Постанова

від 08.11.2018 по справі 910/5018/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2018 р. Справа№ 910/5018/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання: Ярмак О.В.

За участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 08.11.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Торговий дім "АФТ"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 19.07.2018 (повне рішення складено 26.07.2018)

у справі №910/5018/18 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради

до Дочірнього підприємства "Торговий дім "АФТ"

про стягнення 201170,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Торговий дім "АФТ" про стягнення 201 170,40 грн.

В обґрунтування своїх вимог Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 посилався на неналежне виконання вимог договору в частині дотримання строків поставки та кількості товарів, що мали бути поставлені за договором № 1413 від 21.09.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі №910/5018/18 позов задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Торговий дім "АФТ" на корить Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради 119 638 грн. 40 коп. пені, 79 352 грн. штрафу та 2 984 грн. 80 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо своєчасної поставки товарів не виконав, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірне підприємство "Торговий дім "АФТ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначає, що судом першої інстанції стягнуто з відповідача штрафні санкції за період з 15.11.2017 по 13.02.2018, проте, на думку відповідача, штафні санкції необхідно стягнути до 31.12.2017, оскільки договір припинив свою дію 31.12.2017.

Також апелянт вказує, що місцевим господарським судом встановлено факт порушення умов господарського договору, однак, не встановлено наявність шкоди, яку порушення завдало інтересам позивача за договором.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, перший заступник прокурора Миколаївської області у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушень. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення слід залишити без змін. Крім того, вказує, що відповідно до умов договору строк поставки товару є 15.11.2017, відповідачем поставку здійснено 28.11.2017 та 12.12.2017, тобто під час дії договору, з порушенням умов стосовно строку поставки. Одже, на думку першого заступника прокурора Миколаївської області, оскільки порушення мало місце під час дії договору, відповідач повинен нести відповідальність за таке порушення і після закінчення стоку дії договору, відповідно до ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України.

Також, перший заступник прокурора Миколаївської області вказує, що твердження скаржника про відсутність шкоди, завданої інтересам позивача невиконанням зобов'язань за договором є безпідставним, оскільки відповідно до ст. ст. 2, 64, 115 Бюджетного кодексу України неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за договором порушує економічні інтереси держави в бюджетній сфері, так як ненадходження коштів до місцевого бюджету, який є складовою бюджетної системи України, унеможливлює використання коштів для цілей та потреб держави у сфері житлово-комунального господарства України.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника прокуратури та відповідача, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача, який повідомлявся про час та місце розгляду справи, однак не скористався своїм правом участі в судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представника прокуратури та відповідача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

21.09.2017 року між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (далі - замовник) та Дочірним підприємством "Торговий дім "АФТ" (далі - постачальник) укладено договір про закупівлю товару за державні кошти № 1413 (далі - договір), за яким постачальник зобов'язався поставити у зазначений в цьому договорі строк, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити товар (цистерни, резервуари, контейнери та посудини високого тиску (контейнери на само управляючих колесах для збору твердих побутових відходів) ДК 021:2015:44610000-9 у кількості 400 одиниць) відповідно до технічного завдання тендерної документації та специфікації.

Договір сторонами укладено за наслідками проведення позивачем тендеру через розміщення у системі електронних публічних закупівель Prozorro оголошення про проведення закупівель за № UA-2017-08-15-000108-с.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна цього договору згідно обраної пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі становить 2 180 000,00 грн.

Згідно з п. 4.2 договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару, видаткової накладної та після підписання сторонами акту приймання-передачі товару. До рахунку додається акт приймання-передачі товару та видаткова накладна.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі Бюджетного кодексу України. У разі затримки бюджетного фінансування на закупівлю товару, розрахунок за наданий товар здійснюється протягом 7 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

За умовами пункту 5.1 договору строк поставки товару до 15.11.2017.

Відповідно до п. 6.3.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором про закупівлю.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2017 ( п. 10.1 договору).

Приписами пункту 7.2 договору встановлено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товару за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В якості додатку № 1 до договору сторони оформили специфікацію на поставку 400 контейнерів вартістю 2 180 000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.11.2017 позивач направив на адресу відповідача претензію № 1 від 20.11.2017 про сплату неустойки за порушення строків постачання товарів. Претензія була отримана відповідачем 24.11.2017.

Проте, відповідач відповіді на вищевказану претензію не надав.

