Постанова

від 27.03.2019 по справі 826/12132/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12132/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Степанюка А.Г., Карпушової О.В.

за участю: секретаря Суркової Д.О.,

представника позивача Мазепи Н.М.,

представника відповідача Малогіної А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трініті до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Трініті звернулось з даним позовом до суду, в якому, з урахуванням ухвали про об'єднання позовних вимог від 26.06.2017 року, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.05.2016 року №0006071404, №0006081404 та від 10.11.2016 року №0022261404.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ними у повному обсязі було підтверджено та відображено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, а також, спеціальну правосуб'єктність учасників господарських операцій, зв'язок між фактичним придбанням послуг та власною господарською діяльністю, в той час, як акт перевірки не містить в собі посилань на невідповідність складених позивачем первинних документів або відсутність таких.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0006081404 від 12.05.2016 року та №0022261404 від 10.11.2016 року. В інший частині позов залишено без задоволення.

При цьому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення операцій з пошиття одягу для ведення господарської діяльності, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту. Крім того, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних зауважень до вказаних вище документів.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин, які мають суттєве значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що позивачем на підтвердження реальності господарських операцій не було подано належно оформлених документів, які посвідчують факт придбання товарів, робіт, послуг. Крім того, апелянт звертає увагу, що згідно з даними ЄРПН встановлено відсутність придбання контрагентом позивача ТОВ Пейсмен за червень-липень 2015 року товарів (послуг), по яких підприємством задекларовано реалізацію, тобто, встановлено факти підміни номенклатури придбаного та реалізованого товару (послуг).

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін та вказує на правомірність висновків суду першої інстанції, зазначає про безпідставність доводів викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Трініті з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ Пейсмен за період з 01.06.2015 по 30.06.2015, за наслідком якої складено акт №66/26-15-14-04-05/31111166 від 25.04.2016 року, в якому встановлено порушення позивачем п.44.2 ст.44, ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 265046,00 грн за 2015 рік; п.44.1 ст.44, п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 294495,00 грн за червень 2015 року.

Як вбачається з акта перевірки, заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, ґрунтується на обставинах безтоварності господарським операцій між позивачем і ТОВ Пейсмен .

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, визначається контролюючим органом з огляду на отриману інформацію від Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області за спірний період, а саме: неможливість підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Відтак, у ТОВ Пейсмен відсутній намір реального створення правових наслідків, а також відсутня ділова мета у здійсненні спірних операцій.

На підставі викладеного, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.05.2016 року №0006071404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 265046,00 грн, та №0006081404, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 294495,00 грн. за червень 2015 року.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України, яка рішенням про результати розгляду скарги від 20.07.2016 року №15605/6/99-99-11-01-01-25, скасувала податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12.05.2016 року №0006071404 в частині встановленого перевіркою заниження позивачем витрат за 2015 рік у сумі 412209,00 грн, а в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення рішення від 12.05.2016 року №0006081404 були залишені без змін.

Так, на підставі вказаного вище рішення, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2016 року №0022261404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 74198,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення - рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх протиправними.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Так, видами господарської діяльності ТОВ Трініті за КВЕД-2010 є: виробництво готових текстильних виробів, крім одягу; виробництво інших текстильних виробів; виробництво одягу зі шкіри; виробництво робочого одягу; виробництво іншого верхнього одягу; виробництво спіднього одягу.

За результатами виконання умов договорів про надання послуг від 11.06.2015 року та 30.06.2015 року укладених між позивачем та ТОВ Пейсмен , на підтвердження реальності вказаних договорів позивач надав податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: послуг з пошиття одягу, банківські виписки.

На виконання взятих на себе зобов'язань за виставленими рахунками фактурами ТОВ Пейсмен було пошито та передано ТОВ Трініті у червні 2015 року курток у кількості 2650 одиниць на загальну суму 926970,00 грн з ПДВ, костюмів у кількості 5000 одиниць на загальну суму 840000,00 грн з ПДВ, що підтверджується вищевказаними документами.

Також, ТОВ Пейсмен складено належним чином податкову звітність з податку на додану вартість за червень 2015 року та своєчасно зареєстровано податковим органом.

Факт надання послуг з пошиття одягу на загальну суму 1766970,00 грн з ПДВ підтверджується замовленнями на пошиття одягу, актами приймання-передачі зразків-еталонів, актами прийому-передачі готових виробів, актами приймання-передачі давальницької сировини для переробки.

Крім того, транспортування результатів надання послуг - готових виробів, здійснювалось транспортом ТОВ Трініті отриманого на підставі договору оренди транспортного засобу, що підтверджується подорожніми листами.

Розрахунки за отримані товари були проведені позивачем з ТОВ Пейсмен у повному обсязі на підставі рахунків-фактур, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банку та платіжними дорученнями.

Також, позивачем надано докази подальшої реалізації продукції (товарів) а саме: за договорами поставки позивачем реалізовано товар, що підтверджується накладними, рахунками на оплату, повідомленнями-підтвердженнями, виписками з банку.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку первинним документам у їх сукупності, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача. Крім того, відповідачем в акті перевірки №66/26-15-14-04-05/31111166 від 25.04.2016 року не зазначено жодних зауважень до вказаних вище документів.

Також відповідач в Акті перевірки посилається на той факт, що ТОВ Пейсмен має стан 0 - основний платник; інформація щодо фактичної адреси відсутня; зареєстроване платником ПДВ - 01.06.2015; а з отриманої від Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкової інформації від 15.09.2015 року № 2162/7/10-02-22-04 Щодо ТОВ Пейсмен за звітні періоди декларування ПДВ червень, липень 2015 року встановлено не підтвердження придбання товару протягом червня - липня 2015 року, який було в подальшому реалізовано покупцям.

У зв'язку з викладеним, відповідач зробив висновок про відсутність у контрагента наміру створення правових наслідків та про те, що такі угоди носять фіктивний характер.

Разом з тим, висновки відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання доходу, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення не вбачається.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 29.03.2019.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: А.Г. Степанюк

О.В. Карпушова