Рішення

від 08.10.2018 по справі 826/12132/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 08 жовтня 2018 року                      №826/12132/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Трініті» (далі – позивач, товариство, ТОВ «Трініті») з позовною заявою до Головного управління ДФС у місті Києві (далі – відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві), у якій просить (з урахуванням ухвали про об'єднання позовних вимог від 26.06.2017 року) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.05.2016 року №0006071404, №0006081404 та від 10.11.2016 року №002226/404. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/12132/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем у повному обсязі було підтверджено та відображено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, спеціальну правосуб'єктність учасників господарських операцій, зв'язок між фактичним придбанням послуг. Крім того, акт перевірки не містить в собі посилань на невідповідність складених позивачем первинних документів або відсутність останніх. Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. У своєму запереченні на адміністративний позов представник відповідача стверджує, що перевіркою встановлено неможливість здійснення ТОВ «Пейсмен» (далі - контрагент) господарських операцій з позивачем, оскільки неможливо підтвердити такі господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Таким чином, відповідачем встановлено відсутність придбання ТОВ «Пейсмен» за червень-липень 2015 року товарів (послуг), по яких підприємством задекларовано реалізацію, тобто встановлено факти підміни номенклатури придбаного та реалізованого товару (послуг). 28.09.2016 року представником позивача у судовому засіданні надано письмові пояснення, а представником відповідача надано заперечення на адміністративний позов, які прийнято судом. 20.10.2016 року від представника відповідача через канцелярію суду подано клопотання про долучення документів, яке прийнято судом. Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ №2930 від 07.04.2017 року, адміністративну справу №826/12132/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/12132/16 суддею Шрамко Ю.Т. та призначено справу до судового розгляду. Разом з тим, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/18477/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2016 року №002226/404, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. 08.06.2017 року від представника позивача через канцелярію суду заявлено клопотання про об'єднання в одне провадження адміністративні справи №826/12132/16 та №826/18477/16. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2017 року передано адміністративну справу №826/18477/16 судді Шрамко Ю.Т. для вирішення питання про об'єднання з адміністративною справою №826/12132/16. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2017 року об'єднано в одне провадження адміністративна справа №826/12132/16 та адміністративна справа №826/18477/16 з загальним №826/12132/16. Суд звертає увагу, що представником позивача допущено описку в нумерації податкового повідомлення - рішення №002226/404, правильним є номер №0022261404, що підтверджується матеріалами справи. 17.10.2017 року представником позивача у судовому засіданні надано додаткові письмові пояснення, які прийнято судом. У судовому засіданні 17.10.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю з мотивів, що наведені у письмових запереченнях на адміністративний позов. При цьому, від представника позивача та представника відповідача подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, яке прийнято судом. Згідно з частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у редакції, яка діяла на час вчинення відповідної процесуальної дії, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи положення частини 4 статті 122 КАС України, беручи до уваги, що особами, які беруть участь у справі подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, у судовому засіданні 17.10.2017, суд ухвалив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні. Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції. Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Трініті» (код ЄДРПОУ 31111166) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Пейсмен» (код ЄДРПОУ 39733410) за період з 01.06.2015 по 30.06.2015, за наслідком якої складено акт №66/26-15-14-04-05/31111166 від 25.04.2016 року (далі - акт перевірки) (Т.1, арк. 14-25). За результатами вказаної перевірки, контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення вимог податкового законодавства: - п.44.2 ст.44, ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 265   046,00 грн. за 2015 рік; - п.44.1 ст.44, п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення позивачем суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 294   495,00 грн. за червень 2015 року. Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного ґрунтується на обставинах безтоварності господарським операцій між позивачем і ТОВ «Пейсмен». Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, визначається контролюючим органом з огляду на отриману інформацію від Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області за спірний період, а саме: неможливість підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Відтак, у ТОВ «Пейсмен» відсутній намір реального створення правових наслідків, а також відсутня ділова мета у здійсненні спірних операцій. Інших обставин безтоварності господарським операцій акт перевірки в собі не містить. На підставі викладеного, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.05.2016 року: - №0006071404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 265 046,00 грн. (Т.1, арк. 10); - №0006081404, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми «податку на додану вартість» у розмірі 294   495,00 грн. за червень 2015 року (Т.1, арк. 9). Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження, позивач звернувся зі скаргою на вказані вище податкові повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України, яка рішенням про результати розгляду скарги від 20.07.2016 року №15605/6/99-99-11-01-01-25, скасувала податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12.05.2016 року №0006071404 в частині встановленого перевіркою заниження позивачем витрат за 2015 рік у сумі 412   209,00 грн., а в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення рішення від 12.05.2016 року №0006081404 залишено без змін, а скаргу - частково задоволено (Т.1, арк. 26-31). Так, на підставі вказаного вище рішення, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2016 року №002226/404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 74 198,00 грн. (Т.1, арк. 11). Спірні правовідносини регулюються ст.