Рішення

від 12.11.2018 по справі 240/4856/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 року м. Житомир справа №240/4856/18

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію в сумі 17 545,88 грн,

встановив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отриману матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за липень 2008 року - 2 328,12 грн, липень 2009 року - 1 828,23 грн, лютий 2010 року - 2 379,22 грн, квітень 2011 року - 3 399,27 грн, серпень 2013 року - 4 072,77 грн, жовтень 2014 року - 3 538,37 грн;

- зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за не отриману матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2008-2014 роки в сумі 17 545,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачу при проходженні служби в органах внутрішніх справ матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за період 2008-2014 роки протиправно не виплачувалась, у зв'язку з чим позивач має право на отримання компенсації вказаної соціальної виплати за відповідні періоди.

ПРОЦЕДУРА

2. Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого судового засідання та викликом (повідомленням) учасників справи. Підготовче судове засідання призначено на 05 листопада 2018 року о 10:30.

3. В підготовче засідання, призначене на 05 листопада 2018 року о 10:30 прибув представник відповідача, перед початком підготовчого судового засідання подав до відділу документального забезпечення суду клопотання про закриття підготовчого засідання та клопотання про розгляд справи по суті у порядку письмового провадження (а.с. 25, 26). Позивач в підготовче судове засідання не прибув, в прохальній частині позовної заяви просив провести розгляд справи без його участі.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року клопотання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті задоволено, закрито підготовче провадження у адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) учасників справи (а.с. 28-29).

4. 06 листопада 2018 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшов відзив на позовну заяву від 02 листопада 2018 року (а.с. 31-34).

Положеннями частини третьої статті 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Позивач станом на 12 листопада 2018 року правом на подання відповіді на відзив, передбаченим статтею 163 КАС України, не скористався.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини другої статті 193 КАС України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. У відповідності до змісту позовної заяви, позивач заявлені вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем у встановленому законом порядку матеріальна допомога на оздоровлення при наданні позивачу щорічної оплачуваної відпуски за період 2008 по 2014 роки не виплачувалась. Вказує, що вказані кошти також не були виплачені і при звільненні позивача зі служби в органах внутрішніх справ у 2015 році.

Наголошує, що звертався із відповідною заявою на ім'я голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області щодо виплати компенсації своєчасно не отриманих коштів, однак за результатом розгляду вказаної заяви було отримано відмову.

Зазначає, що за наявності у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення під час проходження служби в органах внутрішніх справ, надана суб'єктом владних повноважень відмова у нарахуванні і виплаті компенсації не отриманої матеріальної допомоги на оздоровлення істотно порушує права та законні інтереси позивача.

6. Як встановлено зі змісту відзиву на позовну заяву від 02 листопада 2018 року, відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі та просить відмовити у їх задоволенні за безпідставністю. Вказує, що позивач проходив службу у Баранівському районному відділі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, який як на момент проходження позивачем служби, так і на момент звільнення позивача був окремою юридичною особою. Наголошує, що позивач службу у Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області не проходив, у трудових відносинах із відповідачем не перебував, грошове утримання відповідачем ОСОБА_1 не нараховувалось.

Крім того, відповідач також посилається й на законодавчу необґрунтованість заявлених позовних вимог. Зокрема, вказує на неналежне посилання позивачем на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 та наказу МВС України від 31.12.2007 №499, оскільки останні втратили чинність.

Зазначає, що позивачем також не враховано, що вказаними актами передбачалось виключно право, а не обов'язок керівника відповідного державного органу щодо призначення такої виплати, факт призначення якої має бути зафіксовано у відповідному наказі по особовому складу, із зазначенням розпорядження для фінансового підрозділу стосовно проведення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Враховуючи вищевикладене, наголошує, що відповідач при наданні оскаржуваної відмови у нарахуванні та виплаті компенсації за не отриману матеріальну допомогу на оздоровлення діяв у межах, на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством, а позивач звернувся до суду із захистом порушеного права, яке Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області порушено не було (а.с. 31-34).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

7. Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області №9 о/с від 07 листопада 2015 року відповідно до пунктів 9, 12 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" було призначено тих, що вибули з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціальних знань поліції в порядку переатестування та установлення посадових окладів згідно штатного розпису з 07 листопада 205 року, зокрема: ОСОБА_1 (М-092351), який мав спеціальне звання "підполковник міліції", начальником слідчого відділення Баранівського відділення поліції Новоград-Волинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, з присвоєнням спеціального звання "підполковник поліції" (а.с. 6-7).

8. Позивач звернувся із заявою на ім'я голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 14 серпня 2018 року щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за т2008-2013 роки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 (а.с. 8).

9. Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області листом вих. № М-192/29/105/05-2018 від 29.08.2018, яким повідомило позивачу, що Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та підпорядковані структурні підрозділи є бюджетними установами, що утримуються за рахунок Державного бюджету України і здійснюють свою фінансову діяльність відповідно до норм бюджетного законодавства. Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетним установам виділяються асигнування з бюджету на видатки, передбачені у кошторисах на поточних рік, а саме: з 01 січня по 31 грудня поточного року. Бюджетним установам не надано право проводити видатки за минулі роки за рахунок бюджетних асигнувань поточного року.

Також повідомлено, що Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та підпорядковані структурні підрозділи знаходяться у стані ліквідації, а тому асигнування та їх утримання не затверджуються і не виділяються. Враховуючи вищевикладене, для виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2008-2013 роки у поточному році немає правових підстав (а.с. 9).

Не погоджуючись із наданою відмовою на вважаючи її протиправною, наголошуючи, що за наявності у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення під час проходження служби в органах внутрішніх справ, надана суб'єктом владних повноважень відмова у нарахуванні і виплаті компенсації не отриманої матеріальної допомоги на оздоровлення істотно порушує права та законні інтереси позивача, ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 19 Основного Закону встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

11. Правове регулювання проходження служби в органах внутрішніх справ України регулювалося Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990 №565-XII (далі - Закон №565-XII).

Статтею 19 Закону №565-XII визначено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до частини другої статті 24 19 Закону №565-XII пільги, компенсації та гарантії, встановлені цим Законом, надаються за рахунок і в межах коштів, передбачених на утримання бюджетних установ (підприємств, організацій) у кошторисах або фінансових планах.

12. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII)

Пунктом 5 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII, Закон №565-XII визнано таким, що втратив чинність.

За змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закону №580-VIII.

13. Структура та умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб на момент проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ визначалась Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07 листопада 2007 року №1294 (в редакції, чинній на момент спірного періоду не виплати матеріальної допомоги, далі - Постанова №1294).

Підпунктом третім пункту 5 Постанови №1294 встановлено надання права керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання установлювати, зокрема, надання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 9 Постанови №1294 видатки, пов'язані з набранням чинності цією постановою, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.

14. Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ на момент проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ визначався Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" від 31 грудня 2007 року №499 (в редакції, чинній на момент спірного періоду не виплати матеріальної допомоги, далі - Інструкція №499).

Підпунктом 2.17.1 пункту 2.17 розділу ІІ Інструкції №499 встановлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення при щорічній основній відпустці в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Згідно з підпунктом 2.17.3 пункту 2.17 розділу ІІ Інструкції №499 допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається в разі вибуття в чергову відпустку у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.

Відповідно до підпункту 2.17.4 пункту 2.17 розділу ІІ Інструкції №499 підставою для надання допомоги для оздоровлення особам рядового чи начальницького складу є наказ про особовий склад, за яким особа рядового чи начальницького складу вибуває в чергову відпустку.

Підпунктом 2.17.5 пункту 2.17 розділу ІІ Інструкції №499 встановлено, що фактичні витрати на матеріальну допомогу відповідно до вимог бюджетного законодавства проводяться тільки в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення.

15. Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

ОЦІНКА СУДУ

16. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Як встановлено зі змісту позовної заяви та наявних у матеріалах справи доказів, позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, однак відповідачем ОСОБА_1 протиправно не виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток.

Зокрема, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.07.2018 у справі №809/426/17.

Суд критично ставиться до доводів позивача в частині наявності правових підстав для зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та зазначає наступне.

