позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права, просить стягнути з ТОВ СІГМА АВТОЛІЗИНГ заборгованість по договору фінансового лізингу від 31.01.2018 року №02379 у розмірі 40 000 грн, подвійну облікову ставку НБУ у розмірі 3 116 грн 71 коп, індекс інфляції у сумі 1 120 грн, моральну шкоду у сумі 40 000 грн, яка зокрема полягає у несправедливих умовах договору, ненаданні автомобіля, неповерненні сплачених коштів, що спричинило погіршення його самопочуття, втрату спокою, порушення життєвого укладу, а також витрати на ліки, у сумі 276 грн 87 коп.

В судове засідання позивач не з'явився, надавши заяву, в якій доповнив позовні вимоги, а саме: просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02379, укладений 31 січня 2018 року між ним та ТОВ СІГМА АВТОЛІЗИНГ , просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та розглянути справу в його відсутність, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, не повідомивши про причини неявки, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи. На його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, направлялися судові повістки, при цьому вказана кореспонденція суду повернута до суду з поштовою відміткою кінець терміну зберігання . Відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Окрім того відповідач викликався шляхом публікації оголошення на веб - порталі судової влади України. При цьому від ТОВ СІГМА АВТОЛІЗИНГ до суду не надійшло відзиву на позовну заяву чи будь-яких заперечень, а також повідомлення про іншу адресу, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося.

Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Враховуючи неявку належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

31 січня 2018 року між позивачем, як фізичною особою та ТОВ СІГМА АВТОЛІЗИНГ укладено договір № 02379 фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати ОСОБА_1 на умовах фінансового лізингу у користування майно - автомобіль Lada Vesta комплектації GF 120-WOO-61, об'єм двигуна 1600, тип КПП 5НТ, привід 2WD, на строк та на умовах передбачених Договором. ( п. 1.1 договору).

Відповідно до умов Договору ( п. 3.1) відповідач (лізингодавець) зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу і передати його позивачу (лізингоодержувачу) у користування на строк та на умовах передбачених договором.

У договорі фінансового лізингу повинно бути зазначені наступні відомості: вартість предмету лізингу, яка в наданому до суду договорі відсутня (п. 8.2.); авансовий платіж 23% від вартості предмету лізингу (п. 9.2), який не зазначений враховуючи відсутність загальної вартості предмету лізингу; щомісячний періодичний платіж який також відсутній враховуючи відсутність загальної вартості предмета лізингу; комісія за організацію договору 10% (п. 9.1), комісія за передачу - одноразовий платіж, розмір якого становить 3% від вартості транспортного засобу вказаного в договорі (п. 9.7). Строк лізингу починається з моменту передачі предмету лізингу та підписання акту приймання-передачі, та закінчується через 60 місяців з моменту підписання акту прий мання-передачі предмету лізингу. (п. 2.1).

Вартість предмета лізингу на момент укладення зазначається в Договорі та в Додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Однак, п.8.2 Договору містіть рукописний текст з якого неможливо визначити вартість предмету (лізунгу). Позивачем зазначено, що Додаток №1 до Договору ним не підписувався та відповідачем йому не надавався.

Відповідно до пункту 4.1 Договору відповідач зобов'язався передати позивачеві у користування предмет лізингу не пізніше 90 календарних днів з дня отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу; - у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного Договору, з урахуванням умов викладених у п.1.7 ст.1 даного договору.

На виконання умов Договору позивач сплатив на рахунок лізингодавця платіж в розмірі 40 000 грн 00 коп. (квитанція від 01 лютого 2018 року) (а. с. 55).

Однак предмет лізингу так і не був наданий в користування ОСОБА_1

ОСОБА_1 у позасудовому порядку 09 лютого 2018 року звернувся до ТОВ СІГМА АВТОЛІЗИНГ з претензією про розірвання договору фінансового лізингу № 02379 від 31.01.2018 та заявою щодо розірвання договору фінанського лізингу №02379 від 31.01.2018, у яких просив розірвати договір фінансового лізингу та повернути сплачені грошові кошти в сумі 40 000 грн 00 коп. (а. с. 56-59)

Відповідно до листа ТОВ СІГМА АВТОЛІЗИНГ вих №919 від 12.03.2018, роз'яснюється, що сплачені кошти в розмірі 40 000 грн 00 коп., згідно з п. 9.6 були зараховані як комісія за організацію договору в розмірі 38 500 грн 00 коп. та авансовий платіж у розмірі 1 500 грн. За умовами договору, сплачена комісія за організацію договору не повертається, а авансові платежі будуть повернуті у розмірі 1 200 грн. Крім того повідомлено, що договір вказаного фінансового лізингу №02379 від 31.01.2018 року вважається розірваним з 22.02.2018 року (а.с. 59-60).

Відповідно до п. 12.1 Договору фінансового лізингу, лізингоодержувач який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингнодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України Про фінансовий лізинг .

Згідно з ст. 1, 2 Законом України Про фінансовий лізинг - фінансовий лізинг - це вид цивільно - правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менш одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України Про захист прав споживачів можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті509 Цивільного кодексуУкраїни); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів ); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

У пункті 8.2 оспорюваного Договору не вказано вартість предмета лізингу, що ставить під сумнів домовленість сторін з цього приводу.

За умовами договору ціна предмету лізингу може бути змінена, в залежності від зміни обмінного курсу долара США до української гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця ( п.8.3), що у свою чергу відповідно до п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів також є ознакою несправедливої угоди, без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 31 січня 2018 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорах виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України Про фінансовий лізинг , положеннях Цивільного кодексу України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Відповідно до частини першої статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 Цивільного кодексу України.

За правилами статті 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 31 січня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ СІГМА АВТОЛІЗІНГ не було нотаріально посвідчено.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку про те, що договір містить несправедливі умови для позивача, а також всупереч вимогам чинного законодавства відповідач здійснює свою діяльність без ліцензії для здійснення фінансової діяльності, а лізинговий договір не був нотаріально посвідчений. Дана правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.).

Дані законодавчі приписи також відображені і у положенні Хартіїї захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної асамблеї Ради Європи від 17 червня 1973 року № 543, зокрема передбачається, що надання товарів чи прослу, у тому числі фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Зважаючи на вище викладене, наявні підстави для задоволення позову в частині визнання договору фінасового лізингу недійсним та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по договору фінансового лізингу у розмірі 40 000 грн 00 коп.

При цьому, суд не знаходить підстав для стягнення подвійної облікової ставки НБУ та індексу інфляції з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а у ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Однак правовідносини, що склалися між сторонами не є грошовими зобов'язаннями.

Дослідженням змісту позовних вимог та наявних доказів в матеріалах справи суд встановив, що в даному випадку слід застосувати реституцію, а не відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачену ст. 625 ЦК України чи нарахування процентів за договором позики згідно з ст. 1048 ЦК України.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з його недійсністю.

Наведена стаття формує загальне правило, відповідно до якого недійсний правочин не спричиняє юридичних наслідків для сторін, чи то будь-яких інших осіб, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тобто, застосування двосторонньої реституції. Двостороння реституція полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Таким чином, наведена стаття встановлює, що основним наслідком недійсності правочину за ЦК України, є двостороння реституція.

Позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди та витрат на ліки у сумі 276 грн 87 коп. також задоволенню не підлягають. Оскільки дані спірні правовідносини регулюються нормами ЗУ Про захист прав споживачів , на них послався і позивач в позовній заяві, а відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Як встановлено судом, вказаної продукції позивач не отримував, а тому, не має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки її він не отримав.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час судового розгляду даної справи позивачем були надані належні, допустимі, достовірні та достатні докази на часткове підтвердження своїх позовних вимог, а саме в частині визнання договору фінансового лізингу №02379 від 31.01.2018 недійсним та стягнення 40 000 грн 00 коп. сплачених за договором фінансового лізингу №02379 від 31.01.2018. Однак при цьому позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення подвійної облікової ставки НБУ, індексу інфляції, моральної шкоди та витртат на ліки.

Відповідачем, всупереч вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача не надано і в матеріалах справи не міститься. Доводи позивача, викладені в позові, відповідачем і матеріалами справи не спростовуються.

За таких обставин справи, всебічно та повно з 'ясувавши обставини, на які посилався позивач на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, керуючись принципом верховенства права, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме: в частині визнання договору фінансового лізингу №02379 від 31.01.2018 недійсним та стягнення 40 000 грн 00 коп. сплачених за договором фінансового лізингу, а в частині стягнення подвійної облікової ставки НБУ, індексу інфляції, моральної шкоди та витртат на ліки в задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 ЗУ Про захист прав споживачів , судові витрати у справі відповідно до положень ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь державипропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем були заявлені позовні вимоги на загальну суму 84 513 грн 58 коп., з яких сума заборгованості по договору фінансового лізингу становить 40 000 грн 00 коп., подвійна облікова ставка НБУ - 3 116 грн 71 коп., індекс інфляції - 1 120 грн 00 коп., моральна шкода - 40 000 грн 00 коп, витрати на ліки - 276 грн. 87 коп. Сума позовних вимог, яка підлягає задоволенню, складає 40 000 грн 00 коп, що становить 47, 3 % від загальної суми позовних вимог.

Розмір судового збору за вказані позовні вимоги майнового характеру складає 1 % від суми 84 513 грн 58 коп, що становить 845 грн 14 коп.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені на 47, 3 %, з відповідача на користь держави слід стягнути 399 грн 75 коп. судового збору, що становить 47,3 % від суми 845 грн 14 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 18, 19, 21 закону України Про захист прав споживачів , ст. 10, 11 закону України Про фінансовий лізинг , ст.ст. 220, 227, 628, 799, 806 ЦК України, ст.ст. ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280 - 289, 352, 354, п. 15.5) розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю СІГМА АВТОЛІЗИНГ про стягнення заборгованості, пені та процентів за договором фінансового лізингу № 02379 від 31.01.2018 року внаслідок розірвання договору - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02379 від 31 січня 2018 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю СІГМА АВТОЛІЗІНГ та ОСОБА_1.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю СІГМА АВТОЛІЗІНГ (адреса: 02099, м. Київ вул. Ремонтна, будинок 6, офіс 407, код ЄДРПОУ 41298109) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданого Дворічанським РВ УМВС України в Харківській області 26 березня 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроаного за адресою: АДРЕСА_1, грошові кошти у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю СІГМА АВТОЛІЗІНГ 3 116 (три тисячі сто шістнадцять) грн 71 коп. подвійної облікової ставки НБУ, 1 120 (одна тисяча сто двадцять) грн 00 коп. індексу інфляції, 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп. моральної шкоди та 276 (двісті сімдесят шість) грн 87 коп. витрат на ліки - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю СІГМА АВТОЛІЗІНГ 399 (траста дев'яносто дев'ять) грн 75 коп. судового збору на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (отримувач коштів - Головне управління казначейства у м. Києві).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дворічанський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ю. М. Гніздилов