Постанова

від 13.11.2018 по справі 809/772/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/795/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Обрізка І.М., Онишкевича Т.В.

за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року, ухвалене суддею Хома О.В., 14:58:35 год., м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення 13 червня 2018 року, у справі за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗОРЕПАД-ПРЕМ'ЄР про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

07.05.2018 року позивач - Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗОРЕПАД-ПРЕМ'ЄР , в якому просить стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції в сумі 29 281,25 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2017 рік.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТзОВ ЗОРЕПАД-ПРЕМ'ЄР вжило усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, та, відповідно, безпосереднього працевлаштування інвалідів на вказані робочі місця, упродовж року інформувало центр зайнятості про наявні вакансії. Разом з тим, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів оскаржило її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт, з посиланням на Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні зазначає, що відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році .

Апелянт вказує на те, що за невиконання нормативу по працевлаштуванню одного інваліда, відповідно до вимог ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні відповідач зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції із розрахунку половини середньої річної заробітної плати за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. В добровільному порядку відповідач не погодився проводити оплату штрафних санкцій.

Стверджує, що відповідач не надав жодного підтвердження створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Суд не дослідив, чи створювались робочі місця, якщо створювались, то за яким принципом і в якому році повинні створюватись, чи визначено відповідне фінансування на їх створення. Крім цього, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що обов'язок відповідача полягає не тільки у створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, але він і супроводжується обов'язком працевлаштування інвалідів на створених робочих місцях.

Учасники справи на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч.2 ст.313 КАС України.

На підставі ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Частинами 1,2 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні №875-ХІІ від 21.03.1991 року (далі - Закон України №875-ХІІ), встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.1 ст.18 Закону України №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частино 3 ст.18 Закону України № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Згідно п.2.1 вказаного Порядку форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із ч.2 та 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем подано до відділення Фонду звіт Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, відповідно до якого, у 2017 році середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача становила 8 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 1 особа, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб.

Також встановлено, що наказом Про створення (виділення) робочого місця для працевлаштування особи-інваліда № 2/1-к від 28.02.2017 ТзОВ ЗОРЕПАД-ПРЕМ'ЄР створено одне звичайне робоче місце (вакансія) для працевлаштування на ньому особи-інваліда за професією швачка , в обов'язки якого покладено пошиття нескладних текстильних виробів (а.с.28).

28.02.20017 відповідач подав Калуському міськрайонному центру зайнятості звіт форми № З-ПН про наявність вакантного місця за посадою швачка із зазначенням завдань і обов'язків - пошиття текстильних виробів, та зазначив що вказану роботу може виконувати особа з інвалідністю (зворот а.с.29).

16.03.2017 та 23.03.2017 відповідачем, на виконання вимог пункту 4 наказу №2/1-к від 28.07.2017 року Про створення (виділення) робочого місця для працевлаштування особи-інваліда , розміщено відповідні оголошення про вакантне місце швачки в рекламних засобах масової інформації (газета Вітрина випуск №11 від 16.03.2017 та №12 від 23.03.2017) (а.с.30-33).

Крім того, відповідачем самостійно здійснювався пошук осіб що мають інвалідність, про що свідчать розглядувані відповідачем анкети осіб, що звертались, а саме від 17.05.2017, від 20.07.2017 та від 04.10.2017.

Апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Тобто, відповідачем щомісячно протягом 2017 року до органу державної служби зайнятості надавалася інформація про відповідні створені робочі місця для інвалідів, що свідчить про вжиття відповідачем всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів та створення для них робочих місць.

А відтак, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що відповідач здійснив всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим надавав можливість виконання органами, зазначеними в ст.18 Закону України №875-ХІІ, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Отже, відповідачем вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштуванню інвалідів, водночас причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого відповідача, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року у справі №809/772/18 за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗОРЕПАД-ПРЕМ'ЄР про стягнення адміністративно-господарських санкцій - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Я. С. Попко судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 14.11.2018р.