Постанова

від 07.11.2018 по справі 802/635/17-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2018 року

Київ

справа №802/635/17-а

адміністративне провадження №К/9901/36379/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року (суддя: Мультян М.Б.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року (колегія суддів: Біла Л.М., Гонтарук В.М., Граб Л.С.) у справі № 802/635/17-а за позовом Головного управління ДФС у Вінницькій області до Приватного підприємства Джерело про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ :

Головне управління ДФС у Вінницькій області (далі - позивач або ГУ ДФС в області) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного підприємства Джерело (далі - відповідач або ПП Джерело ), в якому просило стягнути з відповідача податковий борг у сумі 6 103,48 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у ПП Джерело існує заборгованість у розмірі 6 103,48 грн., в тому числі 2 352,65 грн. - основного платежу та 3 750,83 грн. - штрафної санкції.

Враховуючи те, що у визначені законом строки відповідач самостійно визначене податкове зобов'язання з плати за землю не сплатив, позивач звернувся до суду з метою стягнення податкового боргу.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні вимог ГУ ДФС в області, суд першої інстанції виходив з того, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та безпосередньо землекористувачі, оскільки земельні ділянки не належать на праві власності ПП Джерело , останнє не зобов'язано сплачувати земельний податок.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що платниками земельного податку є саме власники земельних часток (паїв) та безпосередньо землекористувачі, а оскільки у 2013 році земельні ділянки не перебували у власності ПП Джерело , позовні вимоги про стягнення податкового боргу є безпідставними.

Вважаючи рішення судів попередніх інстанцій незаконними та необґрунтованими, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права, неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив, що відповідно до ч. 4 ст. 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у ПП Джерело виникла заборгованість у зв'язку з несплатою земельного податку самостійно визначеного у податковій декларації з плати за землю за 2013 рік.

07 жовтня 2014 року Могилів-Подільською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення № 0010051500 за платежем земельний податок з юридичних осіб, яким до ПП Джерело застосовано штраф у розмірі 3 633,13 грн., та № 0010061500 за платежем земельний податок з юридичних осіб, яким до ПП Джерело застосовано штраф у розмірі 117,77 грн.

11 жовтня 2016 року Могилів-Подільською ОДПІ винесена податкова вимога форми Ю № 1133-17 від 11 жовтня 2016 року на суму 6 103,48 грн.

Визначаючись по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції врахували наступні обставини.

11 жовтня 2011 року власником ПП Джерело прийнято рішення про припинення цієї юридичної особи шляхом ліквідації.

12 жовтня 2011 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис про те, що ПП Джерело перебуває в стані припинення.

11 лютого 2013 року ПП Джерело подало до Могилів-Подільської ОДПІ податкову декларацію з плати за землю. За даними податкового органу у власності ПП Джерело перебували земельні ділянки за адресами: вул. Пушкіна, 47А, м. Могилів-Подільський, Вінницька обл. та вул. Леніна, 5, с. Серебрія, Могилів-Подільський р-н, Вінницька обл.

Земельні ділянки, які знаходяться по вул. Леніна, 5 у с. Серебрія, Могилів-Подільського р-ну, Вінницької обл. у жовтні 2010 року передані у власність ПП ТАУ-Поділля , що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0510400000:00:05:0064, яка знаходиться по вул. Пушкінська, 74-а, м. Могилів-Подільський Вінницької обл., продана на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, що належить боржнику ПП Джерело 26 червня 2012 року.

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 0510400000:00:05:0064, яка знаходиться по вул. Пушкінська, 74-а, м. Могилів-Подільський Вінницької обл. належить ТОВ Дукат .

Враховуючи ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ПП Джерело не є власником земельних ділянок, а отже стягнення з нього податкового боргу з плати за землю є безпідставним.

Колегія суддів касаційного суду вважає висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог ГУ ДФС в області передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, які встановлені статті 242 КАС України.

Колегія суддів касаційного суду відзначає, що згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (тут і надалі в редакції, чинний на час звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою), податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі, коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Пунктом 59.4 статті 59 ПК України передбачено, що податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналізуючи наведені положення ПК України, Верховний Суд зазначає, що у ГУ ДФС в області виникає право на стягнення з ПП Джерело коштів у сумі 6 103,48 грн. після того як ця сума податкового зобов'язання буде узгодженою та не буде своєчасно сплаченою платником податків.

Вказаним обставинам суди попередніх інстанцій правового значення не надали.

Зокрема, судами не досліджена вимога від 11 жовтня 2016 року № 1133-17, згідно з якою станом на 10 жовтня 2016 року у ПП Джерело існував податковий борг на суму 6 103,48 грн., в тому числі 2 352,58 грн. - основний платіж, 3 750,90 грн. - штрафні (фінансові) санкції; не надана правова оцінка податковому повідомленню-рішенню від 07 жовтня 2014 року № 0010051500, яким відповідачу визначена сума штрафу в розмірі 20% грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб, погашеного з затримкою, і яка становила 3 633,13 грн., а також податковому повідомленню-рішенню від 07 жовтня 2014 року № 0010061500, яким відповідачу визначена сума штрафу в розмірі 10% грошового зобов'язання з земельного податку юридичних осіб, погашеного з затримкою, і яка становила 117,77 грн.; не з'ясовано чи оскаржував відповідач ці податкові повідомлення-рішення, чи є сума штрафних санкцій узгодженою тощо.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що предметом даного судового розгляду може бути лише оцінка обставин наявності чи відсутності у відповідача узгодженого податкового боргу.

Натомість суди першої та апеляційної інстанції досліджували питання чи є відповідач власником земельних ділянок, і, як наслідок, платником земельного податку.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення наведених норм, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції розглянув справу поза межами позовної заяви не надавши оцінку наявності у відповідача податкового боргу в розмірі 6 103,48 грн., за стягненням якого позивач звернувся до суду, що не виправлено судом апеляційною інстанції.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області задовольнити частково.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду