Рішення

від 12.11.2018 по справі 198/503/18

ЮР'ЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №198/503/18

Провадження №2/0198/234/18

12.11.18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 року Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., розглянувши в порядку загального позовного провадженняу відкритому судовому засіданні в залі суду смт Юр'ївка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Украгрополісся , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі Відділу у Юр'ївському районі міськрайонного управління у Павлоградському, Юр'ївському районах та м. Павлограді, про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору та стягнення плати за користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ТОВ Украгрополісся про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору та стягнення плати за користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 03.06.2013 р. помер її дідусь, ОСОБА_2. Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,961 га, кадастровий номер 1225955100:04:002:0412, розташованої на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області.

01.07.2015 р. позивачка на підставі заповіту отримала свідоцтво про право на спадщину у вигляді вказаної земельної ділянки, а також зареєструвала право власності на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На момент здійснення державної реєстрації права власності на земельну ділянку та до теперішнього часу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні будь-які відомості про реєстрацію іншого речового права, у тому числі права оренди на земельну ділянку.

Разом з тим, під час набуття права власності на спадкове майно позивачці було відомо, що на підставі укладеного між спадкодавцем ОСОБА_2 та відповідачем договору оренди земельною ділянкою користується ТОВ Украгрополісся , керівником якого, як вважала позивачка, є ОСОБА_3 Крім того, від останнього ОСОБА_1 неодноразово отримувала як за життя дідуся, так і після оформлення своїх речових прав на земельну ділянку, орендну плату.

У 2017 році відповідач, користуючись належною позивачці земельною ділянкою, не сплатив їй орендної плати, на підставі чого ОСОБА_1 дійшла висновку, що ТОВ Украгрополісся припинило користування землею, тому у лютому 2018 році уклала договір оренди землі з ФГ Магнат-Агро . Проте, під час державної реєстрації права оренди на підставі цього правочину орендарю відмовлено у вчиненні реєстраційних дій, оскільки 27.12.2012 р. у Державному земельному кадастрі здійснено реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ Украгрополісся строком на 7 років.

Маючи намір отримати примірник договору, на підставі якого за ТОВ Украгрополісся зареєстровано право оренди належної їй земельної ділянки, позивачка неодноразово зверталась до відповідача, однак посадові особи та засновник товариства відмовились від зустрічі з нею та не надали примірник договору.

Згодом ОСОБА_1 звернулась за правовою допомогою до адвоката та на запит останнього від органу Держгеокадастру отримала примірник договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та відповідачем. Ознайомившись з вказаним документом, позивачка помітила, що підпис у договорі від імені орендодавця належить їй, а не її дідусю. В той же час, вона не пригадує, коли поставила вказаний підпис та припускає, що підписалась помилково ще за життя ОСОБА_2 під час отримання орендної плати. При цьому, позивачка стверджує, що жодних повноважень на підписання договорів щодо земельної ділянки дідусь ніколи їй не надавав.

Окрім того, спірний договір оренди землі не містить ні номеру, ні дати його укладення, а також ряду істотних умов. До того ж, відповідач не сплатив позивачці плату за користування земельною ділянкою у 2017 та у 2018 році.

За таких обставин, ОСОБА_1 змушена звернутись до суду та просить визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Украгрополісся договір оренди землі без номеру та дати з додатком № 1, зареєстрований 27.12.2012 р. у Відділі Держкомзему у Юр'ївському районі Дніпропетровської області за № 122590004001972, предметом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,961 га, кадастровий номер 1225955100:04:002:0412, розташована на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області. Також позивачка просить скасувати державну реєстрацію цього правочину та стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 17 929,78 грн. в рахунок плати за користування земельною ділянкою у 2017 та 2018 роках та судові витрати у сумі 7 114,40 грн.

Ухвалою від 27 липня 2018 року цивільну справу прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 17 серпня 2018 р.

Відповідачу у встановленому порядку за адресою місцезнаходження направлено ухвалу про відкриття провадження, позовну заяву з доданими до неї документами, а також судову повістку про виклик до суду у підготовче засідання.

17.08.2018 р. представник відповідача в судове засідання не з'явився, при цьому направлена ТОВ Украгрополісся судова кореспонденція повернулась на адресу суду з відміткою поштового відділення за закінченням терміну зберігання (а.с. 65-66), у зв'язку з чим підготовче засідання відкладено на 05.09.2018 р., відповідачу направлено судову повістку поштою та на офіційному веб-сайті судової влади України розміщено оголошення про виклик останнього до суду (а.с. 71, 72, 76, 77).

В підготовче засідання, призначене на 05.09.2018 р., представник відповідача не з'явився, причини неявки не повідомив, відзиву на позов та будь-яких інших заяв не надавав, тому судове засідання відкладено на 26.09.2018 р., а виклик ТОВ Украгрополісся до суду здійснено шляхом направлення судової повістки за адресою місцезнаходження товариства та розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 82-85).

26.09.2018 р. представник ТОВ Украгрополісся в підготовче засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, будь-яких заяв не надавав, при цьому судова повістка про виклик до суду на вказану дату повернулась з відміткою за закінченням строку зберігання (а.с. 100, 101).

Ухвалою від 26.09.2018 р. підготовче засідання закрито, справу призначено до розгляду по суті на 10.10.2018 р., про що повідомлено та викликано відповідача судовою повісткою та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 94-98).

10.10.2018 р. сторони до суду не з'явились, представником позивачки подано заяву про відкладення розгляду справи, в той же час від ТОВ Украгрополісся жодних заяв не надходило, у зв'язку з чим судове засідання відкладено на 23.10.2018 р., відповідачу направлено судову повістку, а також розміщено оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 105-109).

23.10.2018.р представник відповідача в судове засідання не з'явився, судове засідання відкладено на 09.11.2018 р., відповідачу направлено судову повістку, а також розміщено оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 169-172).

09.11.2018 р. сторони в судове засідання не з'явились. Представник відповідача причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового розгляду або розгляду справи за його відсутності не надавав. Представник позивача надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

За частиною 1 статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

До висновку щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи суд доходить з огляду на таке.

Ухвала про відкриття провадження разом з копією позовної заяви, судові повістки-виклики в підготовче та судове засідання відповідачу направлялись за адресою місцезнаходження юридичної особи, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак, поштова кореспонденція поверталась на адресу суду з відміткою поштового відділення за закінченням терміну зберігання .

Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128, п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку/копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, вважається днем вручення судової повістки/судового рішення.

За змістом пункту 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009р., у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення/судову повістку направлено судом за належною адресою, зокрема, зареєстрованою у встановленому порядку адресою місцезнаходження юридичної особи, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання стороною кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою судові рішення та або судові повістки, та яка повернулась у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатись поважною причиною невиконання вимог суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Окрім того, з метою забезпечення належного повідомлення відповідача про місце, дати та час кожного з судових засідань судом на офіційному веб-сайті судової влади України розміщені відповідні оголошення.

З огляду на викладене, відповідач вважається належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі та призначені судові засідання, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а ТОВ Украгрополісся , натомість, проявило процесуальну бездіяльність.

Отже, оскільки належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позов, заяв про розгляд справи за відсутності його представника не надавав, про причини неявки суд не повідомив, зі згоди позивача та на підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі матеріалів.

Дослідивши матеріали справи , з'ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини , суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Украгрополісся строком на 7 років укладено договір оренди земельної ділянки, який не містить номеру та дати складення, зареєстрований у Відділі Держкомзему у Юр'ївському районі Дніпропетровської області 27 грудня 2012 року за № 122590004001972. За умовами вказаного договору ОСОБА_2 передав в оренду ТОВ Украгрополісся належну йому на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії І-ДП № 070752 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,961 га, кадастровий номер 1225955100:04:002:0412, розташовану на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області (а.с. 19-24).

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо оренди земельної ділянки регулюються законом.

В свою чергу, спеціальним законом щодо регулювання відносин, пов'язаних з орендою землі, являється Закон України «Про оренду землі» № 161-XIV від 06.10.2008 року (далі - Закон № 161-XIV).

Оскільки спірний договір оренди не містить дати його укладення, але зареєстрований у Відділі Держкомзему у Юр'ївському районі Дніпропетровської області 27 грудня 2012 року, суд застосовує Закон № 161-XIV та інші нормативні акти в редакції, яка була чинною на момент реєстрації договору.

За правилами статей 6, 14, 20 Закону № 161-XIV орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Договір оренди землі укладається у письмовій формі, за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права на нерухоме майно та їх обтяження визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Отже, на час реєстрації договору оренди землі, укладеного між ТОВ Украгрополісся та ОСОБА_2, законом визначались вимоги щодо обов'язкової письмової форми та державної реєстрації, які сторонами виконані, договір укладений в письмовій формі та зареєстрований у встановленому на той час порядку відповідним органом земельних ресурсів.

03 червня 2013 року ОСОБА_2 помер. Після його смерті позивачка на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1184 та виданого державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_4 01.07.2015 р., успадкувала земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,961 га, кадастровий номер 1225955100:04:002:0412, розташовану на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, та зареєструвала право власності на вказане майно, номер запису про право власності 10238281 (а.с. 30-32).

Статтями 1216 та 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з положеннями частини 1 статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

За частиною 4 статті 32 Закону № 161-XIV та пунктом 6.4 спірного договору оренди землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору (а.с. 20).

Враховуючи те, що до складу спадщини входять усі права й обов'язки спадкодавця, а зміна власника земельної ділянки не є підставою для припинення зобов'язань за договором оренди землі, разом з правом власності на спадкове майно до ОСОБА_1 в порядку правонаступництва перейшли всі права та обов'язки орендодавця за договором оренди землі, укладеним між ТОВ Украгрополісся та ОСОБА_2

Позивачка не заперечує, що, набуваючи право власності на земельну ділянку в порядку спадкування, знала про наявність домовленості між ОСОБА_2 та відповідачем щодо користування останнім цією земельною ділянкою, однак, примірнику такого правочину, укладеного в письмовій формі, не мала.

В той же час, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію права оренди відповідача на належну позивачці земельну ділянку, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна № 117912980 від 21.03.2018 р. (а.с. 25).

Окрім того, за твердженнями ОСОБА_1 за життя ОСОБА_2 вона від його імені отримувала від відповідача орендну плату за користування земельною ділянкою, при цьому, продовжувала отримувати від ТОВ Украгрополісся грошові кошти й після смерті спадкодавця та оформлення своїх речових прав на земельну ділянку.

Як виходить з тверджень позивачки та матеріалів справи, у 2017 році відповідач не сплатив ОСОБА_1 орендну плату за користування належною їй земельною ділянкою, на підставі чого остання дійшла висновку, що ТОВ Украгрополісся припинило користування землею, тому у лютому 2018 році уклала договір оренди земельної ділянки з ФГ Магнат-Агро . Проте, під час державної реєстрації права оренди на підставі цього правочину орендарю відмовлено у вчиненні реєстраційних дій, оскільки 27.12.2012 р. у Державному земельному кадастрі здійснено реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ Украгрополісся строком на 7 років (а.с. 22, 23, 33).

12 квітня 2018 року позивачка направила поштовим відправленням відповідачу письмову заяву з вимогою надати їй примірник договору, на підставі якого за ТОВ Украгрополісся зареєстровано право оренди у Державному земельному кадастрі, а також вимогою сплатити їй орендну плату за 2017 рік (а.с. 40-44), однак, товариство не надало ОСОБА_1 примірнику правочину та не сплатило орендну плату. Доказів на спростування викладеного матеріали справи не містять.

Також ОСОБА_1 стверджує, що у договорі оренди землі, укладеному між ОСОБА_2 та відповідачем, копію якого вона отримала у Відділі у Юр'ївському районі міськрайонного управління у Павлоградському, Юр'ївському районах та м. Павлограді Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, у графі Орендодавець , а також у Додатку № 1 до цього договору та акті прийому-передачі земельної ділянки, міститься її підпис, а не підпис ОСОБА_2 Між тим, останній ніколи не уповноважував позивачку на вчинення від його імені будь-яких правочинів щодо земельної ділянки, кадастровий номер 1225955100:04:002:0412.

Аналізуючи викладені обставини, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 цього Кодексу.

Тобто правочин, як вольова дія, являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК, є важливим чинником, без якого укладення договору оренди земельної ділянки є неможливим. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Встановлення судом факту відсутності волевиявлення власника землі на укладення договору оренди землі (підписання договору іншою особою, яку власник землі не уповноважував діяти від його імені), є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України.

За статтею 4 ЦПК України кожній особі гарантовано право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одними з основних засад цивільного судочинства являються принципи змагальності та диспозитивності, які забезпечують реалізацію права кожної особи на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи у суді (стаття 2 ЦПК України).

Зміст принципу змагальності судового процесу розкрито у статтях 12, 81 ЦПК України, за положеннями якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищенаведені норми права як позивач, так і відповідач наділені процесуальними правами та обов'язками, від здійснення яких залежить доведення чи спростування обставин, що мають значення для справи, та на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень, тому ризик настання наслідків невчинення певних процесуальних дій несе сторона, яка ухиляється від реалізації своїх прав та обов'язків.

Так, ТОВ Украгрополісся , будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд справи, не скористалось встановленими законом процесуальними правами та не спростувало належними доказами твердження позивачки про належність саме їй, а не ОСОБА_2, підпису у графі Орендодавець спірного договору оренди земельної ділянки, а також у Додатку № 1 до цього договору та акті прийому-передачі земельної ділянки, кадастровий номер 1225955100:04:002:0412.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність у ОСОБА_2 волевиявлення на укладення між ним та відповідачем договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у Відділі Держкомзему у Юр'ївському районі Дніпропетровської області 27 грудня 2012 року за № 122590004001972, тому, виходячи з положень ч.1 ст. 215 ЦК України, у зв'язку з недодержанням в момент вчинення правочину сторонами вимог, встановлених ч. 3 ст.203 цього Кодексу, вказаний правочин слід визнати недійсним.

Водночас, щодо інших зазначених у позові підстав, а саме: відсутності у договорі таких істотних умов як чітко визначеного розміру орендної плати, індексації орендної плати, відповідальності орендаря за несплату орендної плати, умов збереження стану об'єкта оренди, а також відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором, суд зазначає таке.

За змістом частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 161-XIV істотними умовами договору оренди землі серед інших є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови збереження стану об'єкта оренди.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону № 161-XIV відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Так, згідно з пунктами 1.1. та 3.1. договору оренди земельної ділянки вартість земельної ділянки становить 199 387,78 грн., а орендна плата вноситься орендарем у порядку, у строки та у розмірах, зазначених у додатку № 1 цього Договору, але не менше 3% від вартості земельної ділянки. В свою чергу, у пункті 1.2. Додатку № 1 до договору визначено порядок сплати орендної плати у грошовій формі, а також встановлено її розмір - 5 000, грн., за умови, що зазначена в цьому пункті сума не є нижчою розміру, вказаного в пункті 3.1. Договору (а.с. 19).

На думку суду, пункти 1.1., 3.1. договору та пункт 1.2. Додатку № 1 до договору не містять протиріч та однаково визначають розмір орендної плати (3% від вартості земельної ділянки), яка за нескладним математичним розрахунком складає 5 981,63 грн., тому плата за користування землею в будь-яком випадку не може становити менше цієї суми.

Таким чином, доводи позивачки про відсутність у договорі чітко визначеного розміру орендної плати не знайшли свого підтвердження та не приймаються судом як підстава для визнання спірного правочину недійсним.

Також позивачка вказувала на відсутність у договорі умов збереження стану об'єкта оренди.

Однак, у пункті 1.3. договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду з метою вирощування сільськогосподарської продукції. Орендарю надається право проводити поліпшення стану земельної ділянки з метою ефективного користування нею. Пунктом 5.1.2 договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря забезпечення екологічної безпеки землекористування шляхом додержання вимог земельного і природоохоронного законодавства, норм і правил щодо використання землі, а пунктом 5.2.3 договору встановлено обов'язок орендаря використовувати орендовану земельну ділянку за призначенням, визначеним цим договором, та повернути її орендодавцю у належному стані.

Вказані пункти договору узгоджуються й з відповідними положеннями статті 92 Земельного кодексу України, за якою землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.

Тобто, як законом, так і договором передбачене право орендодавця вимагати від орендаря додержання вимог земельного і природоохоронного законодавства під час здійснення діяльності з використання земельної ділянки та кореспондуючий цьому праву об'овязок орендаря повернути земельну ділянку орендодавцю у належному стані.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що у договорі оренди земельної ділянки все ж таки визначені певні умови збереження об'єкта оренди, тому посилання позивачки на відсутність такої істотної умови у спірному правочині є необгрунтованим.

Разом з тим, суд погоджується, що у договорі оренди земельної ділянки відсутні умови про індексацію орендної плати, відповідальність орендаря за несплату орендної плати, а також відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором, проте, вважає необхідним зазначити таке.

За положеннями частини 1 статті 12, частини 1 статті 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1-3 статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В свою чергу, частиною першою статті 15 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, правом на звернення до суду за захистом особа наділена лише у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, а тому під час розгляду справи про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності у договорі передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі істотних умов, слід з'ясувати чи дійсно порушено права орендодавця відсутністю таких умов та в чому полягає порушення законних прав позивача.

Сама по собі відсутність в договорі оренди землі якоїсь з істотних його умов, якщо це не призводить до порушення прав сторін цього договору, не свідчить про порушення прав особи в момент укладення договору та не є підставою для визнання договору недійсним.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 09 грудня 2015 року у справі 6-49цс15 та Верховний Суд у постанові від 03 вересня 2018 року в справі № 482/2215/15-ц.

Так, окрім вимог про визнання правочину недійсним, позивачкою заявлені й вимоги про стягнення з ТОВ Украгрополісся орендної плати за 2017-2018 роки, в обґрунтування яких зазначено, що відповідач протягом останніх двох років ухиляється від виплати грошових коштів за користування земельною ділянкою. Доказів на спростування зазначених доводів відповідач суду не представив.

З урахуванням викладеного, оскільки мало місце неналежне виконання орендарем зобов'язань за правочином, відсутність у договорі оренди землі умов про відповідальність орендаря за несплату орендної плати та невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором призвело до порушення прав ОСОБА_1 на отримання договірної компенсації за завдану їй майнову шкоду, що в свою чергу являється підставою для визнання правочину недійсним.

В той же час, позивачкою не надано доказів на підтвердження порушення її прав відсутністю у договорі умови про індексацію орендної плати (наприклад, розрахунку збільшення належних до сплати платежів внаслідок інфляційних процесів).

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить переконливого висновку, що договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Украгрополісся , без номеру та дати, з додатком № 1, зареєстрований 27.12.2012 р. у Відділі Держкомзему у Юр'ївському районі Дніпропетровської області за № 122590004001972, слід визнати недійсним з підстави, передбаченої ч. 1 ст. 215 ЦК України, а саме у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_2 волевиявлення на укладення між ним та відповідачем договору оренди земельної ділянки (ч. 3 ст.203 цього Кодексу), а також з підстави, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону № 161-XIV, а саме через відсутність у договорі оренди землі істотних умов, зокрема, відповідальності орендаря за несплату орендної плати та невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором.

Розглянувши вимоги позивачки про стягнення з ТОВ Украгрополісся орендної плати за 2017 та 2018 роки, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України, за нормами якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналіз викладених норм права дає підстави для висновку, що фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - річ безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє, а реституція не повинна проводитися. Водночас, за фактичне користування майном на підставі договору оренди орендар має сплатити орендодавцю кошти у розмірі, визначеному на момент відшкодування.

Як вже суд зазначав вище, пунктами 3.1. спірного договору та Додатком № 1 до нього визначений порядок, строки та розмір орендної плати, за якими плата за користування земельною ділянкою сплачується у строк до 31 жовтня відповідного року користування та не може бути меншою 3% від вартості земельної ділянки.

Пунктом 1.1. договору оренди землі визначена вартість земельної ділянки у розмірі 199 387,78 грн., у зв'язку з чим 3% від вартості земельної ділянки складає 5 981,63 грн.

Необхідно відмітити, що умовами договору не було передбачено можливості перегляду розміру орендної плати через зміну вартості земельної ділянки, що визначена в п. 1.1 спірного договору.

За таких обставин, позивачка, за умови правомірності правочину, мала обґрунтовані сподівання отримувати щороку плату за користування належною їй земельною ділянкою саме у розмірі 5 981,63 грн.

Враховуючи, що відповідач протягом 2017-2018 років фактично користувався належною позивачці земельною ділянкою, однак не сплатив у встановлені строки ОСОБА_1 орендну плату, а доказів на спростування викладеного матеріали справи не містять, суд вважає необхідним стягнути з ТОВ Украгрополісся на користь позивачки плату за користування земельною ділянкою за 2017-2018 роки у розмірі 11 963,26 грн.

Стосовно вимог позивачки про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки шляхом внесення відомостей про скасування запису про реєстрацію договору до Державного земельного кадастру і до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі Відділу у Юр'ївському районі міськрайонного управління у Павлоградському, Юр'ївському районах та м. Павлограді Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 1, 9 Закону України Про Державний земельний кадастр від 07 липня 2011 року № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 15 цього Закону встановлено перелік відомостей про земельні ділянки, які включаються до Державного земельного кадастру. Відомості про земельну ділянку, серед іншого, містять інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

В свою чергу, статтями 25, 26 Закону № 3613-VI передбачено, що інформація про земельні ділянки включається до Поземельної книги, яка є документом Державного земельного кадастру. При відкритті Поземельної книги відомості до неї вносяться на підставі документації, яка подана для державної реєстрації земельної ділянки (крім відомостей про власників та користувачів земельної ділянки).

Пунктом 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (далі - Порядок № 1051), визначено вичерпний перелік повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та його територіальних органів, до яких серед іншого належить формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення їх зберігання.

Поземельна книга ведеться під час державної реєстрації земельної ділянки, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровані земельні ділянки (пункт 49 Порядку № 1051).

За пунктами 24, 116 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться відомості про земельні ділянки, зокрема, інформація про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровану земельну ділянку, зазначених у пункті 24 цього Порядку, здійснюється шляхом внесення таких відомостей до відповідної Поземельної книги.

Відповідно до пункту 113 Порядку № 1051 державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Зі змісту наведених нормативно-правових актів виходить, що державні кадастрові реєстратори являються посадовими особами органу державної влади у сфері земельних відносин, які наділені повноваженнями щодо внесення встановлених законом відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру на підставі поданої їм документації, окрім відомостей про власників та користувачів земельної ділянки, оскільки такі відомості вони отримують у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. При цьому, ані Закон № 3613-VI, ані Порядок № 1051 не відносять до повноважень кадастрових реєстраторів скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки або речового права.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

З огляду на викладене, позовні вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки шляхом внесення відомостей про скасування запису про реєстрацію договору до Державного земельного кадастру і до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі задоволенню не підлягають , так як задоволення судом таких вимог призведе до покладення на посадових осіб органів державної влади (державних кадастрових реєстраторів) обов'язків, які виходять за межі наданих їм законом повноважень, що в свою чергу суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства щодо законності судового рішення та ґрунтуванню його на засадах верховенства права.

Водночас, суд вважає за потрібне роз'яснити позивачці таке.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року № 1952-IV (ділі - Закон № 1952-IV).

Положеннями пунктів 1, 9 частини 1 статті 2 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав , а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав

Відповідно до абзацу 4 частини 5 статті 3, статті 11 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав. Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Згідно з частиною 1, абзацом 2 частини 2 статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року , або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Положеннями пунктів 46, 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141, записи про скасування державної реєстрації прав , записи про скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав вносяться до Державного реєстру прав та записи Державного реєстру прав скасовуються виключно на підставі рішення державного реєстратора . Внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів.

Тобто, закон містить імперативну норму, яка у випадку скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року та відсутності відомостей про таку реєстрацію у Державному реєстрі прав,зобов'язує державного реєстратора спочатку внести відповідний запис та одночасно скасувати державну реєстрацію речових прав незалежно від наявності відомостей про власника або користувача землі в Державному земельному кадастрі.

Отже, рішення суду про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, являється підставою для прийняття державним реєстратором відповідного рішення про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача судових витрат, суд вважає необхідним зазначити таке.

За нормами статей 133, 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як виходить з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачкою подано договір про надання правової допомоги від 02 липня 2018 року, акт приймання-передачі виконаних робіт від 02.07.2018 р., який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт, та розрахункову квитанцію від 19.07.2018 р. про оплату послуг на загальну суму 5 000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачкою підтверджено належними доказами понесені нею витрати на правничу допомогу адвоката, а витрати на сплату судового збору у сумі 2 114,40 грн. підтверджуються квитанціями № 032810151, 032810150, 032810152 від 19.07.2018 р.

З огляду на вимоги статті 141 ЦПК України щодо покладення на сторін судового збору та інших судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню (з трьох заявлених вимог задоволено дві), суд стягує з відповідача на користь на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 743,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Украгрополісся , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі Відділу у Юр'ївському районі міськрайонного управління у Павлоградському, Юр'ївському районах та м. Павлограді, про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору та стягнення плати за користування земельною ділянкою задовольнити частково.

Визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Украгрополісся договір оренди землі без номеру та дати з додатком № 1, зареєстрований 27.12.2012 р. у Відділі Держкомзему у Юр'ївському районі Дніпропетровської області за № 122590004001972, предметом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,961 га, кадастровий номер 1225955100:04:002:0412, розташована на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Украгрополісся на користь ОСОБА_1 орендну плату за користування у 2017 та 2018 роках земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,961 га, кадастровий номер 1225955100:04:002:0412, розташованою на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, у розмірі 11 963 (одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн. 26 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Украгрополісся на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 4 743 (чотири тисячі сімсот сорок три) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відомості про учасників справи:

-ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Фестивальна, буд. 42, РНОКПП НОМЕР_1;

-Товариство з обмеженою відповідальністю Украгрополісся , адреса місцезнаходження: 36009, м. Полтава, вул. Зіньківська, буд. 19, ЄДРПОУ 38198416;

-Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі Відділу у Юр'ївському районі міськрайонного управління у Павлоградському, Юр'ївському районах та м. Павлограді, адреса місцезнаходження: 51300, Дніпропетровська область, Юр'ївський район, смт Юр'ївка, вул. Центральна, буд. 89, ЄДРПОУ 39835428).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Повне судове рішення складено 12 листопада 2018 року.

Суддя І. О. Гайдар