ст. 19, 55, 67 Конституції України, Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-IV (далі – ЦК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків від 28.12.2015 року №1204 (далі – Порядок №1204), у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У силу зазначених вище приписів позивач звернувся з позовом до суду для оскарження рішень органів державної влади, а саме: Головного управління ДФС у місті Києві. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції). Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт. Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до абзацу першого пункту 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. У силу підпункту 134.1.1 статті 134.1 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із  статтею 134  цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Пунктом 198.1. статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України). Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Виходячи з системного аналізу наведених норм права суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України). Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку. У свою чергу, формування податкового кредиту дає право на відшкодування сплаченого до бюджету податку на додану вартість. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Поряд з цим, згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України у своїх ухвалах від 14.01.2015 року №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників. Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, видами діяльності ТОВ «Трініті» за КВЕД-2010 є: виробництво готових текстильних виробів, крім одягу; виробництво інших текстильних виробів; виробництво одягу зі шкіри; виробництво робочого одягу; виробництво іншого верхнього одягу; виробництво спіднього одягу (Т.1, арк. 74). Так, за результатами виконання умов договорів про надання послуг від 11.06.2015 року та 30.06.2015 року укладених між позивачем та ТОВ «Пейсмен», на підтвердження реальності вказаних договорів, позивач надав суду наступні документи: податкові накладні №284 від 30.06.2015 року, №178 від 24.06.2015 року, №21 від 11.06.2015 року, рахунки-фактури №П-3006 від 30.06.2015 року у сумі 490   000,00 грн. без ПДВ, №П-2406 від 24.06.2015 року у сумі 559   682,00 грн. без ПДВ, №П-1106 від 11.06.2015 року у сумі 422   795,00 грн. без ПДВ, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: послуг з пошиття одягу, №ОУ-000004, №ОУ-0000006 від 11.06.2015 року, №ОУ-0000010 від 24.06.2015 року, №ОУ-0000025 від 30.06.2015 року, банківські виписки (Т.1, арк. 49-66, 125). На виконання взятих на себе зобов'язань за виставленими рахунками фактурами ТОВ «Пейсмен» було пошито та передано ТОВ «Трініті» у червні 2015 року курток у кількості 2650 одиниць на загальну суму 926   970,00 грн. з ПДВ, костюмів у кількості 5000 одиниць на загальну суму 840   000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується вищевказаними документами. Також, ТОВ «Пейсмен» складено належним чином податкову звітність з податку на додану вартість за червень 2015 року та своєчасно зареєстровано податковим органом (Т.1, арк. 90-96). Факт надання послуг з пошиття одягу на загальну суму 1   766   970,00 грн. з ПДВ підтверджується замовленнями на пошиття одягу, актами приймання-передачі зразків-еталонів, актами прийому-передачі готових виробів, актами приймання-передачі давальницької сировини для переробки (Т.1, арк. 97-124). Крім того, транспортування результатів надання послуг - готових виробів, здійснювалось транспортом ТОВ «Трініті» отриманого на підставі договору оренди транспортного засобу, що підтверджується подорожніми листами від 30.06.2015 року, від 11.06.2015 року, від 24.06.2015 року, від 27.10.2015 року, від 28.10.2015 року, від 29.10.2015 року, 30.10.2015 року (Т.1, арк. 167-171). Розрахунки за отримані товари були проведені позивачем з ТОВ «Пейсмен» у повному обсязі на підставі рахунків-фактур, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банку та платіжними дорученнями (Т.1, арк. 128-166). Також, позивачем надано докази подальшої реалізації продукції (товарів) а саме: за договорами поставки №286/3/15/96 від 07.04.2015 року та №286/3/15/171 від 13.05.2015 року позивачем реалізовано товар, що підтверджується накладними, рахунками на оплату, повідомленнями-підтвердженнями, виписками з банку (Т.1, арк. 172-209). За результатами дослідження вище перелічених первинних документів, суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відображають зміст і характер вчинених господарських операцій. Наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення операцій з пошиття одягу для ведення господарської діяльності, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту. Крім того, відповідачем в акті перевірки №66/26-15-14-04-05/31111166 від 25.04.2016 року не зазначено жодних зауважень до вказаних вище документів. Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності. Як вбачається з пояснень позивача, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстрований платником податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств. Також відповідач в Акті перевірки посилається на той факт, що ТОВ «Пейсмен» має стан « 0» - основний платник; інформація щодо фактичної адреси відсутня; зареєстроване платником ПДВ - 01.06.2015; а з отриманої від Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкової інформації від 15.09.2015 року № 2162/7/10-02-22-04 «Щодо ТОВ «Пейсмен» (код за ЄДРПОУ 39733440) за звітні періоди декларування ПДВ червень, липень 2015 року» встановлено не підтвердження придбання товару протягом червня - липня 2015 року, який було в подальшому реалізовано покупцям (Т.1, арк. 222-246). У зв'язку з викладеним, відповідач зробив висновок про відсутність у контрагента наміру створення правових наслідків та про те, що такі угоди носять фіктивний характер. З даного приводу, суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагентів при укладанні і виконанні господарських договорів,  що прямо не пов'язані з досліджуваними господарськими операціями, не може бути єдиною підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки, згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Такі висновки суду відповідають рішенню Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України», в якому зазначено: якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Аналогічна правова позиція викладена й в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, в якому зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Крім того, подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постановах від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06), від 09.09.2008 року (справа № 21-500во08), від 01.06.2010 року (справа № 21-573во10) та від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 дійшов висновку, що «у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту». Європейський суд, Верховний суд та національне законодавство чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента. Суд наголошує на важливості правової позиції, висловленої Європейським судом з прав людини у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Тобто, у даному випадку, недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та належними доказами. Відтак, враховуючи наявність усіх первинних бухгалтерських документів, оформлених у відповідності до вимог чинного законодавства України, по господарським операціям позивача з ТОВ «Пейсмен», суд дійшов висновку, що витрати та податковий кредит по господарським операціям з зазначеним контрагентом у  період, що перевірявся (з 01.06.2015 по 31.06.2015), сформовано позивачем відповідно до вимог чинного (на момент спірних господарських операцій) законодавства України. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, за наслідками процедури адміністративного (досудового) оскарження податкових повідомлень-рішень, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у місті Києві від 12.05.2016 року №0006071404 скасовано в частині встановленого перевіркою заниження позивачем витрат за 2015 рік у сумі 412 209,00 грн., а в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення рішення від 12.05.2016 року №0006081404 залишено без змін. Так, на підставі вказаного вище рішення, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2016 року №0022261404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 74 198,00 грн. (Т.1, арк. 11). У той же час, суд зазначає, що відповідно до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення. Водночас, пунктом 60.4 статті 60 ПК України визначено, що у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу. Таким чином, з урахуванням прийнятого за результатами адміністративного оскарження нового податкового повідомлення-рішення від 10.11.2016 року №0022261404, отриманого позивачем за довіреністю 14.11.2016 року, податкове повідомлення-рішення №0006071404 від 12.05.2016 року вважається відкликаним з 14.11.2016 року. Щодо порушення податковим органом порядку надіслання податкового повідомлення-рішення №0022261404 від 10.11.2016 року, суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку №1204, якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафна (фінансова) санкція (штраф) та пеня за порушення норм іншого законодавства, зазначені у податковому повідомленні-рішенні, зменшуються, то шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені за порушення норм іншого законодавства. Податкові повідомлення-рішення згідно з пунктами 4-6 цього розділу складаються контролюючим органом, який склав попереднє податкове повідомлення-рішення, протягом 3 робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким контролюючим органом рішення за результатами адміністративного, судового оскарження або іншого рішення про скасування раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення. При цьому у разі отримання вищезазначених рішень структурним підрозділом, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції контролюючого органу, або відповідальною особою, визначеною керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, забезпечується надання такого рішення структурному підрозділу, яким складалось попереднє податкове повідомлення-рішення, протягом 1 робочого дня, що настає за днем його отримання (пункт 7 розділ ІІ Порядок №1204). Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками прийнятого Державною фіскальною службою України рішенням про результати розгляду скарги від 20.07.2016 року №15605/6/99-99-11-01-01-25 скаргу позивача задоволено частково (Т.1, арк. 26-31). На підставі вказаного вище рішення, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2016 року №0022261404, яке отримано позивачем 14.11.2016 року (Т.3, арк. 14). Таким чином, суд дійшов висновку, що контролюючим органом порушено порядок надіслання контролюючими органами податкового повідомлення-рішення №0022261404 від 10.11.2016 року, проте вказаний факт не обмежує права позивача на оскарження такого податкового повідомлення-рішення, оскільки таке оскарження можливе саме з моменту отримання платником податку податкового повідомлення-рішення. Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що товариством з обмеженою відповідальністю «Трініті» надано належні копії первинних документів, які підтверджують зв'язок між господарськими операціями з контрагентами, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, спеціальну правосуб'єктність учасників господарських операцій, зв'язок між фактичним придбанням послуг, а тому прийняті Головним управлінням ДФС у місті Києві податкові повідомлення-рішення №0006081404 від 12.05.2016 року та від 10.11.2016 року №0022261404 є протиправними, та такими, що підлягають скасуванню. Відповідно до частини 1   статті 2 КАС України   завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Частиною 1   статті 6 КАС України   встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до положень частини 1   статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У силу частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною 2   статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Статтею 242 КАС України   встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню частково. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій від 29.07.2016 року №6290, від 23.11.2016 року №6977, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 9 771,12 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 5 795,43 грн. Керуючись ст.ст.   72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» (код ЄДРПОУ 31111166, адреса: 01010, м. Київ, провулок Куренівський, будинок 17) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково. 2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006081404 від 12.05.2016 року та податкове повідомлення-рішення від 10.11.2016 року №0022261404. 3. В інший частині позов залишити без задоволення. 4. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 5 795,43 грн. (п'ять тисяч сімсот дев'яносто п'ять гривень сорок три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя          Ю.Т. Шрамко