Рішення

від 07.11.2018 по справі 826/4461/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2018 року № 826/4461/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області та Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визнання протиправним наказу №153 о/с-пр від 16.12.2016 року, поновлення на посаді, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) (далі - позивач) до управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (04071, Київ, вул.Воздвиженська, 2) (далі - відповідач 1) та Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - відповідач 2), в якому просить суд:

скасувати наказ № № 153 о/с-пр від 16.12.2016 Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції;

поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції;

зобов'язати Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що його протиправно було звільнено, оскільки не запропоновано жодної посади в новоствореній структурі Державної кримінально-виконавчої служби України - Центральному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Заперечуючи проти позову Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області вказує на те, що посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України є помилковими, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством. Крім того, вказує що відбулась ліквідація державної установи наслідком якої є скорочення штатів, а відтак позивача правомірно звільнено з посади.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу № № 153 о/с-пр від 16.12.2016 Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, останній виданий на підставі положень пункту 4 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію , який визначає підставою для звільнення скорочення штатів або проведення організаційних заходів.

Як вказує Відповідач 1 підставою ліквідації є постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 року № 348 Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції .

Цією постановою вирішено:

1. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби за переліком згідно з додатком 1.

2. Утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації за переліком згідно з додатком 2.

Крім того, цим розпорядчим актом установлено, що: міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби, які ліквідуються.

Аналіз вказаних положень дає підстави суду дійти висновку, що фактично має місце реорганізація органів Державної пенітенціарної служби, зі зміною свого підпорядкування. При цьому держава не відмовилась від функцій, які виконували ліквідовані органи, а створені міжрегіональні управління з питань виконання покарань та пробації є їх правонаступниками.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а прямо передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Згідно з частиною п'ятою статті 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України (№2713-IV від 23.06.2005) на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію , а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Статтею 60 Закону України Про Національну поліцію встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Одним із таких підзаконних нормативно-правових актів, яким регулюється проходження служби для поліцейських є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджено постановою Кабінета Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991, далі - Положення № 114).

Підпунктом г пункту 64 Положення № 114 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже істотною обставиною застосування Відповідачем 1 звільнення через скорочення штатів до позивача є відсутність можливості подальшого використання його на службі.

Приписи статті 3 Закону України Про Національну поліцію визначають, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частина перша статті 48 Закону України Про Національну поліцію визначає, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону, відповідно до частини 1 якої призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

При цьому, відповідно до пунктів 9, 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до частини першої статті 68 Закону України Про Національну поліцію у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Положеннями частини другої статті 68 Закону України Про Національну поліцію передбачено, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Відтак відповідач 1 зобов'язаний був запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Доводи відповідача 1 про те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми Кодексу законів про працю України, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, є безпідставними, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України №21-8а15 від 17 лютого 2015 року.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України Про Національну поліцію , не врегульовано процедуру звільнення поліцейського, в зв'язку зі скороченням чисельності штату, то застосуванню до спірних правовідносин підлягають окремі положення Кодексу законів про працю України.

Так, у статті 3 Кодексу законів про працю України закріплено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до пункту першого частини першої Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, частиною 2 цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49 2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

У постанові від 19 січня 2016 року у справі №21-2225а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Тобто, у разі скорочення штатів, особі, посада якої скорочується, повинно бути запропоновано рівнозначну посаду, а у разі її відсутності - іншу посаду відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штатів.

Доказів надання пропозицій як Відповідачем 1, так і Відповідачем 2 щодо будь-яких посад у новоствореному органі (Відповідач 2) суду не надано, як і не надано доказів неможливості подальшого використання позивача на службі.

При цьому, станом на момент розгляду справи судом, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області з 30.11.2016 перебуває у стані припинення, проте наразі не ліквідовано.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №820/11570/15 (ЄДРСР №72791095), від 16.05.2018 у справі №П/811/193/16 (ЄДРСР №74078196), від 21.03.2018 у справі №813/6512/15 (ЄДРСР № 72965242).

Відтак в силу положень частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач 1 не довів суду законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про порушення права на працю позивача.

Належним способом захисту такого порушеного права позивача є скасування оскаржуваного наказу та поновлення його на посаді з якої його було незаконно звільнено.

Відповідно до положень частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Останніми двома місяцями які було відпрацьовано позивачем є жовтень (20 робочих днів) та листопад (22 робочих дня) 2016 року, а нарахована заробітна плата за цей період (згідно довідки про доходи від 16.05.2018) становить 10284,62 грн. (по 5142,31 гривні за кожен з цих місяців).

Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 10284,62/42=244,87 гривні.

Згідно листа Міністерства соціальної політики від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік кількість робочих днів за рік становить 249 день.

Згідно листа Міністерства соціальної політики від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік : січень - 21 р.д, лютий - 20 р.д., березень - 21 р.д., квітень - 20 р.д., травень - 20 р.д., червень - 20 р.д., липень - 22 р.д., серпень - 22, вересень - 20 р.д., жовтень - 22 р.д., листопад - 3 р.д., загальна кількість робочих днів становить - 211 робочий день.

Таким чином, загальна кількість днів вимушеного прогулу становить 249+211=460 робочих днів.

Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 460*244,87 гривень=112 640,20 гривень.

Крім того, суд зазначить, що позовна вимога щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна мати зміст не зобов'язання, а стягнення. З огляду на вказане, приймаючи до уваги пункт 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню, як належний та ефективний спосіб захисту порушеного права.

Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У силу приписів пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Приписами частин третьої та четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу викладеного вбачається, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (ЄДРСР №75149541) .

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката в сумі 3200,00 гривень, які підтверджені детальним описом робіт адвоката та розрахунком вартості його послуг, додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги № 17/2018, дублікатом квитанції (№ 0.0.1075805848.1) про сплату коштів за правничу допомогу адвоката, актом про надання правової допомоги.

Витрати на професійну правничу допомогу суд вважає співмірними із складністю справи та наданих послуг, часом, витраченим на надання послуг, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторони, оскільки жодних доказів зворотного матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про наявність обґрунтованих підстав для відшкодування витрат позивача на правничу допомогу адвоката в сумі 3200,00 гривень та їх стягнення з відповідача 1.

У той же час, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині, яка стосується відповідача 2, оскільки вимоги до вказаної сторони є необґрунтовані, адже доказів про припинення відповідача 1, позивачем суду не надано.

Згідно положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про:

? присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

? поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, а також усні та письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 6, 8, 9, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Скасувати наказ № № 153 о/с-пр від 16.12.2016 Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області "Про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції".

3. Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на посаді старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 08563659).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 08563659) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 112 640,20 (сто дванадцять тисяч шістсот сорок гривень 20 копійок).

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 08563659) 3200,00 (три тисячі двісті) гривень витрат на правничу допомогу адвоката.

6. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

7 . Рішення підлягає негайному виконанню в частині:

поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції;

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць (січень 2017 року: 20 р.д* 244,87 гривні) - 4897,40 (чотири тисячі вісімсот дев'яносто сім гривень сорок копійок).

Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2).

Боржник: Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 08563659, адреса: 04071, Київ, вул.Воздвиженська, 2).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов