Постанова

від 06.11.2018 по справі 802/765/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/765/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

06 листопада 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.

за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В.,

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року (повний текст виготовлено 06.08.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шендерівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Шендерівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області (далі Шендерівська сільська рада), в якому просила:

-стягнути з Шендерівської сільської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2011 по 25.07.2012 в сумі 28456 грн. 29 коп.;

-стягнути з Шендерівської сільської ради на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати по рішенню суду та виплати розрахунку при звільненні з 21 жовтня 2013 року по 06 червня 2018 року в розмірі 186332,43 грн.;

-зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_2 індексації та компенсації, у зв'язку з порушенням термінів виплати по заробітній платі, присудженій їй Шаргородським районним судом 03.10.2013 по справі № 230/4706/12 в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.07.2012 по 03.10.2013 (помісячно) на дату фактичної виплати;

-зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_2 індексації та компенсації, у зв'язку з порушенням термінів виплати по заробітній платі, що належить їй за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2011 року по 25 липня 2012 року на дату фактичної виплати.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 позов задоволено частково-стягнуто з Шендерівської сільської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2011 року по 25 липня 2012 в сумі 28456 (двадцять вісім тисяч чотириста п'ятдесят шість гривень) 29 копійок; в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нову постанову про задоволенні позовних вимог.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що суд першої істанції дійшов помилкового висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначений за рішенням суду та індексація і компенсація не є заробітньою платою, а тому до вказаних правовідносин не застосовуються положення ст.117 КЗпП та Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, пов'язаних з порушенням строків виплати".

Від відповідача відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали вимоги апеляційної скарги, та просили її задовільнити.

Відповідач будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи повноважного представника для участі у справі до суду не направив.

У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.10.2010 ОСОБА_2 обрано головою Шендерівської сільської ради.

Вироком Чернівецького районного суду Вінницької області від 11 березня 2011 року позивача засуджено до 1 року позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком на 1 рік, який залишено в силі ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 04 травня 2011 року.

Постановою Чернівецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2011 року у справі № 2а-2193/2011 зобов'язано Шендерівську сільську раду протягом місяця скликати сесію сільської ради, на якій розглянути подання кримінально-виконавчої інспекції щодо перебування ОСОБА_2 на посаді сільського голови Шендерівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області.

На виконання вищевказаного рішення суду, рішенням 17 сесії 6 скликання від 08 листопада 2011 року відповідачем достроково припинено повноваження Шендерівського сільського голови ОСОБА_2

01 грудня 2011 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 04 травня 2011 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

18 січня 2012 року Апеляційний суд Вінницької області скасував вирок Чернівецького районного суду від 11 березня 2011 року відносно ОСОБА_2, а справу направив на новий судовий розгляд.

В зв'язку з ухваленням Вищим спеціалізованим судом України та Апеляційним судом Вінницької області зазначених вище рішень, на 24 сесії 6 скликання від 25 липня 2012 року Шендерівською сільської радою прийнято рішення "Про скасування раніше прийнятих рішень від 08.11.2011 та від 16.12.2011" зокрема, рішення 17 сесії 6 скликання Шендерівської сільської ради від 08 листопада 2011 року "Про дострокове припинення повноважень Шендерівського сільського голови ОСОБА_2.". Одночасно на цій же сесії вирішено питання про недовіру позивачу, як Шендерівському сільському голові та повторно, достроково припинено її повноваження.

Постановою Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 жовтня 2013 року у справі № 230/4706/12, окрім іншого, визнано протиправним та скасовано рішення 24 сесії 6 скликання Шендерівської сільської ради "Про недовіру Шендерівському сільському голові ОСОБА_2 та дострокове припинення повноважень Шендерівського сільського голови ОСОБА_2." від 25.07.2012, поновлено позивача на посаді та стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.07.2012 по день ухвалення рішення в сумі 31 689,00 грн.

В подальшому, рішенням 33 сесії 6 скликання від 14 жовтня 2013 року Шендерівської сільської ради ОСОБА_2 поновлено на посаді сільського голови та вирішено виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.07.2012 по день ухвалення рішення у сумі 31689,00 грн.

Також, на цій же сесії, прийнято рішенням про дострокове припинення повноважень позивача на посаді голови Шендерівської сільської ради.

Між тим, при звільненні ОСОБА_2, відповідач не провів з останньою розрахунку по заробітній платі: за період з 08.11.2011 по 25.07.2012 та з 25.07.2012 по 03.10.2013.

Вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення в частині відмови в задоволенні позову щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати по рішенню суду, суд першої інстанції виходив з того, що постанова Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 жовтня 2013 року у справі № 230/4706/12 на час розгляду справи в суді є виконаною в повному обсязі, при цьому визначена в постанові суду коштів в розумінні Закону України "Про оплату праці" не є заробітною платою, а тому до даних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 117 КЗпП.

Стосовно індексації та компенсації, у зв'язку з порушенням термінів виплати по заробітній платі, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для задоволення позову в цій частині відсутні, оскільки компенсація і індексація проводиться тільки із виплат, які законодавчо визначені, як об'єкти виплат, що підлягають компенсації та індексації. Зазначені виплати повинні носити постійний характер, з доходів, які виплачуються за конкретно виконану роботу, (за трудовим, чи колективним договором), а не за рішенням суду.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку обставинам справи виходить зі слідуючого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Констиуції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 КЗпП України регламентовано, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання щодо проходження служби в органах місцевого самоврядування, звільнення із неї, права та обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 07.06.2001 №2493-ІІІ "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Однак, вищезазначеним нормативно-правовим актом не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в органах місцевого самоврядування, а отже в даному випадку необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства.

Так, згідно 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести повний розрахунок з працівником та виплатити всі належні йому суми. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

При цьому, колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції про те, що кошти, які присуджені до стягнення постановою Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 жовтня 2013 року у справі № 230/4706/12 в розумінні Закону України "Про оплату праці" не є заробітною платою, а тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ст.117 КЗпП України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.10.2018 по справі №805/2948/17-а: "після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум".

Висновки аналогічного змісту містяться і в постановах Верховного Суду України від 16.02.2012 по справі №6-47110св11, від 18.07.2012 по справі №6-14417св12, від 29.01.2014 по справі №6-144ц13 та постанові Верховного Суду від 22.06.2018 по справі №810/1092/17.

Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці зазначено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Вищезазначене свідчить, що законодавством встановлено тримісячний строк звернення до суду з позовами щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 (справа №6-116цс15) та постанові Верховного Суду від 20.06.2018 (справа №823/761/17).

Разом з тим, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При цьому, сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Поважними ж причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі Bellet v. France , Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

В рішенні від 27.06.2000 р. у справі Ільхан проти Туреччини Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев'ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011).

З матеріалів справи вбачається, що постановою Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 жовтня 2013 року у справі № 230/4706/12, стягнуто з Шендерівської сільської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.07.2012 по день ухвалення рішення в сумі 31 689,00 грн. Постанова набула чинності 14.11.2013.

Як встановлено з доказів наданих позивачем, остаточний розрахунок за рішенням суду проведено відповідачем 26 лютого 2016 року, а отже перебіг строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати позовом розпочався 27 лютого 2016 та закінчився 27 травня 2016. Натомість, ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом лише 28 лютого 2018. При цьому, питання поновлення пропущеного строку позивачем не порушувалось.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду щодо стягнення з Шендерівської сільської ради середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за постановою Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 жовтня 2013 року у справі № 230/4706/12, а також про відсутність підстав для визнання причин цього строку поважними.

Необхідність застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено можливість звернення до суду без обмеження будь-яким строком, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки вимоги позивача пов'язані зі стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (тобто певної компенсації за несвоєчасний розрахунок), а не належної останній заробітної плати.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовну вимогу про стягнення з Шендерівської сільської ради на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати по рішенню суду та виплати розрахунку при звільненні з 21 жовтня 2013 року по 06 червня 2018 року в розмірі 186332,43 грн., необхідно залишити без розгляду.

Визначаючись щодо позовних вимог про зобов'язання Шендерівської сільської ради провести нарахування та виплату позивачу індексації та компенсації, у зв'язку з порушенням термінів виплати по заробітній платі, за рішенням суду у справі № 230/4706/12 в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.07.2012 по 03.10.2013 (помісячно) на дату фактичної виплати та за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2011 року по 25 липня 2012 року на дату фактичної виплати, колегія суддів виходить зі слідуючого.

Згідно з частиною сьомою статті 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 КЗпП України, стаття 1 Закону України "Про оплату праці").

Статтею 33 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення-це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина п'ята статті четвертої Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Пунктом 1.1. Порядку № 1078 передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з 06 березня 2003 року (дати опублікування Закону України Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення ).

Отже, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Тобто, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Законодавством встановлений обов'язок для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпункту 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5. Таким чином, суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).

Положеннями статті 34 Закону України "Про оплату праці" визначено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків їх виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Згідно статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтями 2, 3 вказаного Закону регламентовано, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (1 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Стаття 4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону та лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Правова позиція щодо виникнення у роботодавця обов'язку відшкодування компенсаційних виплат, з моменту прийняття рішення органом, що розглядає спір, висвітлена в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №807/1502/15.

Аналіз вищезазначнених правових норм дає підстави для висновку, що особа, на користь якої судом стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, за умови його невиконання, чи невчасного виконання має право на індексацію та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернулася до Шаргородського районного суду Вінницької області з позовом до Шендерівської сільської ради про поновлення на посаді та стягнення коштів за час вимушеного прогулу.

Постановою Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 жовтня 2013 року у справі № 230/4706/12, окрім іншого, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.07.2012 по день ухвалення рішення в розмірі 31 689,00 грн.

Отже, враховуючи приписи частини другої статті 235 КЗпП України, якою передбачено, що рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виносить орган, який розглядає трудовий спір, колегія суддів приходить до висновку, що момент з яким пов'язується початок перебігу строку затримки виплати заробітної плати за період 25.07.2012 по 03.10.2013 року починається з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі № 230/4706/12, тобто з 14.11.2013.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість позовної вимоги в частині зобов'язання Шендерівської сільської ради провести нарахування та виплату ОСОБА_2 індексації та компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати по заробітній платі, присудженій останній Шаргородським районним судом 03.10.2013 по справі № 230/4706/12 в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.07.2012 по 03.10.2013 (помісячно) по дату фактичної виплати.

Водночас, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу індексації та компенсації, у зв'язку з порушенням термінів виплати по заробітній платі, що належить їй за час вимушеного прогулу з 08.11.2011 року по 25.07.2012 року, з огляду на таке.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що на 17 сесії 6 скликання Шендерівської сільської ради від 08 листопада 2011 року прийнято рішення про дострокове припиненння повноважень Шендерівського сільського голови-ОСОБА_2.

В подальшому зазначене рішення скасовано рішенням 24 сесії 6 скликання від 25 липня 2012 року Шендерівської сільської ради "Про скасування раніше прийнятих рішень від 08.11.2011 та від 16.12.2011". На сесії також розглянуто питання про недовіру позивачу, як Шендерівському сільському голові та повторно достроково припинено її повноваження.

Не погоджуючись з рішенням 24 сесії 6 скликання від 25 липня 2012 року Шендерівської сільської ради в частині дострокового припинення повноважень, ОСОБА_2 оскаржила його в судовому порядку. При цьому, питання про стягнення коштів за час вимушеного прогулу-період з 08.11.2011 по 25.07.2012 не ставилось.

Згідно наявних в матеріалах справи заяв ОСОБА_2, остання 27.08.2012, 28.01.2013 та 22.10.2013 зверталась до відповідача із заявами про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за період вимушеного прогулу та приведення трудової книжки у відповідність, однак в досудовому порядку вказане питання не вирішено.