Статтею п'ятою КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

17. Суд звертає увагу, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, позивач у спірний період службу у Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області не проходив.

Зокрема, згідно з довідками Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 20.03.2018 (а.с. 11-14), Баранівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 22.01.2018 (а.с. 13) ОСОБА_1 у період з 2008-2013 роки проходив службу у Баранівському районному відділі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області.

Як встановлено із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Баранівський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, код ЄДРПОУ 08672058, є окремою юридичною особою та з 09.11.2015 перебуває в стані припинення (а.с. 38-43)

Враховуючи вищевикладене та положення Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730, наказу МВС України від 06.11.2015 №1388, заявлення вимог до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області є обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права.

18. Щодо викладених позивачем підстав наявності порушеного права, суд зазначає наступне.

Позивачем в обґрунтування наявності порушеного права зазначено положення пункту 2.17 Інструкції №499 та правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.07.2018 у справі №809/426/17.

Суд звертає увагу позивача, що у відповідності до підпункту 2.17.4 пункту 2.17 розділу ІІ Інструкції №499 підставою для надання допомоги для оздоровлення особам рядового чи начальницького складу є саме наказ про особовий склад, за яким особа рядового чи начальницького складу вибуває в чергову відпустку.

Крім того, підпунктом 2.17.5 пункту 2.17 розділу ІІ Інструкції №499 встановлено, що фактичні витрати на матеріальну допомогу відповідно до вимог бюджетного законодавства проводяться тільки в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення.

Позивачем також не взято до уваги положення підпункту третім пункту 5 Постанови №1294, згідно якого керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання лише передбачено право керівника відповідного державного органу установлювати надання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Таким чином, надання матеріальної допомоги на оздоровлення та визначення її розміру (в межах до місячного грошового забезпечення) належить до дискреційних повноважень відповідного керівника державного органу, а не є його безпосереднім обов'язком.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Зобов'язання судом вчинити певні дії за відсутності відповідного волевиявлення органу, її посадової/службової особи є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №712/10864/16-а (провадження №11-518апп18), які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

19. Суд погоджується із доводами відповідача про необхідність реалізації вказаних дискреційних повноважень шляхом зазначення у відповідному наказі про надання щорічної відпустки про наявність позитивного рішення керівника щодо призначення та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

В матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження зазначення як у наказах відповідача, так і наказах Баранівського РВ УМВС України в Житомирській області відомостей щодо рішення відповідного керівника державного органу про призначення та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

Доказів звертання позивача із відповідними рапортами про призначення та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки під час проходження служби в період з 2008 по 2013 роки матеріали справи також не містять.

20. Суд також критично ставиться до позовних вимог в частині самостійно обрахованих сум матеріальної допомоги на оздоровлення, які підлягають виплаті та зазначає, що положеннями постанови №1294 та Інструкції №499 передбачено виключно максимальний розмір такої виплати, в той час як визначення розміру такої виплати у межах, передбачених чинним законодавством, належить до дискреційних повноважень відповідного керівника державного органу, який приймає рішення про призначення та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

Крім того, суд погоджується із доводами відповідача та наголошує, що проведення вказаних виплат має проводитися у відповідному бюджетному періоді із відповідних бюджетних асигнувань. Проведення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у наступний бюджетний період та за відсутності відповідних бюджетних асигнувань суперечить положенням №1294 та Інструкції №499 та нормам Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

21. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що відповідач при наданні ОСОБА_1 відмови у нарахуванні та виплаті компенсації за не отриману матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за період 2008-2013 роки діяв у відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, а спірні дії відповідають вимогам частини другої статті 2 КАС України.

22. Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а позивачем не спростовано правомірність відмови Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області в особі ліквідаційної комісії у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації за не отриману матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за період 2008-2013 роки.

Враховуючи обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права, відсутність зазначеного позивачем порушення прав діями/бездіяльністю Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області в особі ліквідаційної комісії та встановлені судом обставини справи, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 159, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1. РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії (Старий Бульвар, 5/37,Житомир,10008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 08592164) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію в сумі 17 545,88 грн - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 12 листопада 2018 року.

Суддя О.Г. Попова