13.02.2018 позивач звернувся до Миколаївської місцевої прокуратури № 1 з листом № 1295/08.01-01-24/09/42/17 для отриманням правової допомоги у зверненні до суду через порушення договірної дисципліни його контрагентами за укладеними господарськими договорами, у тому числі за договором від 21.09.2017 № 1413. Звернення мотивовано відсутністю у Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради можливості належного представлення своїх інтересів у суді, який знаходиться в іншому населеному пункті, а також через необхідність сплати судового збору.

05.04.2018 листом № (15-31)4676вих-18 заступник прокурора повідомив позивача про підготовку до пред'явлення позову до Дочірнього підприємства "Торговий дім "АФТ" за договором від 21.09.2017 № 1413.

Функція представництва інтересів держави у суді за органами прокуратури закріплена у ст. 131-1 Конституції України, якій кореспондується ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття "інтереси держави" слід розуміти як оціночне і таке, що охоплюється як нормами Конституції України, так й інших правових актів та реалізовується у випадках нездійснення чи неналежного здійснення захисту інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заступником прокурора правомірно подано до суду позов в інтересах Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, у зв'язку з чим заперечення відповідача у цій частині відхилено обгрунтовно.

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, договір, укладений між між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Дочірним підприємством "Торговий дім "АФТ" за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.

Частиною 1. ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Приписами статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачається, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними: № 150 від 28.11.2017 на суму 523 200,00 грн. у кількості 96 одиниць товару; № 180 від 12.12.2017 на суму 523 200,00 грн. у кількості 96 одиниць товару (т. 1; а.с. 23-24).

В свою чергу, доказів належного виконання обов'язку з поставки 400 одиниць товару у строк до 15.11.2017 ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, відповідачем подано не було, а тому відповідач є таким, що порушив зобов'язання за договором поставки.

Суд першої інстанції врахував, що у претензії № 1 від 20.11.2017 позивач описує ситуацію, яку відповідач вважає обставинами, які унеможливили своєчасне виконання обов'язку з поставки товару у строк до 15.11.2017. Так у претензії зазначено, що 13.11.2017 Дочірнє підприємство "Торговий дім "АФТ" надіслало електронною поштою лист, в якому повідомило, що під час митного оформлення контейнерів було випадково сплутано код товару і замість контейнерів з куполоподібною кришкою отримано товар з плоскою кришкою, що не відповідає тендерній документації.

У цій претензії позивач надав оцінку документам, які відповідач додатково направив йому електронною поштою (транспортну і митну декларацію), вказавши, що вони не підтверджують наявність об'єктивних причин, які б дозволили продовжити термін дії поставки.

Відповідь на цю претензію відповідач не подав.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази вжиття передбачених законодавством заходів щодо внесення змін до договору в частині строків поставки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в порушення вимог п. 5.1 договору та ст. 610 ЦК України, свої зобов'язання по поставці товару у повному обсязі відповідач не виконав.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товару за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Перевіривши розрахунки штрафу та пені, наведених позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення пені у сумі - 119 638,40 грн. та штрафу у розмірі - 79 352 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Стосовно посилання скаржника, що штафні санкції необхідно рахувати до 31.12.2017, оскільки договір №1413 припинив свою дію 31.12.2017, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 7 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Отже, як вже було доведено вище, порушення мало місце під час дії договору №1413, тому колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно нарахував штрафні санкції за невиконання зобов'язань за договором за період з 16.11.2017 по 13.02.2018.

Посилання апелянта, що місцевим господарським судом встановлено факт порушення умов господарського договору, однак, не встановлено наявність шкоди, яку це порушення завдало інтересам позивача за договором є безпідставним з наступного.

Статтею 142 Конституції України передбачено, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів.

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права (п. 5 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів належать до доходів загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад.

Статтею 115 Бюджетного кодексу України визначено, що контроль за відповідністю бюджетному законодавству показників затверджених бюджетів, розпису бюджету, кошторисів бюджетних установ та інших документів, які використовуються у бюджетному процесі, здійснюється виконавчими органами міських рад - щодо бюджетів районів у містах, сіл, селищ чи міст районного значення, що входять до складу цих міст.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі бюджету, фінансів та цін визначені ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування", зокрема, щодо контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності.

Отже, суд апеляційної інстанції вказує, що неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за договором порушує економічні інтереси держави в бюджетній сфері, оскільки ненадходження коштів до місцевого бюджету, який є складовою бюджетної системи України, унеможливлює використання коштів для цілей та потреб держави у сфері житлово-комунального господарства України.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги стягнення 201 170,40 грн. підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Торговий дім "АФТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі № 910/5018/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі № 910/5018/18 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 267, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Торговий дім "АФТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі №910/5018/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі № 910/5018/18 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5018/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 12.11.2018

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б.Михальська

І.М. Скрипка