11 квітня 2016 року позивач звернулась до суду про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу і затримки виплати заробітної плати та розрахунку і зобов'язання вчинити дії в порядку цивільного судочинства.

Заочним рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області, прийнятим у справі №150/218/16-ц (провадження №2/138/646/16), позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, однак в подальшому ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 20.10.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито.

28.02.2018 позивач звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та виплату індексації і компенсації, за результатами якого прийнято оскаржуване рішення по даній справі, зокрема задоволено позовну вимогу стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу період з 08.11.2011 по 25.07.2012.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.07.2018, яке є предметом апеляційного перегляду в даній справі, позов ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з Шендерівської сільської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2011 року по 25 липня 2012 в сумі 28456 (двадцять вісім тисяч чотириста п'ятдесят шість гривень) 29 копійок. Рішення в цій частині сторонами не оскаржується.

Разом з тим, необхідно звернути увагу також на те, що підставою для прийняття відповідачем рішення 17 сесії 6 скликання від 08 листопада 2011 року про дострокове припинення ОСОБА_2 повноважень сільського голови слугувала постанова Чернівецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2011 року у справі № 2а-2193/2011, якою зобов'язано Шендерівську сільську раду протягом місяця скликати сесію сільської ради, на якій розглянути подання кримінально-виконавчої інспекції щодо перебування ОСОБА_2 на посаді сільського голови Шендерівської сільської ради, оскільки останню вироком Чернівецького районного суду Вінницької області від 11.03.2011 визнано винною у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.382 ККУкраїни і призначено покарання у вигляді 1 року позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади в органах місцевого самоврядування строком на 1 рік.

Отже на час прийняття рішення 17 сесії 6 скликання від 08 листопада 2011 року Шендерівська сільська рада була зобов'язана достроково припинити повноваження ОСОБА_2 як сільського голови в силу імперативності приписів пункту третього частини першої статті 79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Таке рішення сільської ради прийнято на виконання судового рішення та вироку.

Таким чином, при звільненні ОСОБА_2 08.11.2011 у відповідача не існувало законодавчо встановленого обов'язку, або обов'язку, встановленого рішенням суду щодо виплати позивачеві заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсаційних виплат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.01.2018 у справі № 807/1502/15 (провадження К/9901/3598/18).

Отже, враховуючи, що обов'язок відповідача щодо виплати позивачеві заробітної плати за час вимушеного прогулу, встановлено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.07.2018 у справі № 802/765/18-а, яке на час апеляційного розгляду справи не набрало чинності, а наявності будь-яких інших рішень про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 не встановлено, колегія суддів вважає, позовна вимога про нарахування та виплату індексації та компенсації, у зв'язку з порушенням термінів виплати по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 08.11.2011 року по 25.07.2012 року заявлена передчасно.

Проаналізувавши сукупність зазначених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи частково порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що необхідно частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти в цій частині нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 205, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Шендерівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області про зобов'язання вчинити дії скасувати в частині відмови у стягненні з Шендерівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати по рішенню суду і виплати розрахунку при звільненні з 21.10.2013 по 28.02.2018 та зобов'язання Шендерівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області провести ОСОБА_2 індексацію та компенсацію, у зв'язку з порушенням термінів виплати по заробітній платі, присудженій по рішенню Шаргородського районного суду 03.10.2013 (справа №230/4706/12) в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.07.2012 по 03.10.2013 по дату фактичної виплати.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Шендерівську сільську раду Чернівецького району Вінницької області провести ОСОБА_2 нарахування та виплату індексації та компенсації втрати частини заробітної плати з урахуванням індексу інфляції за рішенням Шаргородського районного суду від 03.10.2013 (справа №230/4706/12), у зв'язку з порушенням термінів її виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати" за період з 01.10.2013 року по дату фактичної виплати.

Позовні вимоги в частині стягнення з Шендерівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати по рішенню суду та виплати розрахунку при звільненні з 21.10.2013 по 28.02.2018, залишити без розгляду.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 12 листопада 2018 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.