Постанова

від 09.11.2018 по справі 823/2010/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2018 року

Київ

справа №823/2010/16

адміністративне провадження №К/9901/42360/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуГоловного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі -ГУ ДФС) на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 (колегія у складі суддів: І.О. Грибан, О.О. Беспалов, А.Б. Парінов) у справі №823/2010/16 за позовомПриватного акціонерного товариства Золотоніська парфумерно-косметична фабрика (далі - Товариство) доГоловного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 28.09.2016 № 0002051407 оскільки, діючим законодавством України не визначено вимогу щодо цільового використання готівки, що стало підставою для прийняття спірного рішення. При цьому ревізорами, під час перевірки готівки в касі Товариства не встановлено, що на початок дня в касі був залишок 1175 грн. 53 коп., який також був використаний для видачі фінансової допомоги працівникам фабрики.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.02.2017 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУДФС від 28.09.2016 № 0002051407 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1175 грн. 53 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки під час проведення перевірки відповідач не звернув увагу, на те, що на початок дня в касі позивача був залишок готівки в сумі 1175 грн. 53 коп., тому застосування до позивача штрафних санкцій за користування одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням в цій частині є протиправним.

Натомість суд апеляційної інстанції, постановою від 18.05.2017 рішення скасував суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог. В цій частині ухвалив нову постанову, якою визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 28.09.2016 № 0002051407 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1224 грн. 47 коп. В іншій частині постанову залишено без змін. Висновки суду апеляційної інстанції обумовлені встановленими обставинами пропуску, визначеного статтею 250 Господарського кодексу України (далі - ГК України), строку застосування до позивача штрафних санкцій.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, залишити без змін рішення суду першої інстанції. Серед наведеного вказується, що до вказаних правовідносин не підлягають застосуванню строки, передбачені статтею 250 ГК України, оскільки правопорушення мало місце вже після набрання Податковим кодексом України чинності, саме на підставі положень якого до позивача застосовано штрафну санкцію, спірним у даній справі податковим повідомленням-рішенням.

В запереченнях на касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення судів - без змін.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, про що складено акт № 40/23-00-14-0107/00374479 від 12.09.2016, згідно якого, серед іншого, виявлено, що позивачем використано не за призначенням готівкові кошти в сумі 2400 грн.

На підставі вказаного акту, ГУ ДФС прийнято податкове повідомлення - рішення від 28.09.2016 №0002051407, яким до Товариства на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу ІІ ПК України та згідно з абз. 7 п.1 Указу Президента № 436/95 від 12.06.1995 року Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівка застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 2400 грн., за порушення вимог п.2.10. п. 2.12 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 № 637.

Оцінюючи законність вказаного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що воно прийнято поза межами строків, визначених статтею 250 ГК України.

Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суду апеляційної інстанції про незаконність зазначеної постанови передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак таке судове рішення не є такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Так, згідно з частиною першою статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте, з набранням 01.01.2011 чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VI зі сфери дії статті 250 ГК України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Порядок застосування цих санкцій з 01.01.2011 врегульовано статтями 113, 114 Податкового кодексу України.

Зокрема, пунктом 113.3 статті 113 ПК України передбачено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

В свою чергу, відповідно до пункту 114.1 статті 114 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу, пунктом 102.1 якої передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Як вбачається із матеріалів справи, спірне податкове повідомлення-рішення відносно Товариства було винесене ГУ ДФС на підставі здійсненої ним перевірки, висновки якої відображені в акті.

Таким чином, не спростованим і зрозумілим залишається та обставина, що, в даній справі, саме до повноважень ГУ ДФС належать повноваження по здійсненню контролю по дотриманню Товариством вимог п.2.10. п. 2.12 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 № 637.

Тому є хибними висновки суду апеляційної інстанції що до спірних правовідносин мають бути застосовані строки, передбачені статтею 250 ГК України.

Вказана позиція також відповідає висновкам Верховного Суду, які були викладені під час розгляду ним аналогічних спорів, зокрема постанова від 06.02.2018 у справі №809/951/17 (К/9901/3204/17) та від 27.03.2018 у справі №815/2663/16 (К/9901/1673/17).

Таким чином, для виконання засад адміністративного судочинства та враховуючи відсутність законодавчих повноважень в Суду касаційної інтонації досліджувати обставини справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із направленням справи на новий розгляд до цього суду. При цьому суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд судового рішення суду першої інстанції, має надати оцінку, оскаржуваного у даній справі Товариством податкового повідомлення-рішення в розрізі норм матеріального права, на підставі яких воно було винесене.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду