ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
09.11.2018Справа № 910/10650/18
За позовомПриватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" на захист прав позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сітізен Кафе" провиплату компенсації у зв'язку з порушенням майнових прав суб'єкта авторського права Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Коновалов С.О. Представники сторін:
від позивача: Луценко О.В. - представник за довіреністю;
від відповідача: Власенко О.С. - представник за довіреністю.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватна організація "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" на захист прав позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІЗЕН КАФЕ" про стягнення 223 774, 00 грн за порушення майнових авторських прав за використання без дозволу об'єкта правового захисту - музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використав у своїй діяльності музичний твір без належного дозволу та без сплати авторської винагороди, чим допущені порушення, передбачені вимогами п. а, ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
12.09.2018 року через загальний відділ суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Також, 19.09.2018 року позивачем були подані письмові пояснення щодо таблиці декларації №322 від 01.02.2017 року наведеної у позовній заяві.
У свою чергу, відповідач у підготовчому судовому засіданні 19.09.2018 року звернувся до суду з клопотанням про призначення комплексної судової експертизи.
З метою усунення порушення прав та інтересів сторін, суд на підставі ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголосив перерву у підготовчому засіданні до 05.10.2018 року.
25.09.2018 року через загальний відділ суду позивач надав заперечення на клопотання відповідача про призначення судової експертизи.
05.10.2018 року відповідач надав пояснення стосовно заперечень позивача на клопотання про призначення судової експертизи.
Крім того, відповідач у підготовчому судовому засіданні 05.10.2018 року звернувся з усним клопотання про надання додаткового часу для подання відзиву.
З урахуванням усного клопотання відповідача, судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 10.10.2018 року.
Розглянувши у судовому засіданні 05.10.2018 року клопотання відповідача про призначення комплексної судової експертизи, заслухавши думку представників сторін, суд відмовив у його задоволенні, про що зазначено у відповідній ухвалі суду.
09.10.2018 року через загальний відділ суду відповідач надав відзив на позовну заяву.
З огляду на те, що у судовому засіданні 10.10.2018 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що сторони у даному судовому засіданні зазначив, що повідомлений про наслідки закриття підготовчого засідання, суд дійшов висновку про можливість закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 09.11.2018.
12.10.2018 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив. У свою чергу, 07.11.2018 відповідачем долучено до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив.
Безпосередньо в судовому засіданні 09.11.2018 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі, представник відповідача проти позову заперечував у повному обсязі.
Наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Приватна організація "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (ПО "ОКУАСП") є організацією колективного управління відповідно до Свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління № 18/2011 від 24.01.2011 р. (а.с.20).
Між ПО "ОКУАСП", як організацією, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" (позивач), як видавником, 24.01.2014 р. укладено Договір №АВ-24012014/01 про управління майновими авторськими правами з Додатком №1.
На підставі цього Договору ПО "ОКУАСП" від ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" передано повноваження здійснювати колективне управління майновими правами, а саме: дозволяти або забороняти від імені Видавника використання, а також збирати винагороду (роялті) за використання, зокрема, музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_1
Відповідно до п. 2.1 вказаного Договору, Видавник надає Організації повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на твори, а саме: дозволяти або забороняти від імені Видавника використання творів.
Згідно з розділом 9 Договору, у випадку виявлення порушень прав, Організація має право пред'являти заяви, судові позови з метою захисту порушених прав.
Також, 01.11.2014 р. між ТОВ "Ворнер/Чаппел" та ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" укладено ліцензійний договір №ВЧ-01112014/02-д з додатками, з яких вбачається отримання ТОВ "Ворнер Мьюзік Україна" від ТОВ "Ворнер/Чаппел" авторських прав, зокрема, на музичний твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_1
Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Згідно зі ст. 1109 цього ж Кодексу, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Згідно з підпунктом "г" ч. 1 ст. 49 Закону України "Про авторське право та суміжні права", організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень.
У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що відповідно до статті 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.
Відповідно до п. 49 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України "Про авторське право і суміжні права" - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітізен Кафе" використало музичний "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_1, шляхом публічного виконання в приміщенні магазину "City Zen" за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 3, літ А.
На підтвердження таких обставин позивачем надано акт фіксації № 52/10/17 від 30.10.2017, який складено представником ОКУ Чередніченком Є.І; відеозапис від 30.10.2017; фіскальний чек від 30.10.2017.
Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що:
- позивач не довів наявність повноважень на управління авторськими правами на музичний твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_1;
- надані позивачем відеозапис та Акт фіксації не є достатніми і допустимими доказами у справі.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.
Згідно з п. 5 статті 15 Закону України "Про авторське право та суміжні права", автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору.
Відповідно до п. п. 2, 7 ч. 3 ст. 15 Закону виключним правом автора (чи особи, яка має авторське право) є в тому числі право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами.
Пунктом 5 ст. 15 вказаного Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право), має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору.
Відповідно до статей 31, 32, 33 Закону використання творів допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, або з організацією колективного управління, яким об'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.
Відповідно до ст. 50 Закону, порушенням авторського права є, зокрема, вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15, з урахуванням передбачених ст. ст. 21-25 цього Закону обмежень майнових прав.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про авторське право та суміжні права", публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.
У пункті 28 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначено, що з огляду на приписи статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:
1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача;
2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав ; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об'єкта суміжних прав позивачем: мають бути з'ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права.
Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.
Доводи відповідача про те, що надані позивачем відеозапис та акт фіксації не є достатніми і допустимими доказами у справі відхиляються судом як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи, з урахуванням досліджених судом доказів, зокрема, відеозапису виконання музичного твору.
Відповідно до п. 49 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права. Якщо в організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб'єкта авторського права, зокрема, щодо конкретного твору, судам слід відмовляти у задоволенні позову цієї організації.
Документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України "Про авторське право і суміжні права" - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.
Таким чином, наведені вище обставини свідчать про те, що ПО "ОКУАСП" здійснює колективне управління виключними майновими авторським правами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна", зокрема, на музичний твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_1
Як зазначено в пункті 41 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання, в тому числі з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення) у місці, відкритому для публічного відвідування. Відповідальність за публічне виконання твору несе, зокрема, юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.
Право позивача на проведення відеофіксації визначено, зокрема, п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. N 71 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань", за яким суб'єкти комерційного використання повинні, зокрема, не перешкоджати представникам уповноважених організацій колективного управління фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується використання спірного музичного твору для фонового озвучення закладу (кафе) " City Zen", у якому господарську діяльність здійснює саме відповідач. Таким чином, публічне виконання такого твору нерозривно пов'язано саме зі здійсненням господарської діяльності відповідача.
ПО "ОКУАСП" у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача компенсацію за порушення виключних майнових авторських прав у розмірі 223 774, 00 грн., що становить 127 мінімальних розрахункових величин за використання кожного твору.
Пунктом "г" частини першої статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) передбачено право суб'єкта авторського права подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Таким чином, стягнення компенсації є альтернативним видом відповідальності.
Пунктом "г" частини другої статті 52 Закону передбачено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
При цьому, чинне законодавство не містить приписів щодо безпосереднього причинного зв'язку між фактом завдання збитків та їх розміром і розміром можливої компенсації.
Так, приписи Цивільного кодексу України та Закону не ставлять розмір компенсації у залежність від кількості використаних об'єктів або їх складових частин (не містять приписів стосовно залежності розміру компенсації), а лише встановлюють право стягнення компенсації, виходячи з самого факту вчинення порушення авторського права. Інші обставини (стосовно систематичності вчинення порушень, їх (його) обсягу, кількості неправомірно використаних об'єктів тощо), в свою чергу, повинні враховуватися судом у визначенні суми компенсації в кожному конкретному випадку, виходячи з меж, встановлених згаданою статтею 52 Закону (від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат).
Аналогічна позиція Вищого господарського суду України викладена, зокрема, в оглядовому листі № 01-06/417/2012 від 04.04.2012 р.
Вищий господарський суд України листом №07.01-11/1085/17 від 06.07.2017 р. роз'яснив господарським судам України, що у визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення (абзац третій підпункту 51.3 пункту 51 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності").
Водночас відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму.
Наразі такі зміни до Закону не внесені. Водночас виплата згаданої компенсації підпадає під ознаки "інших виплат", про які йдеться у наведеному приписі Закону України від (16.12.2016 № 1774-VIII), тобто розмір мінімальної заробітної плати, визначений цим Законом, на даний час не підлягає застосуванню як розрахункова величина при визначенні компенсації, пов'язаної з порушенням авторського права і (або) суміжних прав.
Отже, при визначенні розміру відповідної компенсації слід виходити з приписів пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та застосовувати розрахункову величину у розмірі 1 762, 00 грн.
Таким чином, беручи до уваги зазначену позицію Вищого господарського суду України та обставини порушення відповідачем виключних майнових авторських прав, з огляду на спрямованість застосовуваних судом компенсаційних заходів на захист порушеного права, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, суд вважає обґрунтованим стягнення заявленої позивачем компенсації у загальному розмірі 17 620 грн., тобто у розмірі мінімальної компенсації (10 прожиткових мінімумів) за використання твору.
Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації у загальному розмірі 17 620,00 грн. доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином і у встановленому законом відповідачем, а відтак, заявлені вимоги підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє із зазначених вище підстав.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" на захист прав позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітізен Кафе" (04073, м. Київ, просп. Московський, 17/1; код ЄДРПОУ 39797215) на користь Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 23, офіс 916; код ЄДРПОУ 37396151) в інтересах позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворнер Мьюзік Україна" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 15А, прим. 18; код ЄДРПОУ 39019265) компенсацію за порушення майнових авторських прав за використаний без дозволу об'єкт правового захисту - музичний твір "ІНФОРМАЦІЯ_2" у розмірі 17 620, 00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 264, 30 грн. Видати наказ.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Повернути Приватній організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 23, офіс 916; код ЄДРПОУ 37396151) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 243, 39 грн, перерахований згідно платіжного доручення № 671 від 20.05.2018, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
5. Підставою повернення судового збору є дане рішення, яке затверджено гербовою печаткою Господарського суду міста Києва.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення буде складено та підписано 14.11.2018 року.
Суддя Ю.О.Підченко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 09.11.2018 |
Оприлюднено | 15.11.2018 |
Номер документу | 77820364 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Підченко Ю.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні